Історичні постаті НМТ: Україна 1945–1985 рр.

У цьому розділі ти познайомишся з керівниками УРСР, які визначали політику республіки в 1945–1985 рр., діячами, що забезпечили участь України в заснуванні ООН, а також учасниками повоєнного опору — вояками УПА та митрополитом УГКЦ.

Микита Хрущов — керівник КП(б)У і ЦК КПРС

Микита Хрущов очолював Комуністичну партію (більшовиків) України — КП(б)У — у 1938–1949 рр. (з перервою в 1947 р., коли партію очолював Лазар Каганович). Після смерті Й. Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС (1953–1964). Його доба відома як «відлига» — послаблення тоталітарного тиску, реабілітація жертв сталінських репресій і засудження культу особи Сталіна на XX з’їзді КПРС (1956). Для України ключовим рішенням Хрущова стала передача Кримської області зі складу РРФСР до УРСР у 1954 р.

Лазар Каганович — ідеологічні кампанії

Лазар Каганович очолював КП(б)У в 1947 р. Його перебування на посаді запам’яталося посиленням ідеологічного тиску: він провадив кампанії проти «буржуазного націоналізму», переслідував українську інтелігенцію та домагався «чистоти» радянської ідеології. Саме за Кагановича посилилися репресії проти діячів культури, яких звинувачували в націоналістичних настроях.

Олексій Кириченко — перший українець на чолі КПУ

Олексій Кириченко став першим українцем на посаді першого секретаря ЦК КПУ (1953–1957). До нього цю посаду обіймали переважно росіяни або діячі, прислані з Москви. Кириченко був висуванцем Хрущова, але згодом перейшов на роботу до Москви, де обіймав посаду секретаря ЦК КПРС.

Петро Шелест — оборонець інтересів УРСР

Петро Шелест обіймав посаду першого секретаря ЦК КПУ в 1963–1972 рр. Він намагався обстоювати економічні інтереси України в межах СРСР, виступав проти надмірної централізації. 1970 р. вийшла його книжка «Україно наша Радянська», у якій він підкреслював самобутність України. Це викликало невдоволення Москви, і 1972 р. Шелеста усунули з посади. Його звинуватили в «місництві» — надмірній увазі до інтересів республіки.

Володимир Щербицький — доба «застою»

Володимир Щербицький змінив Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ й перебував на ній найдовше — з 1972 до 1989 рр. Його правління збіглося з добою «застою» в СРСР. Щербицький провадив політику русифікації, посилив репресії проти дисидентів, сприяв згортанню українізації. За нього відбулися масові арешти учасників Української Гельсінської групи.

Дмитро Мануїльський — Україна в ООН

Дмитро Мануїльський — діяч, який очолював делегацію УРСР на конференції в Сан-Франциско 1945 р. Завдяки його дипломатичній роботі Українська РСР стала однією з держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй. Це було формальне визнання України як суб’єкта міжнародного права, хоча на практиці її зовнішню політику контролював Кремль.

Повоєнний опір: Роман Шухевич, Василь Кук, Йосип Сліпий

Після Другої світової війни збройна боротьба УПА тривала до середини 1950-х рр. Роман Шухевич був головнокомандувачем УПА. Він загинув 5 березня 1950 р. у селі Білогорща під Львовом під час операції МДБ. Василь Кук став останнім головнокомандувачем УПА після Шухевича. Його заарештували 1954 р.; до 1960 р. він перебував без суду у в'язницях КДБ, після чого його звільнили.

Йосип Сліпий — митрополит Української греко-католицької церкви (УГКЦ) після смерті Андрея Шептицького (1944). 1945 р. Сліпого заарештували, а 1946 р. на Львівському псевдособорі радянська влада ліквідувала УГКЦ. Він провів 18 років у радянських таборах. 1963 р. його звільнили завдяки втручанню Папи Римського Івана XXIII. Сліпий виїхав до Рима, де став кардиналом і очолив УГКЦ в діаспорі.

