Нацистський окупаційний режим в Україні
~20 хв · 9 розділів · 9 тестових запитань
Описано поділ України на окупаційні зони з їхніми центрами та особливості нацистського «нового порядку»: економічне пограбування, план «Ост», примусову працю остарбайтерів, концтабори й колабораціонізм.
Окупувавши Україну, нацисти не створили єдиної адміністрації. Територію поділили між кількома окупаційними зонами, кожна з яких мала власний центр, закони й навіть державу-окупанта. Щоб упевнено відповідати на завдання НМТ, тобі треба запам’ятати чотири головні зони та їхні центри, а також уміти знаходити їх на картосхемі.
Райхскомісаріат «Україна»
Утворений 20 серпня 1941 року. Охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя, частину Лівобережжя й Півдня України. Центром зробили не Київ, а Рівне. Райхскомісаром призначили Еріха Коха, який уславився надзвичайною жорстокістю навіть на тлі нацистської політики. Саме ця зона була найбільшою за площею й найбільш пограбованою.
Дистрикт «Галичина»
З 1 серпня 1941 року Галичина ввійшла до складу Генеральної губернії — адміністративного утворення з центром у Кракові, яке охоплювало частину польських земель. Дистрикт «Галичина» з центром у Львові мав дещо інший статус: тут окупанти дозволяли легальні українські установи, зокрема Український центральний комітет, діяли українські школи й преса. Це була єдина зона, де українці могли вести легальну громадську діяльність.
«Трансністрія»
Землі між Дністром і Південним Бугом (більша частина сучасної Одещини, крім Буджака, західна частина Миколаївщини й південь Вінниччини) передали під владу Румунії — союзниці Німеччини. Центром цієї зони стала Одеса. Крім того, Румунія знову приєднала до себе Північну Буковину й Бессарабію, які СРСР захопив у 1940 році. Румунська адміністрація також проводила політику терору, пограбувань і знищення єврейського населення.
Закарпаття й військова зона
Закарпаття перебувало під владою Угорщини ще з 1939 року — після окупації Карпатської України. Угорська адміністрація проводила мадяризацію та репресії. Харківщина, Донбас, Крим і частини Чернігівщини та Сумщини залишалися під військовою адміністрацією вермахту — це була прифронтова зона, де діяли польові комендатури. Межі всіх зон неодноразово змінювалися залежно від лінії фронту, тому на картосхемі завжди звіряйся з датою й легендою.
Як запам’ятати зони на картосхемі
На НМТ тобі можуть запропонувати картосхему окупаційних зон. Щоб не помилитися, запам’ятай чотири міста-орієнтири:
Орієнтир | Зона | Держава-окупант | Статус центру |
|---|---|---|---|
Рівне | Райхскомісаріат «Україна» | Німеччина | Центр зони |
Львів | Дистрикт «Галичина» (Генеральна губернія) | Німеччина | Центр дистрикту |
Одеса | «Трансністрія» | Румунія | Центр зони |
Ужгород | Закарпаття | Угорщина | Центр краю |
Харків | Військова зона (вермахт) | Німеччина | Прифронтова територія |
Східні області (Харківщина, Донбас, Крим) не ввійшли до жодної цивільної адміністрації — там усе вирішувало військове командування. Запам’ятай: Київ не був центром жодної зони, хоча географічно належав до райхскомісаріату «Україна».
Нацисти не просто замінили одну владу на іншу — вони запровадили систему, яку самі називали «новий порядок». Це поняття охоплює всі сторони окупаційної політики: економічне пограбування, примусову працю, масовий терор і знищення людей, яких нацисти вважали «расово неповноцінними». Українців, як і інші слов’янські народи, офіційно оголошували «недолюдьми» (Untermenschen).
