Павло Тичина: кларнетизм і збірка «Сонячні кларнети»

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського дяка. Змалку хлопець чув церковний спів і народні пісні — це визначило музичну основу його майбутньої поезії. Навчався Тичина в Чернігівській духовній семінарії, де співав у хорі й опанував музичну грамоту. Саме тоді він почав бувати на «літературних суботах» у Михайла Коцюбинського — там юнак познайомився з тогочасною українською інтелігенцією й остаточно вирішив стати поетом.

Перша збірка Тичини «Сонячні кларнети» побачила світ 1918 року. До неї ввійшли вірші, написані впродовж 1911–1918 років: «Ви знаєте, як липа шелестить…» (6 травня 1911), «О панно Інно…» (1915), «Арфами, арфами…», цикл «Пастелі», «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…» та інші. Назва збірки — це образ сонця, що звучить, як кларнет: сонячне світло перетворюється на музику, а світ постає як божественна гармонія.

Перший вірш збірки — програмний: «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, — / Лиш Сонячні Кларнети». Поет заперечує античних і християнських богів як першооснову світу й проголошує: основа буття — музика сонця. Це кредо кларнетизму.

Того самого 1918 року Тичина написав трагічний реквієм «Пам’яті тридцяти», присвячений загиблим під Крутами. Цей вірш — доказ, що кларнетизм не обмежується радістю: у ньому звучить біль і гнів. У програмі НМТ з української літератури є три вірші Тичини: «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О панно Інно…» та «Пам’яті тридцяти». Кожен із них докладно розібрано в окремому юніті цього курсу.

Пізній Тичина — зовсім інший поет. Його збірка «Партія веде» (1934) — це офіційна радянська поезія, де немає ні звукопису, ні неологізмів, ні «сонячних кларнетів». Контраст між ранньою й пізньою творчістю літературознавці називають трагедією Тичини: поет, який відкрив нову музичну мову в українській ліриці, змушений був писати ідеологічні гімни.

Кларнетизм — це індивідуальний стиль Павла Тичини, а не окрема літературна течія чи угруповання. Його суть — синтез слова, музики й кольору, «сонячне», радісне світовідчуття, відчуття світу як космічної гармонії, у якій людина, природа й усесвіт звучать разом.

Термін «кларнетизм» докладно обґрунтував український літературознавець і поет Василь Барка в есеї «Хліборобський Орфей, або кларнетизм» (1961). Барка назвав Тичину «хліборобським Орфеєм» — поетом, який співає світ через селянську, народнопісенну Україну. Назва походить від музичного інструмента — кларнета: поезія Тичини, мов гра на кларнеті, творить мелодію світу.

Джерела кларнетизму

• Народна пісня — ритміка, повтори, звукова гра

• Церковна музика — урочистість, піднесеність, хоральність

• Українське бароко — пишність, контрасти, метафоричність

• Європейський символізм — образ-символ, музичність, натяк замість прямої назви

• Імпресіонізм — миттєве враження, барва, звук, увага до деталі

Кларнетизм поєднує риси кількох модерністських течій. Від символізму в ньому — образ-символ (сонце, кларнети, арфи), музичність, недомовленість. Від імпресіонізму — фіксація миттєвого враження, гра світла й тіні, барвистість. Однак кларнетизм не зводиться до жодної з цих течій: він має власну, впізнавану мову.

Важливо пам’ятати: у віршах 1918 року, зокрема в «Пам’яті тридцяти», до кларнетизму додаються трагічні, експресивні ноти. Тому кларнетизм — це не лише «сонячна радість», а й здатність передавати біль через музику слова.

Кларнетизм має кілька впізнаваних ознак, які допомагають відрізнити поезію Тичини від творів інших авторів. Розгляньмо кожну з них на конкретних прикладах.

Звукопис

Звукопис — це алітерація (повторення приголосних) і асонанс (повторення голосних), які імітують звуки природи. У вірші «Ви знаєте, як липа шелестить…» шиплячі та свистячі приголосні (ш, с, щ, ч) передають шелест листя: «Ви знаєте, як липа шелестить / У місячні весняні ночі?» — читач ніби чує, як вітер ворушить липу.

Кольоропис і синестезія

Кольоропис — це використання слів із семантикою кольору для створення зорового образу. Синестезія — поєднання різних відчуттів: звук «бачать», колір «чують». У вірші «Арфами, арфами…» гаї обізвалися арфами — «золотими, голосними»: тут поєднано колір (золото) і звук (арфи). В «О панно Інно…» ліричний герой згадує: «Я Ваші очі пам’ятаю, / Як музику, як спів» — зоровий образ (очі) передано через слухові відчуття (музика, спів).

