Ресурси океанів, забруднення вод і зміни природи материків

Світовий океан — величезна комора природних ресурсів, які людство використовує дедалі активніше. За походженням і способом використання їх поділяють на три групи: біологічні, мінеральні й енергетичні. Крім того, океан дає транспортні шляхи й рекреаційні можливості.

Біологічні ресурси

До біологічних ресурсів належать риба, молюски (кальмари, мідії, устриці), ракоподібні (креветки, краби, лангусти), криль (дрібні рачки, якими живляться кити) і водорості. Риба становить основну частину промислу — щороку у світі виловлюють близько 90 млн тонн риби й морепродуктів.

Найпродуктивніші райони океану — це шельфи (мілководні окраїни материків), де сонячне світло досягає дна, а річки приносять поживні речовини. Також надзвичайно багаті райони апвелінгу — підйому глибинних вод, насичених мінеральними солями, до поверхні. Класичний приклад — узбережжя Перу в Тихому океані, де апвелінг створює один із найбільших рибопромислових районів світу. Ще один тип високопродуктивних зон — місця змішування теплих і холодних течій, як-от район Великої Ньюфаундлендської банки в Атлантиці, де зустрічаються теплий Гольфстрім і холодна Лабрадорська течія.

Дедалі більшу частку морепродуктів дає аквакультура — штучне вирощування риби, молюсків і водоростей у контрольованих умовах. Найбільшими виробниками аквакультури є Китай, Індонезія, Індія, В'єтнам. Аквакультура допомагає зменшити тиск на дикі популяції, але водночас створює проблеми забруднення води в місцях розведення.

Мінеральні ресурси

Найважливіші мінеральні ресурси океану — нафта й природний газ, які видобувають на шельфі. Близько третини світового видобутку нафти припадає саме на морські родовища. Найбільші райони морського видобування нафти й газу — Перська затока, Північне море, Мексиканська затока, узбережжя Бразилії, Західної Африки та Південно-Східної Азії.

На шельфі також розробляють розсипні родовища: олова біля берегів Індонезії й Таїланду, титану (ільменіт, рутил) біля Австралії, золота біля Аляски, алмазів біля Намібії. На глибоководному дні залягають залізо-марганцеві конкреції — округлі утворення, що містять марганець, нікель, кобальт і мідь. Однак у промислових масштабах їх ще не видобувають через технічні труднощі й екологічні ризики.

З морської води отримують кухонну сіль (NaCl), магній і бром. У посушливих країнах Перської затоки (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт) діють потужні заводи з опріснення морської води, які забезпечують населення прісною водою.

Енергетичні ресурси

Океан є джерелом відновлюваної енергії. Припливні електростанції (ПЕС) використовують енергію припливів і відпливів. Найвідоміші — ПЕС Ранс у Франції (потужність 240 МВт) і ПЕС Сіхва в Республіці Корея (254 МВт, найбільша у світі). Енергію хвиль і морських вітрів також активно освоюють: вітрові електростанції в морі (офшорні ВЕС) масово споруджують у Північному морі (Данія, Німеччина, Велика Британія).

Окремо варто згадати транспортне значення океану — морські шляхи забезпечують понад 80 % світової торгівлі за обсягом. Рекреаційні ресурси (пляжі, морські курорти, дайвінг) також приносять величезні доходи країнам із теплими морями.

Людство не лише використовує ресурси океану, а й завдає йому значної шкоди. Найгостріші проблеми — нафтове забруднення, пластикове сміття, перелов риби та знебарвлення коралів.

Нафтове забруднення

Нафта потрапляє в океан під час аварій танкерів, вибухів на нафтових платформах, а також через регулярні скиди з суден (промивання танків). Найбільший аварійний розлив нафти в морі стався 2010 року в Мексиканській затоці після вибуху платформи Deepwater Horizon — у воду вилилося близько 4,9 млн барелів нафти. Нафтова плівка на поверхні води порушує газообмін між океаном і атмосферою: кисень не надходить у воду, а вуглекислий газ не виходить. Гинуть планктон, риба, морські птахи й ссавці (дельфіни, тюлені). Відновлення екосистеми після великого розливу триває десятиліттями.