Повоєнне десятиліття стало часом як наукових проривів, так і ідеологічного тиску на культуру. У цьому розділі ти дізнаєшся про видатних учених і митців, чиї імена є в програмі НМТ.

Олександр Богомолець — президент Академії наук

Олександр Богомолець — видатний фізіолог, який очолював Академію наук УРСР. Його наукові праці стосувалися довголіття, старіння організму та функцій вегетативної нервової системи. Богомолець створив теорію про роль сполучної тканини в старінні й розробив методи її стимуляції.

Володимир Філатов — офтальмологія

Володимир Філатов — офтальмолог, який працював в Одесі. Він розробив метод пересадки рогівки ока (кератопластика), що повернув зір тисячам пацієнтів. Філатов також заснував Інститут очних хвороб в Одесі, який нині носить його ім’я.

Сергій Лебедєв — перша ЕОМ у Європі

Сергій Лебедєв — творець першої в континентальній Європі електронної обчислювальної машини (ЕОМ). Його МЕОМ (Мала електронна обчислювальна машина) запрацювала в Києві 1951 р. Це був прорив, який започаткував радянську кібернетику. Не плутай Лебедєва з Сергієм Корольовим: Лебедєв — ЕОМ, Корольов — ракетно-космічна техніка.

Сергій Корольов — ракетно-космічна техніка

Сергій Корольов народився в Житомирі. Він став головним конструктором ракетно-космічної техніки СРСР. Під його керівництвом створили перший штучний супутник Землі (1957) і здійснили перший політ людини в космос (1961, Юрій Гагарін). Корольов — одна з ключових постатей світової космонавтики.

Поети під ідеологічним тиском

Повоєнні ідеологічні кампанії зачепили багатьох українських поетів. Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра та Андрій Малишко — усі вони зазнали критики з боку партійних органів. Особливо показова доля вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну!» (1944). 1951 року його оголосили «націоналістичним», і поет змушений був каятися. Рильського звинувачували в «буржуазному націоналізмі», Тичина, попри високі посади, також зазнавав ідеологічного тиску.

Катерина Білокур — народна художниця

Катерина Білокур — самобутня народна художниця з села Богданівка на Полтавщині. Її картини вражають реалістичністю квітів і пейзажів. Найвідоміші твори: «Цар-Колос», «Хата в Богданівці». Паризька художня виставка 1954 р. високо оцінила її роботи. Білокур — приклад того, як талант із народу здобув світове визнання.

Лесь Танюк — Клуб творчої молоді «Сучасник»

Лесь Танюк — режисер, один із засновників Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959). Цей клуб став осередком шістдесятників — молодої генерації української інтелігенції, яка прагнула культурного відродження. Танюк пізніше став народним депутатом України й очолював парламентський комітет з питань культури й духовності.

Шістдесятники — покоління української інтелігенції, яке виступило за національне відродження в роки хрущовської «відлиги». Вони діяли переважно в межах радянської системи, намагаючись розширити культурні свободи. Дисиденти пішли далі — вони відкрито критикували радянську владу й зазнавали репресій.

Ліна Костенко — поетеса-шістдесятниця

Ліна Костенко — одна з найяскравіших представниць шістдесятників. Її збірка «Мандрівки серця» стала маніфестом покоління. Вершиною творчості став історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), присвячений легендарній народній співачці. Костенко довгі роки перебувала в «напівзабороненому» статусі — її твори не друкували, але вона не емігрувала й не відмовлялася від своїх поглядів.

Василь Симоненко — поет, що згорів у 28 років

Василь Симоненко — поет-шістдесятник, автор знаменитих віршів «Лебеді материнства» та «Ти знаєш, що ти — людина?». Його поезія стала гімном українського відродження. Симоненко помер 1963 р. за загадкових обставин (офіційно — від хвороби, але багато хто вважає, що його довели до смерті переслідуваннями КДБ). Йому було лише 28 років.

