Групи крові системи АВ0, резус-фактор і переливання крові

Систему груп крові AB0 відкрив австрійський учений Карл Ландштейнер 1900 року. Змішуючи еритроцити одних людей із сироваткою інших, він помітив, що в одних сумішах еритроцити склеюються, а в інших — ні. За це відкриття Ландштейнер отримав Нобелівську премію 1930 року. Чеський лікар Ян Янський 1907 року описав чотири групи й позначив їх римськими цифрами I–IV.

В основі поділу лежать два типи молекул:

• Аглютиногени — білки-антигени на поверхні мембрани еритроцитів. Їх позначають літерами A і B.

• Аглютиніни — антитіла, розчинені в плазмі крові. Їх позначають грецькими літерами α (альфа) і β (бета).

Якщо однойменні аглютиноген і аглютинін зустрічаються — A з α або B з β — відбувається аглютинація: еритроцити склеюються в грудочки. У крові здорової людини однойменних аглютиногену й аглютиніну ніколи не буває, інакше її власні еритроцити склеїлися б.

Зверни увагу: у групі I (0) аглютиногенів немає, а аглютиніни — обидва; у групі IV (AB) — навпаки, є обидва аглютиногени, а аглютинінів немає. Саме тому людина з групою AB може отримати еритроцити будь-якої групи — у її плазмі немає антитіл, які б їх склеїли.

Після переливання несумісної крові склеєні еритроцити закупорюють дрібні капіляри й руйнуються (гемоліз). Розвивається гемотрансфузійний шок — небезпечний для життя стан. Тому визначення групи крові перед переливанням — обов'язкова процедура.

Щоб визначити групу крові людини, на спеціальне скло наносять краплі реагентів — стандартних сироваток або моноклональних реагентів (цоліклонів) анти-A (містять антитіла α) і анти-B (містять антитіла β). До кожної краплі додають невелику кількість досліджуваної крові й перемішують.

Через 1–2 хвилини оцінюють результат:

• якщо в краплі з'явилися дрібні червоні пластівці на прозорому тлі — аглютинація відбулася (еритроцити склеїлися);

• якщо крапля лишається однорідно рожевою — аглютинації немає.

Реагент склеює ті еритроцити, на яких є відповідний аглютиноген. Тому:

Резус-належність визначають окремо — реагентом анти-D (антитіла до антигену D). Якщо з анти-D відбувається аглютинація, людина резус-позитивна (Rh⁺). Якщо аглютинації немає — резус-негативна (Rh⁻). Повний запис групи крові виглядає так: II (A) Rh⁺, III (B) Rh⁻, I (0) Rh⁺ тощо.

Пастка на НМТ: не плутай реагенти! Анти-A містить антитіла α, а не β. Він склеює еритроцити з аглютиногеном A — тобто групи II (A) і IV (AB), а не III (B).

Якщо в завданні подано рисунок із трьома краплями (анти-A, анти-B, анти-D), спершу прочитай підписи реагентів, оціни кожну краплю окремо й лише потім назви групу й резус-належність.

Донор — людина, яка дає кров. Реципієнт — людина, яка отримує кров під час переливання (гемотрансфузії). За класичним правилом переливання враховують аглютиногени на еритроцитах донора й аглютиніни в плазмі реципієнта: невеликий об'єм плазми донора розбавляється кров'ю реципієнта й не встигає склеїти його еритроцити.

Класична схема сумісності

За класичними правилами (правило Оттенберга):

• Кров I (0) групи можна перелити реципієнтам будь-якої групи — I, II, III, IV.

• Кров II (A) групи — лише реципієнтам II (A) і IV (AB).

• Кров III (B) групи — лише реципієнтам III (B) і IV (AB).

• Кров IV (AB) групи — лише реципієнтам IV (AB).

З погляду реципієнта:

• Реципієнт I (0) може отримати лише I (0) групу.

• Реципієнт II (A) може отримати I (0) і II (A).

• Реципієнт III (B) може отримати I (0) і III (B).

• Реципієнт IV (AB) може отримати кров будь-якої групи.

Звідси походять назви: I (0) групу називають «універсальним донором», а IV (AB) — «універсальним реципієнтом».

Чому класичні правила — не сучасна норма

Класичне правило має обмеження. Плазма крові I (0) групи містить обидва аглютиніни — α і β. Якщо перелити великий об'єм такої крові, аглютиніни донора можуть склеїти еритроцити реципієнта. Тому сучасна медицина переливає лише одногрупну й однорезусну кров, а частіше — її компоненти (еритроцитарну масу, плазму, тромбоцитарну масу) після обов'язкових проб на сумісність. Класичні правила застосовують лише у виняткових випадках, коли одногрупної крові немає.