Пластикове забруднення

Пластик становить до 80 % усього сміття в океані. Океанічні течії збирають пластикові відходи в кругообігах, утворюючи величезні «сміттєві плями». Найвідоміша — Велика тихоокеанська сміттєва пляма, розташована між Гаваями й Каліфорнією, у Північнотихоокеанському кругообігу. Її площа, за різними оцінками, сягає 1,6 млн км². Пластик не розкладається, а розпадається на дрібні частинки — мікропластик, який потрапляє в харчові ланцюги: його споживають зоопланктон, риба, а згодом — людина.

Окрема проблема — надходження добрив (азоту й фосфору) з полів у річки, а далі в море. Це спричиняє цвітіння водоростей (евтрофікацію), після відмирання яких бактерії споживають увесь кисень у воді, утворюючи «мертві зони». Такі зони є в Балтійському морі, Мексиканській затоці, Чорному морі.

Перелов риби

Перелов — це вилов риби в обсягах, що перевищують її природне відтворення. Класичний приклад — обвал запасів тріски біля Ньюфаундленду (Канада). Століттями цей район годував рибалок, але в другій половині XX ст. промислові траулери виловили майже всю тріску, і 1992 року Канада запровадила мораторій на промисел, який діяв понад 30 років і був скасований лише 2024 року з жорсткими квотами. Тисячі рибалок втратили роботу, а запаси тріски відновлюються дуже повільно.

Заходи боротьби з переловом:

• квоти вилову — міжнародні й національні обмеження на обсяги вилову;

• заборона дрібновічкових сіток, які виловлюють молодь;

• 200-мильні виключні економічні зони (ВЕЗ) — згідно з Конвенцією ООН з морського права (1982 р.), кожна прибережна держава має виключне право на ресурси в межах 200 морських миль від берега;

• морські заповідники, де промисел заборонено повністю;

• розвиток аквакультури як альтернативи вилову дикої риби.

Знебарвлення коралів

Корали живуть у симбіозі з одноклітинними водоростями — зооксантелами, які дають їм поживні речовини й яскраве забарвлення. Коли температура води підвищується всього на 1–2 °C понад норму, корали виганяють водорості, біліють і, якщо стрес триває, гинуть. Це явище називають знебарвленням (білінням) коралів.

Найбільший кораловий риф світу — Великий Бар'єрний риф біля східного узбережжя Австралії — зазнав масових знебарвлень у 2016, 2017, 2020, 2022 і 2024 роках. Причини — глобальне потепління океану, закиснення води через поглинання вуглекислого газу, а також забруднення прибережних вод. Знебарвлення загрожує не лише коралам, а й усій екосистемі рифу, адже рифи є домівкою для чверті всіх морських видів.

Господарська діяльність людини докорінно змінює природу всіх материків. Розгляньмо найхарактерніші приклади для кожного з них.

Африка: опустелювання Сахелю

Сахель — це смуга сухих саван завширшки 300–500 км, що простягається через усю Африку від Атлантичного океану до Червоного моря, на південь від Сахари. Назва походить від арабського слова «сахіль» — берег, узбережжя (пустелі). У 1970–1980-х роках регіон охопили жорстокі посухи, які разом із діяльністю людини спричинили катастрофічне опустелювання.

Людські чинники, що посилили опустелювання: перевипас худоби (населення Сахелю традиційно займається скотарством, і кількість худоби зростала швидше, ніж пасовища встигали відновлюватися), розорювання земель під зернові на малопридатних ґрунтах, вирубування чагарників і дерев на паливо, а також швидке зростання населення. Наслідки — наступ пісків Сахари на південь, голод (сотні тисяч людей загинули в Ефіопії, Судані, Чаді, Нігері), масові міграції населення.

