Ґрунти України й ґрунтові ресурси

Ґрунт — це верхній родючий шар земної кори, що утворюється внаслідок тривалої взаємодії материнської породи, клімату, рослинності, рельєфу, часу й діяльності людини. Зональні відмінності ґрунтів України визначають насамперед клімат і рослинність, а материнська порода задає їхні місцеві особливості: на більшості рівнин залягають леси — пухкі карбонатні суглинки, принесені вітром у льодовиковий період. На Поліссі переважають водно-льодовикові піски, на Українському щиті — кристалічні породи, а в Карпатах — фліш (перешарування пісковиків і сланців). Клімат визначає швидкість вивітрювання й розкладання органіки, а рослинність — кількість і якість органічних решток: ліс дає опад (листя, хвоя), трави — густе коріння. Рельєф впливає на стік води й змив ґрунту, а людина змінює ґрунти оранкою, зрошенням і внесенням добрив.

Профіль ґрунту

Будь-який ґрунт має вертикальний профіль — послідовність горизонтів. Верхній, найтемніший — гумусовий горизонт (позначають літерою Н), де нагромаджується гумус. Нижче залягають перехідні горизонти (Нр, Рh), а ще нижче — материнська порода (Р). Товщина гумусового горизонту й уміст гумусу — головні показники родючості.

Ґрунти природних зон рівнин

На карті ґрунтів України смуги простягаються з південного заходу на північний схід, повторюючи межі природних зон. Розгляньмо кожну зону.

Полісся (зона мішаних лісів)

Під мішаними лісами на водно-льодовикових пісках сформувалися дерново-підзолисті ґрунти. Вони бідні на гумус — лише 1–2 %, кислі (рН 4,5–5,5), мають виразний білуватий горизонт вимивання, з якого винесено поживні речовини. Через легкий механічний склад (пісок) вони швидко втрачають вологу. У зниженнях, де вода застоюється, утворюються болотні й торфово-болотні ґрунти.

Лісостеп

Тут поєднуються ділянки широколистих лісів і лучних степів. Під лісами на лесах сформувалися сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти — вони багатші за дерново-підзолисті (гумусу 2–4 %), але все ще мають ознаки вимивання. Під лучними степами на лесах утворилися чорноземи опідзолені й типові — найродючіші ґрунти України.

Степ

У північному й центральному Степу поширені чорноземи звичайні, на півдні — чорноземи південні. Вони містять 3–5 % гумусу, мають зернисту структуру й потужний гумусовий горизонт. У сухому степу Причорномор'я й Присивашшя, де опадів менше, чорноземи переходять у темно-каштанові й каштанові ґрунти — вони бідніші на гумус (1,5–3 %) й часто засолені. Там само трапляються солонці (ґрунти з надлишком натрію в горизонті) й солончаки (з солями на поверхні).

Азональні ґрунти

Окремо стоять лучні ґрунти в заплавах річок — вони формуються під впливом паводкових вод і багаті на органіку, але не пов'язані з певною природною зоною.

Чорноземи — найродючіші ґрунти не лише України, а й світу. Їхнє утворення — результат унікального поєднання материнської породи, клімату й рослинності.

Як утворюються чорноземи

Типові чорноземи формуються на лесах — пухких карбонатних суглинках, багатих на кальцій. Під багаторічною трав'янистою рослинністю (ковила, типчак, різнотрав'я) щороку відмирає густа сітка коріння, даючи величезну масу органіки. У лісостеповому й степовому кліматі розкладання органіки сповільнюється двома чинниками: промерзанням узимку й висиханням улітку. Через це органічні рештки не встигають мінералізуватися повністю — натомість утворюється гумус, який нагромаджується в ґрунті.

Гумусовий горизонт типових чорноземів сягає 1–1,5 м завтовшки, уміст гумусу — 4–7 %, структура — зерниста. Така будова забезпечує оптимальний водно-повітряний режим: ґрунт добре пропускає воду, але й утримує її, насичений поживними елементами (азот, фосфор, калій, кальцій).

Значення чорноземів для України

Чорноземи займають понад половину орних земель України й становлять основу її аграрного потенціалу. Саме завдяки чорноземам Україна є одним із найбільших виробників зернових, олійних культур і цукрових буряків у світі. Однак через високу розораність степові й лісостепові ландшафти майже повністю перетворені на агроландшафти — природні екосистеми збереглися лише в заповідниках і на незручних для оранки ділянках.

