Економіка західноукраїнських земель і трудова еміграція

1867 року Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну монархію — Австро-Угорщину. За угодою між австрійським імператором Францом Йосифом I та угорською знаттю державу поділили на дві частини: австрійську (Цислейтанію) й угорську (Транслейтанію). Галичина й Буковина опинилися в австрійській частині, а Закарпаття — в угорській. Конституція 1867 р. проголосила рівність усіх народів перед законом, запровадила парламентський лад і громадянські права. Проте на практиці ці принципи діяли далеко не однаково для різних національностей.

Галичина: автономія під польським контролем

Галичина отримала автономію в складі австрійської частини імперії. Однак реальна влада в краї перейшла до рук польської шляхти. Намісника Галичини призначав імператор, але ним завжди ставав поляк. Галицький сейм (крайовий парламент) у Львові контролювали польські депутати. Шкільна крайова рада запровадила польську мову як урядову в освіті з 1869 року. Львівський університет поступово полонізували: викладання українською мовою майже зникло. Українці, хоч і становили більшість населення Східної Галичини, були усунені від керівних посад в адміністрації, судах і освіті. Цю політику називають полонізацією.

Буковина: окремий коронний край

Буковина ще з середини XIX ст. була окремим коронним краєм із центром у Чернівцях. Вона мала власний сейм, який обирав депутатів від різних національностей — українців, румунів, німців, євреїв. Проте провідні позиції в економіці й адміністрації посідали румунська й німецька верхівка. Українці Буковини зазнавали подвійного тиску: з боку румунів (у церкві та освіті) й австрійської бюрократії. Попри це, саме на Буковині в другій половині XIX ст. розгорнулося українське культурне відродження.

Закарпаття: мадяризація

Закарпаття входило до складу Угорського королівства (Транслейтанії). Угорський уряд проводив політику мадяризації — насильницького впровадження угорської мови й культури серед неугорських народів. Руські (українські) школи закривали, викладання переводили на угорську мову. Управління на місцях вели угорські чиновники. Інтелігенція, яка не приймала мадяризації, опинялася в ізоляції. Саме в цих умовах особливого значення набула просвітницька діяльність Олександра Духновича.

Юрій Федькович — «буковинський соловей»

Юрій Федькович (1834–1888) — видатний український письменник і культурний діяч Буковини. Він служив офіцером в австрійській армії, але після звільнення присвятив себе літературі. Федькович першим на Буковині почав писати художні твори народною українською мовою. Його поезія й проза змальовували життя гуцулів, тяжку рекрутчину, красу карпатської природи. Він працював шкільним інспектором, а з 1885 до 1888 року редагував газету «Буковина». За свій внесок у літературу Федькович дістав почесне прізвисько «буковинський соловей». Його ім'я входить до програми НМТ як персоналія теми.

Олександр Духнович — «будитель» закарпатських русинів

Олександр Духнович (1803–1865) — греко-католицький священник, письменник і просвітитель, якого називають «будителем» закарпатських русинів. Його найвідоміший вірш «Я русин був, єсмь і буду» став гімном національної свідомості закарпатців. Духнович писав шкільні підручники, засновував бібліотеки й читальні, видавав календарі. Його просвітницька спадщина була спрямована на протистояння мадяризації та збереження руської (української) ідентичності. Хоча Духнович помер ще до утворення дуалістичної монархії, його ідеї живили опір асиміляції в Закарпатті в наступні десятиліття.

Західноукраїнські землі в другій половині XIX ст. мали яскраво виражений аграрний характер. Понад 80 % українців становили селяни, які обробляли землю. Однак земельний фонд був розподілений украй нерівномірно: значна частина угідь належала поміщикам (польським, румунським, угорським), а селянські наділи були малими й постійно дробилися між спадкоємцями. Це явище називають парцеляцією — поділом господарства на дедалі менші ділянки, які не могли прогодувати родину.

Сервітути: ліси й пасовища, яких не вистачало

Після скасування панщини 1848 року селяни отримали особисту свободу, але не отримали лісів і пасовищ — вони лишилися власністю поміщиків. Право селян користуватися цими угіддями називали сервітутами. Щоб зберегти це право, селяни вели з поміщиками багаторічні судові процеси — сервітутні процеси. Суди ж, підконтрольні тій самій польській чи румунській верхівці, здебільшого вирішували справи на користь поміщиків. Утрата сервітутів означала, що селянин не міг випасати худобу чи назбирати дров, що різко погіршувало його становище.