Алла Горська — художниця-дисидентка

Алла Горська — художниця, співавторка вітража «Шевченко. Мати» (1964), який встановили в Київському університеті, але невдовзі знищили за «націоналістичний зміст». Горська брала активну участь у правозахисному русі. 1970 р. її вбили за нез’ясованих обставин — існує версія про причетність КДБ.

Євген Сверстюк та Іван Світличний

Євген Сверстюк та Іван Світличний — літературознавці й критики, активні учасники шістдесятницького руху. Обидва стали політв’язнями: їх засудили за «антирадянську агітацію» й відправили до таборів. Сверстюк написав відоме есе «Собор у риштованні» про роман О. Гончара «Собор». Світличний був одним із організаторів самвидаву.

Левко Лук’яненко — засновник УРСС

Левко Лук’яненко — юрист, який 1959 р. заснував Українську робітничо-селянську спілку (УРСС) — першу опозиційну політичну організацію в УРСР, що вимагала виходу України зі складу СРСР. Лук’яненка засудили до розстрілу, але вирок замінили на 15 років ув’язнення. Пізніше він став членом-засновником Української Гельсінської групи (1976). У незалежній Україні був народним депутатом і дипломатом.

Іван Дзюба — «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

Іван Дзюба — літературознавець і критик. 1965 р. він написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій доводив, що політика СРСР щодо України є не інтернаціоналізмом, а русифікацією. Книгу поширювали в самвидаві, а Дзюбу заарештували. Після тривалих переслідувань він змушений був написати «лист-каяття», щоб уникнути табору.

В’ячеслав Чорновіл — «Лихо з розуму» й «Український вісник»

В’ячеслав Чорновіл — журналіст, дисидент, політв’язень. 1967 р. він написав книгу «Лихо з розуму» (назва — алюзія на п’єсу Грибоєдова), у якій задокументував політичні репресії проти української інтелігенції. Чорновіл також заснував і видавав «Український вісник» — журнал самвидаву, що інформував про порушення прав людини в Україні. Він провів загалом понад 15 років у таборах і засланні.

Василь Стус — поет, який загинув у таборі

Василь Стус — поет-дисидент, одна з найтрагічніших постатей української літератури. 1965 р. на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» він закликав присутніх устати на знак протесту проти арештів української інтелігенції. За це його виключили з аспірантури Інституту літератури АН УРСР. Стус провів багато років у таборах суворого режиму. 1985 р. він загинув у таборі (офіційно — від серцевого нападу, але за свідченнями — від жорстокого побиття). Його поезія — вершина української лірики XX століття.

У 1970-ті роки в Україні сформувався правозахисний рух, найвищим проявом якого стало створення Української Гельсінської групи. Водночас у культурі з’явилися яскраві митці, чиї твори стали символами опору.

Микола Руденко — голова Української Гельсінської групи

Микола Руденко — письменник, філософ, правозахисник. 1976 р. він став головою-засновником Української Гельсінської групи (УГГ) — організації, яка стежила за дотриманням прав людини в Україні відповідно до Гельсінських угод 1975 р. Руденка заарештували 1977 р. й засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. УГГ стала найвідомішою правозахисною організацією в Україні.

Петро Григоренко — генерал-правозахисник

Петро Григоренко — генерал радянської армії, який став правозахисником. Він виступав на захист прав кримських татар, яких депортували 1944 р. і які боролися за повернення до Криму. Григоренко був членом-засновником УГГ. За свою діяльність він провів багато років у спеціальних психіатричних лікарнях, а 1977 р. виїхав на лікування до США, де його позбавили радянського громадянства.

Валерій Марченко — журналіст, член УГГ

Валерій Марченко — журналіст, літературознавець, член Української Гельсінської групи. Тяжкохворий, він помер в ув'язненні 1984 р. (у тюремній лікарні). Його смерть стала одним із символів жорстокості радянської каральної системи.