Неологізми

Тичина активно творив нові слова. У вірші «Арфами, арфами…» з’являється неологізм «самодзвонними» (арфами, що звучать самі від себе). В «О панно Інно…» — «дитинно, злотоцінно». У «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…» — «веснів» (весніти — ставати весною) та «акордились» (акордитися — звучати акордом). Ці слова неможливо знайти в словнику — вони існують лише в поезії Тичини.

Ритмічна свобода

Рядки Тичини мають різну довжину, у віршах багато внутрішніх рим, уривчастих номінативних речень («Я — сам. Вікно. Сніги…») і три крапки, що створюють ефект недомовленості. Поет не вкладає думку в жорстку строфу — ритм підпорядкований музиці, а не схемі.

Персоніфікація природи й космосу

У Тичини природа оживає: гаї «все бачать крізь тумани», світи «біжать… / Музичною рікою». Космос у кларнетизмі — це жива істота, яка дихає, звучить і відчуває.

Одна з найпоширеніших помилок на НМТ — плутати кларнетизм із неокласицизмом і зараховувати Тичину до київських неокласиків. Насправді це два різні стилі, і Тичина ніколи не належав до неокласиків.

Неокласицизм (Максим Рильський, Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт) — це стиль, орієнтований на античні образи, стриманість, чітку форму (сонет, октава), раціональну гармонію. Неокласики цінували ясність, довершеність, «вічні» теми.

Кларнетизм — це музична стихія, емоційність, звук і барва, вільний ритм, народнопісенна основа. Тичина не шукає античної гармонії — він творить космічну музику зі слова, звуку й кольору.

Порівняльна таблиця

У 1920-ті роки Тичина входив до літературних угруповань «Гарт» (1923–1925) і ВАПЛІТЕ (1925–1928), а не до київських неокласиків. Київські неокласики — це окрема група, яка гуртувалася навколо журналів «Книгар» і «Зоря»; Тичина з ними співпрацював, але не поділяв їхніх естетичних принципів.

Межа теми: загальні ознаки символізму, імпресіонізму й неокласицизму докладно розглянуто в теоретичних юнітах курсу «Теорія літератури для НМТ». У цьому юніті ми зосереджуємося на тому, як ці течії стали складниками індивідуального стилю Тичини.

Розгляньмо типові завдання НМТ, які перевіряють знання про кларнетизм і збірку «Сонячні кларнети». Кожен приклад супроводжує покроковий розв’язок.

Приклад 1. Індивідуальний стиль Тичини

Завдання: Індивідуальний стиль Павла Тичини, у якому поєднано слово, музику й колір, називають…

• А неокласицизм

• Б неоромантизм

• В кларнетизм

• Г романтика вітаїзму

• Д футуризм

Розв’язок: У завданні прямо описано суть кларнетизму — синтез слова, музики й кольору. Це індивідуальний стиль Тичини, а не течія чи угруповання. Правильна відповідь — В (кларнетизм).

Чому інші варіанти неправильні: Неокласицизм (А) — стиль київських неокласиків (Рильський, Зеров), орієнтований на античність і стриману форму. Неоромантизм (Б) — течія, пов’язана з Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською. Романтика вітаїзму (Г) — гасло ВАПЛІТЕ, але не назва стилю Тичини. Футуризм (Д) — авангардна течія (Михайль Семенко), далека від музичності Тичини.

Приклад 2. Упізнай кларнетизм у строфі

Завдання: Прочитайте строфу (стилізація, не Тичинина): «Срібно-золотими дзвонами / Озиваються гаї, / І самодзвонними тонами / Тчуть світання весняні». Ознаки якого стилю тут виявлено?

• А неокласицизм

• Б кларнетизм

• В символізм

• Г імпресіонізм

• Д футуризм

Розв’язок: У строфі є неологізм «самодзвонними», звукопис (дз, зв, то), кольоропис (срібно-золотими), синестезія (дзвони «озиваються» — звук і рух). Усі ці ознаки — характерні риси кларнетизму. Правильна відповідь — Б.

Пастка: Неокласицизм (А) — спокусливий варіант, але в неокласиків немає неологізмів на кшталт «самодзвонними» і такого звукопису. Символізм (В) та імпресіонізм (Г) — лише складники кларнетизму, а не назва стилю Тичини.

Приклад 3. Логічні пари: вірш Тичини ↔ тема

Завдання: Установіть відповідність між віршем Павла Тичини та його темою.

