Лівобережна Гетьманщина за Д. Многогрішного та І. Самойловича

Після поразки гетьмана Івана Брюховецького та його загибелі 1668 р. Лівобережжя опинилося в складному становищі. Московські статті 1665 р. майже повністю ліквідували автономію краю, а московські воєводи контролювали всі великі міста. Потрібен був новий гетьман, здатний відновити хоч частину прав Лівобережної Гетьманщини.

Хто такий Дем'ян Многогрішний?

Дем'ян Многогрішний до обрання гетьманом був чернігівським полковником. Він служив наказним гетьманом Петра Дорошенка на Лівобережжі — тобто був заступником гетьмана, який керував лівобережними полками від імені Дорошенка. Після тривалих переговорів із московським урядом у березні 1669 р. його обрали гетьманом Лівобережної України на раді в Глухові. Своєю резиденцією Многогрішний обрав Батурин — місто, яке згодом стало головною гетьманською столицею.

Глухівські статті 1669 р.: зміст і значення

На Глухівській раді було ухвалено новий договір між Гетьманщиною та Московським царством — Глухівські статті, що складалися з 27 пунктів. Ці статті стали компромісом: вони повернули Лівобережжю частину прав, утрачених за Московськими статтями 1665 р., але зберегли контроль Москви над зовнішньою політикою гетьмана.

Як бачиш, Глухівські статті суттєво пом'якшили умови порівняно з Московськими статтями 1665 р. Тоді воєводи сиділи в усіх великих містах і збирали податки самі. Тепер їх залишили лише в п'яти містах, та й то лише з військовими функціями. Податки знову збирала старшина — це відновлювало фінансову автономію Гетьманщини.

Політика Многогрішного і його падіння

Дем'ян Многогрішний прагнув посилити гетьманську владу. Він спирався на наймане військо (компанійців), що викликало невдоволення козацької старшини, яка втрачала вплив. Гетьман конфліктував зі старшиною, діяв авторитарно. У 1672 р. група змовників-старшин на чолі з генеральним суддею Іваном Самойловичем заарештувала Многогрішного й видала Москві. Його заслали до Сибіру, де він і помер.

Запам'ятай: Глухівські статті 1669 р. — це перший крок до відновлення автономії Лівобережжя після катастрофічних Московських статей 1665 р. Вони обмежили присутність московських воєвод п'ятьма містами й повернули старшині право збирати податки.

Іван Самойлович був генеральним суддею — однією з найвищих посад у Гетьманщині. Він брав участь у змові проти Дем'яна Многогрішного, а після його арешту в червні 1672 р. став новим гетьманом. Обрання відбулося на раді в Козачій Діброві біля Конотопа. Самойлович гетьманував 15 років — з 1672 до 1687 р.

Конотопські статті 1672 р.

Новий договір, укладений на раді, отримав назву Конотопські статті. Вони підтвердили основні положення Глухівських статей, але водночас посилили позиції старшини й Москви. Ось ключові відмінності:

• Гетьман без відома війська (тобто старшини) нікого не може судити й карати — це обмежувало його одноосібну владу.

• Зносини з іноземними державами — лише з дозволу царя; листування з Петром Дорошенком заборонено.

• Утікачів з Московії не приймати на територію Гетьманщини.

• Компанійський (охочекомонний) полк — наймане військо, яке утримував Многогрішний, — розпустити.

Зверни увагу: Конотопські статті посилили старшину за рахунок гетьмана (суд лише з відома війська), але водночас посилили й контроль Москви (заборона зносин із Дорошенком, розпуск найманців). Це був крок до ще більшої залежності Лівобережжя.

Боротьба за об'єднання Гетьманщини

Самойлович прагнув об'єднати Правобережжя, Лівобережжя й Слобожанщину під своєю владою. 1674 р. Переяславська рада проголосила його гетьманом обох берегів Дніпра. У 1676 р. Петро Дорошенко склав перед Самойловичем булаву в Чигирині — це означало формальне визнання його зверхності. Однак об'єднання виявилося недовговічним через османську загрозу.

