Шістдесятники: покоління й художні пошуки

Після смерті Йосипа Сталіна в 1953 році в Радянському Союзі розпочався період, який згодом назвали «відлигою». На XX з'їзді КПРС (1956) тодішній керівник Микита Хрущов засудив культ особи Сталіна. Це призвело до послаблення цензури, пом'якшення репресій і появи більшої свободи слова — хоча й обмеженої. Саме в цю коротку відлигу в українську літературу й мистецтво ввійшло нове покоління — шістдесятники.

Шістдесятники — це митці, які дебютували наприкінці 1950-х – у 1960-х роках. Вони прагнули правди, свободи творчості й відродження національної культури, яку десятиліттями душила радянська ідеологія. Їхнім головним осередком став Клуб творчої молоді в Києві (1960–1964). Там влаштовували літературні вечори, вшанування Тараса Шевченка, обговорювали заборонені теми й шукали забуту історію України.

Національна пам'ять для шістдесятників була не абстрактним поняттям, а конкретною дією. 1962 року Василь Симоненко разом із Лесем Танюком і Аллою Горською розшукували місця таємних поховань людей, розстріляних НКВС, зокрема в Биківні під Києвом. Це був акт громадянської мужності, адже влада заперечувала сам факт масових розстрілів. Таке повернення історичної правди стало однією з головних рис усього покоління.

Хронологія «відлиги» й появи шістдесятників

Отже, «відлига» — це не період повної свободи, а час відносного послаблення тиску, який дозволив виникнути поколінню шістдесятників. Вони скористалися цією можливістю, щоб повернути українській культурі правду й гідність.

Шістдесятники — це не одна літературна група з маніфестом, а ціле покоління митців, які творили в різних видах мистецтва. Розгляньмо, хто з письменників програми НМТ належить до цього покоління, а хто — ні.

Поети-шістдесятники (програма НМТ)

Серед інших поетів-шістдесятників, які не входять до програми НМТ, але є важливими для розуміння покоління, — Микола Вінграновський (1936–2004). Його поезія так само позначена метафоричністю, філософічністю й любов'ю до України.

Прозаїки й критики-шістдесятники

До шістдесятників належали не лише поети. У прозі це покоління представляли Григір Тютюнник (новела «Три зозулі з поклоном» — програмний твір), Євген Гуцало, Валерій Шевчук. У літературній критиці й публіцистиці — Іван Дзюба (автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?»), Іван Світличний, Євген Сверстюк. Ці люди формували ідейне підґрунтя шістдесятництва.

Художники й кінематограф

Шістдесятництво охопило й інші види мистецтва. У живописі — Алла Горська (яка брала участь у пошуках поховань у Биківні), Опанас Заливаха. У кіно — стрічка Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» (1964), яка стала маніфестом українського кіношістдесятництва.

Хто не є шістдесятником (важливо для НМТ)

Програма НМТ вимагає вміти визначати належність письменника до літературного покоління чи угруповання, тож важливо відрізняти шістдесятників від письменників інших поколінь. Запам'ятай:

• Олександр Довженко (1894–1956) — старше покоління, помер до появи шістдесятників.

• Андрій Малишко (1912–1970) — старше покоління, почав друкуватися в 1930-х роках.

• Олесь Гончар (1918–1995) — старше покоління, дебютував у 1940-х.

• Василь Голобородько (1945–) — «київська школа» кінця 1960-х (див. юніт про «Нашу мову»).

Схематично співвідношення поколінь виглядає так:

Шістдесятники не просто повернули в літературу заборонені теми — вони оновили саму поетичну мову. Їхні художні пошуки можна звести до кількох ключових ознак.

Утвердження самоцінності особистості й гуманізм

Радянська література десятиліттями привчала, що людина — лише «гвинтик» у державній машині. Шістдесятники повернули людині її гідність. Найяскравіший приклад — вірш Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?». Поет нагадує: ти не «маса», не «народ» у збірному розумінні, а окрема, неповторна особистість, яка має право на власний біль, радість і вибір.

Національна пам'ять і любов до України

Шістдесятники повернули в літературу образ України не як «радянської республіки», а як окремої, давньої культури. У вірші Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці…» ліричний герой звертається до України як до матері — і це не пафосна декларація, а інтимна, довірлива розмова з Батьківщиною. Ліна Костенко в романі у віршах «Маруся Чурай» воскрешає історію XVII століття, показуючи, що національна пам'ять — жива й болюча.

Оновлення форми: метафоричність, асоціативність, інтелектуалізм

Шістдесятники відмовилися від плакатної, спрощеної мови соцреалізму. Вони шукали несподівані образи, складні асоціації, філософські узагальнення. Іван Драч у «Баладі про соняшник» перетворює звичайний соняшник на алегорію творчості, жертви й любові. Метафора в шістдесятників — не прикраса, а спосіб пізнання світу. Їхня поезія інтелектуальна: вона змушує думати, а не просто співпереживати.