Резус-сумісність

Резус-негативному реципієнту переливають лише резус-негативну кров. Якщо йому вперше потраплять Rh⁺ еритроцити, у його крові утворяться антирезусні антитіла. Під час наступного переливання Rh⁺ крові ці антитіла спричинять масивну аглютинацію — небезпечну для життя реакцію.

Резус-фактор — це білок-антиген (антиген D) на мембрані еритроцитів. Його відкрили Карл Ландштейнер і Олександр Вінер 1940 року в дослідах із кров'ю макак-резусів, звідки й походить назва. Серед європейців близько 85 % людей резус-позитивні (Rh⁺), а близько 15 % — резус-негативні (Rh⁻).

На відміну від аглютинінів α і β, природних антирезусних антитіл у людини немає. У Rh⁻ людини вони утворюються лише після того, як у її кров потраплять Rh⁺ еритроцити, — під час переливання несумісної крові або під час вагітності резус-позитивним плодом.

Механізм резус-конфлікту

Резус-конфлікт виникає, коли мати має резус-негативну кров (Rh⁻), а плід успадковує від батька резус-позитивний фактор (Rh⁺). Переважно під час пологів еритроцити плода потрапляють у кров матері, і її імунна система починає виробляти антирезусні антитіла.

Під час першої вагітності Rh⁺ плодом конфлікт зазвичай не розвивається, бо антитіла ще не встигли утворитися в достатній кількості. Небезпека виникає під час наступної вагітності Rh⁺ плодом: антитіла матері проходять крізь плаценту й руйнують еритроцити плода. Це спричиняє гемолітичну хворобу новонародженого — анемію, жовтяницю, набряки, загрозу викидня.

Запобігання резус-конфлікту

Сучасна медицина ефективно запобігає резус-конфлікту. На початку вагітності визначають резус-фактор жінки. Якщо вона Rh⁻, протягом вагітності стежать за рівнем антирезусних антитіл у її крові. Після пологів або переривання вагітності жінці вводять антирезусний імуноглобулін — препарат, який знищує Rh⁺ еритроцити плода в її крові до того, як її імунна система встигне виробити власні антитіла.

Резус-конфлікту не буває, якщо:

• мати Rh⁺ (за будь-якого резус-фактора плода);

• мати й плід обоє Rh⁻.

Як успадковується резус-фактор (алелі R і r, генотипи RR, Rr, rr), розв'язують у задачах курсу «Генетика» — тут лише зазначимо, що Rh⁺ успадковується як домінантна ознака.

Приклад 1. Аглютиногени й аглютиніни III групи крові

Завдання: Які аглютиногени й аглютиніни містить кров III (B) групи?

Розв'язання: З таблиці груп крові знаємо: III (B) група має аглютиноген B на еритроцитах і аглютинін α у плазмі.

Відповідь: аглютиноген B, аглютинін α.

Чому інші варіанти неправильні:

• «аглютиноген A, аглютинін β» — це характеристика II (A) групи;

• «аглютиноген B, аглютинін β» — однойменні аглютиноген і аглютинін (B і β) не можуть бути в крові однієї людини, інакше еритроцити склеїлися б;

• «аглютиногени A і B, аглютинінів немає» — це IV (AB) група.

Приклад 2. Визначення групи й резуса за краплями

Завдання: На рисунку зображено три краплі крові з реагентами: з анти-A аглютинації немає, з анти-B аглютинація є, з анти-D аглютинація є. Яка група крові й резус-належність?

Розв'язання: Аглютинація лише з анти-B вказує на III (B) групу. Аглютинація з анти-D означає, що антиген D є, тобто резус-фактор позитивний (Rh⁺).

Відповідь: III (B) Rh⁺.

Чому інші варіанти неправильні:

• «II (A) Rh⁺» — переплутали реагенти: аглютинація з анти-B, а не з анти-A;

• «III (B) Rh⁻» — неправильно прочитали анти-D: аглютинація є, отже Rh⁺;

• «IV (AB) Rh⁺» — зарахували обидві краплі, але з анти-A аглютинації немає, тому IV група виключена.

Приклад 3. Сумісність за класичними правилами

Завдання: Установіть відповідність між групою крові реципієнта (1–4) і групами крові, які йому можна перелити за класичними правилами (А–Д).

1 I (0), 2 II (A), 3 III (B), 4 IV (AB).

А лише I; Б I і II; В I і III; Г будь-якої групи; Д лише IV (зайве).

