Зовнішні процеси рельєфоутворення

Рельєф суходолу — це сукупність нерівностей земної поверхні. Дві найбільші категорії форм рельєфу суходолу — це гори й рівнини. Вони відрізняються не лише зовнішнім виглядом, а й абсолютною висотою, походженням і тими процесами, що їх формують. У цьому розділі навчишся класифікувати рівнини й гори за висотою, знатимеш найбільші рівнини й гірські системи світу, а також зрозумієш, як внутрішні й зовнішні процеси впливають на рельєф.

Класифікація рівнин за висотою

Рівнини — це великі ділянки суходолу з невеликими коливаннями висот (до 200 м). Їх поділяють на чотири групи за абсолютною висотою над рівнем моря:

На фізичній карті висоту рівнини визначають за кольором шкали висот: відтінки зеленого позначають низовини, жовтого — височини, коричневого — плоскогір'я. Западини, що лежать нижче рівня моря, позначають темно-зеленим кольором.

Найбільші рівнини світу

Найбільшою рівниною світу є Амазонська низовина в Південній Америці — її площа перевищує 5 млн км². Величезні території займають також Східноєвропейська (Руська) рівнина та Західносибірська низовина. За походженням рівнини бувають:

• акумулятивні — утворені накопиченням осадів (алювіальні — річкові наноси, льодовикові — моренні відклади);

• денудаційні — утворені на місці зруйнованих гір (вирівняні поверхні);

• вулканічні лавові плато — утворені застиглою лавою (наприклад, плоскогір'я Декан в Індії).

Класифікація гір за висотою

Гори — це великі ділянки земної поверхні, значно підняті над рівнинами, з великими перепадами висот. За абсолютною висотою їх поділяють на три групи:

Найвищою гірською системою світу є Гімалаї з найвищою вершиною Джомолунгма (8848 м). Найдовшою гірською системою на суходолі є Анди в Південній Америці — їхня довжина сягає приблизно 9000 км.

Внутрішні й зовнішні процеси: хто що робить?

Рельєф Землі формується під дією двох груп процесів. Внутрішні (ендогенні) процеси — рух літосферних плит, вулканізм, землетруси — створюють великі нерівності: гори, серединно-океанічні хребти, глибоководні жолоби, западини. Зовнішні (екзогенні) процеси, навпаки, руйнують виступи й заповнюють зниження, тобто вирівнюють поверхню. Джерелом енергії зовнішніх процесів є Сонце (нагрівання, випаровування, вітер) і сила тяжіння Землі. Саме зовнішнім процесам — вивітрюванню, роботі текучих і підземних вод, льодовиків, вітру й людини — присвячений цей урок.

Вивітрювання — це сукупність процесів руйнування гірських порід на поверхні Землі під дією температури, води, вітру, хімічних речовин і живих організмів. Розрізняють три типи вивітрювання: фізичне, хімічне й біологічне. Продукти вивітрювання часто переміщуються вниз по схилах під дією сили тяжіння — це гравітаційні процеси.

Фізичне вивітрювання

Фізичне вивітрювання — це руйнування гірських порід на уламки без зміни їхнього хімічного складу. Головні чинники — коливання температури (денне нагрівання й нічне охолодження) і замерзання води в тріщинах (морозне вивітрювання). Коли вода в тріщині замерзає, вона розширюється на 9% і розколює породу, наче клин. Найінтенсивніше фізичне вивітрювання відбувається в пустелях (різкі перепади температури вдень і вночі) та у високих горах (багато циклів замерзання-танення). Його результати — осипи, кам'яні розсипи (куруми) й гострі скелясті гребені.

Хімічне вивітрювання

Хімічне вивітрювання — це зміна хімічного складу гірських порід під дією води, кисню та вуглекислого газу. Основні процеси: розчинення (наприклад, вапняк розчиняється водою з вуглекислотою), окиснення (залізо в породах реагує з киснем, утворюючи іржаві плями) та гідратація. Найсильніше хімічне вивітрювання проявляється у вологому жаркому кліматі — у тропічних лісах, де тепло й волого цілий рік. Там породи можуть руйнуватися на глибину десятків метрів.

Біологічне вивітрювання

Біологічне вивітрювання — це руйнування гірських порід живими організмами. Коріння рослин проникає в тріщини скель і розширює їх, лишайники виділяють кислоти, що розчиняють поверхню каменю, риючі тварини (черв'яки, мурахи, борсуки) розпушують ґрунт і перемішують уламки. Часто біологічне вивітрювання посилює фізичне й хімічне: коріння не тільки механічно розсовує тріщини, а й виділяє органічні кислоти, що прискорюють хімічне розчинення.

