Другорядні члени речення: означення, прикладка, додаток, обставина

Означення — це другорядний член речення, який називає ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий?. Означення завжди залежить від іменника або від слова, що виконує роль іменника (субстантивованого слова). Наприклад: зелений гай (який?), наш клас (чий?), третій ряд (котрий?).

Узгоджене означення

Узгоджене означення стоїть у тому самому роді, числі й відмінку, що й означуване слово. Воно змінює свою форму разом з іменником. Наприклад: зелений гай — зеленого гаю — зеленому гаю. Узгоджене означення найчастіше виражають:

• прикметник: зелений гай, висока сосна, синє небо

• дієприкметник: прочитана книжка, вимите вікно, зібраний урожай

• займенник: наш клас, кожен учень, ця вулиця, твій зошит

• порядковий числівник: третій ряд, перша вправа, п'ятнадцятий автобус

Усі ці слова узгоджуються з іменником у роді, числі й відмінку: прочитана (жін. р., одн., Н. в.) книжка (жін. р., одн., Н. в.); наш (чол. р., одн., Н. в.) клас (чол. р., одн., Н. в.).

Неузгоджене означення

Неузгоджене означення не змінюється разом з означуваним словом. Воно приєднується до іменника за допомогою прийменника, інфінітива, прислівника або стоїть у непрямому відмінку. Неузгоджене означення можуть виражати:

• іменник у непрямому відмінку (з прийменником або без): книжка брата (чия? — Р. в.), хата з вишневим садком (яка? — О. в.), будинок біля річки (який? — Р. в. з прийменником)

• інфінітив (неозначена форма дієслова): бажання вчитися (яке?), здатність творити (яка?), уміння слухати (яке?)

• прислівник: кава по-турецьки (яка?), яйце некруто (яке?), стрибки вгору (які?)

• особові займенники його, її, їх у присвійному значенні: його зошит (чий?), її думка (чия?), їх дім (чий?) — ці форми не змінюються

Зверни увагу: займенники його, її, їх — це незмінні слова, тому вони завжди творять неузгоджене означення. Натомість присвійні займенники мій, твій, наш, ваш, їхній змінюються за відмінками (їхній дім — їхнього дому), тому вони — узгоджені означення.

Як розрізнити?

Щоб визначити, чи є слово означенням, постав питання від іменника: який? чий? котрий?. Якщо слово змінює форму разом з іменником — це узгоджене означення. Якщо не змінює — неузгоджене.

Запам'ятай: означення завжди належить до іменника (або субстантивованого слова) і відповідає на питання який? чий? котрий?. Це ключ до розрізнення з іншими другорядними членами.

Прикладка — це різновид означення, виражений іменником, що дає предметові іншу назву. Вона стоїть у тому самому відмінку, що й означуване слово, і відповідає на питання який? (у значенні «хто саме?», «що саме?»). Наприклад: лікар-терапевт — до лікаря-терапевта, річка Дніпро — над річкою Дніпром.

Як визначити прикладку?

При імені людини прикладкою є загальна назва, а означуваним словом — власне ім'я: поет Тарас Шевченко (прикладка — поет, означуване слово — Тарас Шевченко), сестра Оксана (прикладка — сестра, означуване слово — Оксана). При назві неістоти, навпаки, прикладкою є власна назва, а означуваним словом — загальна: місто Київ (прикладка — Київ, означуване слово — місто), річка Дніпро (прикладка — Дніпро), озеро Світязь (прикладка — Світязь).

Дефіс при прикладці

Правила написання прикладки через дефіс, окремо чи в лапках — частина правопису, який перевіряють на НМТ. Розгляньмо основні випадки.

Важливо: назви в лапках не відмінюються. Правильно: у журналі «Пізнайко» (а не «у журналі «Пізнайку»»), з газетою «Світанок» (а не «з газетою «Світанком»»).