Звернення до фольклору в новому прочитанні

Шістдесятники не копіювали народну пісню, а переосмислювали її символи. У вірші Симоненка «Лебеді материнства» образ лебедів — це і материнська любов, і тривога за долю дитини, і Україна. У Павличка «Два кольори» — червоний і чорний — стають символами любові й журби, життя й смерті, долі українця. Фольклорна символіка наповнюється новим, особистісним змістом.

Громадянська позиція й щирість слова

Шістдесятники писали не «як треба», а «як є». Їхнє слово було щирим — на противагу казенній, бездушній мові радянських газет і звітів. Вони не боялися говорити про біль України, про голод, про репресії, про русифікацію. Саме тому влада спочатку терпіла їх, а потім почала переслідувати.

Основні ознаки поезії шістдесятників — зведено

«Відлига» не могла тривати вічно. Як тільки шістдесятники почали відкрито говорити про національні проблеми, влада вдарила у відповідь. Кінець «відлиги» позначений двома хвилями арештів — 1965 і 1972 років.

Перша хвиля арештів — 1965 рік

У 1965 році КДБ заарештувало кількох українських інтелігентів за «антирадянську пропаганду». 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем'єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл і Василь Стус вийшли до глядачів і публічно протестували проти арештів. Це був перший відкритий акт непокори з часів «відлиги».

Того ж 1965 року Іван Дзюба написав працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якій доводив, що радянська політика насправді не інтернаціоналізм, а прихована русифікація України. Ця праця поширювалася в самвидаві й стала одним із головних документів українського опору.

Друга хвиля арештів — 1972 рік

1972 року влада провела масовішу хвилю арештів. Заарештували Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, В'ячеслава Чорновола та багатьох інших. Їх засуджували до тривалих термінів ув'язнення й таборів. Це фактично знищило шістдесятництво як відкритий рух.

Заборони друку

Окрім арештів, влада застосовувала адміністративні методи: забороняла друк книжок, виключала зі Спілки письменників, звільняла з роботи. Показова доля Ліни Костенко: її збірку «Зоряний інтеграл» (1963) не випустили, і наступна книжка поетеси вийшла лише 1977 року — через 16 років після збірки «Мандрівки серця» (1961). Багатьох шістдесятників узагалі перестали друкувати.

Дисиденти й компроміс

Частина шістдесятників після арештів стала дисидентами — відкритими противниками радянського режиму. Найяскравіший приклад — Василь Стус, який провів роки в таборах і загинув. Інші пішли на компроміс із владою: писали «в шухляду», перекладали, займалися дитячою літературою, аби вижити. Важливо розуміти: не всі шістдесятники стали дисидентами, але майже всі зазнали переслідувань. Поняття «дисидентство» детально розглянуто в окремому юніті «Дисидентство й поезія опору: Василь Стус».

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему шістдесятників — і способи їх розв'язання.

Приклад 1. До шістдесятників належить…

Завдання: До шістдесятників належить

• А Євген Маланюк

• Б Максим Рильський

• В Іван Драч

• Г Олександр Олесь

• Д Микола Хвильовий

Розв'язання: Згадуємо, хто з перелічених письменників увійшов у літературу в 1960-х роках. Євген Маланюк — поет празької школи (еміграція 1920–1930-х). Максим Рильський — київський неокласик (1920-ті). Олександр Олесь — поет-емігрант початку XX ст. Микола Хвильовий — прозаїк «розстріляного відродження» (1920-ті). Іван Драч (1936 р. н.) дебютував у 1960-х, був учасником Клубу творчої молоді — отже, він шістдесятник.

Відповідь: В (Іван Драч).

Чому інші варіанти неправильні: Євген Маланюк — празька школа, Максим Рильський — неокласики, Олександр Олесь — старша еміграційна поезія, Микола Хвильовий — «розстріляне відродження». Усі вони творили раніше й належать до інших літературних поколінь.

Приклад 2. Визначення належності за біографічною довідкою

Завдання: Прочитайте біографічну довідку. «Поет народився 1935 року. На початку 1960-х був учасником Клубу творчої молоді в Києві, разом з Аллою Горською та Лесем Танюком розшукував місця поховань жертв НКВС. Помер 1963 року; посмертно вийшла збірка «Земне тяжіння»». Цей автор належить до

• А празької школи поетів

• Б київських неокласиків

• В шістдесятників

• Г розстріляного відродження

• Д постмодерністів

Розв'язання: Ключові маркери — «учасник Клубу творчої молоді» (осередок шістдесятників), пошуки поховань жертв НКВС (повернення національної пам'яті), народження 1935 року й дебют на початку 1960-х. Це вказує на шістдесятників (довідка описує Василя Симоненка). Празька школа й неокласики — 1920–1930-ті. «Розстріляне відродження» — 1920-ті, репресовані в 1930-х. Постмодерністи — кінець XX ст.

Відповідь: В (шістдесятників).

Приклад 3. Логічні пари «письменник ↔ угруповання»

Завдання: Установіть відповідність між письменником і літературним угрупованням чи поколінням.

Д — «Молода муза» (зайве).