План «Ост»
План «Ост» (Generalplan Ost) — це нацистські проєкти колонізації Східної Європи. Вони передбачали масове виселення й знищення місцевого населення, використання частини людей для примусової праці, вибіркову германізацію тих, кого нацисти вважали «придатними», та заселення звільнених територій німецькими колоністами. План так і не був реалізований повністю через війну, але його ідеї визначали політику на окупованих землях. Не плутай план «Ост» із планом «Барбаросса»: «Барбаросса» — це військовий план нападу на СРСР, а «Ост» — колонізаційний проєкт.
Економічне пограбування
Нацисти не розпустили колгоспи, як сподівалися багато селян. Навпаки, їх зберегли під назвою «громадські господарства» (нім. Gemeinwirtschaft), тому що через них було найлегше вилучати зерно й продукти. Селяни працювали фактично примусово, а врожай забирали окупанти. Крім того, запровадили податки, реквізиції худоби й продовольства, вивозили до Німеччини промислове обладнання, сировину й навіть культурні цінності — картини, книги, музейні експонати. Узимку 1941–1942 років у Києві й Харкові через пограбування спалахнув голод, який забрав десятки тисяч життів.
Терор і обмеження освіти
Окупанти запровадили комендантську годину, практику розстрілів заручників за будь-який опір, спалення цілих сіл і колективну відповідальність — якщо в селі вбивали німця, розстрілювали кожного десятого чи навіть усіх мешканців. Освіту свідомо обмежували: закрили всі вищі навчальні заклади, більшість середніх шкіл, дозволили лише початкове навчання (4 класи), щоб українці могли лише читати й писати, але не здобували вищої кваліфікації. У різних зонах ця політика мала відмінності: у дистрикті «Галичина» українських шкіл збереглося більше, ніж у райхскомісаріаті «Україна».
Окупаційний режим потребував дешевої робочої сили. Мільйони людей з України примусово вивезли до Німеччини, а сотні тисяч опинилися в таборах, де панували голод, хвороби й смерть.
Остарбайтери — «східні робітники»
Остарбайтери (Ostarbeiter — «східні робітники») — це люди, вивезені на примусову працю до Німеччини з окупованих територій СРСР. Спочатку нацисти намагалися вербувати добровольців обіцянками гарної зарплати й харчування, але вже з 1942 року вербування перетворилося на облави: людей хапали просто на вулицях, у церквах, під час обшуків. За різними оцінками, з України вивезли понад 2 мільйони осіб. На одязі остарбайтерів була нашивка «OST» — знак їхнього «нижчого» статусу. Вони працювали на заводах, у сільському господарстві, часто по 12–14 годин на день, жили в бараках за колючим дротом і отримували мізерну їжу.
Табори військовополонених
Нацисти не визнавали радянських військовополонених захищеними Женевськими конвенціями. Полонених червоноармійців тримали просто неба, без їжі, води й ліків. Найвідоміші місця:
«Уманська яма» — величезний яр під Уманню, де в жахливих умовах утримували десятки тисяч полонених; сотні помирали щодня від голоду й тифу.
«Хорольська яма» — табір у місті Хорол на Полтавщині, де також масово гинули бранці.
Шталаг у Львівській цитаделі — табір для військовополонених у центрі Львова.
Масштаб загибелі був колосальним: із приблизно 5,7 млн радянських військовополонених загинуло близько 3,3 млн осіб, значна частина — в таборах на території України.
Концтабори
Концтабір (концентраційний табір) — місце масового ув’язнення, примусової праці й знищення людей, яких нацисти вважали ворогами або «неповноцінними». На території України діяли десятки концтаборів. Найвідоміші:
Назва табору | Місто | Особливість |
|---|---|---|
Янівський табір | Львів | Один із найбільших; масові розстріли євреїв і підпільників |
Сирецький табір | Київ | Розташований поруч із Бабиним Яром; ув’язнені працювали на спалюванні тіл розстріляних |
У концтаборах і під час масових акцій знищували не лише євреїв і ромів (Голокост — окрема тема курсу), а й заручників, підпільників, пацієнтів психіатричних лікарень, безпритульних дітей. Терор був тотальним і спрямованим на залякування населення.
