Глосарій

Вірш, у якому перші літери кожного рядка утворюють слово, ім'я або фразу. Поширений у бароковій поезії як форма словесної гри; в українській літературі акровірші писав Іван Величковський.

Художній засіб, при якому абстрактне поняття або людський тип втілюється в конкретному образі, персонажі чи предметі. У байці «Бджола та Шершень» Бджола алегорично зображує мудру людину, а Шершень — людей, що живуть крадіжкою чужого.

Анафора — стилістична фігура, повтор слів або словосполучень на початку кількох рядків чи речень. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» анафора створює ритмічний вступ: «Всякому… всяка… всякому… всякеє».

Стилістична фігура, що полягає в різкому протиставленні образів, понять, явищ, характерів або частин тексту для увиразнення думки, підкреслення контрасту. Наприклад: зима ↔ весна, сльози ↔ сміх, своє ↔ чуже.

Невеликий повчальний алегоричний твір, у якому персонажі-тварини чи комахи уособлюють людські риси, а висновок сформульовано в моралі. Зразок — «Бджола та Шершень» Г. Сковороди.

Бароко — літературний напрям XVII–XVIII ст., для якого характерні контрасти й антитези (земне ↔ небесне, життя ↔ смерть), ускладнена метафорика, алегорія, дидактизм, мотиви «memento mori» і марноти світу, словесна гра.

Легендарний «віщий» співець минулого, «Велесів внук», «соловій часу давнього», якого згадує автор «Слова про похід Ігорів». Боян «свої віщії персти на живії струни накладає, і вони самі князям славу рокотали». Автор шанує Бояна, але співає «по билицях часу нашого, а не за вимислом Бояна».

Постійний епітет Всеволода Святославича, брата Ігоря. «Буй» означає хоробрий, нестримний, «тур» — дикий бик, символ сили. Автор називає Всеволода також «яр-тур», підкреслюючи його войовничість і відвагу в бою.

Вірш-пісня — жанр лірики, призначений для співу: має строфічну будову, ритмічну повторюваність, часто — рефрен. «Всякому місту — звичай і права…» є віршем-піснею, оскільки входить до збірки «Сад божественних пісень» і співався лірниками й кобзарями.

Свобода, незалежність, воля — найвище благо в однойменному вірші Сковороди. У тексті «De libertate» слово «вольність» ужито в значенні національної та особистої свободи: Богдан Хмельницький названий «вольності отцем».

Ліро-епічний жанр, у якому епічний сюжет про історичну подію (звичайно похід або битву) поєднано з ліричними елементами — плачами, звертаннями, авторськими відступами. «Слово про похід Ігорів» — героїчна поема.

Лірика, у якій автор висловлює патріотичні почуття, роздуми про долю народу, Батьківщини, рідної мови, суспільні ідеали та громадянську позицію. Приклад: «Любіть Україну!» В. Сосюри.

Поетичне найменування руського народу в «Слові про похід Ігорів». Дажбог — язичницький бог сонця; назва «Даждьбожий внук» означає, що русичі вважали себе нащадками Дажбога. Це свідчення двовір'я — поєднання язичницьких уявлень із християнською вірою.

Податок, який підкорені племена сплачували київському князеві. Збір данини називався полюддям. Через надмірну данину, яку Ігор узяв із древлян, вони вбили князя.

Поєднання язичницьких і християнських вірувань та образів в одному творі або в культурі загалом. У «Слові про похід Ігорів» двовір'я виявляється через згадки язичницьких богів (Дажбог, Стрибог, Велес, Хорс, Троян) поряд із християнськими реаліями (церква Богородиці Пирогощої, «християни», «Амінь»).

Повчальність, настанова читачеві, прагнення автора не просто розважити, а навчити жити праведно. Характерна ознака барокової літератури; виявляється в жанрах байки, притчі, філософського діалогу, повчальної пісні.

Східнослов'янське плем'я, що жило на території сучасного Полісся (на захід від Києва). У літописі древляни вбили князя Ігоря, а княгиня Ольга помстилася їм чотирма способами.

Надгробний напис, який Сковорода склав для себе заздалегідь: «Світ ловив мене, та не спіймав». Ці слова підсумовують його життя, вільне від гонитви за багатством, славою й чинами.

Верхня частина міської стіни, звідки відкривається далекий обрій. У «Слові про похід Ігорів» Ярославна «рано плаче в Путивлі на заборолі», тобто на міському муру, звідки вдивляється в далечінь, чекаючи чоловіка.

Природне явище, яке в давнину сприймали як пророчий знак (прикмету) від богів або небесних сил. У «Слові про похід Ігорів» сонячне затемнення 1 травня 1185 року стає лихим знаменням для війська Ігоря.