Гравітаційні процеси

Гравітаційні процеси — це переміщення гірських порід униз по схилах під дією сили тяжіння. Вони можуть бути повільними (крип) або швидкими й небезпечними. До небезпечних гравітаційних процесів належать:

• Зсуви — сповзання перезволожених мас породи по схилу. Відбуваються на узбережжях (Одеса), схилах річкових долин (Дніпро в Києві). Причина — насичення порід водою після дощів або танення снігу.

• Обвали — раптове падіння великих блоків породи з крутих схилів і урвищ.

• Осипи — поступове осипання дрібних уламків зі схилів, характерні для гір і пустель.

• Селі — грязекам'яні потоки в горах, що виникають після злив або швидкого танення снігу. Мають величезну руйнівну силу.

Запобігання небезпечним гравітаційним процесам включає: дренаж (відведення води зі схилів), укріплення схилів (підпірні стінки, сітки, насадження дерев із потужним корінням), заборону вирубування лісу на схилах і будівництво селезахисних гребель.

Вода — один із найпотужніших зовнішніх чинників рельєфоутворення. Текучі води (дощові, талі, річкові) розмивають поверхню, переносять уламки й відкладають їх в інших місцях. Підземні води розчиняють гірські породи, створюючи підземні порожнини. Разом вони формують різноманітні форми рельєфу — від маленьких промоїн до величезних печер.

Ерозія — розмивання поверхні текучою водою

Ерозія буває двох видів. Площинний змив — це рівномірне змивання тонкого шару ґрунту дощовими й талими водами з усієї поверхні схилу. Лінійна (струменева) ерозія — це розмивання в одному напрямку, що утворює заглиблення: спочатку промоїни, потім яри, балки й річкові долини. Текуча вода не тільки руйнує, а й накопичує матеріал — це називають акумуляцією. Приклади акумулятивних форм: конуси виносу біля підніжжя ярів і дельти річок (дельти Нілу, Дунаю).

Яри й балки

Яр — це молода ерозійна форма: вузька глибока улоговина з крутими оголеними схилами, що активно росте своєю вершиною вгору по схилу. Яри найчастіше утворюються на височинах, складених лесовими породами (легко розмиваються), на розораних схилах, де немає рослинності, яка б стримувала розмивання. Балка — це стара форма рельєфу: колишній яр, який перестав рости, його схили стали пологими й задернованими (вкрилися травою), дно — широке й рівне. Балки часто використовують під сіножаті або пасовища. Отже, яр — молода, активна форма; балка — стара, стабільна.

Карст — робота підземних вод

Карст — це процес розчинення гірських порід підземними й поверхневими водами. Розчиняються породи, що містять кальцій або інші розчинні речовини: вапняк, гіпс, крейда, кам'яна сіль. Вода з розчиненим вуглекислим газом утворює слабку вугільну кислоту, яка поступово розчиняє вапняк. На поверхні утворюються карстові лійки (заглиблення) та провалля. Під землею формуються печери — величезні порожнини з химерними натічними утвореннями.

У печерах розрізняють сталактити (звисають зі стелі, наче бурульки) і сталагміти (ростуть із дна печери догори). Коли сталактит і сталагміт з'єднуються, утворюється сталагнат — суцільна колона. Найдовшою печерою світу є Мамонтова печера в США (довжина понад 650 км). Одна з найдовших гіпсових печер — Оптимістична на Поділлі в Україні (понад 260 км).

Льодовики, вітер і людина — три дуже різні, але надзвичайно важливі чинники рельєфоутворення. Льодовики в минулому вкривали величезні території й залишили по собі характерні форми рельєфу. Вітер постійно переміщує пісок і пил, створюючи пустельні та берегові форми. Людина ж своєю діяльністю змінює рельєф так швидко, що іноді перевершує природні процеси.

Льодовикове руйнування (екзарація)

Льодовик, рухаючись, виорює скельне ложе, шліфує й дряпає породи. Типові форми льодовикового руйнування:

• троги — U-подібні долини, видовбані льодовиком (на відміну від V-подібних річкових долин);

• кари — чашоподібні заглиблення в гірських схилах, де накопичувався лід;

• фіорди — затоплені морем троги, характерні для узбережжя Норвегії.