Внесок Василя Докучаєва

Василь Докучаєв (1846–1903) — засновник генетичного ґрунтознавства. У 1883 році він опублікував фундаментальну працю «Русский чернозем», де вперше довів, що ґрунт — не просто роздроблена гірська порода, а самостійне природне тіло, яке формується під впливом клімату, рослинності, материнської породи, рельєфу й часу. У 1888–1894 роках Докучаєв керував Полтавською ґрунтовою експедицією, під час якої вперше детально дослідив ґрунти українського Лісостепу й Степу. Його знаменитий вислів «ґрунт — дзеркало ландшафту» підкреслює, що в ґрунті відображаються всі природні умови території.

У праці «Наші степи колись і тепер» (1892) Докучаєв обґрунтував необхідність створення полезахисних лісосмуг і ставків для боротьби з посухами та вітровою ерозією в українських степах. Його ідеї стали основою сучасних агролісомеліоративних заходів.

Ґрунти в горах істотно відрізняються від рівнинних: вони змінюються з висотою, як і рослинність, мають меншу потужність, часто кам'янисті й легко піддаються ерозії. Розгляньмо ґрунти Українських Карпат і Кримських гір.

Ґрунти Українських Карпат

В Українських Карпатах переважають бурі гірсько-лісові ґрунти (буроземи). Вони формуються під буковими й смерековими лісами на флішових породах (перешарування пісковиків і сланців). Характерні ознаки: кам'янистість, кисла реакція (рН 4,5–5,5), тонкий гумусовий шар (10–20 см), уміст гумусу 2–4 %. На полонинах — високогірних луках — поширені гірсько-лучні ґрунти з більшим умістом гумусу (до 6–8 %), але вони теж малопотужні. У передгір'ях Карпат трапляються дерново-підзолисті оглеєні ґрунти, які формуються в умовах надмірного зволоження.

Ґрунти Кримських гір

На Південному березі Криму під сухими лісами й чагарниками на вапняках сформувалися коричневі ґрунти. Вони мають бурувато-коричневе забарвлення, нейтральну або слабколужну реакцію, уміст гумусу 2–4 %. На схилах Кримських гір під буковими й сосновими лісами поширені бурі гірсько-лісові ґрунти, подібні до карпатських буроземів. На яйлах — пласких вершинах Кримських гір — сформувалися гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти з потужнішим гумусовим горизонтом.

Відмінності гірських ґрунтів від рівнинних

Головна відмінність — висотна поясність: у горах ґрунти змінюються з висотою так само, як рослинність. На крутих схилах ґрунти тонкі, кам'янисті й легко змиваються дощовими водами. Тому вирубування лісу в горах швидко призводить до водної ерозії, зсувів і селів. На рівнинах ґрунти потужніші, мають краще виражений гумусовий горизонт і менше залежать від крутизни схилу.

Ґрунти України зазнають інтенсивного антропогенного впливу, що призводить до їхньої деградації. Найпоширеніші види деградації — водна й вітрова ерозія, засолення, дегуміфікація, ущільнення й забруднення.

Водна ерозія

Водна ерозія буває площинною (змив верхнього шару по всій поверхні схилу) та яровою (лінійною), коли вода розмиває ґрунт углиб, утворюючи яри. Найбільше страждають розорані схили лесових височин — Придніпровської, Подільської, відрогів Середньоруської. Леси легко розмиваються водою, а оранка вздовж схилу пришвидшує стік і розмив.

Вітрова ерозія (дефляція)

Вітрова ерозія — вивітрювання й перенесення часток ґрунту вітром. Навесні в Степу часто трапляються пилові бурі, які здувають родючий шар із розораних полів. На осушених торфовищах Полісся вітер також піднімає легкий торф'яний пил.

Засолення й осолонцювання

Надмірне зрошення на півдні України (Херсонська, Запорізька, Миколаївська області) призводить до підняття рівня ґрунтових вод і накопичення солей у верхніх горизонтах — виникають солонці й солончаки. Це різко знижує родючість.

