Глосарій

Абревіатура — це скорочене позначення, утворене з перших літер або частин слів повної назви. Ініціальні абревіатури (ООН, ЄС, МОН, НБУ, ЗСУ) мають рід головного слова повної назви, за яким узгоджують прикметники й дієслова минулого часу.

Іменник, що називає ознаку, дію, стан, почуття, процес, не пов'язані з конкретним предметом (радість, біль, розвиток, сумнів). Такі слова не піддаються лічбі. У родовому відмінку однини іменники II відміни чоловічого роду, що позначають абстрактні поняття, мають закінчення -у (-ю): болю, розвитку, спокою.

Іменник, що називає поняття, почуття, стан чи якість, а не конкретний предмет: емоція, ентузіазм, апатія, прогрес. Серед запозичених іменників таких особливо багато.

Форма прикметника, яка показує, що ознака в одного предмета виражена більшою або меншою мірою, ніж в іншого. Утворюється суфіксами -іш- або -ш- (новий — новіший, молодий — молодший).

Відміна — це тип відмінювання іменника, тобто сукупність закінчень, які іменник має в різних відмінках. В українській мові є чотири відміни іменників, що визначаються за родом і закінченням у називному відмінку однини.

Зміна прикметників за відмінками, числами й родами. В українській мові прикметники мають дві групи відмінювання — тверду й м'яку.

Займенник, що приєднує підрядну частину складного речення й сам є її членом (підметом, додатком тощо). Ті самі слова, що й питальні (хто, що, який, чий, котрий, скільки), але вживані не для запитання, а для зв'язку частин речення.

Розряд прикметників, що означає ознаку предмета через його відношення до матеріалу, часу, місця, призначення або числа. Не має ступенів порівняння, не поєднується зі словом дуже. Замінюється конструкцією «іменник + прийменник + іменник».

Назва, що виділяє один окремий предмет серед однорідних: імена, прізвища, по батькові, псевдоніми, географічні назви, назви установ, творів. Пишеться з великої букви.

Вставний голосний — голосний о або е, що з'являється в іменниках при творенні форм родового відмінка множини з нульовим закінченням для полегшення вимови. Наприклад: книжка — книжок (о), пісня — пісень (е).

Головне слово — слово в словосполученні, від якого ставимо питання до залежного слова: читати (що?) книжку — головне слово «читати». Головним може бути слово будь-якої повнозначної частини мови. У складній назві головне слово — те, від якого граматично залежать інші; за його родом визначають рід абревіатури (Організація Об'єднаних Націй → ООН, жіночий рід).

Граматична помилка — це порушення норм творення або вживання граматичних форм (відмінків, ступенів порівняння) чи синтаксичного зв'язку (керування, узгодження). Від лексичної помилки відрізняється тим, що стосується форми слова, а не його вибору, наприклад «згідно наказу» (треба «згідно з наказом»).

Давальний відмінок (кому? чому?) — один із відмінків української мови, що вказує на адресата дії або особу, для якої щось призначено. Іменники чоловічого роду II відміни мають у давальному відмінку паралельні закінчення -ові (-еві, -єві) та -у (-ю), а іменники середнього роду — лише -у (-ю).

Календарний день, який називають порядковим числівником у сполученні з назвою місяця в родовому відмінку. На запитання «Котре число?» числівник стоїть у Н.в. (перше вересня), на запитання «Коли?» — у Р.в. (першого вересня). Рік називають складеним порядковим числівником, змінюючи лише останнє слово.

Числівник, що означає частину від цілого числа або мішану величину. Складається з чисельника (кількісний числівник) і знаменника (порядковий числівник), які при відмінюванні змінюються окремо: одна друга, дві треті, п'ять шостих.

Етикетна формула звертання — стійка конструкція з двох або трьох слів, яку використовують у ввічливому звертанні до людини (пане полковнику, сестро Олено, Інно Вікторівно). Усі іменники в такій формулі мають стояти в кличному відмінку, а прикметник-означення залишається в називному.

