«Київські неокласики»: поняття, склад і доля угруповання

У 1920-ті роки в Києві сформувалося неформальне угруповання поетів-інтелектуалів, яке згодом назвали «київські неокласики». Його учасники не мали статуту чи маніфесту, але їх об'єднувала спільна естетична програма: орієнтація на класичне мистецтво, висока культура слова, уникання агітаційної літератури. Саме через цю орієнтацію на неокласицизм — напрям, що відроджував традиції античної та ренесансної літератури, — угруповання й отримало свою назву.

До складу київських неокласиків входило п'ятеро поетів, яких називали «гроном п'ятірним». Ось вони:

Вислів «гроно п'ятірне нездоланних співців» належить Михайлові Драй-Хмарі. Він написав сонет «Лебеді» (1928), присвячений товаришам-неокласикам. Лебідь став символом неокласиків — гордим, вільним птахом, що не служить політичній кон'юнктурі.

Більшість неокласиків були не лише поетами, а й науковцями, викладачами, перекладачами. Микола Зеров, зокрема, був блискучим літературознавцем і перекладачем римських поетів — Горація, Вергілія, Овідія. Його «Антологія римської поезії» (1920) стала подією в українській культурі. Збірка «Камена» (1924) закріпила за ним репутацію майстра сонета.

Назва «неокласики» походить від неокласицизму — напряму в мистецтві, що свідомо орієнтувався на античні зразки та класичну гармонію. На відміну від авангардних угруповань (футуристів, символістів) чи пролетарських літературних організацій, неокласики не писали агіток і не прославляли «заводів і партії». Вони прагнули «вічних» тем і досконалої форми.

Головним гаслом київських неокласиків став латинський вислів «Ad fontes!», що означає «До джерел!». Його запровадив Микола Зеров як заклик повернутися до першоджерел європейської культури — античності, Відродження, світової класики. На думку неокласиків, українська література мала б зростати не з провінційного наслідування російської чи польської словесності, а з безпосереднього засвоєння найкращих зразків світового письменства.

Звідси випливали основні засади неокласиків:

• Орієнтація на античну й західноєвропейську класику — Гомера, Горація, Вергілія, Овідія, Данте, Петрарку, Шекспіра, Міцкевича.

• Висока культура слова — ретельний добір лексики, уникання вульгаризмів і діалектизмів, шліфування кожного рядка.

• «Вічні» теми замість злободенних — кохання, природа, мистецтво, філософські роздуми, а не політична агітація чи виробнича тематика.

• Стриманість почуттів і ясність — уникання надмірної емоційності, експресіоністичних викриків, символістської туманності.

• Улюблена форма — сонет. Неокласики відродили цю класичну строфічну форму в українській поезії, довівши її до віртуозної досконалості.

Величезну увагу неокласики приділяли перекладам. Зеров перекладав Горація, Вергілія, Овідія; Рильський — Міцкевича, Пушкіна, французьких поетів; Филипович — античних авторів. Переклад для них був не допоміжною роботою, а способом збагатити українську мову й літературу, прищепити їй високі стандарти.

У літературній дискусії 1925–1928 років, яка точилася навколо шляхів розвитку української літератури, неокласики зайняли позицію, близьку до Миколи Хвильового: вони обстоювали високу культуру, орієнтацію на Європу, а не на Москву. Неокласики й самі активно полемізували: насамперед Микола Зеров, чиї статті увійшли до збірки «До джерел» (1926).

Київські неокласики — одна з найтрагічніших сторінок «розстріляного відродження». Доля кожного з п'ятьох склалася по-різному, але майже всі вони зазнали переслідувань з боку радянської влади.

Як бачиш, лише Максим Рильський зумів вижити в радянській системі — ціною компромісів і переходу на позиції офіційного соціалістичного реалізму. Він став академіком, лауреатом Сталінської премії, але ніколи не зрікався своїх неокласичних переконань повністю. Його вірш «У теплі дні збирання винограду…» — єдиний твір київських неокласиків, який входить до програми НМТ.

