Типові завдання НМТ: література 1920–1930-х років

Термін «розстріляне відродження» позначає покоління українських письменників 1920-х – початку 1930-х років, які творили в Радянській Україні й були фізично знищені сталінськими репресіями. Назву ввів в обіг Юрій Лавріненко, видавши 1959 року в Парижі антологію «Розстріляне відродження». У листопаді 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія) розстріляли соловецький етап в'язнів, серед яких було близько 290 українців, зокрема кілька десятків письменників і митців (Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та ін.), яких звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі».

Літературні угруповання 1920-х років

У 1920-х роках в Україні діяло кілька літературних організацій, що об'єднували письменників за ідеологічними й естетичними принципами. Найважливіші з них:

Літературна дискусія 1925–1928 років

Микола Хвильовий ініціював дискусію про шляхи розвитку української літератури. Його гасло «Геть від Москви!» закликало орієнтуватися на Європу, а не на російську літературу. Дискусія завершилася поразкою Хвильового — партійні органи засудили його позицію. 13 травня 1933 року, після цькування, Хвильовий застрелився.

Хто не належить до «розстріляного відродження»

Важливо не приписувати до цього покоління письменників, які жили й творили поза радянською Україною:

• Богдан-Ігор Антонич — жив у Львові (Польща, потім окупована Галичина), не зазнав радянських репресій 1930-х.

• Євген Маланюк — емігрував, належить до «празької школи».

• Шістдесятники (Ліна Костенко, Василь Стус, Іван Драч) — діяли в 1960-х, це інше покоління.

У цьому розділі розглянемо чотирьох поетів, чиї твори входять до програми НМТ. Троє з них — Тичина, Сосюра й Рильський (київський неокласик) — належать до покоління «розстріляного відродження», а Антонич — до західноукраїнської поезії.

Павло Тичина — «Сонячні кларнети» (1918)

Збірка «Сонячні кларнети» стала маніфестом кларнетизму — індивідуального стилю Тичини. Це не літературна течія чи напрям, а авторська манера, що поєднує звукопис, кольоропис, синестезію (змішування відчуттів: «пахне сонцем», «синій звук») і неологізми.

Програмні вірші збірки:

• «Ви знаєте, як липа шелестить…» — інтимна й пейзажна лірика. Характерні риси: звукопис (шелест листя), персоніфікація (старі гаї сплять і «все бачать крізь тумани»), риторичні запитання («Ви знаєте…?»).

• «О панно Інно…» — спогад про кохання. Нерівна строфа (різна кількість рядків у строфах), неологізми «дитинно», «злотоцінно».

• «Пам’яті тридцяти» — присвята загиблим під Крутами. Аскольдова могила (місце поховання), образ Каїна (біблійний символ братовбивства), кільцева композиція (починається й завершується рядком «На Аскольдовій могилі»).

Максим Рильський — неокласицизм

Рильський належав до київських неокласиків. Його поезія вирізняється ясністю форми, античною образністю (згадки Кіпріди — одне з імен Афродіти), досконалістю сонета. Зразок — сонет «У теплі дні збирання винограду…», де поєднано античні мотиви з українським пейзажем.

Богдан-Ігор Антонич — «Різдво»

Антонич жив у Львові (тоді Польща), тому не належить до «розстріляного відродження». Його вірш «Різдво» — стилізація народної колядки. Дія відбувається в лемківському містечку Дукля. Яскрава метафора: «місяць — золотий горіх». Характерні кольоропис і метафоричність.

Володимир Сосюра — «Любіть Україну!» (1944)

Вірш написано 1944 року, це зразок громадянської лірики. Основні художні засоби: анафора «Любіть…» (повтор на початку рядків), порівняння «як сонце». 1951 року вірш засудила газета «Правда» за «націоналістичний ухил», що призвело до цькування поета.

У цьому розділі розглянемо ключові прозові й драматичні твори 1920-х років, які найчастіше трапляються в завданнях НМТ. Кожен твір має характерні деталі — персонажів, місце дії, конфлікт, — за якими його легко впізнати.

Микола Хвильовий — «Я (Романтика)» (1924)

Це психологічна новела. Головний герой — «я» — голова «чорного трибуналу комуни». Він розстрілює власну матір, яка символізує людяність, материнство, «Марію». Основний конфлікт — внутрішній: між фанатизмом революціонера й людяністю сина. Ключовий образ — «загірна комуна» (ідеальне майбутнє, заради якого герой жертвує найріднішим).

Валер’ян Підмогильний — «Місто» (1928)

Урбаністичний соціально-психологічний роман. Головний герой — Степан Радченко, юнак із села, який приїздить до Києва й «здобуває» місто через стосунки з жінками: Надійка (перше кохання), мусінька (господиня помешкання), Зоська (інтелігентна дівчина), Рита (останнє захоплення). Роман про зміну свідомості селянина, що стає городянином.