Назва, що позначає цілий клас однорідних предметів, явищ або понять (місто, річка, письменник, стіл, радість). Пишеться з малої букви.

Частина мови, яка вказує на предмет, ознаку або кількість, але не називає їх (я, він, цей, чий, скільки). Займенники співвідносяться з іменником, прикметником або числівником і мають їхні граматичні ознаки.

Заперечний займенник — це займенник, що заперечує наявність предмета, особи чи ознаки (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, аніхто, аніякий, жоден).

Іменник, що позначає сукупність осіб або предметів як одне неподільне ціле і вживається лише в однині (молодь, студентство, листя, гілля). Хоча збірний іменник означає багато когось або чогось, граматична форма в нього — однина.

Числівник, що означає кількість як сукупність осіб або предметів. До збірних належать: двоє, троє, четверо, п'ятеро, шестеро, семеро, восьмеро, дев'ятеро, десятеро, обоє. Уживаються з назвами осіб чоловічої статі, дітей і малят, іменниками лише множини та особовими займенниками.

Звертання — слово або сполука слів, що називає особу, до якої спрямоване мовлення. В українській мові звертання вимагає форми кличного відмінка для всіх іменників, що входять до його складу.

Займенник себе, що вказує на того, хто виконує дію. Не має називного відмінка, роду й числа. У непрямих відмінках має форми: себе (Р. і З. в.), собі (Д. в.), собою (Ор. в.), (на) собі (М. в.).

Друга частина дробового числівника, яка показує, на скільки частин поділено ціле. Виражається порядковим числівником (друга, треті, шостих, сотих) у формі однини жіночого роду (при чисельнику один) або множини (при чисельнику більше ніж один).

Назва особи за іменем батька, утворена додаванням суфіксів -ович (для чоловіків) або -івн(а) / -ївн(а) (для жінок) до основи імені батька. Пишеться з великої букви.

Самостійна частина мови, що означає предмет у широкому розумінні (людей, тварин, речі, явища, дії та ознаки, названі як предмет) і відповідає на питання хто? або що?. Має рід, число, відмінок; у реченні найчастіше виступає підметом або додатком.

Тип підрядного зв'язку, за якого головне слово (дієслово, іменник, прикметник, прислівник, числівник, а також прийменник) вимагає від залежного іменника чи займенника певного відмінка. Наприклад: дякувати (кому?) вам, завідувати (чим?) кафедрою, завідувач (чого?) кафедри, п'ять (кого?) студентів.

Розряд числівників, що означає кількість предметів або абстрактне число й відповідає на питання скільки? Поділяється на цілі (п'ять, сто), дробові (дві треті, півтора) та збірні (двоє, троє).

Кличний відмінок (вокатив) — це особлива відмінкова форма іменника, яку використовують для називання особи (або предмета) у звертанні. В українській мові кличний відмінок має власні закінчення лише в однині; у множині він збігається з називним.

Іменник, що називає окремі предмети, явища, істоти, які можна полічити (один, два, три). У родовому відмінку однини конкретні іменники II відміни чоловічого роду здебільшого мають закінчення -а (-я): олівця, вовка, Києва. Але назви установ і споруд мають -у (-ю), хоч їх і можна полічити: театру, вокзалу, будинку.

М'яка група — це група іменників I та II відмін, основа яких закінчується на м'який приголосний або на й. Приклади: земля (земл'-), кінь (кін'-), край (край-), поле (пол'-).

Група відмінювання прикметників, основа яких закінчується на м'який приголосний. У називному відмінку однини чоловічого роду мають закінчення -ій (синій, літній, осінній). За цією групою відмінюється й порядковий числівник третій.

Місцевий відмінок (на кому? на чому?) — відмінок, що вказує на місце або об'єкт дії й уживається лише з прийменниками (у, на, при, по). Іменники II відміни мають у місцевому відмінку закінчення -і (у лісі), -у (-ю) у словах із суфіксами -ок, -ик (у садку) та -ові (-еві) у назвах осіб (при батькові).