Дегуміфікація та інші види деградації

Дегуміфікація — втрата гумусу через інтенсивне землеробство без внесення органічних добрив. Щороку українські чорноземи втрачають 0,5–1 т гумусу з гектара. Крім того, важка сільськогосподарська техніка ущільнює ґрунт, порушуючи його структуру. Забруднення пестицидами, важкими металами й наслідками бойових дій (вибухи, горіння, розливи пального) додатково погіршує стан ґрунтів.

Протиерозійні заходи

Для боротьби з ерозією застосовують комплекс заходів. Полезахисні лісосмуги зменшують швидкість вітру й затримують сніг. Оранка впоперек схилу (контурна) перешкоджає стіканню води. Залуження й терасування схилів, заліснення ярів і балок, сівозміни з багаторічними травами, мінімальний обробіток ґрунту — усе це знижує ризик ерозії.

Підвищення родючості

Для відновлення родючості використовують органічні добрива (гній, сидерати), вапнування кислих ґрунтів Полісся, гіпсування солонців, краплинне зрошення замість дощування, а також консервацію деградованих земель — виведення їх з обробітку для природного відновлення.

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему ґрунтів України. Кожне завдання супроводжується покроковим розв'язанням і поясненням помилок.

Приклад 1. Вибір трьох відповідей із семи

Завдання: Виберіть три правильні твердження про ґрунти України.

• Типові чорноземи утворюються на лесах під трав'янистою рослинністю.

• Дерново-підзолисті ґрунти поширені на Поліссі.

• Оранка впоперек схилу зменшує водну ерозію.

• Каштанові ґрунти поширені в Карпатах.

• Чорноземи — найкисліші ґрунти України.

• Лісосмуги посилюють вітрову ерозію.

• Засолення ґрунтів — головна проблема Полісся.

Розв'язання: Перевіряємо кожне твердження. Твердження 1 — правильне: чорноземи справді формуються на лесах під трав'янистою рослинністю. Твердження 2 — правильне: дерново-підзолисті ґрунти характерні для Полісся. Твердження 3 — правильне: оранка впоперек схилу (контурна) сповільнює стік води й зменшує ерозію. Твердження 4 — хибне: каштанові ґрунти поширені в сухому степу Причорномор'я, а не в Карпатах. Твердження 5 — хибне: чорноземи мають нейтральну реакцію, найкисліші — дерново-підзолисті. Твердження 6 — хибне: лісосмуги послаблюють вітер і зменшують вітрову ерозію. Твердження 7 — хибне: засолення характерне для півдня (сухий степ), а не для Полісся.

Відповідь: правильні твердження 1, 2, 3.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді з чотирьох

Завдання: Які ґрунти сформувалися під широколистими лісами Лісостепу?

• Каштанові

• Сірі лісові

• Дерново-підзолисті

• Бурі гірсько-лісові

Розв'язання: Під широколистими лісами Лісостепу на лесах сформувалися сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти. Каштанові ґрунти характерні для сухого степу, дерново-підзолисті — для Полісся, бурі гірсько-лісові — для Карпат і Кримських гір.

Відповідь: сірі лісові.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді з чотирьох

Завдання: На розораному схилі лесової височини швидко росте яр. Яка головна причина цього явища?

• Надмірне зрошення

• Оранка вздовж схилу на легкорозмивних лесах

• Осушення боліт

• Вітрова дефляція пісків

Розв'язання: Яр — типова форма лінійної (ярової) водної ерозії. Вона виникає, коли вода стікає по схилу, розмиваючи ґрунт. Оранка вздовж схилу створює борозни, якими вода стікає швидше, а леси легко розмиваються. Надмірне зрошення спричиняє засолення, а не яри. Осушення боліт веде до вітрової ерозії торфовищ. Вітрова дефляція — це здування часток вітром, а не розмив водою.

Відповідь: оранка вздовж схилу на легкорозмивних лесах.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді з чотирьох

Завдання: Хто є засновником генетичного ґрунтознавства й дослідником українських чорноземів?

• В. Вернадський

• В. Докучаєв

• С. Рудницький

• П. Тутковський

Розв'язання: Василь Докучаєв (1846–1903) — засновник генетичного ґрунтознавства, автор праці «Русский чернозем» (1883) і керівник Полтавської ґрунтової експедиції. В. Вернадський — засновник учення про біосферу. С. Рудницький — український географ. П. Тутковський — геолог і географ.