Головний захід протидії — проєкт «Велика зелена стіна» (Great Green Wall), започаткований Африканським Союзом 2007 року. Це смуга лісосмуг і відновлених пасовищ завдовжки майже 8000 км через увесь Сахель — від Сенегалу до Джибуті. Мета — зупинити опустелювання, відновити родючість земель і забезпечити продовольчу безпеку.

Південна Америка: вирубування сельви

Амазонська сельва — найбільший тропічний ліс світу, «легені планети». Її вирубують під пасовища для худоби, плантації сої, лісозаготівлі, будівництво доріг і видобування золота. Щороку зникають тисячі квадратних кілометрів лісу. Наслідки катастрофічні: вимирання видів (амазонський ліс — дім для 10 % усіх видів Землі), ерозія бідних тропічних ґрунтів, які швидко втрачають родючість після зведення лісу, величезні викиди вуглекислого газу (ліс накопичував вуглець, а тепер вивільняє його), а також ризик перетворення частини Амазонії на савану через зміну клімату й зменшення вологообігу.

Заходи: створення заповідників і територій корінних народів, посилення контролю за незаконними вирубками, сертифікація деревини (FSC), міжнародні програми збереження лісу.

Північна Америка: прерії, бізони, Великі озера

Розорювання прерій на Великих рівнинах США й Канади призвело до пилових бур 1930-х років (Dust Bowl). Мільйони гектарів родючого чорнозему були здуті вітром, тисячі фермерів збанкрутували. У XIX ст. майже повністю винищили бізонів — від 30–60 млн голів до кількох сотень. Великі озера зазнали сильного забруднення промисловими й комунальними стоками в середині XX ст. (озеро Ері навіть оголосили «мертвим»). Кислотні дощі, спричинені викидами заводів і електростанцій, пошкодили ліси на сході континенту.

Австралія: кролі, вівці й засолення

Завезені європейцями кролі (1859 р.) розмножилися до неймовірної кількості, знищили пасовища й спричинили ерозію ґрунтів. Перевипас овець (Австралія — найбільший експортер вовни) додатково погіршив стан рослинності. Зрошення в басейні річок Муррей і Дарлінг призвело до засолення ґрунтів: підняття рівня ґрунтових вод виносить сіль на поверхню, роблячи землю непридатною для сільського господарства.

Євразія й Антарктида

У Євразії людина звела ліси на величезних площах Європи (майже вся Західна й Центральна Європа була вкрита лісами, які розчистили під поля ще в середньовіччі) і Азії (тропічні ліси Індонезії, Малайзії, Філіппін). Промислові райони (Рур, Сілезія, Донбас) зазнали сильного забруднення повітря й вод. В Антарктиді забруднення зосереджене поблизу наукових станцій і маршрутів туристів. Мадридський протокол (1991 р.) до Договору про Антарктику забороняє видобування корисних копалин на континенті, що захищає його природу.

Аральське море — одна з найдраматичніших екологічних катастроф, спричинених людиною. Це безстічне солоне озеро в пустелях Центральної Азії, на кордоні Казахстану й Узбекистану. 1960 року воно було четвертим за площею озером світу (близько 68 000 км²). Сьогодні від нього залишилася лише невелика частина.

Причина висихання

Головна причина — розбирання вод двох головних річок, що живили море, — Амудар'ї й Сирдар'ї — на зрошення. У 1960-х роках СРСР розгорнув масштабну програму зрошення посушливих земель Центральної Азії для вирощування бавовнику (бавовна була стратегічною культурою) та рису. Були прокладені сотні кілометрів каналів, найбільший із яких — Каракумський канал (завдовжки 1375 км), що вів воду Амудар'ї в пустелю Каракуми. У результаті до Аральського моря доходила лише мала частка природного стоку.