Льодовикова акумуляція

Коли льодовик тане, він залишає весь матеріал, який ніс у собі. Цей невідсортований хаотичний набір уламків — від глини до величезних валунів — називають мореною. Морена утворює пагорби й гряди. Водно-льодовикові (зандрові) рівнини складені піском, який вимивали талі води з-під льодовика. В Україні сліди четвертинних зледенінь добре виражені на Поліссі: там багато піщаних ґрунтів, валунів, моренних пагорбів і заболочених зандрових рівнин.

Вітер (еолові процеси)

Вітер виконує три основні роботи: видування (дефляцію) — виносить дрібні частинки; обточування (коразію) — піщинки, вдаряючись об скелі, шліфують їх, утворюючи химерні форми (скелі-«гриби»); і акумуляцію — накопичення піску. Основні еолові форми:

• Дюни — піщані пагорби на узбережжях морів, озер і великих річок. Вони менш рухливі, ніж бархани, і часто закріплені рослинністю.

• В Україні відомі Олешківські піски на Херсонщині — це кучугури (місцева назва піщаних пагорбів), утворені вітром.

Людина як творець рельєфу

Господарська діяльність людини створює антропогенні форми рельєфу:

• терикони — штучні пагорби з відвалів породи біля шахт (характерні для Донбасу);

• насипи — штучні підняття для доріг, дамб, гребель;

• намиви — штучне підвищення території (наприклад, намивні острови).

Людина також прискорює природні процеси: розорювання схилів посилює ерозію, будівництво на схилах провокує зсуви, вирубування лісу збільшує ризик селів. Тому важливо охороняти унікальні форми рельєфу — печери, скелі, моренні ландшафти — як пам'ятки природи.

У цьому розділі розберемо чотири типові завдання НМТ на співвіднесення форм рельєфу із зовнішніми процесами. Кожне завдання — вибір однієї правильної відповіді з чотирьох.

Приклад 1. Бархан у пустелі

Завдання: Який зовнішній процес створив серпоподібний піщаний пагорб у пустелі, що рухається за вітром?

Розв'язання: Опис точно відповідає бархану — типовій еоловій формі пустель. Серпоподібна форма з «ріжками» за вітром, рухливість — ключові ознаки. Отже, процес — робота вітру.

Відповідь: робота вітру (бархан).

Чому інші варіанти неправильні:

• Дюна — теж піщаний пагорб, але на узбережжі, а не в пустелі.

• Моренний пагорб — утворений льодовиком, складається з різнорідних уламків, а не з піску.

• Конус виносу — утворений текучою водою біля підніжжя схилу.

Приклад 2. Давній льодовик

Завдання: На схемі зображено відшліфовані скелясті виступи (гладенькі з одного боку) і хаотичні пагорби з валунів різного розміру. Який процес сформував цей рельєф?

Розв'язання: Відшліфовані скелі — це баранячі лоби, а хаотичні пагорби з валунів — морена. Обидві форми створюються льодовиком. Баранячі лоби — результат екзарації (шліфування), морена — результат акумуляції.

Відповідь: діяльність давнього льодовика.

Чому інші варіанти неправильні:

• Карст — розчинення порід водою, утворює лійки й печери, а не шліфовані скелі.

• Вітер — утворює бархани й дюни, а не валунні пагорби.

• Текучі води — утворюють яри, балки, долини, а не морену.

Приклад 3. Височина

Завдання: Рівнина має абсолютні висоти від 250 до 380 м над рівнем моря. Як її називають?

Розв'язання: Згідно з класифікацією рівнин за висотою: западина — нижче 0 м, низовина — 0–200 м, височина — 200–500 м, плоскогір'я — понад 500 м. Висоти 250–380 м потрапляють в інтервал 200–500 м, отже, це височина.

Відповідь: височина.

Чому інші варіанти неправильні:

• Низовина — 0–200 м, а тут висоти більші.

• Плоскогір'я — понад 500 м.

• Западина — нижче 0 м.

Приклад 4. Карст

Завдання: У районі, складеному вапняками, з'явилися лійкоподібні заглиблення й провалля. Який процес спричинив ці зміни?

Розв'язання: Вапняк — розчинна порода. Лійки й провалля — типові карстові форми, що утворюються при розчиненні вапняку підземними й поверхневими водами. Це хімічний процес, але він називається карстом.

Відповідь: карст (розчинення порід водою).

Чому інші варіанти неправильні:

• Фізичне вивітрювання — руйнує породи на уламки без зміни складу (температура, замерзання), не утворює лійок.