Мішана група — це група іменників I та II відмін, основа яких закінчується на шиплячий приголосний: ж, ч, ш, щ, дж. Приклади: груша (груш-), ніж (нож-), плече (плеч-), товариш (товариш-).

Граматична форма числа, яка вказує на два або більше предметів. Більшість іменників має форму множини (книжки, столи), а деякі вживаються лише в множині (ножиці, двері). Іменники лише множини граматичного роду не мають.

Іменник, що означає людину або тварину. Граматична ознака: у знахідному відмінку множини форма збігається з родовим відмінком (бачу учнів, сестер, птахів).

Іменник, що означає предмет, рослину, явище або поняття. Граматична ознака: у знахідному відмінку множини форма збігається з називним відмінком (бачу столи, книжки, дуби).

Форма прикметника, яка показує, що ознака виражена найбільшою (або найменшою) мірою порівняно з усіма іншими предметами. Проста форма утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня (найновіший, найкращий).

Відмінкове закінчення, яке додають через дефіс після арабських цифр при записі порядкових числівників, наприклад: 5-й (п'ятий), 10-го (десятого). Нарощення має бути мінімальним (одна-дві літери). Після римських цифр нарощення не пишуть: XXI століття.

Незмінюваний іменник — це іменник, який не змінює своєї форми за відмінками й числами. До них належать переважно запозичені слова з кінцевим голосним (таксі, кіно, метро, кафе, журі) та жіночі прізвища на приголосний і на -о (з Оленою Ковальчук, до Ірини Шевченко). Їхній рід, число й відмінок визначають за узгодженими словами.

Неозначений займенник — це займенник, що вказує на невідомий, неточно визначений або неважливий для мовця предмет, особу чи ознаку (дехто, щось, будь-який, казна-хто, хто-небудь).

Непрямі відмінки — родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий, тобто всі відмінки, крім називного (кличний до непрямих не зараховують). Саме в непрямих відмінках більшість числівників змінює форму: п'яти, п'ятьом, п'ятьма, на п'яти.

Закінчення, яке не виражене жодним звуком (літерою), але має граматичне значення. Виявляється порівнянням з іншими формами слова (стіл — стол-а). Позначається порожнім квадратиком (□).

Граматична форма числа, яка вказує на один предмет. Більшість іменників в однині позначають один предмет (книжка, стіл), але деякі іменники вживаються лише в однині, хоча означають багато предметів (молодь, листя).

Займенник, що вказує на особу або предмет мовлення: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. Особові займенники мають форми особи, числа, відмінка, а в однині — роду.

Паралельні закінчення — це два або більше варіанти закінчень у тій самій граматичній формі, обидва з яких є нормативними в літературній мові. Наприклад, у давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни: батькові й батьку, братові й брату.

Паралельні форми числівника — це варіантні (коротша й довша) форми непрямих відмінків, які є однаково нормативними в літературній мові. Наприклад, п'яти / п'ятьох (родовий відмінок), п'ятьма / п'ятьома (орудний). Паралельні форми мають числівники від п'яти до тридцяти й від п'ятдесяти до вісімдесяти.

Займенник, що служить для оформлення запитання в простому реченні: хто? що? який? чий? котрий? скільки? Питальні займенники вживають для отримання інформації про предмет, ознаку або кількість.

Числівник, що означає кількість, більшу за одиницю на половину (одна ціла й половина). Має дві форми: півтора (для чоловічого й середнього роду: півтора метра, півтора відра) і півтори (для жіночого роду: півтори години). Після півтора й півтори іменник завжди стоїть у родовому відмінку однини.

Спосіб називати момент доби за допомогою порядкових числівників жіночого роду: на запитання «Котра година?» — порядковий числівник у Н.в. (п'ята година), на запитання «О котрій годині?» — прийменник о + М.в. (о п'ятій). Хвилини до половини називають з прийменником «на», після половини — з прийменником «за».

