«Слово про похід Ігорів»: художні засоби й символіка

~15 хв · 9 розділів · 9 тестових запитань

Давня українська література

Художні засоби й аналіз поезії

Українська література НМТ

Боян: Легендарний «віщий» співець минулого, «Велесів внук», «соловій часу давнього», якого згадує автор «Слова про похід Ігорів». Боян «свої віщії персти на живії струни накладає, і вони самі князям славу рокотали». Автор шанує Бояна, але співає «по билицях часу нашого, а не за вимислом Бояна».
Даждьбожий внук: Поетичне найменування руського народу в «Слові про похід Ігорів». Дажбог — язичницький бог сонця; назва «Даждьбожий внук» означає, що русичі вважали себе нащадками Дажбога. Це свідчення двовір'я — поєднання язичницьких уявлень із християнською вірою.
двовір'я: Поєднання язичницьких і християнських вірувань та образів в одному творі або в культурі загалом. У «Слові про похід Ігорів» двовір'я виявляється через згадки язичницьких богів (Дажбог, Стрибог, Велес, Хорс, Троян) поряд із християнськими реаліями (церква Богородиці Пирогощої, «християни», «Амінь»).
постійний епітет: Художнє означення, яке закріпилося за певним словом у фольклорній традиції й переходить із твору в твір. У «Слові про похід Ігорів»: «чисте поле», «сизий орел», «сірий вовк», «бистрії коні», «синє море», «золоте стремено», «мечі харалужні», «черлені щити», «стріли гартовані».
рефрен: Рядок або фраза, яка повторюється в тексті кілька разів, створюючи ритмічну єдність. У «Слові про похід Ігорів»: «О Руськая земле, уже за горою єси!», «за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!», а також повтор «Ярославна рано плаче в Путивлі…» перед кожним звертанням плачу.
слово (жанр давньої літератури): Ораторський, повчальний жанр давньої української літератури — промова до слухачів. Найвідоміші зразки: «Слово про закон і благодать» Іларіона та «Слово про похід Ігорів». Останній поєднує ознаки промови, воїнської повісті, пісні, плачу й слави, тому сучасне літературознавство визначає його як героїчну поему.
Стрибожі внуки: Поетичне найменування вітрів у «Слові про похід Ігорів». Стрибог — язичницький бог вітру; вітри названі його «внуками», тобто нащадками. Цей образ, як і «Даждьбожий внук», засвідчує двовір'я Київської Русі.