• Еолові процеси — робота вітру, створює бархани, дюни, а не провалля.

• Зсуви — сповзання порід схилом, а не утворення лійок.

Ось типові пастки теми зовнішніх процесів рельєфоутворення й те, як їх уникнути.

• Плутати бархан і дюну. Бархан — серпоподібний піщаний пагорб у пустелі, рухливий, із «ріжками» за вітром. Дюна — піщаний пагорб на узбережжі моря, озера чи річки, часто закріплений рослинністю. Запам'ятай: бархан — пустеля, дюна — берег.

• Плутати сталактит і сталагміт. Сталактит звисає зі стелі печери (літера «к» — як «капає зверху»). Сталагміт росте з дна печери догори (літера «г» — як «гора», що росте знизу).

• Вважати балку молодою формою, а яр — старою. Насправді навпаки: яр — молода, активна форма з крутими оголеними схилами, що росте; балка — стара, задернована, з пологими схилами.

• Відносити карст до роботи вітру чи льодовика. Карст — це розчинення гірських порід водою (хімічний процес), а не робота вітру чи льодовика. Запам'ятай: карст = вода + розчинні породи.

• Класифікувати рівнину за площею, а не за абсолютною висотою. Рівнини класифікують саме за абсолютною висотою: западина (нижче 0 м), низовина (0–200 м), височина (200–500 м), плоскогір'я (понад 500 м). Площа не має значення.

• Вважати, що зовнішні процеси утворюють гори. Гори створюють внутрішні (ендогенні) процеси — рух плит, вулканізм. Зовнішні процеси (вивітрювання, вода, вітер, льодовики) руйнують виступи й вирівнюють поверхню.

Тема «Зовнішні процеси рельєфоутворення» входить до теми 1.4 «Літосфера та рельєф» програми НМТ з географії. На іспиті вона може з'явитися в завданнях на вибір однієї правильної відповіді з чотирьох (1 бал).

Що перевіряють:

• роботу вітру (еолові форми — бархани, дюни);

• роботу текучих вод (яри, балки, річкові долини);

• роботу підземних вод (карст — лійки, печери, сталактити, сталагміти);

• роботу льодовиків (морени, баранячі лоби, троги, фіорди);

• небезпеку гравітаційних (зсувних) процесів;

• класифікацію гір і рівнин за висотою;

• вплив людини на рельєф (антропогенні форми).

Уміння за програмою: визначати висоту рівнин і гір за фізичною картою (за шкалою висот і кольором).

У демоваріанті НМТ 2026 завдання 8 спирається на карту з профілем поверхні (тема 2.2.3, суміжна з 1.4). Це завдання на вибір однієї відповіді з чотирьох, 1 бал.

Стратегія виконання:

• Уважно читай опис: «серпоподібний», «рухається за вітром» — це бархан; «круті оголені схили, що росте» — це яр.

• Для класифікації рівнин і гір запам'ятай числові межі: рівнини — 0, 200, 500 м; гори — 1000, 2000 м.

• Не плутай процеси: карст — це хімічне розчинення водою, а не робота вітру.

Тут зібрані найчастіші запитання, які виникають під час вивчення теми. Розгорни кожне, щоб перевірити своє розуміння.

• Рівнини за висотою: западини (нижче 0 м), низовини (0–200 м), височини (200–500 м), плоскогір'я (понад 500 м). Гори за висотою: низькі (до 1000 м), середні (1000–2000 м), високі (понад 2000 м).

• Внутрішні (ендогенні) процеси створюють великі нерівності (гори, западини). Зовнішні (екзогенні) процеси руйнують виступи й заповнюють зниження, тобто вирівнюють поверхню.

• Текучі води — яри, балки, річкові долини, конуси виносу, дельти.

• Підземні води — карст: лійки, провалля, печери, сталактити, сталагміти.

• Льодовики — морени, баранячі лоби, троги, кари, фіорди, зандрові рівнини.

• Вітер (еолові процеси) — бархани (пустеля), дюни (узбережжя), скелі-«гриби».

• Вивітрювання: фізичне (уламки без зміни складу), хімічне (зміна складу), біологічне (організми).

• Небезпечні гравітаційні процеси: зсуви, обвали, осипи, селі. Запобігання: дренаж, укріплення схилів, заборона вирубування лісу.

• Людина створює антропогенні форми: кар'єри, терикони, насипи, дамби, намиви.