Окупація поставила українців перед складним вибором: співпраця, опір або спроба вижити, уникаючи обох крайнощів. Поняття колабораціонізму — одне з найскладніших в історії Другої світової війни, і на НМТ важливо розуміти його визначення й відтінки.
Колабораціонізм: визначення й мотиви
Колабораціонізм (від фр. collaboration — співпраця) — це співпраця населення окупованої країни з окупантами. Вона могла виявлятися в різних формах: служба в місцевій адміністрації, допоміжній поліції, робота в пресі, участь у військових формуваннях. Мотиви колаборації були різними:
Примус і виживання — багато людей ішли працювати в адміністрацію, бо інакше їх чекала б смерть або вивезення до Німеччини.
Ненависть до сталінського режиму — після Голодомору, масових репресій 1930-х років і радянізації західних земель частина українців сприймала нацистів як «менше зло».
Кар’єрні та ідейні мотиви — дехто поділяв нацистську ідеологію або хотів отримати владу й привілеї.
Важливо пам’ятати: колаборанти були серед усіх народів окупованих країн — українців, росіян, білорусів, поляків, французів тощо. Сам факт праці за окупації (наприклад, робота в полі чи на заводі) не дорівнює добровільній участі в репресіях. Більшість людей просто намагалися вижити.
Виживання й культурне життя
Люди виживали як могли: обмінювали речі на їжу, працювали в «громадських господарствах» (колишніх колгоспах), переховувалися від облав на остарбайтерів. Окупанти дозволили відкривати закриті радянською владою храми — у 1942 році відновили Українську автокефальну православну церкву. У Генеральній губернії (Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, Надсяння, а з 1941 р. і дистрикт «Галичина») діяв Український центральний комітет (УЦК) з осідком у Кракові на чолі з Володимиром Кубійовичем — легальна громадська організація, яка займалася допомогою населенню, освітою й культурою.
Дивізія «Галичина»
28 квітня 1943 року окупанти оголосили про формування української дивізії у складі військ СС — дивізії «Галичина» (14-та гренадерська дивізія СС). До неї записалося понад 80 тисяч добровольців, хоча відібрали значно менше. Мотиви вступників були різними: хтось хотів воювати проти більшовиків, хтось — здобути військовий вишкіл для майбутньої української армії. У липні 1944 року дивізію розгромили під Бродами під час Львівсько-Сандомирської операції. Частина вояків перейшла до УПА, а в 1945 році залишки дивізії ввійшли до 1-ї Української дивізії Української національної армії.
Розгляньмо чотири типові завдання НМТ, які перевіряють знання нацистського окупаційного режиму.
Приклад 1. Відповідність «окупаційна зона — центр або влада»
Установи відповідність між окупаційною зоною та її центром або владою.
1 райхскомісаріат «Україна»
2 дистрикт «Галичина»
3 «Трансністрія»
4 Закарпаття
А центр — Рівне
Б Львів у складі Генеральної губернії
В Одеса під владою Румунії
Г під владою Угорщини
Д Харків у прифронтовій військовій зоні (зайва)
Розв’язання:
1 — А: райхскомісаріат «Україна» мав центр у Рівному.
2 — Б: дистрикт «Галичина» входив до Генеральної губернії з центром у Львові.
3 — В: «Трансністрія» перебувала під владою Румунії, центр — Одеса.
4 — Г: Закарпаття з 1939 року було під владою Угорщини.
Відповідь: 1-А, 2-Б, 3-В, 4-Г. Варіант Д — зайвий, бо Харків належав до військової зони, а не до цивільної адміністрації.