Розряд числівників, що означає порядок предметів при лічбі й відповідає на питання котрий? (котра? котре? котрі?). Змінюється за родами, числами й відмінками, як прикметник (перший, п'ята, соте, двадцять перші).

Сукупність правил українського правопису, що регулюють написання числівників разом, окремо, через дефіс, уживання м'якого знака, апострофа, подвоєння літер в основах, а також нарощення (відмінкових закінчень) після цифр при записі порядкових числівників.

Другий об'єкт порівняння, той, із яким порівнюють. Приєднується до прикметника у вищому ступені прийменниками за (+ Знахідний відмінок), від (+ Родовий відмінок) або сполучником ніж: вищий за брата, вищий від брата, вищий, ніж брат.

Це самостійна частина мови, яка означає ознаку предмета й відповідає на питання який? (яка? яке? які?) або чий? (чия? чиє? чиї?). Рід, число й відмінок прикметника залежать від іменника, з яким він узгоджується.

Займенник, що вказує на належність предмета особі: мій, твій, свій, наш, ваш, його, її, їхній (їх). Відповідає на питання чий?

Розряд прикметників, що означає належність предмета особі або тварині й відповідає на питання чий? (чия? чиє? чиї?). Утворюється за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн), -яч- (-ач-, -оч-).

Форма ступеня порівняння, утворена за допомогою суфіксів (для вищого ступеня: -іш- або -ш-) або префікса най- (для найвищого ступеня), без використання допоміжних слів (більш, найбільш).

Числівник, що має один корінь: один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, сорок, сто, тисяча, мільйон. Також прості порядкові числівники: п'ятий, сотий, тисячний.

Іменник, що називає речовину, матеріал, продукт або хімічний елемент. Речовинні іменники здебільшого мають форму лише однини (молоко, цукор, золото, кисень), але можуть утворювати множину в значенні сортів чи видів (вина, олії, сталі).

Стала граматична ознака іменника в однині, яка буває чоловічою (він, мій), жіночою (вона, моя) або середньою (воно, моє). Рід визначають підстановкою займенника «мій / моя / моє», а не за закінченням слова. Іменники, що вживаються тільки в множині (ножиці, двері), роду не мають.

Родове слово — це загальна назва (річка, місто, озеро, острів, пустеля тощо), за якою визначають рід незмінюваної географічної назви. Наприклад, для Міссісіпі родове слово — річка (жіночий рід), для Тбілісі — місто (середній рід): старовинне Тбілісі.

Відмінок, який відповідає на питання кого? чого? і вказує на належність, походження, об'єкт дії, ознаку, час, місце або частину від цілого. Для іменників II відміни чоловічого роду має закінчення -а (-я) або -у (-ю) залежно від лексичного значення слова.

Родовий відмінок множини — відмінкова форма іменника, яка відповідає на питання кого? чого? в множині. В українській мові має три типи закінчень: -ів (-їв), -ей та нульове закінчення.

Аналітична форма прикметника, що складається з допоміжного слова (більш, менш, найбільш, найменш) і звичайної (початкової) форми прикметника: більш вдалий, менш зручний, найбільш ефективний, найменш помітний.

Порядковий числівник, що складається з двох або більше слів (наприклад, дві тисячі двадцять сьомий). При відмінюванні змінюється лише останнє слово, а перші частини залишаються в початковій формі: дві тисячі двадцять сьомого року (Р.в.), у дві тисячі двадцять сьомому році (М.в.).

Числівник, що складається з двох або більше слів: сто сім, двадцять п'ять, дві тисячі двадцять сім, двадцять перший, дві треті. Дробові числівники (крім півтора, півтори, півтораста) завжди складені.

Порядковий числівник, утворений від кількісного за допомогою суфіксів -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний і записаний одним словом: двохсотий, п'ятисотий, двохтисячний, п'ятимільйонний. Його слід відрізняти від складеного кількісного числівника (дві тисячі — два слова).