Авторська характеристика промови Святослава Київського, в якій він докоряє Ігорю й Всеволоду за передчасний похід і закликає руських князів об'єднатися для захисту Руської землі. «Золоте» означає мудре й безцінне, «з сльозами змішане» — сповнене гіркоти.

Річка, на березі якої відбулася вирішальна битва війська Ігоря з половцями 1185 року. Точне місцезнаходження не встановлено; деякі дослідники вважають «Каялу» поетичною назвою, що походить від слова «каятися» (річка скорботи).

Давньоруське слово, що означає «милий», «чоловік». У «Слові про похід Ігорів» Ярославна називає Ігоря своєю «ладою» в звертанні до Дніпра: «Прилелій, господине, мою ладу мені».

Ліричний герой — образ людини в ліричному творі, чиї думки й почуття виражає автор. У вірші «Всякому місту — звичай і права…» ліричний герой протиставлений натовпові: він не женеться за чинами й багатством, а прагне вмерти з ясним розумом і чистою совістю.

Літопис — це історико-літературний твір, у якому події записано за роками (погодно). Найдавніший літописний звід, що дійшов до нас, — «Повість минулих літ» (початок XII ст.).

Жанр давньої літератури: усний переказ, який літописець вписав до літопису як правдиву історію про давні події та людей, часто з елементами вигадки або народного тлумачення.

Збірка різних літописних джерел, документів, легенд і переказів, зведених і відредагованих одним або кількома укладачами. «Повість минулих літ» — найдавніший літописний звід, що дійшов до нас.

Повчальний висновок байки, у якому сформульовано головну ідею твору. У байках Григорія Сковороди мораль має окрему назву «Сила» й часто буває довшою за саму розповідь.

Пояснення походження назви через її звукову або смислову схожість з іншим словом чи іменем, без наукових лінгвістичних доказів; у легенді про заснування Києва назви міста й гір виводяться від імен братів-засновників.

Ідея Сковороди про те, що люди мають різні здібності (нерівні), але всі можуть бути однаково щасливими (рівність). Пояснюється образом фонтана й посудин різної місткості: кожна посудина наповнюється до краю відповідно до своєї місткості.

Граф, відомий колекціонер старожитностей, який наприкінці XVIII століття знайшов рукопис «Слова про похід Ігорів» в одному з монастирів (імовірно, Спасо-Ярославському). Завдяки йому твір було видано 1800 року в Москві.

Усна народна оповідь про історичні події або видатних людей, що передається з покоління в покоління й містить частку вигадки; у літописі виконує роль історичного джерела.

Монолог Ярославни в Путивлі на заборолі, в якому вона звертається до вітру, Дніпра й сонця з благанням допомогти її чоловікові Ігореві. Близький до жанру народних голосінь і має силу заклинання: після нього Ігор тікає з полону.

Запис подій за роками в літописі. Кожен запис починається формулою «У рік …» і далі описує події, що сталися того року. Роки позначено від створення світу.

Кочовий тюркський народ, який у XI–XIII століттях жив у причорноморських степах і часто воював із руськими князівствами. У «Слові про похід Ігорів» половці — головні противники руського війська, їхні хани — Кончак і Гзак.

Східнослов'янське плем'я, що жило над Дніпром; за літописною легендою, саме з полян походять засновники Києва — брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь.

Художнє означення, яке закріпилося за певним словом у фольклорній традиції й переходить із твору в твір. У «Слові про похід Ігорів»: «чисте поле», «сизий орел», «сірий вовк», «бистрії коні», «синє море», «золоте стремено», «мечі харалужні», «черлені щити», «стріли гартовані».

Ключове поняття філософії Григорія Сковороди, яке означає заняття, що відповідає природним нахилам і здібностям людини. Синонім — «сродна праця». У байці «Бджола та Шершень» Бджола щаслива, бо займається природженим ділом — збирає мед.

Місто, у якому княжив син Ігоря Володимир. У «Слові про похід Ігорів» Путивль — місце плачу Ярославни, яка на міському заборолі (стіні) благає сили природи повернути їй чоловіка.

Вірш-паліндром, який однаково читається зліва направо й справа наліво. Термін увів Іван Величковський у збірці «Зегар з полузегарком» (1690); назва натякає на те, що рак ходить задом наперед — так само й вірш читається в обидва боки.

Рядок або фраза, яка повторюється в тексті кілька разів, створюючи ритмічну єдність. У «Слові про похід Ігорів»: «О Руськая земле, уже за горою єси!», «за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!», а також повтор «Ярославна рано плаче в Путивлі…» перед кожним звертанням плачу.