Михайло Брайчевський — «Приєднання чи возз’єднання?»

Михайло Брайчевський — історик, який написав працю «Приєднання чи возз’єднання?» (самвидав). У ній він переконливо доводив, що Переяславська рада 1654 р. була не «возз’єднанням» України з Росією, як стверджувала радянська історіографія, а військово-політичним союзом, який згодом перетворився на анексію. Праця поширювалася в самвидаві й коштувала автору переслідувань.

Мустафа Джемілєв — лідер кримськотатарського руху

Мустафа Джемілєв — лідер кримськотатарського національного руху. Він боровся за право кримських татар повернутися до Криму, звідки їх депортували 1944 р. Джемілєв провів загалом понад 15 років у радянських таборах і засланні. Після відновлення незалежності України він став народним депутатом і головою Меджлісу кримськотатарського народу.

Сергій Параджанов та Іван Миколайчук — «Тіні забутих предків»

Сергій Параджанов — режисер фільму «Тіні забутих предків» (1964), який став шедевром світового кіно. Фільм знято за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Параджанов створив унікальний візуальний стиль, що поєднав український фольклор із модернізмом. Іван Миколайчук — актор, який зіграв головну роль Івана Палійчука в цьому фільмі. Миколайчук також був режисером фільму «Вавилон XX» (1979). Обидва митці зазнали переслідувань: Параджанова заарештували, Миколайчуку обмежували можливості для творчості.

Леонід Биков — «В бій ідуть лише «старі»»

Леонід Биков — актор і режисер, який зняв культовий фільм «В бій ідуть лише «старі»» (1973) про льотчиків Другої світової війни. Фільм став одним із найпопулярніших в Україні. Биков загинув в автокатастрофі 1979 р.

Володимир Івасюк — «Червона рута»

Володимир Івасюк — композитор, автор пісень «Червона рута» та «Водограй», які стали символами української естради. 1979 р. Івасюка знайшли повішеним у лісі під Львовом. Офіційно — самогубство, але існує версія про вбивство КДБ через його популярність і українську тематику пісень.

Олесь Гончар — «Собор»

Олесь Гончар — письменник, автор роману «Собор» (1968). У романі порушено проблему збереження історичної пам’яті, зокрема через образ Троїцького собору в Новомосковську. Книгу розкритикували за «націоналізм», вилучили з бібліотек, а Гончар зазнав цькування. Попри це, він залишився в Україні й продовжував писати.

Марія Приймаченко — «Гороховий звір»

Марія Приймаченко — народна художниця, чиї фантастичні звірі й квіти стали впізнаваними в усьому світі. Її картина «Гороховий звір» — один із найвідоміших творів. Приймаченко працювала в селі Болотня на Київщині. Її роботи експонувалися на міжнародних виставках.

Микола Амосов — кардіохірург

Микола Амосов — видатний кардіохірург, піонер хірургії серця в Україні. Він розробив методи операцій на серці, створив Інститут серцево-судинної хірургії в Києві. Амосов також відомий своїми філософськими працями про здоров’я і довголіття.

Олег Антонов — авіаконструктор

Олег Антонов — авіаконструктор, творець літаків марки «Ан» (Ан-2, Ан-24, Ан-124 «Руслан» та ін.). Він очолював Київське конструкторське бюро, яке стало одним із провідних авіабудівних центрів світу. Літаки Антонова використовувалися в цивільній і військовій авіації.

Програма НМТ визначає 10 постатей тем 27–29, які підкреслено для візуального розпізнавання. Це означає, що в тесті можуть подати портрет (фото) без імені, і ти маєш упізнати діяча за зовнішністю та біографічним описом.

Перелік підкреслених постатей

Ось десять постатей, які програма НМТ виділяє для візуального розпізнавання:

• Йосип Сліпий — митрополит УГКЦ, 18 років у таборах, кардинал

• Левко Лук’яненко — засновник УРСС (1959), член-засновник УГГ (1976)

• Василь Стус — поет-дисидент, протестував на прем’єрі «Тіней забутих предків» (1965), загинув у таборі 1985 р.