Відповідь: В. Докучаєв.

• Вважають, що чорноземи утворюються під лісом, а не під трав'янистою рослинністю. Насправді чорноземи формуються під багаторічними травами (ковила, типчак), коріння яких щороку дає багато органіки. Ліс дає опад з листя, але він менш гумусоутворювальний, ніж коріння трав.

• Пов'язують засолення з Поліссям, а вітрову ерозію — лише з Карпатами. Насправді засолення характерне для сухого степу півдня (Причорномор'я, Присивашшя) через надмірне зрошення. Вітрова ерозія найбільше загрожує Степу (пилові бурі) й осушеним торфовищам Полісся, а не горам.

• Плутають каштанові ґрунти сухого степу з коричневими ґрунтами Південного берега Криму. Каштанові ґрунти поширені в Причорномор'ї й Присивашші, а коричневі — на Південному березі Криму під сухими лісами й чагарниками.

• Вважають, що найбільше гумусу в дерново-підзолистих ґрунтах, бо «ліс дає багато листя». Насправді дерново-підзолисті ґрунти Полісся містять лише 1–2 % гумусу, а чорноземи — 4–7 %. Листя в мішаному лісі розкладається швидше, ніж коріння трав у степу, і гумус не нагромаджується.

• Вважають оранку вздовж схилу протиерозійним заходом. Насправді оранка вздовж схилу пришвидшує стік води й посилює водну ерозію. Протиерозійним заходом є оранка впоперек схилу (контурна).

• Приписують В. Докучаєву вчення про біосферу. Насправді вчення про біосферу створив В. Вернадський. Докучаєв — засновник генетичного ґрунтознавства.

Тема ґрунтів України входить до розділу 3.2.4 програми НМТ з географії. Програма передбачає знання умов ґрунтоутворення, ґрунтових горизонтів, родючості, основних типів ґрунтів і закономірностей їх поширення, досліджень В. Докучаєва, карти ґрунтів, змін ґрунтів унаслідок господарської діяльності та заходів охорони.

Формат завдань

У демоваріанті 2026 року завдання 25 — це вибір трьох відповідей із семи (тема 3.2.4, суміжна з темою 1.7). За нього можна отримати до 3 балів — по 1 балу за кожен правильно вказаний варіант. Правильні варіанти в такому завданні перевіряють не запам'ятовування назв, а розуміння чинників ґрунтоутворення. Для кожного твердження варто перевірити логічний зв'язок: материнська порода → клімат → рослинність → гумус → тип ґрунту.

Завдання 1–20 у тесті — це вибір однієї відповіді з чотирьох, 1 бал. У них можуть питати тип ґрунту за природною зоною або захід охорони ґрунтів.

Стратегія виконання

Під час розв'язання завдань про ґрунти дотримуйся такого алгоритму: (1) визнач, про яку природну зону йдеться; (2) згадай материнську породу (лес, пісок, фліш, вапняк); (3) згадай тип рослинності (ліс чи трави); (4) визнач тип ґрунту та його властивості (уміст гумусу, реакція). Для завдань про деградацію: (1) визнач вид ерозії (водна, вітрова, засолення); (2) згадай, де вона найпоширеніша; (3) добери відповідний захід охорони.

• Полісся — дерново-підзолисті ґрунти, Лісостеп — сірі лісові й типові чорноземи, Степ — звичайні й південні чорноземи, сухий степ — каштанові ґрунти.

• Чорнозем = лес + трави + сезонне гальмування розкладання = багато гумусу (4–7 %, гумусовий горизонт до 1–1,5 м).

• У горах — бурі гірсько-лісові (буроземи) й гірсько-лучні ґрунти, на Південному березі Криму — коричневі ґрунти.

• Ерозія буває водна (площинна й ярова) та вітрова (дефляція). Засолення виникає через надмірне зрошення на півдні.

• Головні протиерозійні заходи: полезахисні лісосмуги, контурна оранка (впоперек схилу), заліснення ярів, терасування схилів, сівозміни з багаторічними травами.

• Василь Докучаєв (1846–1903) — засновник генетичного ґрунтознавства, автор праці «Русский чернозем» (1883) і Полтавської ґрунтової експедиції (1888–1894).