Григорій Сковорода: життя, філософія і «сродна праця»

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в козацькій родині. Його батько Сава був простим козаком, мати — Пелагея. Хлопець змалку виявив неабиякі здібності до навчання, тому батьки віддали його до Києво-Могилянської академії — найпрестижнішого освітнього закладу тогочасної України.

Навчання в академії тривало з перервами. 1742–1744 роки Сковорода провів у Петербурзі як співак придворної капели — його чудовий голос помітили й запросили до столиці Російської імперії. Після повернення він продовжив навчання, а 1745 року вирушив у складі місії генерала Федора Вишневського до Угорщини, у містечко Токай. Ця подорож тривала до 1750 року й дала змогу Сковороді побачити Центральну Європу, познайомитися з європейською культурою та філософією.

Повернувшись в Україну, Сковорода розпочав учителювати. 1750–1751 років він викладав поетику в Переяславському колегіумі, але був звільнений через власні погляди на викладання — молодий учитель відмовився працювати за застарілими шаблонами. З 1753 до 1759 року (з перервами) він був домашнім учителем у родині поміщика Степана Томари в селі Коврай на Переяславщині. Там Сковорода виховував сина Томари й написав чимало творів. 1759 року його запросили викладачем до Харківського колегіуму, де він викладав поетику, синтаксиму, грецьку мову — з перервами до 1769 року.

1769 рік став переломним. Сковорода остаточно залишив викладання й вирушив у мандри Слобожанщиною, які тривали чверть століття — до самої смерті. Він ходив пішки від села до села, зупинявся в друзів і знайомих, писав вірші, байки, філософські трактати. Усі пропозиції посад і чинів він відхиляв, обираючи життя вільного мудреця. Помер Григорій Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині Сковородинівка на Харківщині), де й похований.

Епітафію на власній могилі Сковорода склав заздалегідь. Вона звучить так: «Світ ловив мене, та не спіймав». Ці слова — підсумок життя, вільного від гонитви за багатством, славою й чинами. Світ із його спокусами не зміг упіймати філософа в тенета марноти.

Григорій Сковорода залишив по собі багату творчу спадщину, що охоплює поезію, прозові байки, філософські трактати й діалоги. Його твори написані книжною староукраїнською мовою з церковнослов'янськими елементами; крім того, він досконало володів латиною й грецькою. За життя автора жоден із його творів не був надрукований — вони поширювалися в рукописах. Друкувати Сковороду почали вже після смерті.

«Сад божественних пісень»

Це збірка з 30 пісень, написаних протягом 1753–1785 років. Повна назва — «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма». Кожна пісня «проростає» з певного вислову з Біблії, який стає епіграфом і темою. За жанром це релігійно-філософська й сатирична лірика. Найвідоміша з них — пісня 10 «Всякому місту — звичай і права…», у якій Сковорода сатирично змальовує вади різних соціальних станів і протиставляє їм спокій чистої душі.

«Байки харківські»

Збірка з 30 прозових байок. Перші 15 байок Сковорода написав 1769 року, ще 15 — 1774 року. Він надіслав їх із присвятою своєму другові Панасові Панкову. Байки Сковороди — не віршовані, а прозові, із чіткою мораллю наприкінці. Найвідоміша з них — «Бджола та Шершень», де працьовита Бджола уособлює сродну працю, а Шершень — неробство й паразитизм.

Вірші поза збірками

Окремо стоїть вірш «De libertate» (1757 або 1758 рік) — латинською назва означає «Про свободу». Це один із перших в українській літературі творів, присвячених темі волі. Він не входить ні до «Саду божественних пісень», ні до «Байок харківських».

Філософські трактати й діалоги

Найважливіші філософські твори Сковороди написані в формі діалогу — так само, як колись писав античний філософ Платон. Серед них:

• «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе» — діалог про самопізнання

• «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу» — головний філософський твір, де викладено вчення про сродну працю й «нерівну всім рівність»

• «Благодарний Еродій»

• «Убогий Жайворонок»

Філософія Григорія Сковороди — це цілісна система, у центрі якої стоїть людина та її внутрішній світ. Мислитель не писав абстрактних академічних трактатів — він розмовляв із читачем через діалоги, байки й пісні, навчаючи головного: як бути щасливим.

Самопізнання: «пізнай себе»

Центральна ідея Сковороди — заклик «пізнай себе», який він запозичив ще з античної філософії (напис на храмі Аполлона в Дельфах). Сковорода стверджував, що справжнє щастя людини — не в багатстві, не в чинах, не в славі, а в спокої душі й чистому серці. Щоб знайти своє місце у світі, людина має передусім пізнати власну природу — свої нахили, здібності, покликання. Без цього самопізнання будь-які зовнішні досягнення будуть порожніми.

Теорія двох натур

Сковорода вчив, що все в світі має дві натури: видиму (тілесну, матеріальну, минущу) і невидиму (духовну, вічну). Видима натура — це те, що ми бачимо очима: тіло людини, зовнішній вигляд речей. Невидима натура — це сутність, душа, сенс, який прихований за зовнішньою формою. Невидима натура всього світу — це Бог. Людина помиляється, коли судить про речі лише за їхньою видимою натурою; справжнє знання відкриває невидиму.

