Типові завдання НМТ: сучасний літературний процес
~20 хв · 9 розділів · 12 тестових запитань
Розпізнавай ознаки постмодернізму в прозових і поетичних уривках, окреслюй етапи сучасного літературного процесу від 1980-х до сьогодення та відрізняй постмодернізм від модернізму й шістдесятництва — усе в типових завданнях НМТ.
Розділ 6 програми НМТ — «Сучасний літературний процес (кінець XX – початок XXI ст.)» — охоплює літературу від середини 1980-х років до сьогодення. Це наймолодший із розділів програми, і його завдання перевіряють не стільки знання конкретних творів, скільки вміння впізнавати ознаки постмодернізму та орієнтуватися в загальних тенденціях.
Передумови
Сучасний літературний процес в Україні став можливим завдяки кільком історичним зрушенням:
Чорнобильська катастрофа (1986) — підірвала довіру до радянської системи й офіційної риторики.
Перебудова (друга половина 1980-х) — послаблення цензури, поява раніше заборонених текстів.
Проголошення незалежності України (1991) — зникла потреба в «езоповій мові», література отримала свободу теми й форми.
Етапи
Період | Характеристика | Представники |
|---|---|---|
Кінець 1980-х | Вісімдесятники; перші постмодерністські експерименти, гуртування в літературні угруповання | Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець |
1990-ті | Дев'ятдесятники; розквіт постмодерністської гри, водночас криза книговидання | Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько |
2000-ті | Поява нових видавництв, жанрове розмаїття, масове книговидання | Нові автори, розширення тематики |
Після 2014 і 2022 рр. | Тема війни, документалістика, осмислення травми | Багато сучасних авторів |
Угруповання
Наприкінці 1980-х виникли неформальні літературні об'єднання, які стали лабораторіями постмодернізму:
«ЛуГоСад» (Львів, 1984) — об'єднання львівських поетів.
«Бу-Ба-Бу» (Бурлеск — Балаган — Буфонада, 1985) — найвідоміше угруповання, засноване Андруховичем, Небораком та Ірванцем; карнавальна поезія, що висміювала радянський пафос.
«Пропала грамота» — київське угруповання.
«Нова деґенерація» — івано-франківське угруповання (1991; Іван Андрусяк, Степан Процюк, Іван Ципердюк).
Хто не належить до сучасного процесу
Важливо не плутати хронологічні межі. До сучасного літературного процесу НЕ належать:
Шістдесятники (1960-ті) — Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський.
Дисиденти — Василь Стус (помер 1985 р., належить до 1960–1980-х).
Письменники-емігранти — Іван Багряний, Євген Маланюк (творили в середині XX ст.).
Ці автори — попередні літературні покоління, і на НМТ завдання можуть перевіряти, чи розрізняєш ти межі сучасного процесу.
Постмодернізм — це провідний напрям сучасного літературного процесу, що прийшов на зміну модернізму. Його поява в Україні була реакцією на соцреалізм і радянський пафос: письменники почали іронізувати над «великими» істинами, грати з читачем і перетворювати літературу на карнавал.
Ознаки постмодернізму
Постмодерністський текст можна впізнати за такими рисами:
Інтертекстуальність і цитатність — текст насичений явними чи прихованими цитатами з інших творів, алюзіями, ремінісценціями. Автор не «вигадує з нічого», а перекомбіновує вже написане.
Гра з читачем і метатекст — автор прямо звертається до читача, коментує власний текст, пропонує кілька варіантів фіналу, руйнує «четверту стіну».
Іронія й самоіронія — автор ставиться до всього з іронією, навіть до власного письма. Немає серйозного пафосу.
Пародія — переробка відомих текстів, стилізація «під» класику з комічним ефектом.
Карнавальність — змішування серйозного й смішного, високого й низького, святкова атмосфера перевернутого світу.
Змішування високого й низького — біблійна лексика поруч зі сленгом, філософські міркування — із рекламним гаслом.
Фрагментарність і колажність — текст складається з різнорідних шматків, немає єдиної лінійної оповіді.
Недовіра до «великих» істин — постмодернізм сумнівається в будь-яких універсальних ідеологіях, релігіях, метафізичних системах.
