Наголос у прикметниках і дієприкметниках

~15 хв · 9 розділів · 10 тестових запитань

Фонетика й орфоепія

Українська мова НМТ

дієприкметник: Особлива форма дієслова, що означає ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які? Поєднує дієслівні ознаки (вид, час, стан) та прикметникові ознаки (рід, число, відмінок).
наголошене закінчення: Закінчення -ий (або його відмінкові форми -ого, -ому), на яке падає наголос у прикметнику: черговИй, черговОго, текстовИй, фаховИй. У відмінюванні наголос лишається на закінченні.
омографічна пара: Два слова, які пишуться однаково, але мають різний наголос і різне значення (кОпчений — копчЕний, пІдданий — піддАний). Розрізняти їх можна лише за контекстом — частиною мови й значенням у словосполученні чи реченні.
прикметник: Це самостійна частина мови, яка означає ознаку предмета й відповідає на питання який? (яка? яке? які?) або чий? (чия? чиє? чиї?). Рід, число й відмінок прикметника залежать від іменника, з яким він узгоджується.
суфікс -ов-: Суфікс відносних прикметників, що пишеться після твердого приголосного основи (дубовий, степовий, класовий) незалежно від наголосу, а також після м'якого, шиплячого та й, коли наголос падає на закінчення -ий (бойовий, грошовий, польовий).
твірне слово: Слово, від якого утворено інше (похідне) слово. Наприклад, для слова «сестричка» твірним є «сестриця», а для «книжечка» — «книжка».