Риторичне запитання — стилістична фігура, запитання, яке не потребує відповіді, бо вона очевидна або на нього неможливо відповісти. Використовується для привернення уваги й посилення емоційного впливу. Наприклад: «Ти знаєш, що ти — людина?» (Василь Симоненко).

Стилістична фігура — звертання до неживого предмета, явища, відсутньої особи чи абстрактного поняття. Не потребує відповіді, підсилює емоційність і створює урочисту інтонацію. Адресат стоїть у кличному відмінку, часто з вигуком «О». Приклад: «О слово рідне! Орле скутий!..»

Філософський принцип Сковороди, заклик «пізнай себе»: людина має вивчити власну природу, нахили й здібності, щоб знайти своє місце у світі. Справжнє щастя — у спокої душі й чистому серці, а не в багатстві чи славі.

Сатира — різновид комічного в літературі, що висміює негативні явища дійсності, суспільні вади або людські пристрасті. У вірші Сковороди «Всякому місту — звичай і права…» сатира спрямована на кар'єризм, обман, жадобу й марноту світських розваг; у комедії Куліша «Мина Мазайло» — на малоросійство, кар'єризм, міщанство й великодержавний шовінізм.

Давньоруське слово, що означає «племінник» або «молодший родич». У «Слові про похід Ігорів» Святослав Київський називає Ігоря й Всеволода «синовцями» за старшинством, хоча вони його двоюрідні брати.

Ораторський, повчальний жанр давньої української літератури — промова до слухачів. Найвідоміші зразки: «Слово про закон і благодать» Іларіона та «Слово про похід Ігорів». Останній поєднує ознаки промови, воїнської повісті, пісні, плачу й слави, тому сучасне літературознавство визначає його як героїчну поему.

Сродна праця — центральне поняття філософії Григорія Сковороди, що означає діяльність людини за її природним покликанням, яка приносить радість і користь.

Поетичне найменування вітрів у «Слові про похід Ігорів». Стрибог — язичницький бог вітру; вітри названі його «внуками», тобто нащадками. Цей образ, як і «Даждьбожий внук», засвідчує двовір'я Київської Русі.

Філософське вчення Сковороди: усе в світі має видиму (тілесну, матеріальну, минущу) і невидиму (духовну, вічну) натуру. Невидима натура світу — Бог. Людина помиляється, коли судить про речі лише за зовнішньою формою.

Географічна назва — назва міста, гори, річки, місцевості тощо. У легенді про заснування Києва топоніми (Київ, Щекавиця, Хоревиця) пояснюються через імена засновників.

Вчення Сковороди про три взаємопов'язані світи: макрокосм (Всесвіт, природа), мікрокосм (людина) і символічний світ (Біблія). Пізнаючи себе (мікрокосм), людина пізнає Бога (невидиму натуру макрокосму), а Біблія дає ключі до такого пізнання.

Язичницький поминальний бенкет на честь померлого. У літописі Ольга справляє тризну на могилі Ігоря, під час якої її отроки вбивають п'ять тисяч древлян.

Міжусобні війни, чвари між князями. У «Слові про похід Ігорів» автор засуджує усобиці як головну причину ослаблення Руської землі: «в княжих крамолах віки вкоротилися людям».

Вірш, текст якого графічно набуває обрисів певної фігури — хреста, серця, зірки, чаші тощо. Поширений у бароковій поезії як вияв словесної гри; в українській літературі найвідоміші фігурні вірші належать Іванові Величковському.

Філософська лірика — тематичний різновид лірики, у якому автор розмірковує про сенс буття, життя і смерть, добро і зло, моральні цінності. Вірш «Всякому місту — звичай і права…» належить до філософської лірики, оскільки його центральна тема — людські пристрасті й чиста совість перед смертю.

Латинський вислів, що означає «пам'ятай про смерть». У бароковій літературі — один із головних мотивів: нагадування про короткочасність земного життя, минущість багатства й влади, заклик замислитися над вічними цінностями.

Збірка з 30 прозових байок Григорія Сковороди. Перші 15 написані 1769 року, ще 15 — 1774 року. Сковорода надіслав збірку з присвятним листом другові Панасові Панкову. Надрукована 1837 року, вже по смерті автора. До збірки входить байка «Бджола та Шершень».

Назва моралі в байках Григорія Сковороди (давнє книжне слово зі значенням «суть, основний зміст»). У «Бджолі та Шершні» «Сила» — це розлогий філософський коментар із прикладами хорта, кота й замкненої бджоли та посиланнями на Сираха, Катона й Епікура.