Лихварство й пропінація

Лихварство — надання грошей під надзвичайно високі відсотки — стало справжнім лихом для галицького села. Селяни позичали в лихварів, щоб сплатити податки, купити насіння чи пережити неврожай. Борги зростали, і зрештою господарство продавали з торгів. Пропінація — монопольне право поміщиків виробляти й продавати алкоголь на своїх землях — була ще одним інструментом експлуатації. Поміщики заохочували пияцтво, адже це давало величезні прибутки. Селяни витрачали на горілку значну частину свого мізерного бюджету.

Промисловість: нафта Борислава й залізниці

Промисловість на західноукраїнських землях розвивалася слабко й однобоко. Переважали підприємства, що переробляли місцеву сировину: лісопильні, гуральні (виробництво спирту), броварні, млини. Єдиним винятком став нафтовидобуток у Бориславі й Дрогобичі. Тут, за участі іноземного (зокрема австрійського й німецького) капіталу, видобували нафту й озокерит (гірський віск). Умови праці були жахливими: робітники працювали вручну, часто без жодного захисту, під відкритим небом, у ямах, заповнених нафтою. Залізниці, збудовані в Галичині — Львів — Перемишль — Краків (1861) і Львів — Чернівці (1866) — слугували передусім для вивезення сировини (деревини, нафти, зерна) до центрів імперії. Край лишався аграрно-сировинним придатком Австро-Угорщини.

Кооперація — це добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності (закупівлі, збуту, кредиту, страхування) на засадах самоврядування й взаємодопомоги. Для західноукраїнських селян кооперація стала способом вирватися з-під влади лихварів і посередників. Замість того щоб позичати гроші в лихваря під 50–100 % річних або продавати врожай перекупникам за безцінь, селяни об'єднувалися й створювали власні крамниці, позичкові каси та страхові товариства.

«Народна торгівля» (1883)

1883 року у Львові заснували споживче товариство «Народна торгівля». Його засновником був архітектор і громадський діяч Василь Нагірний. Товариство відкривало крамниці, де селяни могли купувати товари першої потреби (сіль, гас, тканини, знаряддя) за справедливими цінами — без посередників-перекупників. Прибуток розподіляли між пайовиками пропорційно до їхніх покупок. «Народна торгівля» швидко розрослася: до кінця XIX ст. вона мала десятки філій по всій Галичині.

Страхове товариство «Дністер» (1892)

1892 року у Львові заснували страхове товариство «Дністер». Його головне завдання — страхувати майно українців, насамперед від пожеж. Дерев'яні сільські хати часто горіли, а поміщицькі чи єврейські страхові компанії або відмовляли селянам, або брали непомірні внески. «Дністер» пропонував доступне страхування українською мовою. Згодом товариство звело власний прибутковий будинок у Львові (будинок «Дністра»), який став символом української економічної самодостатності.

Кредитні спілки й «Сільський господар»

Окрім споживчої та страхової кооперації, на селі поширювалися кредитні спілки й позичкові каси. Вони давали селянам позики під помірні відсотки, щоб ті могли купити землю, реманент чи худобу, не звертаючись до лихварів. 1899 року заснували товариство «Сільський господар», яке займалося агрономічною освітою: поширювало знання про сівозміни, добрива, сучасні знаряддя. Багато кооперативів діяли при читальнях «Просвіти», а їхніми організаторами часто були сільські священники й учителі.

Трудова еміграція — це виїзд людей за кордон у пошуках роботи й землі. Для західноукраїнських селян вона стала масовим явищем у другій половині XIX ст. Перша хвиля еміграції тривала з кінця 1870-х років до 1914 року, а особливо масовою вона стала в 1890-х роках. Причин було багато, і всі вони були пов'язані з тяжким соціально-економічним становищем.

Причини еміграції

Головною причиною було малоземелля й аграрне перенаселення. Селянські наділи дробилися, годувати родину ставало дедалі важче. До цього додавалися безробіття, низькі заробітки, непосильні податки й борги лихварям. Національний гніт — полонізація в Галичині, мадяризація на Закарпатті — також підштовхував людей до виїзду. Водночас з-за океану надходили чутки про вільні землі й роботу: уряди США, Канади, Бразилії та Аргентини активно заохочували імміграцію, роздаючи ділянки фермерам або наймаючи робітників на шахти й заводи.

Напрями еміграції

Найбільше західних українців їхало до США. Вони працювали на шахтах і заводах Пенсильванії. Першими туди вирушили лемки й закарпатці. До Канади перші українські поселенці — Іван Пилипів і Василь Єлиняк — прибули 1891 року. Канадський уряд давав фермерам ділянки в преріях Манітоби, Саскачевану й Альберти. Бразилія пережила справжню «бразильську гарячку» в 1895–1897 роках: тисячі селян їхали до штату Парана, сподіваючись отримати землю. Частина емігрантів осіла в Аргентині.

