Глосарій

Метод географічних досліджень, що передбачає отримання даних з аерофотознімків і космічних знімків (дистанційне зондування Землі).

Наймолодша епоха горотворення, що почалася в кайнозойській ері й триває досі. Утворила Альпи, Карпати, Кавказ, Піренеї, Гімалаї, Анди, Атлас та молоді хребти Кордильєр.

Українська науково-дослідна станція в Антарктиді на острові Галіндез. Належить Україні з 1996 року, де проводять метеорологічні, біологічні та кліматичні дослідження.

Частково розплавлений пластичний шар у верхній частині мантії на глибині приблизно 100–250 км. По ній рухаються літосферні плити, у ній зароджується магма. Під океанами залягає ближче до поверхні, під материками — глибше.

Найдальша від Сонця точка орбіти Землі (≈ 152 млн км). Земля перебуває в ній на початку липня.

Стара ерозійна форма рельєфу: колишній яр, який перестав рости, має пологі задерновані (вкриті травою) схили та широке рівне дно.

Серпоподібний рухливий піщаний пагорб у пустелях, утворений вітром. Має пологий навітряний схил і крутий підвітряний, а його «ріжки» спрямовані за вітром.

Період із кінця XV до XVII століття, коли європейські мореплавці (Колумб, Васко да Гама, Магеллан та ін.) відкрили нові материки, океани й морські шляхи, що кардинально змінило уявлення людства про Землю.

Сукупність процесів руйнування гірських порід на поверхні Землі під дією температури, води, вітру, хімічних речовин і живих організмів. Розрізняють фізичне, хімічне й біологічне вивітрювання.

Кут між напрямком на Сонце опівдні та лінією горизонту. Обчислюється за формулою h = 90° − |φ − δ|, де φ — широта точки, δ — схилення Сонця.

Давні складчасті споруди, які після тривалого руйнування зазнали повторного підняття по розломах. Мають значну висоту, хоча вік складчастості давній. Приклади: Тянь-Шань, Алтай.

Геологічне утворення на поверхні Землі, через яке з надр виходять магма, попіл, гази та інші продукти виверження. Складається з магматичного вогнища, жерла, кратера й конуса.

Гаряче джерело, що періодично викидає фонтан гарячої води й пари. Живиться підземною водою, нагрітою магмою; трапляється лише в районах сучасного вулканізму.

Модель будови Всесвіту, запропонована Миколаєм Коперником (1543), за якою Сонце перебуває в центрі, а Земля обертається навколо своєї осі й навколо Сонця.

Найбільший природний комплекс Землі, де взаємопроникають і взаємодіють нижня частина атмосфери (до озонового шару, 20-25 км), уся гідросфера, верхня частина літосфери (на кілька кілометрів углиб) і біосфера.

Система природничих і суспільних наук, що вивчає географічну оболонку Землі, геосистеми різного рівня, закономірності їхньої будови, розвитку й розміщення, а також територіальну організацію суспільства.

Реальна форма Землі — фігура, обмежена поверхнею Світового океану в спокійному стані, умовно продовженою під материками. Відрізняється від еліпсоїда обертання через нерівномірний розподіл маси в надрах Землі.

Комп'ютерна система, що поєднує шари карт (рельєф, дороги, населені пункти, ґрунти) з базами даних для збирання, зберігання, аналізу й візуалізації просторових даних.

Великий відрізок геологічної історії Землі, що охоплює десятки й сотні мільйонів років. Виділяють п'ять ер: архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську та кайнозойську.

Вчення про визначення віку гірських порід і послідовності геологічних подій в історії Землі. Розрізняють відносне літочислення (за порядком залягання шарів і викопними рештками) та абсолютне (за радіоізотопним методом).

Цілісна система взаємопов'язаних природних (гірські породи, повітря, вода, ґрунти, організми) і, в суспільних геосистемах, соціальних компонентів (населення, господарство) на певній території.