Освальд Бургардт, який писав під псевдонімом Юрій Клен, опинився в еміграції. Він виїхав до Німеччини 1931 року, де й залишився до кінця життя. Саме там він створив поему «Прокляті роки» — один із найсильніших літературних документів про трагедію України в XX столітті.

Розгляньмо чотири типові завдання НМТ на тему київських неокласиків. Кожне з них перевіряє один із ключових критеріїв: знання складу угруповання, гасла, долі поетів або вміння відрізняти неокласиків від інших літературних явищ.

Приклад 1. Хто з поетів належав до київських неокласиків?

Завдання: До київських неокласиків належав…

• А) Павло Тичина

• Б) Микола Хвильовий

• В) Максим Рильський

• Г) Володимир Сосюра

• Д) Євген Маланюк

Розв'язання: З п'ятьох варіантів до київських неокласиків належить лише Максим Рильський. Павло Тичина — кларнетист, символіст; Микола Хвильовий — прозаїк, лідер ВАПЛІТЕ; Володимир Сосюра — поет-романтик, член «Плугу»; Євген Маланюк — представник празької школи поетів-емігрантів.

Відповідь: В) Максим Рильський.

Чому інші варіанти хибні: Тичина, Хвильовий, Сосюра — яскраві постаті 1920-х, але вони належали до інших угруповань. Маланюк — емігрант, празька школа, а не київські неокласики.

Приклад 2. Що означає гасло неокласиків «Ad fontes!»?

Завдання: Гасло київських неокласиків «Ad fontes!» означає…

• А) «Геть від Москви!»

• Б) «До джерел!»

• В) «Мистецтво для мас»

• Г) «Вперед до комуни!»

• Д) «Надія всупереч безнадії»

Розв'язання: Латинський вислів «Ad fontes!» дослівно перекладається «До джерел!». Це гасло Миколи Зерова, яке закликало повернутися до першоджерел європейської культури — античності, Відродження, світової класики.

Відповідь: Б) «До джерел!».

Чому інші варіанти хибні: «Геть від Москви!» — гасло Миколи Хвильового в літературній дискусії. «Мистецтво для мас» — гасло пролетарських письменників. «Вперед до комуни!» — радянське політичне гасло. «Надія всупереч безнадії» — до неокласиків не стосується.

Приклад 3. Логічні пари: неокласик ↔ доля

Завдання: Установіть відповідність між неокласиком та його долею.

Розв'язання: Зеров і Филипович (не згаданий у лівій колонці, але теж) — розстріляні в Сандармосі. Рильський — арештований, але звільнений, прожив до 1964 р. Клен — емігрував. Драй-Хмара — загинув на Колимі. Варіант Д (загинув під Крутами) — зайвий, він стосується студентів, які загинули в бою під Крутами 1918 р.

Відповідь: 1 → А, 2 → Б, 3 → В, 4 → Г.

Приклад 4. До кого стосується вислів «гроно п'ятірне»?

Завдання: Вислів «гроно п'ятірне нездоланних співців» стосується…

• А) ВАПЛІТЕ

• Б) київських неокласиків

• В) празької школи поетів

• Г) шістдесятників

• Д) «Плугу»

Розв'язання: Вислів «гроно п'ятірне нездоланних співців» походить із сонета Михайла Драй-Хмари «Лебеді» (1928), присвяченого п'ятьом київським неокласикам. ВАПЛІТЕ — прозова організація Хвильового; празька школа — емігрантські поети (Маланюк, Ольжич); шістдесятники — покоління 1960-х; «Плуг» — селянська спілка письменників.

Відповідь: Б) київських неокласиків.

На НМТ учні часто припускаються однотипних помилок у завданнях про київських неокласиків. Ось найпоширеніші пастки й те, як їх уникнути.