Постмодернізм в Україні
В Україні постмодернізм набув особливо карнавального характеру. Угруповання «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск — Балаган — Буфонада) творило поезію, що висміювала радянські кліше. Юрій Андрухович написав романи «Рекреації», «Московіада», «Перверзія» — зразки постмодерністської прози з елементами гри, іронії та інтертекстуальності. Програма НМТ не вимагає знати ці твори напам'ять, але перевіряє вміння впізнавати їхні ознаки в уривках.
Відмінність постмодернізму від модернізму
Ознака | Модернізм | Постмодернізм |
|---|---|---|
Ставлення до істини | Шукає нову істину, сенс, гармонію | Сумнівається в будь-яких істинах, грає з ними |
Пафос | Серйозний, трагічний, піднесений | Іронічний, пародійний, карнавальний |
Форма | Пошук нової форми, експеримент | Колаж готових форм, гра з традицією |
Автор | Автор — творець, геній | Автор — гравець, «смерть автора» |
Спільні ознаки, що вводять в оману: оповідь від першої особи й фрагментарність є і в «Я (Романтика)» Миколи Хвильового, але це модернізм, а не постмодернізм. Фрагментарність у модернізмі — спосіб передати психологічний стан, а в постмодернізмі — свідома гра з формою.
На НМТ тобі можуть запропонувати кілька уривків і попросити визначити, який із них постмодерністський. Щоб не помилитися, користуйся цим алгоритмом.
Алгоритм розпізнавання
Крок 1. Реалії часу — зверни увагу на прикмети кінця XX – початку XXI ст.: відеомагнітофон, реклама, рок-музика, інтернет, мобільний телефон. Якщо уривок містить такі деталі, це може бути сучасний текст.
Крок 2. Спосіб письма — шукай іронію, колаж чужих текстів, змішування стилів (біблійне зі сленговим), звертання до читача, гру з формою.
Крок 3. Відкинь знайоме — якщо впізнаєш уривок із програмного твору (наприклад, «Я (Романтика)» Хвильового, «Intermezzo» Коцюбинського, «Зачарована Десна» Довженка), це, швидше за все, не постмодернізм.
Крок 4. Сукупність ознак — не роби висновку за однією рисою. Оповідь від «я» трапляється скрізь. Постмодернізм — це коли є і іронія, і цитатність, і гра з читачем одночасно.
Дистрактори — уривки, які часто плутають із постмодернізмом
Ось типові «пастки» від упорядників тесту:
«Я (Романтика)» Миколи Хвильового — трагічний пафос, оповідь від «я», але це модернізм, а не постмодернізм.
«Майстер корабля» Юрія Яновського — романтика моря й кіно, лірична оповідь.
«Intermezzo» Михайла Коцюбинського — імпресіоністичний твір, ліричні спогади.
«Зачарована Десна» Олександра Довженка — ліричні спогади дитинства, мудрий гумор, але не іронія постмодернізму.
Остап Вишня — гумор і сатира 1920–1950-х років (усмішки), а не постмодерністська гра.
Нечуй-Левицький — побутопис, реалістична сатира, далека від постмодернізму.
Як розпізнати постмодерністський вірш
У поетичному уривку звертай увагу на:
Пародійно перероблений рядок з іншого твору (наприклад, «Реве та стогне Дніпр широкий» перетворюється на «Реве та стогне інтернет»).
Центон — цілком складений із чужих рядків вірш.
Каламбур, мовну гру, сленг поруч із «високою» лексикою.
Іронію замість патетики — автор не закликає до боротьби, а жартує.
Для порівняння: символізм (ранній модернізм) — це серйозний натяк, таємниця; громадянська лірика — патетичне звертання до народу / країни. Постмодернізм у поезії — це передусім іронія та гра.
Сучасна українська література — це надзвичайно строката картина, де поряд існують різні стилі, жанри й течії. Щоб упевнено відповідати на завдання НМТ, варто знати кілька ключових тенденцій.
Жанрово-стильове розмаїття
У сучасній літературі співіснують різні напрями:
Постмодернізм — гра з формою, іронія, інтертекстуальність (Андрухович, Жадан, Іздрик).