Таблиця, що відображає геологічну історію Землі в хронологічному порядку: ери, періоди, їхню тривалість, епохи складчастості та розвиток органічного світу. Наймолодші ери розташовані вгорі, найдавніші — внизу.

Епоха горотворення пізнього палеозою (девон — перм). Сформувала Урал, Аппалачі, Донецький кряж, Капські гори та Великий Вододільний хребет. У карбоні цієї епохи утворилися поклади кам'яного вугілля Донбасу.

Осередок землетрусу — місце в надрах Землі, де відбувається розрив гірських порід і звідки поширюються сейсмічні хвилі. Глибина гіпоцентру може сягати 700 км.

Природне скупчення одного або кількох мінералів, що утворилося внаслідок певного геологічного процесу. Приклади: граніт (кварц + польовий шпат + слюда), вапняк (кальцит), кам'яна сіль (галіт).

Глибока вузька западина на дні океану, що утворюється в зоні субдукції, де океанічна плита занурюється під континентальну або під іншу океанічну. Найглибший — Маріанський жолоб (близько 11 км) у Тихому океані, де Тихоокеанська плита занурюється під Філіппінську.

Закономірне повторення природних процесів протягом 24 годин, зумовлене зміною дня й ночі внаслідок осьового обертання Землі. Проявляється в добовому ході температури, вітрах-бризах, активності тварин, фотосинтезі.

Гіпотеза, висунута Альфредом Вегенером у 1912 році, згідно з якою материки не стоять на місці, а повільно переміщуються поверхнею Землі. Колись усі материки були з'єднані в суперматерик Пангею, який згодом розколовся на Лавразію й Гондвану, а ті — на сучасні материки.

Точка на земній поверхні, розташована безпосередньо над гіпоцентром (осередком) землетрусу. В епіцентрі та найближчих до нього районах руйнування найбільші.

Процес розмивання й руйнування поверхні текучою водою. Буває площинною (змив ґрунту з усієї поверхні схилу) та лінійною (утворення промоїн, ярів, балок, річкових долин).

Найтонша зовнішня тверда оболонка Землі завтовшки від 5 км (під океанами) до 70–80 км (під горами). Становить менше 1 % об'єму Землі. Складається з гірських порід, у ній утворюються корисні копалини й формується рельєф.

Час повного оберту Землі навколо осі відносно нерухомих зірок — 23 год 56 хв 4 с. На 3 хв 56 с коротша за сонячну добу, оскільки Земля одночасно рухається орбітою навколо Сонця.

Зміщення гірських порід униз по схилу під дією сили тяжіння. В Україні зсуви поширені на схилах Дніпра в Києві, на узбережжі Одеси та Азовського моря.

Лінія на кліматичній карті, що з'єднує точки з однаковою температурою повітря. Найчастіше показують ізотерми середньої температури січня, липня або року. Вигини ізотерм показують вплив океану, суходолу й течій на клімат.

Процес розчинення гірських порід (вапняку, гіпсу, доломіту) підземними водами, унаслідок якого утворюються печери, лійки, сталактити й сталагміти.

Гірські породи й мінерали, які людина використовує в господарській діяльності. За використанням поділяються на паливні (вугілля, нафта, газ), рудні (залізні, мідні, алюмінієві руди) й нерудні (сіль, гіпс, граніт, мармур).

Спостереження за станом поверхні Землі, атмосфери й океану за допомогою супутників. Використовується для відстеження змін клімату, лісів, льодовиків, повеней, посух і пожеж.

Магма, що вилилась на земну поверхню й втратила більшість розчинених газів. Лава може бути в'язкою (утворює круті конуси) або рідкою базальтовою (утворює пологі щитові вулкани).

Межа між освітленою й неосвітленою половинами Землі, яку також називають термінатором. Через осьове обертання Землі ця лінія постійно переміщується, спричиняючи зміну дня й ночі на кожній точці поверхні.

Тверда оболонка Землі, що включає земну кору й верхню тверду частину мантії над астеносферою. Товщина 100–250 км. Поділена розломами на літосферні плити, які рухаються по пластичній астеносфері.