Межі теми

Відокремлені прикладки й коми при них розглядаються в окремому уроці «Відокремлені означення й прикладки». Складні іменники на кшталт диван-ліжко, хліб-сіль належать до теми «Складні іменники й прикметники: разом чи через дефіс». Тут ми зосереджуємося на прикладці як члені речення та дефісі при ній.

Додаток — це другорядний член речення, який називає предмет, на який спрямовано дію чи якого стосується ознака. Додаток відповідає на питання непрямих відмінків: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?.

Прямий додаток

Прямий додаток стоїть при перехідному дієслові й має дві основні форми:

• знахідний відмінок без прийменника: читати книжку (що?), зустріти друга (кого?), купити квартиру (що?)

• родовий відмінок без прийменника при запереченні: не читав книжки (чого?), не зустрів друга (кого?), не купив квартири (чого?)

• родовий відмінок без прийменника в значенні частини: випити води (чого?), купити хліба (чого?), набрати повітря (чого?)

Зверни увагу: саме відсутність прийменника — ключова ознака прямого додатка. Якщо при дієслові стоїть знахідний відмінок із прийменником, це вже непрямий додаток: дивитися на друга (на кого?), вірити в перемогу (у що?).

Непрямий додаток

Непрямий додаток — це всі інші додатки, які не є прямими. Він може виражатися:

• іменником у непрямому відмінку з прийменником: думати про друзів (про кого?), мріяти про подорож (про що?), говорити з учителем (з ким?)

• іменником у непрямому відмінку без прийменника: допомагати мамі (кому?), пишатися сином (ким?), радий зустрічі (чому?)

• інфінітивом, що називає дію іншої особи: Мама попросила сина принести води (попросила про що? — принести води); Батько навчив мене плавати (навчив чого? — плавати)

Як розрізнити прямий і непрямий додаток?

Алгоритм простий: знайди дієслово, від якого залежить додаток. Якщо це перехідне дієслово (позначає дію, що переходить на предмет) і додаток стоїть у знахідному відмінку без прийменника або в родовому відмінку без прийменника при запереченні чи в значенні частини — це прямий додаток. В усіх інших випадках — непрямий.

Запам'ятай: додаток завжди залежить від дієслова (або від прикметника зі значенням дії чи стану: радий зустрічі, повний сил) і відповідає на питання непрямих відмінків. Це допомагає не плутати додаток з означенням.

Обставина — це другорядний член речення, який позначає спосіб дії, час, місце, причину, мету, умову або допуст. Обставина залежить від дієслова (або від прикметника, прислівника) і відповідає на питання: де? куди? звідки? коли? як? скільки? навіщо? чому? за якої умови? всупереч чому?.

Види обставин

Розрізняють вісім видів обставин. Розгляньмо їх у таблиці.

Роль слова з прийменником

Один і той самий прийменник може вказувати на різні члени речення. Усе залежить від питання, яке ти ставиш від головного слова. Розгляньмо приклади з прийменниками «у» та «біля»:

• жити (де?) у місті — обставина місця

• вірити (у що?) у перемогу — додаток (непрямий)

• будинок (який?) біля річки — неузгоджене означення

• зупинився (де?) біля річки — обставина місця

Як бачиш, те саме сполучення «біля річки» може бути означенням (якщо залежить від іменника) або обставиною (якщо залежить від дієслова). Так само «книжка брата» — означення (чия?), а «подарував братові» — додаток (кому?).

Порівняльний зворот

Порівняльний зворот часто виконує роль обставини способу дії (як? подібно до чого?): Сніг летів, як пух. Однак він може бути й іменною частиною присудка: Небо як море. Роль порівняльного звороту та коми при ньому — тема окремого уроку «Порівняльний зворот: коли ставимо кому».

Головне правило

Член речення визначаємо за питанням від головного слова, а не за формою чи прийменником. Саме питання показує синтаксичну роль: чия? → означення; кому? → додаток; де? → обставина.

У цьому розділі розглянемо типові завдання НМТ на визначення другорядних членів речення та написання прикладки. Кожен приклад містить завдання, покрокове розв'язання, правильну відповідь і пояснення, чому інші варіанти неправильні.

