Українські землі у складі Польщі: полонізація, осадництво, «пацифікація»

Після поразки Української революції західноукраїнські землі опинилися під владою Польщі, але їхній правовий статус визначався по-різному. Розуміння цього статусу — ключ до всієї теми.

Ризький мир 1921 р. і поділ українських земель

18 березня 1921 р. Польща й радянські Росія та Україна підписали Ризький мирний договір. За ним до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина й Підляшшя. Східна Галичина формально не згадувалася в договорі, тому її міжнародний статус лишався невизначеним. Антанта (країни-переможниці в Першій світовій війні) наполягала, щоб Польща надала Східній Галичині автономію.

Українці Галичини не визнали польської влади. Вони бойкотували перепис населення 1921 р. і вибори до польського сейму 1922 р. Уряд ЗУНР в еміграції на чолі з Євгеном Петрушевичем, який діяв у Відні, продовжував домагатися незалежності Галичини на міжнародній арені.

Рішення Ради послів Антанти: 14 березня 1923 р.

14 березня 1923 р. Рада послів Антанти (до якої входили представники Великої Британії, Франції, Італії та Японії) ухвалила в Парижі рішення: визнати Східну Галичину частиною Польщі за умови, що Польща надасть краю автономію. Цю умову польський уряд так і не виконав. Після цього рішення уряд ЗУНР в еміграції саморозпустився, визнавши неможливість дипломатичної боротьби за незалежність Галичини.

Запам'ятай: дата 14 березня 1923 р. — одна з ключових дат теми 25 програми НМТ. Вона означає кінець дипломатичної боротьби ЗУНР за визнання незалежності Галичини.

Адміністративний поділ: картосхема

На картосхемі українські землі в складі Польщі охоплювали такі воєводства:

• Львівське, Станиславівське, Тернопільське воєводства — це Східна Галичина, яку польська влада офіційно називала «Східна Малопольща»

• Волинське воєводство — Західна Волинь

• Поліське воєводство — Полісся

• Люблінське воєводство — Холмщина й Підляшшя

Ця картосхема — обов'язковий елемент теми 25 НМТ. Ти маєш уміти показувати на ній Східну Галичину, Західну Волинь, Полісся, Холмщину й Підляшшя та розрізняти їх від українських земель у складі Румунії (Північна Буковина, Бессарабія) і Чехо-Словаччини (Закарпаття).

Після остаточного закріплення Східної Галичини за Польщею (1923) польська влада розгорнула системну політику асиміляції українців. Двома головними інструментами цієї політики стали полонізація й осадництво.

Полонізація: політика ополячення

Полонізація — це цілеспрямована політика польської влади, спрямована на мовну, культурну й політичну асиміляцію українців. Її прояви:

• Польська мова проголошувалася єдиною державною мовою на всій території Польщі

• Українців обмежували в доступі до державної служби — перевагу мали поляки

• Ліквідовано українські кафедри Львівського університету

• З офіційного вжитку витісняли назви «Україна» й «українець» — українців називали «русинами», а їхню мову — «руською»

Закон Грабського про утраквістичні школи (31 липня 1924)

31 липня 1924 р. міністр освіти Польщі Станіслав Грабський провів через сейм закон, який запроваджував утраквістичні (двомовні польсько-українські) школи. Формально школа була двомовною, але на практиці викладання велося переважно польською мовою, а українська мова вивчалася як один із предметів. Кількість українських шкіл різко скоротилася — з кількох тисяч до кількох сотень.

Не плутай: утраквістична школа — це не українська школа. Це двомовна школа з перевагою польської мови, яка була інструментом полонізації.

Реакція українців на полонізацію освіти

У відповідь на закон Грабського українці розгорнули власну освітню діяльність:

• Український таємний університет у Львові (1921–1925) — підпільна вища школа, де викладали українською мовою

• Приватні школи товариства «Рідна школа» — мережа українських приватних шкіл, які діяли всупереч польській політиці

• Бойкоти й протести — українські громади відмовлялися віддавати дітей до утраквістичних шкіл

Осадництво: польські колоністи на українських землях

Осадництво — це політика наділення землею польських колоністів (осадників) на Волині, Поліссі й у Галичині. Осадниками ставали переважно колишні військовослужбовці польської армії, які отримували земельні ділянки з державного земельного фонду. Мета осадництва — посилити польський елемент на східних територіях, створити соціальну опору польської влади серед місцевого населення та зменшити український вплив.

На Волині осадництво поєднувалося з іншими заходами. Польська влада запровадила так званий «сокальський кордон» — заборону поширювати на Волинь діяльність галицьких українських організацій, зокрема «Просвіти». Водночас воєвода Генрик Юзевський (1928–1938) проводив «волинський експеримент» — намагався сформувати лояльних до Польщі українців, які б визнали польську державність в обмін на поступки в культурній сфері. Експеримент не дав стійких результатів.