Наслідки для водойми

Площа моря скоротилася в кілька разів. До кінця 1980-х років воно розпалося на дві частини: Мале (Північне) Аральське море на території Казахстану й Велике (Південне) Аральське море на території Узбекистану. Східна частина Великого Аралу повністю висохла. Солоність води у Великому Аралі зросла понад 100 ‰ (для порівняння: солоність Світового океану — близько 35 ‰). За таких умов риба зникла, рибальство й порти (Муйнак, Аральськ) занепали. Кораблі, що колись плавали морем, тепер іржавіють посеред пустелі.

Наслідки для довкілля й людей

На висохлому дні моря утворилася нова пустеля — Аралкум (площа понад 50 000 км²). Соляно-пилові бурі розносять солі, змішані із залишками пестицидів і добрив, на сотні кілометрів. Вони осідають на полях, засолюючи ґрунти, і потрапляють у повітря, яким дихають люди. У регіоні різко зросла захворюваність на рак, хвороби дихальних шляхів, анемію. Клімат став континентальнішим: літо спекотніше, зима холодніша. Гинуть тугайні ліси (тугаї) у дельтах Амудар'ї й Сирдар'ї, які залежали від розливів річок.

Заходи порятунку

2005 року Казахстан за фінансової підтримки Світового банку збудував Кокаральську греблю, яка відокремила Мале Аральське море від Великого. Рівень води в Малому Аралі піднявся, солоність знизилася до 15–20 ‰, повернулися риба й рибальство. Це частковий успіх. Велике Аральське море врятувати значно складніше. Інші заходи: перехід на економне зрошення (крапельне зрошення замість каналів), насадження солестійких рослин (саксаул) на колишньому дні для зменшення пилових бур.

Для збереження унікальних природних комплексів людство створило систему заповідних територій і міжнародних угод. Найважливіша з них — Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, ухвалена 1972 року.

Світова природна спадщина ЮНЕСКО

До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включають об'єкти видатної універсальної цінності — природні (наприклад, національні парки, рифи, вулкани), культурні (пам'ятки архітектури, міста) та змішані. Держава, на території якої розташований об'єкт, зобов'язується його охороняти. Статус ЮНЕСКО допомагає залучати фінансування й туристів, але не захищає автоматично від усіх загроз — існує Список всесвітньої спадщини під загрозою, куди включають об'єкти, яким загрожує забруднення, війни, браконьєрство чи кліматичні зміни.

Приклади природних об'єктів Світової спадщини на материках:

Заповідні території

Заповідні території — це ділянки суходолу або акваторії, де природу охороняють у різному ступені. Основні категорії:

• Заповідники (резервати) — території суворої охорони, де заборонена будь-яка господарська діяльність. Доступ дозволений лише науковцям.

• Національні парки — території, де охорону природи поєднують із рекреацією й туризмом. Перший у світі національний парк — Єллоустон (США, 1872 р.).

• Біосферні резервати — території, що входять до програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (MAB). Вони поєднують сувору охорону в ядрі, буферну зону для досліджень і перехідну зону для сталого розвитку.

Заповідні території є на всіх материках. Наприклад, в Африці — національні парки Серенгеті (Танзанія) і Крюгера (ПАР); у Південній Америці — національний парк Ману (Перу); в Австралії — національний парк Какаду; у Євразії — Асканія-Нова (Україна), Біловезька пуща (Польща/Білорусь).

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему ресурсів океанів, забруднення вод і змін природи материків.

Приклад 1. Наслідки висихання Аральського моря

Завдання: Виберіть три наслідки висихання Аральського моря.

Розв'язання: Зі знань про Аральську катастрофу ми знаємо, що на висохлому дні утворилася пустеля Аралкум, соляно-пилові бурі розносять солі на сотні кілометрів, а рибальство й порти занепали через зникнення риби. Це три правильні наслідки. Хибні твердження: зниження солоності води (навпаки, солоність зросла понад 100 ‰), пом'якшення клімату (клімат став континентальнішим), поява нових коралових рифів (корали не живуть у солоному безстічному озері), збільшення стоку Амудар'ї (стік зменшився, бо воду розбирають на зрошення).