Розв'язання: Реципієнт I (0) має аглютиніни α і β, тому може отримати лише I (0) групу (без аглютиногенів). Реципієнт II (A) має аглютинін β — може отримати I (0) і II (A). Реципієнт III (B) має аглютинін α — може отримати I (0) і III (B). Реципієнт IV (AB) не має аглютинінів — може отримати кров будь-якої групи.

Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 4. Судження про резус-конфлікт

Завдання: Двоє учнів висловили судження. Марта: «Резус-конфлікт виникає, якщо мати Rh⁺, а плід Rh⁻». Денис: «Небезпека для плода зростає під час повторної вагітності резус-позитивним плодом». Хто має рацію?

Розв'язання: Марта помиляється: резус-конфлікт виникає, коли мати Rh⁻, а плід Rh⁺, а не навпаки. Денис має рацію: під час першої вагітності антитіла ще не встигають утворитися, а під час повторної — вони вже є й атакують еритроцити плода.

Відповідь: лише Денис.

• Плутають аглютиногени (антигени на еритроцитах) з аглютинінами (антитіла в плазмі). Запам'ятай: аглютиногени — на еритроцитах, аглютиніни — у плазмі.

• Приписують I групі аглютиногени A і B, а IV — аглютиніни α і β, хоча все навпаки. I група (0) не має аглютиногенів, але має обидва аглютиніни. IV група (AB) має обидва аглютиногени, але не має аглютинінів.

• Вважають, що реагент анти-A склеює еритроцити III групи. Анти-A містить антитіла α й склеює еритроцити з аглютиногеном A — тобто групи II (A) і IV (AB).

• Вважають правило «універсального донора» сучасною нормою переливання. Сучасна медицина переливає одногрупну й однорезусну кров. Класичні правила — лише для виняткових випадків.

• Вважають, що резус-конфлікт буває в резус-позитивної матері з резус-негативним плодом. Конфлікт виникає, коли мати Rh⁻, а плід Rh⁺.

• Думають, що в резус-негативної людини від народження є антирезусні антитіла. Природних антирезусних антитіл немає. Вони утворюються лише після контакту з Rh⁺ еритроцитами (переливання або вагітність).

Тема 4.4 програми НМТ з біології вимагає знати правила переливання й несумісність, аглютинацію й резус-конфлікт, порівнювати групи крові за аглютиногенами й аглютинінами та визначати сумісність груп крові.

У демоваріанті НМТ-2026 тему 4.4 представляє завдання № 19 — вибір однієї відповіді з чотирьох (А–Г), 1 бал, підтип «перелік ознак» (рядок із трьох номерів із шести).

Логічні пари (завдання 25–28): 1–4 → А–Д, одна буква зайва, по 1 балу за пару. Типові формулювання: «група крові → аглютиногени й аглютиніни», «реципієнт → сумісна кров». Рисунок, схема чи фото є в 15 із 30 завдань демоваріанта 2026, тож тренуй і читання крапель із реагентами.

Успадкування груп крові перевіряють у темі 2.2 (генетичні задачі), сумісність і резус-конфлікт — у темі 4.4. Стратегія розв'язання: спершу випиши аглютиногени донора й аглютиніни реципієнта, потім шукай однойменну пару — якщо однойменні аглютиноген донора й аглютинін реципієнта збігаються, кров несумісна.

• Аглютиногени A і B — білки-антигени на поверхні еритроцитів; аглютиніни α і β — антитіла, розчинені в плазмі крові.

• I (0) — аглютиногенів немає, аглютиніни α і β; II (A) — аглютиноген A, аглютинін β; III (B) — аглютиноген B, аглютинін α; IV (AB) — аглютиногени A і B, аглютинінів немає.

• Аглютинація (склеювання еритроцитів) відбувається, коли зустрічаються однойменні аглютиноген і аглютинін: A з α або B з β.

• Визначення групи: склеювання лише з анти-A → II; лише з анти-B → III; з обома → IV; без склеювання → I. Резус-належність: анти-D дає аглютинацію → Rh⁺, ні → Rh⁻.

• За класичними правилами: I (0) — «універсальний донор» (кров можна перелити всім), IV (AB) — «універсальний реципієнт» (може отримати кров будь-якої групи).

• Сучасна медицина переливає одногрупну й однорезусну кров або її компоненти після проб на сумісність.

• Резус-конфлікт: мати Rh⁻, плід Rh⁺. Небезпека зростає під час повторної вагітності. Запобігання — антирезусний імуноглобулін після пологів.