Три світи

Із теорії двох натур випливає вчення про три світи:

• Макрокосм (Всесвіт, природа) — великий світ, що нас оточує.

• Мікрокосм (людина) — малий світ, у якому відбивається великий. Людина — це «світ у мініатюрі».

• Символічний світ — Біблія. Вона поєднує макрокосм і мікрокосм, навчає людину розуміти обидва світи через символи й образи.

Ці три світи взаємопов'язані. Пізнаючи себе (мікрокосм), людина пізнає Бога (невидиму натуру макрокосму), а Біблія дає ключі до такого пізнання.

Свобода духу

Сковорода вважав серце осередком людини — не фізичний орган, а духовний центр, де народжуються почуття, думки й воля. Внутрішня свобода духу, на його думку, вища за будь-які матеріальні блага. Саме тому він сам свідомо обрав життя в бідності, але незалежне: не мав власного дому, не приймав посад, не гнався за грошима. Його життя стало практичним втіленням його філософії.

Дві найважливіші соціально-етичні ідеї Сковороди — це сродна праця та «нерівна всім рівність». Вони тісно пов'язані між собою й випливають із його загальної філософії самопізнання.

Сродна праця

Сродна праця — це праця за покликанням, відповідно до природних нахилів, які Бог дав кожній людині. Сковорода вважав, що кожна людина народжується з певними здібностями й схильностями. Якщо вона займається тим, до чого має природний хист, — праця приносить радість, людина робить її добре й почувається щасливою. Якщо ж людина змушена робити те, що їй не до душі (несродна праця), — це приносить муку, навіть якщо така праця вигідна матеріально.

Наприклад, людина, яка має хист до столярства, але через гроші йде в чиновники, — приречена на нещастя. Натомість той, хто обирає справу до душі, буде щасливим навіть у скромних умовах. Цю ідею Сковорода яскраво втілив у байці «Бджола та Шершень»: Бджола працює й дає мед, а Шершень лише краде чуже — і в цьому його сутнісна вада.

«Нерівна всім рівність»

У діалозі «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу» Сковорода пояснює цю ідею через яскравий образ. Він порівнює Бога з багатим фонтаном, який наповнює різні посудини, поставлені біля нього. Одна посудина велика, інша мала, третя середня — кожна отримує стільки води, скільки може вмістити. Мала посудина має менше води, ніж велика, але вона так само повна — в ній води рівно стільки, скільки потрібно для її місткості.

Так і в житті: люди мають різні здібності й таланти (різну «місткість»). Один народжений бути вченим, інший — хліборобом, третій — учителем. Кожен може бути щасливим, якщо знайде свою справу й наповнить свою «посудину» до краю. Нерівність у здібностях не означає нерівності в можливості бути щасливим — у цьому сенсі всі рівні.

Висновок для людини

Із цих ідей випливає практична настанова: не заздри чужому покликанню, а пізнай себе й знайди своє діло. Не гонися за багатством і славою — шукай ту справу, яка приносить тобі радість і в якій ти можеш бути корисним. Саме так жив сам Сковорода: він відмовився від посад і чинів, обрав мандрівне життя й присвятив себе писанню й навчанню.

Місце в літературному процесі

Григорій Сковорода — найвидатніший письменник-філософ пізнього бароко, творчістю якого завершується давня українська література. Його називають «українським Сократом», бо він, як і античний мудрець, навчав через розмови (діалоги) і жив відповідно до свого вчення. Сковорода не просто писав про сродну працю й свободу духу — він сам обійшовся без маєтків, чинів і багатства, довівши власним життям, що його філософія працює.

Приклад 1. Епітафія «Світ ловив мене, та не спіймав»

Завдання: Епітафію «Світ ловив мене, та не спіймав» склав для себе…

• А Григорій Сковорода

• Б Іван Величковський

• В Іван Котляревський

• Г Тарас Шевченко

• Д Нестор-літописець

Розв'язання: Епітафія «Світ ловив мене, та не спіймав» — власний надгробний напис Григорія Сковороди. Він склав її заздалегідь, передбачаючи, що світ із його спокусами не зміг поневолити вільного духом філософа.

Відповідь: Григорій Сковорода (А).

Чому інші варіанти неправильні: Іван Величковський — поет-барокіст, але не автор цієї епітафії; Іван Котляревський — зачинатель нової української літератури, жив пізніше; Тарас Шевченко — поет XIX ст., ці слова не мають стосунку до його могили чи творів; Нестор-літописець — давньоруський літописець, не міг написати цього в XVIII ст.

Приклад 2. Сродна праця

Завдання: Сродну працю Сковорода розумів як…

• А працю за природним покликанням

• Б працю заради багатства

• В працю на громаду за наказом старших

• Г панщину

• Д будь-яку важку фізичну працю

Розв'язання: Сродна праця — центральне поняття етики Сковороди. Воно означає діяльність, яка відповідає природним нахилам і здібностям людини, її покликанню. Така праця приносить радість, а не муку.