Неомодернізм — продовження модерністських пошуків, психологізм, експерименти з мовою.
Неореалізм — повернення до реалістичної оповіді, але з оновленою мовою й тематикою.
Документалістика — щоденники, мемуари, свідчення, особливо активізувалася після 2014 р.
Серед активних жанрів — роман (сімейна сага, історичний роман, роман-антиутопія), есеїстика, нон-фікшн. Помітним явищем став поділ на елітарну літературу (складна форма, інтелектуальна гра) та масову літературу (детективи, любовні романи, фантастика), які активно взаємодіють.
Тематичні домінанти
Сучасні українські письменники найчастіше звертаються до таких тем:
Історична пам'ять — Голодомор, політичні репресії, Друга світова війна, Чорнобиль. Автори переосмислюють травматичні сторінки історії.
Пошук ідентичності — хто ми як українці, як особистості, яке наше місце в сучасному світі.
Місто й провінція — контраст між урбаністичним і сільським життям, проблема «маленької людини» в сучасному місті.
Війна — після 2014 р. тема російсько-української війни стала однією з центральних; після 2022 р. — ще більше актуалізувалася. З'явилося багато творів про фронт, окупацію, волонтерство, травму війни.
Оновлення мови й форми
Сучасна література активно оновлює мовний інструментарій:
Розмовна лексика, сленг, суржик — використовуються як засіб характеристики персонажів, створення автентичності.
Мовна гра — каламбури, обігрування фразеологізмів, створення неологізмів.
Фрагментарність — текст може складатися з коротких уривків, нотаток, списків.
Змішування жанрів — в одному творі поєднуються поезія, проза, драма, есеїстика, документальні вставки.
Ці тенденції не є ізольованими — вони часто перетинаються в одному творі. Наприклад, роман про війну може бути написаний фрагментарно, із вкрапленнями сленгу й документів.
Розгляньмо чотири типові завдання НМТ, які перевіряють знання сучасного літературного процесу. Кожне розв'яжемо покроково.
Приклад 1. Ознака постмодернізму в уривку
Завдання: Прочитайте уривок. Яка ознака постмодернізму в ньому найяскравіше виявляється?
«Шановний читачу, ви, звісно, впізнали цитату з Шевченка. А я її переробив — і тепер вона звучить як реклама прального порошку. Не сердьтесь, це ж жарт. Хоча, з іншого боку, чому б і ні?»
Варіанти відповіді:
А) Інтертекстуальність і пародійна цитата в іронічному тоні
Б) Кольоропис і звукопис
В) Типовий герой у типових обставинах
Г) Заклик до єднання князів
Д) Відображення дитячих спогадів
Розв'язання: В уривку автор прямо вказує на цитату з Шевченка (інтертекстуальність), переробляє її з комічним ефектом (пародія) і звертається до читача з іронією. Це три ключові ознаки постмодернізму. Варіант Б (кольоропис і звукопис) — ознака імпресіонізму чи модернізму. Варіант В (типовий герой у типових обставинах) — реалізм. Варіант Г (заклик до єднання князів) — «Слово про похід Ігорів», давня література. Варіант Д (дитячі спогади) — автобіографічна проза, наприклад «Зачарована Десна».
Відповідь: А.
Приклад 2. Який уривок постмодерністський?
Завдання: Який із прозових уривків належить до постмодернізму?
Уривки (скорочено):
«Шановний читачу, ви вже здогадалися, що я запозичив цю фразу в Булгакова. Але давайте домовимося: фінал можете обрати самі — варіант А, Б або В. Голосуйте!»
«Я вбив його. Він лежав на підлозі, і я дивився на його розплющені очі. Чекіст не має права на жаль».
«Море шуміло за вікном, і мені здавалося, що я чую музику сфер. Кіно — це магія, яка переносить нас у інший світ».
«Якось ми косили траву над Десною. Батько навчив мене правити косу, і я запам'ятав той день на все життя».
«— А ти чого мою сковороду взяла? — А ти чого мою хустку наділа? — Це моя хустка! — Ні, моя!»