Йосип Олеськів і організація переселення

Важливу роль в організації переселення відіграв галицький учитель Йосип Олеськів. 1895 року він видав брошуру «Про вільні землі», в якій радив українцям їхати до Канади, а не до Бразилії, де умови часто виявлялися обманними. Олеськів особисто допомагав групам переселенців організувати подорож. За океаном українці створювали парафії, товариства, заснували газету «Америка» (1886).

Наслідки еміграції

Еміграція зменшила аграрне перенаселення в Галичині. Ті, хто виїхав, надсилали грошові перекази родинам, які лишилися вдома. Виникла українська діаспора в Америці, яка зберігала мову, культуру й релігію. Крім заокеанської еміграції, існували сезонні заробітки в Німеччині й Данії — туди їхали на сільськогосподарські роботи.

Приклад 1. Причини заокеанської еміграції (завдання «3 з 7»)

Завдання: «Які три причини спонукали західноукраїнських селян до заокеанської еміграції наприкінці XIX ст.?»

Крок 1. Згадай, що західноукраїнські землі були аграрно перенаселеними. Селянські наділи дробилися (парцеляція), землі не вистачало. Це — малоземелля.

Крок 2. Селяни позичали гроші в лихварів під величезні відсотки, борги зростали. Це — лихварство й борги.

Крок 3. Промисловість у Галичині була слабкою, робочих місць не вистачало. Це — брак роботи в промисловості.

Відповідь: малоземелля, лихварство й борги, брак роботи в промисловості.

Чому інші варіанти неправильні? «Надлишок вільної землі в Галичині» — навпаки, землі бракувало. «Запровадження кріпацтва в Галичині» — кріпацтво в Австрійській імперії скасували 1848 року, а не запроваджували. «Загальна військова повинність у Російській імперії» — Галичина не входила до Російської імперії. «Заборона українських книжок Емським указом» — Емський указ діяв у Російській імперії, а не в Галичині.

Приклад 2. Куди емігрувала родина? (вибір однієї відповіді)

Завдання: «Розгляньте опис світлини 1890-х років: родина переселенців стоїть біля землянки серед безкраїх прерій. Уряд цієї країни давав ділянки для фермерства. Куди найімовірніше емігрувала ця родина?»

Крок 1. Ключова підказка — «безкраї прерії» й «уряд давав ділянки для фермерства». Прерії — це степи Північної Америки.

Крок 2. Серед країн, що давали вільні землі фермерам, були США й Канада. Але США не мали політики безоплатної роздачі землі в преріях для іммігрантів у такому масштабі, як Канада.

Крок 3. Канадський уряд активно заохочував переселенців, даючи ділянки в преріях Манітоби, Саскачевану й Альберти. Саме туди після 1891 року, а особливо з середини 1890-х, їхали українці.

Відповідь: до Канади.

Чому інші варіанти неправильні? «На Далекий Схід Російської імперії» — туди переселялися наддніпрянці, а не галичани, і там не було прерій. «На сезонні роботи до Німеччини» — сезонні роботи не передбачали землянок у преріях. «До Австралії» — українці масово не емігрували до Австралії в той період.

Приклад 3. Страхове товариство (вибір однієї відповіді)

Завдання: «Яке товариство, засноване 1892 року у Львові, страхувало майно українців?»

Крок 1. Згадай роки заснування кооперативних товариств: «Народна торгівля» — 1883, «Дністер» — 1892, «Сільський господар» — 1899.

Крок 2. «Народна торгівля» займалася споживчою кооперацією (крамниці), а не страхуванням. «Сільський господар» — агрономічною освітою. «Просвіта» — культурно-освітньою діяльністю.

Крок 3. Страхуванням майна займалося товариство «Дністер», засноване 1892 року.

Відповідь: «Дністер».

Чому інші варіанти неправильні? «Народна торгівля» (1883) — споживча кооперація, не страхування. «Просвіта» (1868) — культурно-освітнє товариство. «Сільський господар» (1899) — агрономічна освіта.

Приклад 4. Риси економіки Галичини (завдання «3 з 7»)

Завдання: «Які три риси були характерні для економіки Галичини другої половини XIX ст.?»

Крок 1. Економіка Галичини мала аграрний характер — більшість населення займалася сільським господарством. Це перша правильна риса.