Відповідь: утворення пустелі Аралкум; соляно-пилові бурі; занепад рибальства.

Приклад 2. Причина висихання Аральського моря

Завдання: Що стало головною причиною висихання Аральського моря?

Розв'язання: Головна причина — розбирання вод Амудар'ї й Сирдар'ї на зрошення бавовнику й рису через канали (Каракумський канал). Тектонічне підняття дна не відбувалося. Глобальне потепління могло дещо посилити випаровування, але не було головною причиною — море висохло через забір води, а не через клімат. Нафти на дні Аралу немає, і її видобування не велося.

Відповідь: розбирання вод Амудар'ї й Сирдар'ї на зрошення.

Приклад 3. Опустелювання Сахелю

Завдання: Яку зміну природи спричинили посухи разом із перевипасом худоби на південній околиці Сахари?

Розв'язання: Смуга сухих саван на південь від Сахари — це Сахель. Посухи 1970–1980-х років у поєднанні з перевипасом, розорюванням і вирубуванням чагарників спричинили опустелювання Сахелю. Знебарвлення коралів — проблема океану, а не суходолу Африки. Пилові бурі 1930-х років — явище на Великих рівнинах Північної Америки. Засолення ґрунтів у басейні Муррею — проблема Австралії.

Відповідь: опустелювання Сахелю.

Приклад 4. Проблема — район

Завдання: Виберіть три правильні пари «екологічна проблема — географічний район».

Розв'язання: Перелов тріски справді стався біля Ньюфаундленду (Велика Ньюфаундлендська банка). Знебарвлення коралів найбільше зафіксоване на Великому Бар'єрному рифі (Австралія). Вирубування сельви — це Амазонія (Південна Америка). Хибні пари: сміттєва пляма — Антарктида (насправді Велика тихоокеанська сміттєва пляма між Гаваями й Каліфорнією); опустелювання — Канадський щит (Канадський щит — це давні кристалічні породи, опустелювання там не відбувається); висихання озера — Байкал (Байкал — найглибше озеро, не висихає); розлив нафти Deepwater Horizon — Балтійське море (насправді Мексиканська затока).

Відповідь: перелов тріски — Ньюфаундленд; знебарвлення коралів — Великий Бар'єрний риф; вирубування сельви — Амазонія.

Приклад 5. Ресурс океану, який ще не видобувають

Завдання: Який ресурс Світового океану на сьогодні ще не видобувають у промислових масштабах?

Розв'язання: Залізо-марганцеві конкреції глибоководного дна містять марганець, нікель, кобальт і мідь, але їхній промисловий видобуток поки що не ведеться через технічні труднощі й екологічні ризики. Нафту на шельфі Північного моря активно видобувають десятиліттями. Рибу банок Ньюфаундленду виловлювали століттями (хоча зараз промисел обмежений). Кухонну сіль із морської води отримують у багатьох країнах.

Відповідь: залізо-марганцеві конкреції глибоководного дна.

• Вважають, що Аральське море висохло через глобальне потепління клімату. Насправді головна причина — розбирання вод Амудар'ї й Сирдар'ї на зрошення. Потепління могло лише дещо посилити випаровування, але не спричинити катастрофу.

• Вважають опустелювання Сахелю лише природним процесом, забуваючи про людські чинники: перевипас худоби, розорювання земель, вирубування чагарників на паливо. Сахель опустелюється через поєднання посух і нераціонального господарювання.

• Плутають знебарвлення коралів із забрудненням нафтою. Знебарвлення — це втрата коралами симбіотичних водоростей через підвищення температури води, а не покриття нафтою. Корали біліють, але не від нафти.