Внутрішня політика

У внутрішній політиці Самойлович продовжував лінію на зміцнення гетьманської влади. Він роздавав маєтності старшині, щоб заручитися її підтримкою, спирався на наймані загони. Водночас він різко виступав проти «Вічного миру» 1686 р. між Московією та Річчю Посполитою, який узаконював поділ України по Дніпру. Саме за гетьманства Самойловича, у 1686 р., Київську митрополію підпорядкували Московському патріархатові — це була важлива втрата для української церкви.

Падіння Самойловича

1687 р. московський князь Василь Голіцин очолив невдалий Кримський похід. Щоб виправдати поразку, старшина звинуватила Самойловича в зраді. Його скинули з гетьманства й заслали до Тобольська в Сибір. На раді біля річки Коломак новим гетьманом обрали Івана Мазепу, який підписав Коломацькі статті (про них ітиметься в окремому юніті).

Важливо: Конотопські статті 1672 р. підтвердили Глухівські, але додали нові обмеження — заборону зносин із Дорошенком, розпуск компанійського полку й обмеження судової влади гетьмана.

Після того як Петро Дорошенко склав булаву, Османська імперія не відмовилася від претензій на Правобережжя. Султан зробив своїм ставлеником Юрія Хмельницького — сина Богдана Хмельницького, який уже був гетьманом у 1657 р. та в 1659–1663 рр. Османи вирішили силою повернути собі контроль над Правобережною Україною. Так розпочалися Чигиринські походи.

Чигиринські походи 1677–1678 рр.

Чигиринські походи — це походи османсько-татарського війська на Чигирин, колишню гетьманську столицю, у 1677 і 1678 рр. під час війни Османської імперії з Московією за Правобережжя. Чигирин мав стратегічне значення: він був символом гетьманської влади й ключовою фортецею Правобережного Подніпров'я (на річці Тясмин).

Після зруйнування Чигирина 1678 р. московсько-українські сили відступили на Лівобережжя. Правобережжя фактично залишилося без захисту. Це створило передумови для «Великого згону».

«Великий згін» 1679 р.

«Великий згін» — це примусове переселення населення з Правобережжя на Лівобережжя й Слобожанщину, яке 1679 р. здійснили козаки Івана Самойловича під проводом його сина Семена. Мета акції — позбавити османське військо людських ресурсів і припасів на Правобережжі. Людей зганяли з місць силою, палили села й містечка, щоб вони не дісталися ворогові.

Наслідком «Великого згону» стало те, що Правобережне Подніпров'я знелюдніло. Історики називають цей процес «занепадом Правобережжя». Тисячі людей переселилися на Лівобережжя, де заселяли вільні землі, але саме Правобережжя на довгі роки перетворилося на малолюдну пустку.

Завершення війни

Війну між Московією та Османською імперією завершив Бахчисарайський мирний договір 1681 р. Його умови докладно розглядаються в юніті про договори доби Руїни. Тут лише зазначимо, що за цим договором Правобережжя залишилося під османським впливом, а Лівобережжя — під московським.

У період Руїни на Лівобережжі змінилося кілька гетьманів, кожен із яких підписував новий договір (статті) з Московським царством. Щоб упевнено відповідати на завдання НМТ, важливо знати послідовність цих гетьманів і зміст їхніх статей.

Стрічка гетьманів Лівобережжя (1663–1687)

Стрічка гетьманів Лівобережжя виглядає так: Іван Брюховецький (1663–1668) → Дем'ян Многогрішний (1669–1672) → Іван Самойлович (1672–1687) → Іван Мазепа (з 1687 р.). Кожному з них відповідають певні статті: Брюховецькому — Московські (1665), Многогрішному — Глухівські (1669), Самойловичу — Конотопські (1672), Мазепі — Коломацькі (1687).

Порівняльна таблиця статей

Спільне для всіх статей: гетьман не має права на самостійну зовнішню політику. З кожними новими статтями автономія Лівобережжя або звужувалася, або лише частково відновлювалася після попередніх втрат. Глухівські статті — єдиний випадок часткового відновлення прав (порівняно з Московськими), але вже Конотопські знову посилили контроль.