Чому інші варіанти неправильні? Якщо поставити 1-Б (Галичина — це не райхскомісаріат), 2-А (Львів не центр райхскомісаріату), 3-Г (Румунія, а не Угорщина), 4-В (Угорщина, а не Румунія) — кожна така помилка коштує 1 бала.
Приклад 2. Вибір однієї відповіді за картосхемою
На картосхемі заштриховано землі між Дністром і Південним Бугом з містом Одеса. Як називалася ця окупаційна зона?
А) райхскомісаріат «Україна»
Б) дистрикт «Галичина»
В) «Трансністрія»
Г) військова зона
Розв’язання: Землі між Дністром і Південним Бугом з Одесою — це «Трансністрія», яка перебувала під владою Румунії. Правильна відповідь — В.
Чому не А? Райхскомісаріат «Україна» охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя — його центр Рівне, а не Одеса. Чому не Б? Дистрикт «Галичина» — це Львівщина, а не Одещина. Чому не Г? Військова зона була на сході (Харків, Донбас), а не на південному заході.
Приклад 3. Кого називали остарбайтерами?
Кого називали остарбайтерами?
А) німецьких колоністів, яких переселяли за планом «Ост»
Б) учасників похідних груп ОУН
В) вивезених на примусову працю до Німеччини жителів окупованих східних земель
Г) мобілізованих на звільнених землях чорносвитників
Розв’язання: Остарбайтери — це «східні робітники», вивезені на примусову працю до Німеччини. Правильна відповідь — В.
Чому не А? Німецькі колоністи — це ті, кого планували переселити на Схід, а не вивезені робітники. Чому не Б? Похідні групи ОУН — це організатори українського державотворення, а не робітники. Чому не Г? Чорносвитники — це мобілізовані до Червоної армії на звільнених територіях у 1943–1944 рр.
Приклад 4. Аналіз навчальної реконструкції оголошення
«За кожен напад на німецького військовослужбовця буде розстріляно заручників із місцевого населення. За одного вбитого німця — 50 заручників, за пораненого — 25».
Яку рису окупаційного режиму відображає цей опис?
А) українізацію освіти
Б) терор і колективну відповідальність
В) свободу підприємництва
Г) самоврядування громад
Розв’язання: Опис показує практику розстрілів заручників за дії інших осіб — це терор і колективна відповідальність. Правильна відповідь — Б.
Чому не А? Освіту, навпаки, обмежували. Чому не В? Підприємництво не було вільним — усе контролювала окупаційна влада. Чому не Г? Самоврядування існувало лише в дуже обмеженій формі й під наглядом окупантів.
Вважати центром райхскомісаріату «Україна» Київ. Насправді центр — Рівне. Київ був лише обласним центром у складі цієї зони, але не адміністративним осередком окупаційної влади.
Відносити Галичину до райхскомісаріату «Україна». Галичина не входила до райхскомісаріату — вона була окремим дистриктом у складі Генеральної губернії з центром у Львові.
Плутати план «Ост» і план «Барбаросса». План «Барбаросса» — військовий план нападу на СРСР (грудень 1940 р.). План «Ост» — колонізаційний проєкт, який передбачав виселення, знищення й германізацію Східної Європи.
Вважати, що окупанти розпустили колгоспи. Навпаки — колгоспи зберегли під назвою «громадські господарства», бо через них легше було вилучати продовольство.
Думати, що остарбайтери їхали до Німеччини добровільно. Спочатку нацисти намагалися вербувати добровольців, але вже з 1942 року вербування перетворилося на примусові облави з вивезенням людей силоміць.
Плутати «Трансністрію» (Румунія, центр Одеса) і Закарпаття (Угорщина, центр Ужгород). Обидві зони — під владою різних держав-сателітів Німеччини, і їх часто плутають.
Тема 26 програми НМТ включає всі поняття, які ми розглянули: «новий порядок», план «Ост», остарбайтери, концтабори, колабораціонізм. Окупаційні зони входять до картографічних об'єктів теми 26, тож завдання за такою картосхемою можливе.