• Вважають, що залізо-марганцеві конкреції вже активно видобувають у промислових масштабах, а нафту видобувають лише на суходолі. Насправді навпаки: нафту шельфу видобувають давно й у великих обсягах (близько третини світового видобутку), а конкреції глибоководного дна — поки що ні.

• Шукають сміттєві плями біля узбереж, а не в кругообігах течій відкритого океану. Велика тихоокеанська сміттєва пляма розташована в Північнотихоокеанському кругообігу, далеко від берегів — між Гаваями й Каліфорнією.

• Вважають, що статус Світової спадщини ЮНЕСКО автоматично захищає об'єкт від будь-яких загроз. Насправді статус допомагає з охороною й фінансуванням, але не гарантує захисту від глобального потепління, браконьєрства чи війни. Існує Список всесвітньої спадщини під загрозою.

Тема «Ресурси океанів, забруднення вод і зміни природи материків» входить до розділу II програми НМТ з географії («Океани» та «Материки»). Конкретні теми:

• Тема 2.1 — природні ресурси океанів та їх використання, проблема забруднення океанічних вод.

• Теми 2.2.1–2.2.6 — зміни природи материків людиною, сучасні екологічні проблеми, об'єкти Світової природної спадщини ЮНЕСКО.

• Пояснювальна записка програми радить розглядати екологічні проблеми окремих материків також у темі «Глобальні проблеми людства» (розділ VII).

Формати завдань на НМТ:

• Завдання 1–20 — вибір однієї відповіді з чотирьох (А–Г). Оцінюється в 1 бал. Приклади: визначити причину висихання Аральського моря, назвати ресурс, який не видобувають, обрати зміну природи материка.

• Завдання 25–30 — вибір трьох відповідей із семи. Оцінюється 0–3 бали: по 1 балу за кожен правильно вказаний варіант (максимум 3 бали). Приклади: вибрати наслідки висихання Аральського моря, співвіднести проблеми з районами.

Стратегія виконання: для завдань «3 з 7» перевіряйте кожен варіант логічно — чи випливає він із причини. Наприклад, наслідком висихання моря не може бути зниження солоності (вона зростає) чи пом'якшення клімату (клімат стає континентальнішим). Для завдань «1 з 4» звертайте увагу на ключові слова: «головна причина», «найбільший», «ще не видобувають». Запам'ятайте географічні назви (Сахель, Аралкум, Ньюфаундленд, Амазонія) і прив'язуйте проблеми до материків.

• Ресурси Світового океану поділяють на біологічні (риба, молюски, криль, водорості), мінеральні (нафта й газ шельфу, розсипи металів, залізо-марганцеві конкреції, сіль) та енергетичні (припливні, хвильові, вітрові електростанції).

• Найпродуктивніші рибопромислові райони — шельфи, зони апвелінгу (Перу) та змішування течій (Ньюфаундленд).

• Головні загрози океану: нафтове забруднення (Deepwater Horizon, 2010), пластик (Велика тихоокеанська сміттєва пляма), перелов (тріска Ньюфаундленду), знебарвлення коралів (Великий Бар'єрний риф).

• Сахель (Африка) — опустелювання через посухи, перевипас і вирубування; захід — «Велика зелена стіна».

• Амазонія (Південна Америка) — вирубування сельви під пасовища, сою, лісозаготівлі; наслідки — вимирання видів, ерозія, викиди CO₂.

• Аральське море висохло через розбирання вод Амудар'ї й Сирдар'ї на зрошення. Наслідки: пустеля Аралкум, соляно-пилові бурі, континентальніший клімат, занепад рибальства.

• Кокаральська гребля (2005 р.) частково відродила Мале Аральське море — рівень піднявся, повернулися риба й рибальство.

• Об'єкти Світової природної спадщини ЮНЕСКО (Кіліманджаро, Серенгеті, Галапагоси, Великий Бар'єрний риф, Єллоустон, Байкал та ін.) та заповідні території (заповідники, національні парки, біосферні резервати) охороняють унікальні природні комплекси.