Паралельно на Правобережжі

Поки на Лівобережжі змінювалися гетьмани, на Правобережжі події розвивалися паралельно. Там гетьманували: Петро Дорошенко (1665–1676), який орієнтувався на Османську імперію; Михайло Ханенко — ставленик Польщі; а після зречення Дорошенка — Юрій Хмельницький як ставленик Османів (1677–1681). Це важливо для розуміння загальної картини Руїни.

Розгляньмо типові завдання НМТ на відповідність (логічні пари) і послідовність, які перевіряють знання цієї теми.

Приклад 1. Відповідність «гетьман — статті»

Установи відповідність між гетьманом Лівобережжя та статтями, які він підписав.

1 Іван Брюховецький 2 Дем'ян Многогрішний 3 Іван Самойлович 4 Іван Мазепа

А Конотопські статті Б Коломацькі статті В Глухівські статті Г Московські статті Д Переяславські статті 1659 р.

Розв'язання: пригадуємо стрічку гетьманів Лівобережжя. Іван Брюховецький підписав Московські статті 1665 р. (1 → Г). Дем'ян Многогрішний — Глухівські статті 1669 р. (2 → В). Іван Самойлович — Конотопські статті 1672 р. (3 → А). Іван Мазепа — Коломацькі статті 1687 р. (4 → Б). Зайва буква Д — Переяславські статті 1659 р., які підписував Юрій Хмельницький.

Ключ: 1Г, 2В, 3А, 4Б.

Чому інші варіанти неправильні? Якщо сплутати Глухівські статті з Коломацькими, то пара «Многогрішний — Коломацькі» буде хибною, бо Коломацькі стосуються Мазепи. Якщо приписати Самойловичу Глухівські статті, то втрачається зв'язок «Самойлович — Конотопські», який є ключовим для теми.

Приклад 2. Послідовність подій

Розташуй події в хронологічній послідовності.

А «Великий згін» Б Глухівські статті В Обрання Івана Мазепи гетьманом Г Конотопські статті

Розв'язання: визначаємо роки кожної події. Глухівські статті — 1669 р. Конотопські статті — 1672 р. «Великий згін» — 1679 р. Обрання Івана Мазепи — 1687 р. Отже, правильна послідовність: Б → Г → А → В.

Ключ: Б — Г — А — В (1669 → 1672 → 1679 → 1687).

Типова помилка — поставити «Великий згін» перед Конотопськими статтями. Насправді згін відбувся 1679 р., а Конотопські статті — 1672 р.

Приклад 3. Відповідність «поняття — зміст»

Установи відповідність між поняттям та його змістом.

1 Чигиринські походи 2 «Великий згін» 3 Глухівські статті 4 Ніжинська «Чорна рада»

А Походи Османів і татар 1677–1678 рр. Б Переселення з Правобережжя на Лівобережжя 1679 р. В Воєводи лише в п'яти містах Г Обрання Брюховецького 1663 р. Д Поділ по Дніпру між Москвою й Польщею

Розв'язання: Чигиринські походи — це походи Османів і татар на Чигирин у 1677–1678 рр. (1 → А). «Великий згін» — примусове переселення з Правобережжя на Лівобережжя 1679 р. (2 → Б). Глухівські статті — воєводи лише в п'яти містах (3 → В). Ніжинська «Чорна рада» — обрання Брюховецького 1663 р. (4 → Г). Зайва буква Д — поділ по Дніпру, це стосується Андрусівського перемир'я 1667 р.

Ключ: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 4. Послідовність за авторськими уривками

Розташуй події в хронологічній послідовності на основі описів.

А «Гетьман склав булаву в Чигирині перед Самойловичем» Б «Турки взяли й спалили Чигирин» В «На раді в Глухові обрано Многогрішного» Г «Козаки Семена Самойловича зганяли людей за Дніпро»

Розв'язання: визначаємо, які події описані. В — обрання Многогрішного на Глухівській раді — 1669 р. А — складання булави Дорошенком перед Самойловичем — 1676 р. Б — зруйнування Чигирина турками — 1678 р. Г — «Великий згін» — 1679 р. Правильна послідовність: В → А → Б → Г.