Приклад 1. Неузгоджене означення

Завдання: Неузгодженим означенням є виділене сполучення в реченні.

• А) Вишневий садок зацвів.

• Б) Мати поралася в садку.

• В) Діти мріяли про садок.

• Г) Ми зупинилися біля хати з садком.

• Д) Садок зацвів рано.

Розв'язання: Знаходимо граматичну основу в кожному реченні. В реченні Г граматична основа — ми зупинилися. Сполучення «з садком» залежить від іменника хати (хати якої? з садком). Питання який? чий? котрий? вказує на означення. При цьому «з садком» не змінює форму разом зі словом хата — це іменник в орудному відмінку, тому означення неузгоджене.

Відповідь: Г.

Чому інші варіанти неправильні: А — вишневий (прикметник, узгоджене означення); Б — у садку (обставина місця, питання де?); В — про садок (додаток, питання про що?); Д — зацвів (присудок, граматична основа).

Приклад 2. Прикладка через дефіс

Завдання: Прикладку треба писати через дефіс у реченні.

• А) Ми відпочивали на озері Світязь.

• Б) До нас приїхав лікар кардіолог.

• В) Статтю надрукувала газета «Світанок».

• Г) Поет Іван Франко перекладав з багатьох мов.

• Д) Місто Львів прикрасилося до свята.

Розв'язання: Згадуємо правила. Дефіс ставимо між двома загальними назвами (лікар-кардіолог) або коли власна назва стоїть перед загальною (Дніпро-ріка). У варіанті Б маємо дві загальні назви: лікар і кардіолог. Кардіолог конкретизує, який саме лікар, тому пишемо через дефіс: лікар-кардіолог.

Відповідь: Б.

Чому інші варіанти неправильні: А — загальна назва (озеро) перед власною (Світязь), пишемо окремо; В — назва газети в лапках, дефіс не потрібен; Г — загальна назва (поет) перед власним ім'ям (Іван Франко), пишемо окремо; Д — загальна назва (місто) перед власною (Львів), пишемо окремо.

Приклад 3. Обставина мети

Завдання: Обставиною мети є виділене слово в реченні.

• А) Через дощ рибалка не вдалася.

• Б) Уранці хлопці пішли на річку.

• В) Хлопці пішли на річку порибалити.

• Г) Хлопці швидко зібрали вудки.

• Д) Незважаючи на холод, хлопці пішли на річку.

Розв'язання: Обставина мети відповідає на питання навіщо? з якою метою?. У реченні В слово порибалити залежить від дієслова пішли: пішли (навіщо?) порибалити. Це інфінітив, що вказує на мету дії.

Відповідь: В.

Чому інші варіанти неправильні: А — через дощ (обставина причини, чому?); Б — уранці (обставина часу, коли?); Г — швидко (обставина способу дії, як?); Д — незважаючи на холод (обставина допусту, всупереч чому?).

Приклад 4. Прямий додаток

Завдання: Прямим додатком є виділене слово в реченні.

• А) Ми говорили про зміни в парку.

• Б) Зміни в парку всіх здивували.

• В) Ми не помітили змін у парку.

• Г) Парк після змін став кращим.

• Д) План змін обговорили на зборах.

Розв'язання: Прямий додаток — це знахідний відмінок без прийменника або родовий відмінок без прийменника при запереченні чи в значенні частини. У реченні В дієслово не помітили — перехідне, з часткою не (заперечення). Слово змін стоїть у родовому відмінку без прийменника: не помітили (чого?) змін. Це прямий додаток.

Відповідь: В.

Чому інші варіанти неправильні: А — про зміни (непрямий додаток, знахідний відмінок з прийменником); Б — зміни (підмет, називний відмінок); Г — після змін (обставина часу, коли?); Д — змін (неузгоджене означення, план який? змін).