Формати завдань
Відповідність (завдання 21–24 у тесті НМТ) — потрібно встановити пари між окупаційною зоною та її центром або державою-окупантом. 1 бал за кожну правильну пару, максимум 4 бали. Одна буква з п’яти зайва.
Вибір однієї відповіді з чотирьох — у демоваріанті 2026 року завдання 16 виконують за картосхемою з теми 26; нею може бути й картосхема окупаційних зон.
Вибір трьох правильних із семи (завдання 29 у демоваріанті 2026) — на характерні риси окупаційного режиму з теми 26.
Стратегія виконання
На картосхемі спершу знайди чотири міста-орієнтири: Рівне, Львів, Одесу й Ужгород. Вони визначають чотири головні окупаційні зони. Не вважай військовою зоною все Лівобережжя: Полтавщина й лівобережні частини Дніпропетровщини та Запоріжжя входили до райхскомісаріату «Україна», а військова зона — це Харківщина, Донбас, Крим, частини Чернігівщини й Сумщини. Не поспішай: уважно прочитай легенду картосхеми, бо межі зон змінювалися з часом.
Чому центром райхскомісаріату «Україна» зробили Рівне, а не Київ?
Нацисти свідомо не хотіли робити Київ адміністративним центром, бо вважали його символом української державності й радянської влади. Рівне, розташоване на Волині, було меншим містом, яке легше контролювати. Крім того, воно було ближчим до Генеральної губернії та німецького тилу.
Навіщо нацисти зберегли колгоспи?
Колгоспи давали змогу централізовано збирати й вивозити продовольство до Німеччини. Якби колгоспи розпустили, селяни почали б самостійно господарювати, і окупантам стало б набагато важче реквізувати зерно, м’ясо й молоко. Тому колгоспи перейменували на «громадські господарства», але система примусової праці залишилася.
Чи могли люди відмовитися від виїзду на роботу до Німеччини?
Формально — могли, але це загрожувало розстрілом або відправленням до концтабору. Нацисти проводили облави: оточували село чи квартал і вивозили всіх працездатних. Ті, хто переховувався, ризикували життям. Багато людей ховалися в лісах, підвалах або вступали до партизанських загонів.
Чи можна вважати колаборантом кожного, хто працював за окупації?
Ні. Колабораціонізм — це свідома співпраця з окупантами, особливо в адміністрації, поліції чи пропаганді. Проста робота в полі, на заводі чи в школі — це виживання, а не колаборація. Історики розрізняють адміністративну, економічну, військову та культурну колаборацію, і більшість людей не обирали її добровільно.
Чим концтабір відрізнявся від табору військовополонених?
Табори військовополонених (шталаги) призначалися для утримання солдатів і офіцерів Червоної армії, захоплених у полон. Концтабори — для цивільного населення: євреїв, ромів, підпільників, заручників. Умови в обох були жахливими, але в концтаборах знищення людей часто було самоціллю, тоді як у шталагах — наслідком голоду, хвороб і поганого поводження.
Райхскомісаріат «Україна» — центр Рівне, райхскомісар Е. Кох.
Дистрикт «Галичина» — у складі Генеральної губернії, центр Львів.
«Трансністрія» — під владою Румунії, центр Одеса.
Закарпаття — під владою Угорщини.
Схід України (Харківщина, Донбас, Крим) — військова зона вермахту.
«Новий порядок» — пограбування, примусова праця, терор, знищення «расово неповноцінних».
План «Ост» — колонізація й германізація Східної Європи, масові виселення.
Остарбайтери — понад 2 млн вивезених з України на примусову працю до Німеччини.
Концтабори: Янівський (Львів), Сирецький (Київ); табори військовополонених: «Уманська яма», «Хорольська яма».
Колабораціонізм — співпраця з окупантами; 28 квітня 1943 р. — оголошення про формування дивізії «Галичина».