Крок 2. Селяни судилися з поміщиками за право користуватися лісами й пасовищами — це сервітутні суперечки. Друга правильна риса.

Крок 3. У Бориславі й Дрогобичі видобували нафту й озокерит — це нафтовидобуток. Третя правильна риса.

Відповідь: аграрний характер, сервітутні суперечки селян із поміщиками, нафтовидобуток у Бориславі.

Чому інші варіанти неправильні? «Провідна роль металургії» — металургія була розвинена на Наддніпрянщині (Катеринослав, Донбас), а не в Галичині. «Земства в повітах» — земства діяли в Наддніпрянщині (Російська імперія), а не в Галичині. «Цукрова промисловість Терещенків» — цукрова промисловість і родина Терещенків — явища Наддніпрянщини. «Катерининська залізниця» — це залізниця в Наддніпрянщині, а не в Галичині.

• Плутати трудову еміграцію західних українців (США, Канада, Бразилія, Аргентина) з переселенням наддніпрянців на Далекий Схід («Зелений Клин»). Запам'ятай: західні українці їхали за океан, а наддніпрянці — на Далекий Схід Російської імперії.

• Вважати Закарпаття частиною Галичини. Насправді після 1867 року Закарпаття належало до угорської частини монархії (Транслейтанії), а Галичина — до австрійської (Цислейтанії).

• Вважати, що після 1848 року ліси й пасовища отримали селяни. Ні — сервітути (право користуватися лісами й пасовищами) лишилися в поміщиків, і селянам доводилося судитися за них.

• Плутати «Народну торгівлю» (1883, споживча кооперація) і «Дністер» (1892, страхування). «Народна торгівля» — крамниці, «Дністер» — страхування майна.

• Вважати, що в Галичині після 1867 року владу мали українці. Насправді адміністрацію контролювала польська шляхта — це була полонізація.

• Пов'язувати Борислав із вугіллям. У Бориславі видобували нафту й озокерит, а не вугілля. Вугільна промисловість була розвинена на Донбасі (Наддніпрянщина).

Програма НМТ з історії України (тема 16) вимагає знати політику австрійського уряду щодо західноукраїнських земель, розвиток кооперативного руху й трудову еміграцію та пояснювати їхні причини. Поняття теми, які можуть перевіряти: «трудова еміграція» й «кооперація». Персоналія теми — Юрій Федькович.

У демоваріанті 2026 року окремого завдання з теми 16 немає. Однак тест складають за повною програмою, тож зміст теми 16 входить до можливих завдань. Будь готовий, що матеріал може з'явитися в будь-якому з 30 завдань тесту.

Формати завдань

Завдання «3 з 7» (у демоваріанті 2026 — завдання 28–30): пропонують сім варіантів відповідей, серед яких потрібно обрати три правильні. Кожна правильна відповідь приносить 1 бал, максимум — 3 бали.

Вибір однієї відповіді (у демоваріанті 2026 — завдання 1–20): чотири варіанти, лише один правильний, 1 бал за завдання. У демоваріанті 2026 стимул (зображення чи уривок) мають 19 завдань із 30, тож варто тренуватися працювати з ілюстраціями й текстами.

Стратегія підготовки

Для успішного виконання завдань з теми 16 слід: запам'ятати дату 1867 року (утворення Австро-Угорщини) й розуміти різницю між австрійською та угорською частинами; знати основні риси аграрної економіки (малоземелля, сервітути, лихварство, пропінація); розрізняти кооперативні товариства за роками й функціями; уміти назвати чотири напрями трудової еміграції (США, Канада, Бразилія, Аргентина) та три причини; співвідносити Ю. Федьковича з Буковиною, а О. Духновича — із Закарпаттям.

• 1867 — утворення дуалістичної Австро-Угорщини: Галичина й Буковина в австрійській частині, Закарпаття — в угорській. Галичина під польською адміністрацією, на Закарпатті — мадяризація.

• Економіка — аграрна: малоземелля (парцеляція), лихварство, сервітути, пропінація. Промисловість слабка, виняток — нафтовидобуток у Бориславі.

• Кооперація: «Народна торгівля» (1883, споживча), «Дністер» (1892, страхування), кредитні каси, «Сільський господар» (1899, агрономічна освіта).

• Трудова еміграція з кінця 1870-х рр.: США, Канада (з 1891 р., І. Пилипів і В. Єлиняк), Бразилія, Аргентина. Й. Олеськів — брошура «Про вільні землі» (1895).

• Буковина — Ю. Федькович («буковинський соловей»); Закарпаття — О. Духнович («будитель», вірш «Я русин був, єсмь і буду»).