Юрій Яновський — «Майстер корабля» (1928)

Роман про кінофабрику в місті над Чорним морем (Одеса). Головні персонажі: То-Ма-Кі (оповідач, письменник, прототип — сам Яновський), Сев (режисер, прототип — Олександр Довженко), Тайах (акторка), Богдан (актор). Назва роману метафорична: «майстер корабля» — митець, що керує творчим процесом.

Микола Куліш — «Мина Мазайло» (1928)

Комедія про українізацію: сатира на міщанство, національне відступництво й малоросійство, а також на показну «ура-українськість». Дія відбувається в Харкові. Головний герой Мина Мазайло соромиться свого українського прізвища й хоче змінити його на Мазєнін (російське звучання). Інші персонажі: син Мокій (навпаки, захоплюється українською мовою), тьотя Мотя з Курська (носійка суржику), Уля (дівчина Мокія). Важливо не плутати з «Мартином Борулею» Карпенка-Карого — це комедія XIX століття про дворянство, зовсім інший твір.

Остап Вишня (Павло Губенко) — усмішки

Остап Вишня — майстер гумористичних творів, які він назвав «усмішками». Це невеликі гумористичні оповідання з елементами гіперболи, комічними ситуаціями. Програмні твори: «Моя автобіографія» (1927, автобіографічна усмішка) і «Сом» (мисливська усмішка, дія на річці Оскіл, гіперболічний опис величезного сома).

Розгляньмо чотири типові завдання НМТ, які перевіряють знання літератури 1920–1930-х років. Кожен приклад супроводжується покроковим розв’язанням і поясненням, чому інші варіанти неправильні.

Приклад 1. Прототип режисера Сева

Завдання (вибір однієї з п’яти): Прототипом режисера Сева в романі «Майстер корабля» вважають…

• А) Олександра Довженка

• Б) Миколу Хвильового

• В) Юрія Яновського

• Г) Остапа Вишню

• Д) Валер’яна Підмогильного

Розв’язання: Згадаймо персонажів «Майстра корабля». Сев — режисер кінофабрики. Юрій Яновський писав роман, спираючись на реальних людей з українського кінематографа 1920-х. Прототипом Сева став кінорежисер Олександр Довженко. Сам Яновський — прототип оповідача То-Ма-Кі, а не Сева.

Відповідь: А) Олександра Довженка.

Чому інші варіанти неправильні: Хвильовий (Б) — письменник, не пов’язаний з кіно; Яновський (В) — автор роману, але прототип То-Ма-Кі, а не Сева; Вишня (Г) — гуморист, не має стосунку до «Майстра корабля»; Підмогильний (Д) — автор «Міста», не пов’язаний з цим романом.

Приклад 2. Кларнетизм

Завдання (вибір однієї з п’яти): Кларнетизм — це…

• А) індивідуальний стиль Павла Тичини, що поєднує звукопис, кольоропис, музичність і неологізми

• Б) течія українського модернізму

• В) літературне угруповання поетів 1920-х років

• Г) жанр ліричного вірша

• Д) літературний напрям, що заперечує реалізм

Розв’язання: Кларнетизм — це авторська манера Тичини, а не течія, напрям чи угруповання. Визначальні риси: звукопис (імітація звуків природи), кольоропис (насичені кольорові образи), синестезія (поєднання різних відчуттів), неологізми («дитинно», «злотоцінно»). Назва походить від збірки «Сонячні кларнети».

Відповідь: А) індивідуальний стиль Павла Тичини.

Чому інші варіанти неправильні: Течія модернізму (Б) — кларнетизм не є окремою течією; угруповання (В) — Тичина належав до ВАПЛІТЕ, але кларнетизм не назва угруповання; жанр (Г) і напрям (Д) — не відповідають суті поняття.

Приклад 3. Логічні пари «твір ↔ автор»

Завдання (логічні пари): Установіть відповідність між твором та його автором.

Розв’язання: Зіставимо кожен твір з автором. «Місто» написав Валер’ян Підмогильний (1 → В). «Мина Мазайло» — Микола Куліш (2 → Б). «Майстер корабля» — Юрій Яновський (3 → Г). «Я (Романтика)» — Микола Хвильовий (4 → А). Варіант Д (Довженко) зайвий — він автор «Зачарованої Десни», але цей твір не входить до переліку.

Відповідь: 1В, 2Б, 3Г, 4А.

Приклад 4. Герой здобуває Київ

Завдання (вибір однієї з п’яти): Про який твір йдеться: герой з села здобуває Київ через жінок?

• А) «Місто»

• Б) «Я (Романтика)»

• В) «Мартин Боруля»

• Г) «Кайдашева сім’я»

• Д) «Тигролови»

Розв’язання: Степан Радченко — головний герой роману «Місто» Підмогильного. Він приїздить із села до Києва й через стосунки з жінками (Надійка, мусінька, Зоська, Рита) поступово підкорює місто. Це урбаністичний роман про перетворення селянина на городянина.

Відповідь: А) «Місто».