• Вважають означенням лише прикметник і не бачать неузгоджених означень. Пам'ятай: означенням може бути іменник у непрямому відмінку (книжка брата), інфінітив (бажання вчитися), прислівник (кава по-турецьки), незмінні займенники (його зошит). Став питання який? чий? котрий? від іменника — і ти знайдеш означення.

• Плутають прикладку з означуваним словом. У сполученні «поет Тарас Шевченко» прикладка — поет (загальна назва при імені людини). У сполученні «місто Київ» прикладка — Київ (власна назва при назві неістоти). Запам'ятай: при імені людини прикладка — загальна назва, при назві неістоти — власна.

• Ставлять дефіс між загальною і власною назвою: пишуть «місто-Київ» замість місто Київ. Дефіс ставимо лише між двома загальними назвами (лікар-терапевт) або коли власна назва перед загальною (Дніпро-ріка). Загальна перед власною — завжди окремо.

• Ставлять дефіс перед назвою в лапках: пишуть «журнал-«Пізнайко»» замість журнал «Пізнайко». Назви газет, журналів, підприємств у ролі прикладки беруть у лапки, але дефіс перед ними не ставлять.

• Відмінюють назву в лапках: пишуть «у журналі «Пізнайку»» замість у журналі «Пізнайко». Назва в лапках не змінює відмінка — змінюється лише означуване слово (журналі).

• Визначають член речення за формою, а не за питанням. Наприклад, у реченні «Вірити в перемогу» слово перемога стоїть у знахідному відмінку з прийменником у, але це не обставина, а додаток, бо питання — вірити (у що?) в перемогу. Завжди став питання від головного слова.

• Не впізнають прямий додаток у родовому відмінку при запереченні. У реченні «Не читав книжки» слово книжки — це родовий відмінок, але це прямий додаток, бо дієслово перехідне, з часткою не, і прийменника немає.

За програмою НМТ з української мови, тема другорядних членів речення входить до підтеми 5.2.2: «означення; прикладка як різновид означення; додаток; обставина; порівняльний зворот». Вимога програми — «розпізнавати види другорядних членів».

У демоваріанті НМТ-2026 до підтеми 5.2.2 належить завдання 22 (пунктуаційна помилка в реченні тексту; вибір однієї з п'яти, А–Д, 1 бал). Крім того, за картою демоваріанта підтема є й у завданні 28 («логічні пари», синтаксична синонімія: член чи зворот простого речення ↔ підрядна частина складного; 0–4 бали).

Блок завдань 21–25 побудовано на матеріалі одного тексту, тому синтаксичну роль слова визначають у реченні з контекстом. Це означає, що те саме слово в різних реченнях може бути різними членами речення — усе залежить від питання, яке ти ставиш від головного слова.

Стратегія виконання

Щоб правильно визначити другорядний член речення, дотримуйся трьох кроків:

1. Знайди граматичну основу речення (підмет і присудок). Це допоможе відокремити головні члени від другорядних.

2. Від головного слова (іменника, дієслова, прикметника) постав питання до виділеного слова. Наприклад: від іменника — який? чий? котрий? (означення); від дієслова — кого? що? кому? чому? (додаток) або де? коли? як? навіщо? (обставина).

3. За питанням назви член речення. Пам'ятай: саме питання, а не форма слова чи наявність прийменника, визначає синтаксичну роль.

Ця стратегія працює для всіх типів завдань — як для вибору однієї правильної відповіді, так і для логічних пар.

• Означення відповідає на питання який? чий? котрий?; узгоджене змінюється разом з іменником, неузгоджене — ні.

• Прикладка — означення-іменник; при імені людини прикладка — загальна назва, при назві неістоти — власна.

• Дефіс: дві загальні назви (лікар-терапевт) або власна назва перед загальною (Дніпро-ріка); окремо — загальна перед власною; назва в лапках — без дефіса.

• Прямий додаток — З. в. без прийменника або Р. в. при запереченні чи значенні частини.

• Обставини: місця, часу, способу дії, міри й ступеня, мети, причини, умови, допусту.

• Член речення визначаємо за питанням від головного слова, а не за прийменником.