Великий блок літосфери, який повільно рухається по астеносфері. Плити можуть бути материковими, океанічними або змішаними. Розрізняють сім великих плит (Євразійська, Африканська, Північноамериканська, Південноамериканська, Тихоокеанська, Індо-Австралійська, Антарктична) і кілька менших.

Протока між південним краєм Південної Америки (материк) і Вогняною Землею, що сполучає Атлантичний і Тихий океани. Відкрита Фернаном Магелланом 1520 року.

Розплавлена гірська порода в надрах Землі, що містить розчинені гази й перебуває під великим тиском. Коли магма виливається на поверхню, вона втрачає гази й перетворюється на лаву.

Гірські породи, що утворюються із застиглої магми або лави. Поділяються на глибинні (інтрузивні), що застигають повільно в товщі кори (граніт, габро), і виливні (ефузивні), що застигають швидко на поверхні (базальт, пемза, обсидіан).

Кількість енергії, що вивільнилась в осередку землетрусу; вимірюється за шкалою Ріхтера. Для одного землетрусу магнітуда одна; збільшення на 1 означає зростання амплітуди коливань у 10 разів, а енергії — приблизно у 32 рази.

Оболонка Землі між земною корою й ядром, що простягається від підошви кори до глибини ≈ 2900 км. Становить близько 83 % об'єму Землі. Поділяється на верхню й нижню мантію. Переважно тверда, за винятком астеносфери.

Тип земної кори, що залягає під материками й шельфом. Товщина 35–80 км. Складається з трьох шарів: осадового, гранітного й базальтового. Вік може сягати 4 млрд років.

Гірські породи, що утворюються з інших порід у надрах Землі під дією високої температури й тиску без плавлення. Приклади: мармур (з вапняку), кварцит (з пісковику), гнейс (з граніту), глинистий сланець (з глини).

Природна однорідна хімічна сполука або самородний елемент із певним хімічним складом і кристалічною будовою. Приклади: кварц, польовий шпат, галіт, кальцит.

Невідсортований хаотичний набір уламків гірських порід (від глини до великих валунів), який залишає льодовик після танення. Морена утворює пагорби й гряди.

Морська експедиція, яка обгинає земну кулю й повертається до порту відправлення. Першу навколосвітню подорож здійснили Фернан Магеллан і Хуан Себастьян Елькано у 1519–1522 роках.

Тип земної кори, що залягає під ложем океанів. Товщина 5–10 км. Складається з двох шарів: тонкого осадового й базальтового. Гранітного шару немає. Молодша за материкову кору (вік до 200 млн років).

Рух Землі навколо Сонця по еліптичній орбіті із середньою швидкістю ≈ 30 км/с. Повний оберт триває ≈ 365 діб 6 год. Напрямок руху — із заходу на схід.

Гірські породи, що утворюються на поверхні Землі з продуктів руйнування інших порід, хімічних осадів або решток організмів. Поділяються на уламкові (пісок, глина), хімічні (кам'яна сіль, гіпс) й органічні (вугілля, крейда, торф).

Ланцюг вулканічних островів, що утворюється вздовж межі субдукції, де океанічна плита занурюється під іншу океанічну плиту. Приклади: Маріанські, Японські, Курильські, Алеутські острови.

Обертання Землі навколо уявної осі, що проходить через Північний і Південний полюси. Відбувається із заходу на схід (проти годинникової стрілки, якщо дивитися з Північного полюса). Період — приблизно 24 години (сонячна доба).

Найближча до Сонця точка орбіти Землі (≈ 147 млн км). Земля проходить її на початку січня.

Період, коли Сонце не піднімається над горизонтом протягом доби й більше. Спостерігається за полярними колами. На Північному полюсі триває з 23 вересня до 21 березня (≈ 6 місяців).