Розв'язання: Перший уривок містить звертання до читача, зізнання в запозиченні (інтертекстуальність) і пропозицію кількох фіналів (гра з читачем) — це постмодернізм. Другий уривок — трагічна сповідь чекіста, нагадує «Я (Романтика)» Хвильового (модернізм). Третій — романтична оповідь про море й кіно, схожа на «Майстер корабля» Яновського. Четвертий — спогад про косовицю, «Зачарована Десна» Довженка. П'ятий — побутова сварка, реалізм.
Відповідь: перший уривок.
Приклад 3. Логічні пари «ознака — приклад»
Завдання: Установіть відповідність між ознакою постмодернізму (1–3) та її прикладом (А–Д).
Ознака | Приклад |
|---|---|
1. Гра з читачем | А. «Шановний читачу, ви вже здогадалися, що я вигадав цю історію на ходу» |
2. Змішування високого й низького | Б. «І сказав Господь: — Чувак, забий. — І розверзлися небеса, і посипалися лайки» |
3. Пародія | В. «Реве та стогне Дніпр широкий — та ніхто не чує, бо в усіх навушники» |
Зайві | Г. Пейзаж як стан душі; Д. Героїчний пафос |
Розв'язання: 1А — звертання до читача (гра з читачем). 2Б — біблійна лексика («Господь») поруч зі сленгом («чувак», «забий», «лайки») — змішування високого й низького. 3В — переробка відомого рядка Шевченка на сучасний лад (пародія). Г (пейзаж як стан душі) — ознака імпресіонізму / модернізму. Д (героїчний пафос) — ознака класицизму чи романтизму.
Відповідь: 1А, 2Б, 3В.
Приклад 4. Хто не належить до сучасного процесу?
Завдання: Хто з перелічених письменників належить до покоління шістдесятників, а не до вісімдесятників чи дев'ятдесятників?
А) Ліна Костенко
Б) Юрій Андрухович
В) Сергій Жадан
Г) Юрій Іздрик
Д) Віктор Неборак
Розв'язання: Ліна Костенко — шістдесятниця: дебютувала 1957 року збіркою «Проміння землі», а в 1960-х стала однією з провідних постатей покоління. Вона писала й пізніше («Берестечко», «Записки українського самашедшого»), але за програмою НМТ шістдесятників вивчають у попередньому періоді. Андрухович і Неборак (вісімдесятники), Жадан та Іздрик (дев'ятдесятники) — ключові постаті сучасного процесу.
Відповідь: А (Ліна Костенко).
На НМТ із сучасного літературного процесу учасники найчастіше помиляються в таких ситуаціях.
Плутати постмодернізм із модернізмом за оповіддю від «я» чи фрагментарністю. Оповідь від першої особи трапляється в багатьох напрямах. Фрагментарність є і в модернізмі («Я (Романтика)» Хвильового), але там вона передає психологічний стан, а в постмодернізмі — це свідома гра з формою. Дивися на загальний тон: трагічний пафос = модернізм, іронія = постмодернізм.
Вважати будь-який гумор чи сатиру постмодернізмом. Усмішки Остапа Вишні (1920–1950-ті роки) чи реалістична сатира Нечуя-Левицького (XIX ст.) — це не постмодернізм. Постмодерністська іронія відрізняється тим, що вона спрямована на сам текст, на літературну традицію, а не просто на побутові ситуації.
Відносити шістдесятників, дисидентів чи емігрантів до сучасного процесу. Ліна Костенко, Василь Стус, Іван Багряний, Євген Маланюк — попередні покоління. Сучасний процес починається з вісімдесятників (середина — кінець 1980-х).
Шукати назви творів і авторів там, де програма перевіряє впізнавання ознак. Завдання на постмодернізм часто не вимагають знати конкретних творів — треба впізнати ознаки (іронію, інтертекстуальність, гру з читачем) в уривку.
Вирішувати за однією ознакою, а не за їх сукупністю. Одна ознака (наприклад, оповідь від «я» або гумор) ще не робить текст постмодерністським. Шукай поєднання: іронія + цитатність + гра з читачем + змішування стилів.
Сучасний літературний процес — це розділ 6 програми НМТ з української літератури. Завдання з цього розділу перевіряють загальний огляд, основні тенденції та вміння впізнавати ознаки постмодернізму в уривках.