Числівник, що має два корені й пишеться одним словом: одинадцять — дев'ятнадцять, двадцять, тридцять, п'ятдесят — вісімдесят, двісті — дев'ятсот. Приклади: сімсот, п'ятдесят, двадцять.

Граматична особливість іменників I відміни на -а (-я), які можуть належати до чоловічого або жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають (сирота, нероба, листоноша, непосида). Рід такого іменника визначають за контекстом: прикметник, займенник і дієслово минулого часу узгоджують зі статтю особи.

Граматична норма, яка визначає, у якому відмінку й числі має стояти іменник при тому чи тому числівнику: один (одна, одне) — з іменником в однині; два, три, чотири (й обидва, обидві) — з Н. в. множини; п'ять і більше — з Р. в. множини; дробові числівники й півтора та півтори — з Р. в. однини.

Граматичні форми якісних прикметників, які виражають різний ступінь вияву ознаки: звичайний (новий), вищий (новіший) і найвищий (найновіший).

Форма вищого ступеня порівняння, утворена від іншого кореня, ніж початковий прикметник, а не за допомогою суфіксів. В українській мові таких чотири пари: гарний (добрий) — кращий, поганий (лихий) — гірший, великий — більший, малий — менший.

Суфікс, за допомогою якого утворюють жіночі імена по батькові. Після приголосного має форму -івн(а) (Іванівна, Петрівна), а після імен на -й переходить у -ївн(а) (Сергіївна, Андріївна).

Суфікс, за допомогою якого утворюють чоловічі імена по батькові в українській мові (Іван — Іванович, Сергій — Сергійович). Додається до основи імені батька.

Тверда група — це група іменників I та II відмін, основа яких закінчується на твердий приголосний, крім шиплячих (ж, ч, ш, щ, дж). Приклади: вода (вод-), дуб (дуб-), вікно (вікн-).

Група відмінювання прикметників, основа яких закінчується на твердий приголосний. У називному відмінку однини чоловічого роду мають закінчення -ий (новий, весняний, високий).

Тип відмінювання числівника — це система відмінкових закінчень, характерна для певної групи числівників залежно від їхньої будови (прості, складні, складені) та розряду. В українській мові виділяють окремі типи для числівників один; два, три, чотири; п'ять — тридцять і п'ятдесят — вісімдесят; сорок, дев'яносто, сто; двісті — дев'ятсот; тисячі, мільйона.

Граматичний зв'язок, за якого залежне слово (прикметник, займенник, дієслово минулого часу) набуває тих самих граматичних значень (роду, числа, відмінка), що й головне слово (іменник). Наприклад: новий стіл — нова книжка — нове вікно; лікар прийняв (чоловік) — лікар прийняла (жінка).

Назва особи жіночої статі за професією або родом діяльності, утворена від відповідної назви чоловічого роду за допомогою суфіксів -к(а) (директорка, авторка), -иц(я) (учениця), -ин(я) (психологиня, майстриня), -ес(а) (поетеса). Фемінітиви є нормативними й стилістично нейтральними в сучасній українській літературній мові.

Частка — службова частина мови, яка надає слову або реченню додаткових відтінків значення (навіть, лише, хіба) або служить для творення форм слів (би, хай, най-).

Перша частина дробового числівника, яка вказує кількість частин. Виражається кількісним числівником (одна, дві, три, п'ять) і відмінюється як звичайний кількісний числівник.

Самостійна частина мови, що означає кількість предметів (п'ять книжок), абстрактне число (п'ять більше за чотири) або порядок предметів при лічбі (п'ятий урок). Відповідає на питання скільки? або котрий? Єдина спільна морфологічна ознака всіх числівників — відмінок.

Розряд прикметників, що означає безпосередню ознаку предмета, яка може виявлятися більшою або меншою мірою. Має граматичні ознаки: ступені порівняння, прислівники на -о, -е, форми з -еньк-, -уват-, антоніми, поєднання зі словом дуже, коротку форму.