Паралель 66,5° пн. ш. (Північне полярне коло) або 66,5° пд. ш. (Південне полярне коло) — межа, від якої в напрямку до полюса спостерігаються полярний день і полярна ніч. Широта полярного кола дорівнює 90° мінус кут нахилу земної осі (23,5°).

Період, коли Сонце не опускається за горизонт протягом доби й більше. Спостерігається за полярними колами. На Північному полюсі триває з 21 березня до 23 вересня (≈ 6 місяців).

Широтна смуга на поверхні Землі, яку виділяють за умовами освітлення Сонцем: чи буває Сонце в зеніті, чи спостерігаються полярний день і полярна ніч, як змінюється тривалість дня. Розрізняють п'ять поясів освітленості: тропічний, два помірні та два полярні.

Лінійна западина (тріщина) в земній корі, що утворюється внаслідок розходження літосферних плит. В океані рифт проходить уздовж осі серединно-океанічного хребта, на суходолі утворює континентальний рифт (наприклад, Східноафриканська рифтова долина).

День, коли Сонце перебуває в зеніті над екватором (δ = 0°), а день і ніч тривають по 12 годин на всіх широтах. Відбувається 21 березня (весняне) та 23 вересня (осіннє).

Вузька смуга вздовж меж літосферних плит, де зосереджена більшість вулканів і землетрусів. Головні пояси: Тихоокеанський («вогняне кільце») і Середземноморсько-Гімалайський.

Величезна підводна гірська система, що утворюється на межі розходження (дивергентній) літосферних плит в океані. Уздовж осі хребта проходить рифтова долина, де з мантії піднімається магма й формується нова океанічна кора. Загальна довжина системи перевищує 60 000 км.

Відхиляюча сила, спричинена осьовим обертанням Землі. Тіло, що рухається горизонтально, відхиляється праворуч у Північній півкулі, ліворуч у Південній, на екваторі дорівнює нулю. Пояснює підмивання берегів річок, напрямок пасатів і закручування циклонів.

Епоха інтенсивних тектонічних рухів, під час якої шари гірських порід зминаються в складки, відбуваються підняття території, розломи й вулканізм, що призводить до утворення гірських систем.

День, коли Сонце перебуває в зеніті над одним із тропіків, а тривалість дня в півкулі є максимальною (літнє) або мінімальною (зимове). Літнє сонцестояння Північної півкулі — 22 червня, зимове — 22 грудня.

Процес занурення океанічної літосферної плити під іншу плиту (материкову або океанічну) у зоні конвергентної межі. Субдукція супроводжується утворенням глибоководного жолоба, вулканів і складчастих гір.

Широтна смуга Землі з подібним температурним режимом. За програмою НМТ межі теплових поясів збігаються з тропіками й полярними колами (жаркий, два помірні, два холодні). У кліматології межі проводять за ізотермами, тому вони не збігаються точно з поясами освітленості.

Паралель 23,5° пн. ш. (Північний тропік, тропік Рака) або 23,5° пд. ш. (Південний тропік, тропік Козерога) — найвіддаленіша від екватора паралель, над якою Сонце буває в зеніті (один раз на рік, у день сонцестояння).

Геосистема локального рівня — частина місцевості з однотипними природними умовами, наприклад яр, балка, заплава річки.

Найменша одиниця геосистеми локального рівня — однорідна ділянка місцевості, наприклад схил яру, дно балки, частина заплави.

Мілководна ділянка морського дна, що прилягає до материка (континентальний шельф). На шельфі залягають значні поклади нафти й газу, видобуток яких активно розвивається (Північне море, Мексиканська затока, Перська затока).

Центральна частина Землі від глибини приблизно 2900 км до центру (6371 км). Складається із зовнішнього рідкого ядра (≈ 2900–5150 км) і внутрішнього твердого ядра (глибше ≈ 5150 км). Склад — переважно залізо й нікель.

Глибока вузька ерозійна форма рельєфу, утворена текучими водами. Найгустіша яружна мережа в Україні — на лесових височинах: Придніпровській, Подільській та відрогах Середньоруської.