Формат завдань
Форма: вибір однієї правильної відповіді з п'яти (А–Д).
Оцінювання: 0 або 1 бал за кожне завдання.
Довідкових матеріалів немає — усе треба знати.
Демоваріант 2026 року
У демоваріанті 2026 року завдання 15 перевіряло ознаки постмодернізму в прозових уривках (теми 6.1, 0.6). Розділ 6 загалом дає близько 1 бала з 45 можливих. Це небагато, але цей бал легко втратити, якщо не розрізняти постмодернізм і модернізм.
Формат НМТ-2027
Формат НМТ-2027 варто звірити з офіційною характеристикою сертифікаційної роботи, яку УЦОЯО затверджує окремим наказом (для 2026 року — у січні). Структура завдань може незначно змінюватися, але перевірювані теми (розділ 6 програми) залишаються тими самими.
Стратегія виконання
Читай уважно: у завданні можуть питати «Яка ознака постмодернізму?» або «Який уривок постмодерністський?».
Застосовуй алгоритм із чотирьох кроків (реалії часу → спосіб письма → відкинь знайоме → сукупність ознак).
Не панікуй, якщо не впізнаєш автора — програма перевіряє ознаки, а не назви творів.
Чим постмодернізм відрізняється від модернізму?
Модернізм — серйозний пошук нової форми, психологічної глибини, краси й істини. Постмодернізм — це гра з готовими текстами, іронія щодо будь-яких «великих» істин. Модерніст вірить, що мистецтво може врятувати світ; постмодерніст сумнівається в цьому й жартує над такими спробами. В українському контексті модернізм — це Хвильовий, Стус, Тичина (ранній), а постмодернізм — Андрухович, Жадан, Іздрик.
Чи потрібно знати авторів постмодернізму?
Програма НМТ не вимагає знати конкретні твори сучасних авторів напам'ять, але перевіряє вміння впізнавати ознаки постмодернізму в уривках. Водночас варто орієнтуватися в тому, хто є ключовими постатями: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Віктор Неборак, Олександр Ірванець. Також треба знати, хто НЕ належить до сучасного процесу (шістдесятники, дисиденти, емігранти).
Чому Стус і Костенко не належать до сучасного процесу?
Василь Стус помер 1985 року, його творчість припадає на 1960–1980-ті роки. Він — дисидент і шістдесятник, але не вісімдесятник. Ліна Костенко — провідна шістдесятниця: дебютувала 1957 року збіркою «Проміння землі», а в 1960-х стала однією з ключових постатей покоління. Хоча вона писала й пізніше, за програмою НМТ вона належить до попереднього періоду (література 1960–1980-х). Сучасний літературний процес починається із середини — кінця 1980-х, коли на сцену вийшли вісімдесятники.
Що таке інтертекстуальність?
Інтертекстуальність — це насичення тексту явними чи прихованими відсиланнями до інших текстів. Наприклад, автор може вставити в свій твір цитату з Шевченка, зробити алюзію на «Слово о полку Ігоревім» або переосмислити біблійний сюжет. Постмодернізм активно використовує інтертекстуальність, щоб грати з читачем: «впізнай, звідки це?». Це не плагіат, а свідома літературна гра.
Сучасний літературний процес охоплює період від середини 1980-х років (Чорнобиль, перебудова, поява «Бу-Ба-Бу» 1985 р.) до сьогодення.
Постмодернізм — провідний напрям сучасного процесу; його ознаки: іронія, цитатність (інтертекстуальність), гра з читачем, змішування високого й низького, карнавальність, пародія, фрагментарність.
Шістдесятники (Костенко, Стус) і дисиденти — попередні літературні покоління, вони не належать до сучасного процесу.
Постмодернізм відрізняється від модернізму іронічним тоном замість трагічного пафосу та грою з готовими текстами замість пошуку нової форми.
Уривок розпізнають за сукупністю ознак, а не за однією рисою (оповідь від «я» чи гумор — ще не постмодернізм).
Основні тенденції сучасної літератури: жанрово-стильове розмаїття, тематичні домінанти (історична пам'ять, ідентичність, війна), оновлення мови й форми.