Відповідь: працю за природним покликанням (А).

Чому інші варіанти неправильні: Праця заради багатства суперечить ідеї Сковороди — він засуджував гонитву за матеріальним. Праця на громаду за наказом — це зовнішній примус, а не внутрішнє покликання. Панщина — примусова праця, протилежна сродній. Будь-яка важка фізична праця теж не є сродною, якщо людина не має до неї хисту.

Приклад 3. Логічні пари «твір ↔ збірка чи жанр»

Завдання: Установіть відповідність між твором Григорія Сковороди та збіркою або жанром, до якого він належить.

Розв'язання: «Бджола та Шершень» — байка, входить до збірки «Байки харківські» (1–А). «Всякому місту — звичай і права…» — пісня 10 зі збірки «Сад божественних пісень» (2–Б). «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе» — філософський діалог (3–В). «De libertate» — вірш, що не належить до жодної збірки (4–Г). Варіант Д («Енеїда» Котляревського) — зайвий.

Відповідь: 1–А, 2–Б, 3–В, 4–Г.

Приклад 4. «Український Сократ»

Завдання: Сковороду називають «українським Сократом», бо він…

• А уклав першу граматику української мови

• Б був гетьманським писарем

• В як античний мудрець, навчав у розмовах і жив відповідно до свого вчення

• Г першим переклав Біблію українською

• Д заснував Києво-Могилянську академію

Розв'язання: Сковороду порівнюють із Сократом через спосіб життя й філософування: обидва навчали в розмовах (Сковорода і свої філософські твори писав у формі діалогів), жили скромно й незалежно, відмовлялися від посад і багатства й жили відповідно до свого вчення.

Відповідь: як античний мудрець, навчав у розмовах і жив відповідно до свого вчення (В).

Чому інші варіанти неправильні: Першу граматику уклав не Сковорода; гетьманським писарем він не був; Біблію українською перекладали інші; Києво-Могилянську академію заснував Петро Могила.

• Помилка: вважати Сковороду письменником XIX ст. чи сучасником Шевченка. Правильно: він жив у 1722–1794 рр., тобто в XVIII ст., задовго до Шевченка.

• Помилка: думати, що Сковорода помер у Києві чи в рідних Чорнухах. Правильно: помер і похований у Пан-Іванівці (нині Сковородинівка) на Харківщині.

• Помилка: розуміти сродну працю як будь-яку важку працю чи працю заради достатку. Правильно: сродна праця — це праця за покликанням, відповідно до природних нахилів.

• Помилка: плутати збірки Сковороди. Правильно: байки — «Байки харківські», пісні — «Сад божественних пісень»; «De libertate» не належить до жодної з них.

• Помилка: вважати, що твори Сковороди друкувалися за його життя. Правильно: вони поширювалися в рукописах; друкувати почали вже після смерті автора.

• Помилка: приписувати «нерівну всім рівність» ідеї однакового багатства для всіх. Правильно: мова про різні дари (здібності), але рівну можливість бути щасливим у своїй справі.

За програмою НМТ з української літератури Григорій Сковорода входить до розділу «Давня українська література». Програмові твори для аналізу: «De libertate», «Всякому місту — звичай і права…», «Бджола та Шершень». Крім того, загальні вимоги передбачають уміння «визначати місце і роль письменника в літературному процесі» та співвідносити письменників з висловами митців і критиків про них.

У демоваріанті НМТ-2026 є завдання типу «логічні пари» «митець ↔ висловлювання про нього» (№ 30, митці розділу 3). Така форма можлива й для Сковороди. Кожна правильно встановлена пара дає 1 бал, усього можна отримати до 4 балів за це завдання.

Завдання 1–25 тесту — це вибір однієї відповіді з п'яти. Кожне таке завдання оцінюється в 0 або 1 бал. Біографічний факт чи філософську ідею можуть подати через характеристику або цитату — тобто не прямим запитанням, а описом, який треба впізнати.

Стратегія виконання

Шукай у завданні маркери, які вказують саме на Сковороду:

• мандри Слобожанщиною, життя без власного дому

• епітафія «Світ ловив мене, та не спіймав»

• поняття «сродна праця»

• ідея самопізнання («пізнай себе»)

• збірки «Сад божественних пісень» і «Байки харківські»

• образ фонтана й посудин різної місткості («нерівна всім рівність»)

• назва «український Сократ»

Пам'ятай: Сковорода — письменник XVIII ст., пізнього бароко. Якщо в завданні згадано XIX ст. або Шевченка — це не про нього.

• 1722–1794: Чорнухи → Києво-Могилянська академія → Петербург і Угорщина → Переяслав, Коврай, Харків → мандри → Пан-Іванівка

• Епітафія «Світ ловив мене, та не спіймав»

• «Сад божественних пісень» (30 пісень), «Байки харківські» (30 байок), філософські трактати й діалоги

• Ідеї: самопізнання, дві натури, три світи, сродна праця, «нерівна всім рівність», свобода духу

• «Український Сократ»; найвидатніший письменник-філософ пізнього бароко