• Василь Симоненко — поет-шістдесятник, «Лебеді материнства», помер 1963 р.

• Іван Дзюба — автор «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965)

• Петро Григоренко — генерал-правозахисник, член-засновник УГГ, оборонець прав кримських татар

• В’ячеслав Чорновіл — «Лихо з розуму» (1967), «Український вісник»

• Сергій Параджанов — режисер «Тіней забутих предків» (1964)

• Іван Миколайчук — актор головної ролі у «Тінях забутих предків», режисер «Вавилону XX»

• Олесь Гончар — письменник, роман «Собор» (1968)

Схожі пари: як не заплутатися

У завданнях НМТ може знадобитися розрізнити діячів зі схожими біографіями або однаковими іменами. Ось найважливіші пари:

Картка «діяч — твір чи організація — рік»

Запам’ятай ці чотири ключові зв’язки — вони можуть знадобитися в завданнях на відповідність:

• Левко Лук’яненко — Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) — 1959 р.

• Іван Дзюба — «Інтернаціоналізм чи русифікація?» — 1965 р.

• Микола Руденко — Українська Гельсінська група (УГГ) — 1976 р.

• Олесь Гончар — роман «Собор» — 1968 р.

Як упізнати за портретом

На НМТ портрет подають з описом без імені. Опорний факт біографії (твір, організація, вирок) важливіший за риси обличчя. Наприклад, якщо в описі сказано «митрополит УГКЦ, 18 років у таборах, кардинал» — це Йосип Сліпий. Якщо «засновник УРСС, засуджений до розстрілу» — це Левко Лук’яненко. Якщо «поет, протестував на прем’єрі фільму, загинув у таборі 1985 р.» — це Василь Стус. Тому насамперед читай біографічний опис, а потім звіряй із портретом.

Розгляньмо типові завдання НМТ на відповідність і вибір однієї відповіді. Кожен приклад супроводжується покроковим розв’язанням.

Приклад 1. Відповідність «діяч — твір» (4 × 5)

Установи відповідність між діячем і його твором:

Розв’язання: Іван Дзюба написав «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965) — це позиція 1 → В. В’ячеслав Чорновіл — автор «Лихо з розуму» (1967) — 2 → А. Михайло Брайчевський — історик, праця «Приєднання чи возз’єднання?» — 3 → Г. Олесь Гончар — роман «Собор» (1968) — 4 → Б. Варіант Д («Маруся Чурай») зайвий — це твір Ліни Костенко.

Відповідь: 1 → В, 2 → А, 3 → Г, 4 → Б.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді за портретом і біографією

Розглянь портрет (словесний опис) і біографію: «Митрополит УГКЦ, 18 років у радянських таборах, після звільнення 1963 р. жив у Римі, кардинал». Хто зображений?

• А. Андрей Шептицький

• Б. Йосип Сліпий

• В. Василь Липківський

• Г. Любомир Гузар

Розв’язання: Ключове слово — «18 років у радянських таборах» і «кардинал». Андрей Шептицький помер 1944 р., до радянських таборів не потрапляв. Василь Липківський — митрополит УАПЦ, не був у таборах. Любомир Гузар очолив УГКЦ значно пізніше (2001 р.), у радянських таборах не був. Правильна відповідь — Йосип Сліпий (Б).

Приклад 3. Вибір однієї відповіді — керівник УРСР

Хто очолював ЦК КПУ в 1972–1989 рр. і уособлював добу «застою» та русифікації?

• А. Петро Шелест

• Б. Олексій Кириченко

• В. Володимир Щербицький

• Г. Микита Хрущов

Розв’язання: 1972–1989 рр. — це період, коли ЦК КПУ очолював Володимир Щербицький. Петро Шелест був першим секретарем у 1963–1972 рр. Олексій Кириченко — у 1953–1957 рр. Микита Хрущов очолював КП(б)У в 1938–1949 рр. і згодом став керівником СРСР. Правильна відповідь — В.