Ключ: В — А — Б — Г (1669 → 1676 → 1678 → 1679).

Зверни увагу: складання булави (1676) передує зруйнуванню Чигирина (1678). Якщо переплутати ці дві події, послідовність буде неправильною.

• Плутати Глухівські статті (1669, Многогрішний) з Коломацькими (1687, Мазепа). Запам'ятай: Глухів — 1669, Многогрішний; Коломак — 1687, Мазепа. Прив'язуй кожні статті до гетьмана й року.

• Вважати, що Глухівські статті ще більше обмежили автономію. Насправді вони частково відновили права, утрачені за Московськими статтями 1665 р. Воєвод залишили лише в п'яти містах, а податки знову збирала старшина.

• Думати, що «Великий згін» — добровільна втеча населення від турків. Це примусове переселення, яке провело військо Самойловича під проводом його сина Семена. Людей зганяли силою, палили села.

• Вважати Чигиринські походи походами козаків на Крим. Насправді це походи османсько-татарського війська на Чигирин — колишню гетьманську столицю, у 1677–1678 рр.

• Приписувати Самойловичу підтримку «Вічного миру» 1686 р. Він виступав проти нього, бо мир узаконював поділ України по Дніпру.

• Вважати Многогрішного правобережним гетьманом. Він був гетьманом Лівобережжя з резиденцією в Батурині. До обрання він служив наказним гетьманом Дорошенка на Лівобережжі, але сам ніколи не гетьманував на Правобережжі.

Дем'ян Многогрішний та Іван Самойлович — персоналії теми 9 програми НМТ з історії України. Поняття «Великий згін», «Чигиринські походи» й «Руїна» входять до переліку понять цієї теми. Програма також вимагає вміти показувати на картосхемі території гетьманів Лівобережжя й Правобережжя.

Формат завдань

Відповідність (логічні пари) — завдання 21–24 у тесті НМТ. Типове завдання: зіставити чотирьох гетьманів із чотирма статтями (одна буква зайва). Максимум — 4 бали, по 1 балу за кожну правильно встановлену пару. Зайвою буквою може бути документ сусіднього гетьмана, наприклад Переяславські статті 1659 р. (Юрій Хмельницький).

Послідовність — завдання 25–27. Потрібно розташувати чотири події в хронологічному порядку. Оцінювання: 3 бали за повністю правильний ряд, 2 бали — якщо правильно визначено першу й останню події, 1 бал — якщо правильно визначено лише одну з них (першу або останню). Програма НМТ вимагає встановлювати послідовність подій кожної теми.

Що варто знати

У демоваріанті НМТ-2026 окремого завдання саме з теми 9 («Руїна») немає, але зміст НМТ визначає вся програма, тож питання з цієї теми можуть з'явитися в будь-якому варіанті. Тому важливо знати: дати Глухівських (1669) і Конотопських (1672) статей, послідовність гетьманів Лівобережжя, зміст понять «Чигиринські походи» та «Великий згін».

• 1669 — Глухівські статті Д. Многогрішного: воєводи лише в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі; податки збирає старшина; реєстр 30 тис.; гетьман утримує 1 тис. найманців.

• 1672 — Конотопські статті І. Самойловича: підтвердження Глухівських, але посилення старшини (суд лише з відома війська), заборона зносин із Дорошенком, розпуск компанійського полку.

• 1677–1678 — Чигиринські походи Османів і татар; 1678 — зруйнування Чигирина.

• 1679 — «Великий згін»: примусове переселення з Правобережжя на Лівобережжя й Слобожанщину, проведене військом Самойловича.

• Стрічка гетьманів Лівобережжя: І. Брюховецький (1663–1668) → Д. Многогрішний (1669–1672) → І. Самойлович (1672–1687) → І. Мазепа (з 1687 р.).

• Спільне для всіх статей: гетьман не має права на самостійну зовнішню політику.