Чому інші варіанти неправильні: «Я (Романтика)» (Б) — новела про розстріл матері, не про Київ; «Мартин Боруля» (В) — комедія XIX ст. про дворянство; «Кайдашева сім’я» (Г) — повість Нечуя-Левицького про сільське життя; «Тигролови» (Д) — роман Багряного про втечу з табору.

У завданнях НМТ на літературу 1920–1930-х років є кілька пасток, які повторюються рік у рік. Розгляньмо найпоширеніші помилки, щоб ти їх уникав(-ла).

• Плутати Мину Мазайла й Мартина Борулю. Мина Мазайло — герой комедії Миколи Куліша 1928 року про українізацію. Мартин Боруля — герой комедії Карпенка-Карого 1886 року про дворянство. Різні століття (XX і XIX), різні проблеми (зміна прізвища vs здобуття дворянства).

• Плутати неокласицизм (Рильський) і кларнетизм (Тичина). Неокласицизм — літературна течія, що орієнтується на античні зразки (ясність, гармонія, сонетна форма). Кларнетизм — індивідуальний стиль Тичини (звукопис, кольоропис, синестезія, неологізми).

• Приписувати Антонича до «розстріляного відродження». Антонич жив у Львові (тоді Польща), не зазнав радянських репресій 1930-х. Він належить до західноукраїнської поезії, а не до покоління, знищеного в Сандармоху.

• Плутати Довженка й Яновського через кіно. Обидва пов'язані з кінематографом, але Довженко — кінорежисер, автор «Зачарованої Десни». Яновський — письменник, автор «Майстра корабля», де прототипом режисера Сева є саме Довженко.

• Плутати справжнє прізвище Хвильового (Фітільов) з іншими псевдонімами. Справжнє прізвище Миколи Хвильового — Фітільов. Не плутай з псевдонімами інших письменників: Остап Вишня (Павло Губенко), Василь Еллан-Блакитний (справжнє прізвище Елланський).

Література 1920–1930-х років (рядки 4.7–4.15 програми НМТ) — частина розділу 4 «Література XX ст.», одного з найвагоміших змістових блоків. У демоваріанті НМТ-2026 увесь розділ 4 (від Коцюбинського до Ліни Костенко) дав близько 19,5 бала з 45 можливих, тож твори цього періоду важливі для високого результату.

Які завдання трапляються

• Завдання 6 — асоціація непрограмного вірша з програмним твором (тема 4.7 у програмі — поезія Тичини). Тобто тобі дадуть незнайомий вірш, а ти маєш визначити, з яким програмним твором він пов'язаний тематично чи стилістично.

• Завдання 14 — місце дії ↔ персонажі. Наприклад, співвіднести героїв із твором «Майстер корабля» (тема 4.12).

• Завдання 27 — «письменник ↔ уривок». Треба зіставити авторів з уривками їхніх творів (теми 4.12, 4.13, 4.16, 5.1).

Формати завдань

На НМТ використовують дві форми завдань:

• Вибір однієї з п'яти (А–Д) — класичний тест із п'ятьма варіантами, одна правильна відповідь, 1 бал.

• Логічні пари (1–4 → А–Д) — установлення відповідності між чотирма елементами лівого стовпчика і п'ятьма правого (один зайвий). Кожна правильна пара дає 1 бал, максимум 4 бали.

Що важливо знати

• Довідкових матеріалів на тестуванні немає — усе треба пам'ятати.

• Формат НМТ-2027 може дещо змінитися. Обов'язково звірся з офіційною характеристикою сертифікаційної роботи 2027 року на сайті УЦОЯО.

• Зосередься на творах, названих у програмі: Тичина, Рильський, Антонич, Сосюра (поезія); Хвильовий, Підмогильний, Яновський, Куліш, Вишня (проза й драма).

Тут зібрано відповіді на найпоширеніші запитання, які виникають під час вивчення літератури 1920–1930-х років.

• Тичина — кларнетизм (індивідуальний стиль: звукопис, кольоропис, синестезія, неологізми); Рильський — неокласицизм (течія: антична образність, ясність, сонет); Антонич — стилізація колядки («Різдво», Дукля, «місяць — золотий горіх»).

• Хвильовий («Я (Романтика)»), Підмогильний («Місто»), Яновський («Майстер корабля»), Куліш («Мина Мазайло»), Вишня (усмішки) — проза й драма 1920-х.

• ВАПЛІТЕ (Хвильовий, Куліш, Тичина, Сосюра, Яновський), київські неокласики (Зеров, Рильський, Филипович, Драй-Хмара, Клен), «Плуг» (Пилипенко), «Гарт» (Еллан-Блакитний) — головні угруповання.

• Мазайло (Куліш, 1928, зміна прізвища) ≠ Боруля (Карпенко-Карий, 1886, дворянство).

• Довженко (кінорежисер, «Зачарована Десна») ≠ Яновський (письменник, «Майстер корабля»); Довженко — прототип Сева.

• Антонич не належить до «розстріляного відродження» — жив у Львові (Польща).

• Справжнє прізвище Хвильового — Фітільов; Остапа Вишні — Губенко.