Приклад 4. Відповідність «діяч — досягнення» (4 × 5)

Установи відповідність між ученим і його досягненням:

Розв’язання: Сергій Лебедєв створив першу в континентальній Європі ЕОМ (МЕОМ, 1951) — 1 → Б. Сергій Корольов — конструктор ракет, перший штучний супутник Землі (1957) — 2 → В. Микола Амосов — кардіохірург, піонер хірургії серця — 3 → А. Олег Антонов — авіаконструктор, літаки марки «Ан» — 4 → Г. Варіант Д (пересадка рогівки ока) зайвий — це досягнення Володимира Філатова.

Відповідь: 1 → Б, 2 → В, 3 → А, 4 → Г.

У завданнях про історичних діячів 1945–1985 рр. найчастіше помиляються через схожість біографій або плутанину між творами. Ось головні пастки:

• Плутати Петра Шелеста (перший секретар ЦК КПУ в 1963–1972 рр., обстоював економічні інтереси УРСР, усунутий за «місництво») з Володимиром Щербицьким (1972–1989 рр., русифікація, репресії доби «застою»). Запам’ятай: Шелест — «оборонець», Щербицький — «русифікатор».

• Плутати Йосипа Сліпого (митрополит УГКЦ після 1944 р., 18 років у радянських таборах, кардинал) з Андреєм Шептицьким (митрополит 1900–1944 рр., помер до радянських арештів). Сліпий — в’язень, Шептицький — ні.

• Приписувати працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» В’ячеславу Чорноволу. Насправді її автор — Іван Дзюба (1965). Чорновіл написав «Лихо з розуму» (1967) і заснував «Український вісник».

• Плутати Сергія Параджанова (режисер «Тіней забутих предків») з Іваном Миколайчуком (актор головної ролі в цьому фільмі). Параджанов — режисер, Миколайчук — актор.

• Вважати Сергія Корольова творцем першої ЕОМ. Насправді першу в континентальній Європі електронну обчислювальну машину (МЕОМ, 1951) створив Сергій Лебедєв. Корольов — ракетно-космічна техніка.

• Вважати Левка Лук’яненка лише діячем 1990-х рр. Він був активним дисидентом ще з 1959 р., коли заснував Українську робітничо-селянську спілку (УРСС), а 1976 р. став членом-засновником Української Гельсінської групи.

• Плутати Миколу Руденка (голова УГГ, письменник) з Левком Лук’яненком (засновник УРСС, член УГГ). Обидва — правозахисники, але Руденко очолив УГГ 1976 р., а Лук’яненко заснував УРСС 1959 р.

Завдання на історичних діячів періоду 1945–1985 рр. охоплюють теми 27–29 програми НМТ. У цих темах — 33 персоналії (9 + 10 + 14), з яких 10 підкреслено для візуального розпізнавання.

Формати завдань у демоваріанті 2026

• Завдання 30 — вибір трьох відповідей із семи про біографію діяча за фото (теми 29, 30). Оцінювання: 0–3 бали. Треба впізнати підкреслену постать на фото й відібрати факти її біографії.

• Завдання 18 — вибір однієї відповіді з чотирьох за карикатурами (тема 28).

• Завдання 19 — вибір однієї відповіді з чотирьох за уривком документа (тема 29). Стимулом може бути текст, написаний самим діячем.

• Завдання 21–24 — відповідність 4 × 5 (у демоваріанті 2026: «рік ↔ подія», «уривок джерела ↔ політична сила», «подія ↔ наслідок», «набір понять ↔ період»). Одна буква зайва. По 1 балу за кожну правильно встановлену пару. Персоналії можуть трапитися в парах, але в демоваріанті такого типу не було.