1 «Ви знаєте, як липа шелестить…»

2 «О панно Інно…»

3 «Пам’яті тридцяти»

4 «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…»

А Кохання в місячну весняну ніч

Б Спогад про втрачене кохання взимку

В Реквієм за загиблими під Крутами

Г Музика сонця як основа світу

Д Античний сад і Кіпріда (зайве)

Розв’язок: «Ви знаєте, як липа шелестить…» — нічне побачення, шелест липи, місячне світло → тема А. «О панно Інно…» — зимовий спогад про втрачену любов → тема Б. «Пам’яті тридцяти» — присвята студентам, загиблим під Крутами → тема В. «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух…» — програмний вірш збірки, де першоосновою світу проголошено музику сонця → тема Г. Варіант Д — зайвий, це тема неокласика Рильського.

Відповідь: 1 — А, 2 — Б, 3 — В, 4 — Г.

Приклад 4. Неологізм Тичини

Завдання: Неологізмом Тичини є слово…

• А шелестить

• Б сніги

• В самодзвонними

• Г тумани

• Д кривавій

Розв’язок: «Самодзвонними» — авторський неологізм Тичини з вірша «Арфами, арфами…». Слово утворене поетом і не фіксується в словниках української мови. «Шелестить» (А), «сніги» (Б), «тумани» (Г), «кривавій» (Д) — звичайні слова, які вживаються в мові, хоч «кривавій» і може здатися незвичним через форму.

• Плутати кларнетизм із неокласицизмом і зараховувати Тичину до київських неокласиків. Насправді кларнетизм — це індивідуальний стиль Тичини, а неокласицизм — стиль Рильського, Зерова та інших. Тичина ніколи не належав до київських неокласиків.

• Вважати кларнетизм угрупованням чи окремим напрямом, а не індивідуальним стилем. Кларнетизм — це стиль одного поета, Павла Тичини, а не літературна течія, до якої входило б кілька авторів.

• Плутати назву збірки й назву стилю: збірка — «Сонячні кларнети», стиль — кларнетизм. Не кажи «сонячний кларнетизм» — правильно: кларнетизм.

• Вважати, що всі вірші збірки написано 1918 року. «Ви знаєте, як липа шелестить…» датовано 6 травня 1911 року, «О панно Інно…» — 1915 роком. Збірка вийшла 1918 року, але вірші до неї писалися впродовж семи років.

• Бачити в кларнетизмі лише радість. У віршах 1918 року, зокрема в «Пам’яті тридцяти», звучить трагедія, біль, гнів. Кларнетизм уміє передавати не тільки «сонячну» гармонію, а й драматичні переживання.

• Не розрізняти звукопис (звук) і кольоропис (барва). Звукопис — це алітерація та асонанс, імітація звуків природи. Кольоропис — це слова зі значенням кольору («золотими», «срібно-золотими»). Синестезія — це поєднання різних відчуттів в одному образі.

У програмі НМТ з української літератури творчість Павла Тичини представлена в рядку 4.7. До програмних творів належать три вірші: «Пам’яті тридцяти», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О панно Інно…». Вимоги до цих творів — визначати мотиви, художні образи й засоби, співвідносити образи з твором.

Пункт 4 «Вимог до результатів вивчення» передбачає вміння співвідносити твір із напрямом, стилем, течією. Саме тут знадобиться знання кларнетизму: Тичину треба впізнавати за стильовими ознаками й не плутати з неокласиками.

У демоваріанті НМТ-2026 завдання 6 (вибір однієї з п’яти, 1 бал) пов’язує образи непрограмного вірша з програмним твором Тичини. Завдання 28 («логічні пари», до 4 балів) — назва твору ↔ художні образи, серед творів — рядок 4.7.

Блок завдань 16–20 будують на непрограмному вірші програмного автора. Ознаки кларнетизму допомагають упізнати Тичину й визначити провідний засіб (звукопис, кольоропис, синестезію).

Форми завдань: завдання 1–25 — вибір однієї з п’яти, 0 або 1 бал; завдання 26–30 — логічні пари, 1 бал за кожну правильно встановлену пару. Орієнтовний час на виконання всіх 30 завдань — 60 хвилин.

• Кларнетизм — індивідуальний стиль Павла Тичини, синтез слова, музики й кольору, «сонячне» світовідчуття.

• «Сонячні кларнети» — перша збірка Тичини, видана 1918 року. До неї ввійшли вірші 1911–1918 років, зокрема «Ви знаєте, як липа шелестить…» (1911) і «О панно Інно…» (1915).

• Ознаки кларнетизму: звукопис, кольоропис, синестезія, неологізми, вільний ритм, персоніфікація природи, риси символізму й імпресіонізму.

• «Пам’яті тридцяти» (березень 1918 р.) — трагічний реквієм того самого періоду, що доводить: кларнетизм не обмежується радістю.

• Кларнетизм ≠ неокласицизм: музика й емоція проти античності й стриманої форми. Тичина не належав до київських неокласиків.