Розв'язання: Василь Симоненко (1935–1963) — поет-шістдесятник. Євген Маланюк (1897–1968) — поет празької школи, емігрант. Максим Рильський (1895–1964) — київський неокласик. Микола Хвильовий (1893–1933) — прозаїк «розстріляного відродження». «Молода муза» — львівська група початку XX ст. (Богдан Лепкий, Петро Карманський), не пов'язана з жодним із чотирьох письменників.

Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 4. Ознака поезії шістдесятників

Завдання: Ознакою поезії шістдесятників є

• А культ античної форми й «чистого мистецтва»

• Б бурлеск і травестія

• В утвердження самоцінності людської особистості й національної пам'яті

• Г прославлення колективізації

• Д гра з цитатами й іронія постмодернізму

Розв'язання: Культ античної форми — ознака київських неокласиків (1920-ті). Бурлеск і травестія — риси літератури XVIII ст. (Котляревський). Прославлення колективізації — соцреалізм 1930-х. Гра з цитатами й іронія — постмодернізм (кінець XX ст.). Утвердження особистості й національної пам'яті — саме те, що принесли в літературу шістдесятники.

Відповідь: В.

На НМТ учні часто припускаються одних і тих самих помилок. Ось головні пастки, яких варто уникати.

• Плутати шістдесятників із «розстріляним відродженням» 1920–1930-х. «Розстріляне відродження» — покоління 1920-х років (Хвильовий, Куліш, Підмогильний, Сосюра ранній), знищене сталінськими репресіями в 1930-х. Шістдесятники — покоління 1960-х. Їх розділяють десятиліття й різні історичні умови. Запам'ятай: Хвильовий — не шістдесятник.

• Вважати шістдесятником кожного письменника, що творив у 1960-ті. Андрій Малишко й Олесь Гончар писали в 1960-х, але вони належать до старшого покоління — дебютували в 1930–1940-х роках. Шістдесятники — це саме те покоління, яке ввійшло в літературу в кінці 1950-х – 1960-х, а не всі, хто тоді жив.

• Ототожнювати шістдесятників і дисидентів. Не всі шістдесятники стали дисидентами. Дисиденти — ті, хто відкрито виступив проти радянського режиму й за це потрапив до таборів (Стус, Чорновіл, Світличний). Багато шістдесятників (Костенко, Драч, Павличко) залишилися в легальній літературі, хоча й зазнавали утисків.

• Плутати роки хвиль арештів: 1965 і 1972, а не 1937. 1937 — рік великого терору сталінської доби, це не стосується шістдесятників. Перша хвиля арештів шістдесятників — 1965 рік, друга, масовіша — 1972 рік.

• Вважати «відлигу» періодом повної свободи. «Відлига» була відносним послабленням, а не скасуванням цензури. Книжки все одно проходили радянську цензуру, а занадто сміливі твори не друкували. Наприкінці 1960-х контроль знову посилили.

Тема «шістдесятництво» входить до програми НМТ з української літератури. Ось що треба знати про формат перевірки.

Вимоги програми

• Пункт 18 — пояснювати поняття «шістдесятництво».

• Пункт 17 — визначати місце й роль письменника в літературному процесі (тобто відносити автора до певного покоління чи угруповання).

Формат завдань НМТ-2026

• Завдання 1–25 — вибір однієї правильної відповіді з п'яти (А–Д). 0 або 1 бал.

• Завдання 26–30 — «логічні пари»: 1–4 → А–Д. 1 бал за кожну правильно встановлену пару (максимум 4 бали за блок).

Як саме можуть запитати

• Пряме запитання: «До шістдесятників належить…» — перевіряє знання представників покоління.

• Біографічна довідка: дають коротку інформацію про поета (роки життя, участь у Клубі творчої молоді, заборона друку) — треба визначити, до якого покоління він належить.

• Логічні пари: поєднати письменників із літературними угрупованнями (шістдесятники, празька школа, неокласики, «розстріляне відродження»).

• Аналіз непрограмного вірша (демоваріант НМТ-2026, завдання 16 у блоці 16–20): за змістом і формою вірша визначити належність автора до шістдесятників.

Стратегія підготовки

Склади в пам'яті таблицю «угруповання ↔ представники»:

Коли аналізуєш непрограмний вірш, звертай увагу на: метафоричність, філософічність, звернення до історії України, утвердження особистості — це ознаки шістдесятників.

• Шістдесятники — покоління митців, яке ввійшло в українську літературу й мистецтво в період «відлиги» (кінець 1950-х – 1960-ті).

• Поети-шістдесятники з програми НМТ: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко, Василь Стус.

• Осередок покоління — Клуб творчої молоді в Києві (1960–1964).

• Ознаки творчості: утвердження самоцінності особистості, національна пам'ять, оновлена метафорична форма, інтелектуалізм, філософічність, переосмислення фольклору, громадянська щирість.

• «Відлигу» обірвали арешти 1965 і 1972 років, заборони друку, виключення зі Спілки письменників.

• Не всі шістдесятники стали дисидентами, але майже всі зазнали переслідувань.

• На НМТ перевіряють уміння відрізняти шістдесятників від інших поколінь (неокласиків, празької школи, «розстріляного відродження»).