Стратегія виконання

• У завданнях на відповідність спочатку визнач, які пари однозначні (наприклад, «Собор» — це завжди Гончар). Потім методом виключення добирай решту.

• У завданні з портретом уважно читай біографічний опис — ключові слова (назва твору, організація, вирок) важливіші за риси обличчя.

• У завданні «3 з 7» про біографію — спочатку впізнай діяча за фото, потім відбери три факти, які точно відповідають його біографії.

• У середньому на одне завдання — близько 2 хвилин (60 хвилин на 30 завдань). Якщо сумніваєшся, переходь до наступного й повернися наприкінці.

Підсумуймо найважливіше про історичних діячів України 1945–1985 рр.

Керівники УРСР

• Микита Хрущов — керівник КП(б)У (1938–1949), перший секретар ЦК КПРС (1953–1964): XX з’їзд, «відлига», передача Криму УРСР

• Лазар Каганович — очолював КП(б)У 1947 р., ідеологічні кампанії

• Олексій Кириченко — перший українець на посаді першого секретаря ЦК КПУ (1953–1957)

• Петро Шелест — перший секретар ЦК КПУ (1963–1972), обстоював інтереси УРСР, усунутий

• Володимир Щербицький — перший секретар ЦК КПУ (1972–1989), русифікація, «застій»

• Дмитро Мануїльський — очолював делегацію УРСР в Сан-Франциско 1945 р., Україна — співзасновниця ООН

Опір і церква

• Роман Шухевич — головнокомандувач УПА, загинув 1950 р. у Білогорщі

• Василь Кук — останній головнокомандувач УПА, заарештований 1954 р.

• Йосип Сліпий — митрополит УГКЦ, 18 років у таборах, кардинал

Наука

• Олександр Богомолець — фізіолог, президент АН УРСР

• Сергій Лебедєв — перша ЕОМ (МЕОМ, 1951)

• Володимир Філатов — пересадка рогівки ока

• Сергій Корольов — ракетно-космічна техніка, супутник 1957, Гагарін 1961

• Микола Амосов — кардіохірург

• Олег Антонов — авіаконструктор, літаки «Ан»

Шістдесятники й дисиденти

• Ліна Костенко — «Мандрівки серця», «Маруся Чурай»

• Василь Симоненко — «Лебеді материнства», помер 1963 р.

• Алла Горська — вітраж «Шевченко. Мати», убита 1970 р.

• Євген Сверстюк, Іван Світличний — літературознавці, політв’язні

• Левко Лук’яненко — УРСС (1959), УГГ (1976)

• Іван Дзюба — «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965)

• В’ячеслав Чорновіл — «Лихо з розуму», «Український вісник»

• Василь Стус — поет, загинув у таборі 1985 р.

• Валерій Марченко — журналіст, член УГГ, помер в ув'язненні 1984 р.

• Михайло Брайчевський — «Приєднання чи возз’єднання?»

• Петро Григоренко — генерал-правозахисник, член-засновник УГГ

• Микола Руденко — голова УГГ (1976)

• Мустафа Джемілєв — лідер кримськотатарського руху

Культура

• Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко — поети, зачеплені ідеологічними кампаніями

• Катерина Білокур — «Цар-Колос», «Хата в Богданівці»

• Лесь Танюк — режисер, Клуб «Сучасник» (1959)

• Сергій Параджанов — режисер «Тіней забутих предків» (1964)

• Іван Миколайчук — актор, режисер «Вавилону XX»

• Леонід Биков — «В бій ідуть лише «старі»»

• Володимир Івасюк — «Червона рута», «Водограй»

• Олесь Гончар — роман «Собор» (1968)

• Марія Приймаченко — «Гороховий звір»

Підкреслені постаті (для візуального розпізнавання)

• Йосип Сліпий, Левко Лук’яненко, Василь Стус, Василь Симоненко, Іван Дзюба, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Сергій Параджанов, Іван Миколайчук, Олесь Гончар