• Зараховувати до неокласиків Тичину, Сосюру чи Хвильового. Це найчастіша помилка. Тичина — кларнетист і символіст, Сосюра — романтик, член «Плугу», Хвильовий — прозаїк, лідер ВАПЛІТЕ. Запам'ятай: неокласики — це Зеров, Рильський, Филипович, Драй-Хмара, Бургардт (Клен).

• Плутати київських неокласиків із празькою школою поетів. Київські неокласики діяли в Києві в 1920-ті роки. Празька школа — поети-емігранти (Маланюк, Ольжич, Теліга), які творили в Празі в 1930–1940-ві. Їх часто плутають, бо обидві групи орієнтувалися на високу культуру, але це різні явища.

• Вважати неокласиків класицистами XVII–XVIII ст. Класицизм — літературний напрям XVII–XVIII ст. (Корнель, Расін, Мольєр). Неокласицизм XX ст. — це свідоме повернення до античних зразків, але вже в іншу епоху, з іншою естетикою. Неокласики — не класицисти.

• Думати, що всіх неокласиків розстріляли. Насправді доля кожного різна: Зерова й Филиповича розстріляли в Сандармосі; Драй-Хмара загинув на Колимі; Рильський вижив і прожив до 1964 р.; Клен емігрував до Німеччини.

• Приписувати гасло «Ad fontes!» Хвильовому, а «Геть від Москви!» — Зерову. «Ad fontes!» — гасло Зерова. «Геть від Москви!» — гасло Хвильового. Не плутай!

• Шукати в програмі НМТ твори Зерова. Із київських неокласиків у програмі НМТ представлений лише Максим Рильський — вірш «У теплі дні збирання винограду…». Творів Зерова, Филиповича, Драй-Хмари чи Клена в переліку немає.

Тема київських неокласиків входить до програми НМТ з української літератури. Ось що про це сказано в офіційних документах:

• Пункт 18 «Вимог» програми: пояснювати поняття «київські неокласики».

• Пункт 16: знати належність письменників до літературних шкіл, угруповань.

• Рядок 4.8: пояснювати поняття «київські неокласики».

У демоваріанті НМТ-2026 завдання 16 і 21 перевіряють належність автора до літературного угруповання. На поняття літературного процесу в демо припадає два окремі завдання (16, 21).

Формати завдань на НМТ:

Стратегія виконання: Якщо в завданні питають про неокласика, згадай ключові ознаки: Київ, 1920-ті роки, орієнтація на античність, улюблена форма — сонет, багато перекладів. Якщо бачиш у варіантах Тичину, Сосюру, Хвильового чи Маланюка — перевір, чи справді вони належали до неокласиків (ні). Орієнтовний час на одне завдання — 2 хвилини.

• Київські неокласики — неформальне угруповання п'ятьох поетів-інтелектуалів у Києві 1920-х рр.: Микола Зеров (лідер), Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім — Юрій Клен).

• «Гроно п'ятірне» — вислів із сонета Михайла Драй-Хмари «Лебеді» (1928), присвяченого товаришам-неокласикам.

• Гасло «Ad fontes!» («До джерел!») — девіз Миколи Зерова: повернення до античності, Відродження, світової класики.

• Основні засади: орієнтація на класику, висока культура слова, «вічні» теми, стриманість, ясність, улюблена форма — сонет, велика увага до перекладів.

• Доля: Зерова й Филиповича розстріляно в Сандармосі 1937 р.; Драй-Хмара загинув на Колимі 1939 р.; Рильський вижив, прожив до 1964 р.; Клен емігрував до Німеччини.

• У програмі НМТ неокласиків представляє лише вірш Рильського «У теплі дні збирання винограду…».

• Відрізняй: неокласики ≠ Тичина, Сосюра, Хвильовий (інші угруповання); неокласики ≠ празька школа поетів (еміграція, Маланюк); неокласики ≠ класицисти XVII–XVIII ст.