Найжорсткішим проявом польської політики щодо українців стала «пацифікація» 1930 р. Спроба порозуміння — «нормалізація» 1935 р. — провалилася, а 1938 р. польська влада вдалася до руйнування православних храмів на Холмщині.

Саботажна акція УВО й ОУН (літо 1930)

Улітку 1930 р. Українська військова організація (УВО) та Організація українських націоналістів (ОУН) провели серію саботажних акцій у Східній Галичині: підпали польських маєтків, господарських будівель, знищення майна. Це була відповідь на полонізацію й осадництво. Польська влада використала ці акції як привід для масштабної каральної операції.

«Пацифікація» (вересень — листопад 1930)

«Пацифікація» (від лат. pacificatio — заспокоєння) — каральна акція польської армії й поліції, проведена у вересні — листопаді 1930 р. в сотнях українських сіл Східної Галичини. Польські військові й поліцаї:

• жорстоко били селян, зокрема жінок і дітей

• руйнували читальні товариства «Просвіта»

• громили українські кооперативи й крамниці

• заарештовували українських активістів, зокрема послів (депутатів) польського сейму

Українські політики подали скарги до Ліги Націй, але вони не дали результату — міжнародна спільнота не втрутилася.

Запам'ятай: «пацифікація» — це польська каральна акція 1930 р., а не радянська. Це одне з програмових понять теми 25 НМТ.

Відмова Польщі від захисту меншин і Береза Картузька (1934)

1934 р. Польща в односторонньому порядку відмовилася від міжнародних зобов'язань щодо захисту прав національних меншин, які взяла на себе після Першої світової війни. Того ж року польська влада створила концтабір у Березі Картузькій для політичних в'язнів, куди ув'язнювали українських націоналістів, комуністів та інших опонентів режиму.

«Нормалізація» 1935 р.

1935 р. керівництво Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО) — найбільшої легальної української партії в Польщі — уклало угоду з польським урядом, яку назвали «нормалізацією». Угода передбачала:

• надання українцям місць у сеймі й сенаті (Василь Мудрий став віцемаршалом сейму)

• амністію частини політичних в'язнів

• кредити українським кооперативам

• в обмін — лояльність українців до польської держави

Однак «нормалізація» швидко провалилася, бо польська влада не припинила політику полонізації. Українці не отримали реальних поступок, асиміляція тривала, тому угода втратила підтримку в суспільстві.

Руйнування православних храмів на Холмщині (1938)

1938 р. польська влада провела акцію з руйнування православних храмів на Холмщині й Південному Підляшші. Було знищено понад сотню церков. Православне населення примусово навертали на католицизм. Це був черговий прояв політики полонізації, спрямований на знищення української релігійної ідентичності.

Економічне й соціальне становище українців у складі Польщі було вкрай важким. Західноукраїнські землі належали до найбідніших регіонів Польщі, які в польській публіцистиці називали «Польщею Б».

Аграрний край і малоземелля

Переважна більшість українців (понад 80 %) жила в селах і займалася сільським господарством. Землі катастрофічно не вистачало — українські селяни потерпали від малоземелля й аграрного перенаселення. Найкращі землі належали польським поміщикам і осадникам. Українці змушені були орендувати землю на невигідних умовах або наймитувати.

«Польща Б» — відсталі східні воєводства

Термін «Польща Б» позначав східні воєводства Польщі, які значно відставали в економічному розвитку від західних («Польща А»). Промисловість на західноукраїнських землях була слабко розвинена. Нафтовидобування в Бориславі (Галичина) контролювалося іноземним капіталом, а місцеві українці працювали на важких роботах за низьку платню. Безробіття серед української молоді було масовим.

Трудова еміграція

Відповіддю на злидні стала масова трудова еміграція. Українці з Галичини, Волині й Полісся виїжджали до Канади, США, Аргентини, Франції в пошуках заробітку. Еміграція послаблювала українське суспільство демографічно, але водночас формувала українські діаспори, які підтримували національний рух фінансово й організаційно.

Самоорганізація українського суспільства

Попри важкі умови, українці розвивали власні інституції:

• Кооперативний рух — українські кредитні кооперативи, молочарні, споживчі товариства, які допомагали селянам виживати економічно

• Просвітні товариства — «Просвіта», «Рідна школа», які поширювали освіту й національну свідомість

• Легальні політичні партії — УНДО, Українська соціалістично-радикальна партія, які діяли в сеймі

• Збройне підпілля — УВО, а з 1929 р. ОУН, які обрали тактику збройної боротьби

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему політики Польщі щодо українців.

Приклад 1. «3 з 7» — прояви політики Польщі

Завдання: Які три явища характеризують політику Польщі щодо українців у 1920–1930-х рр.?

Крок 1: Згадай, якою була політика Польщі. Вона спрямована на асиміляцію українців — полонізацію, осадництво, пацифікацію.

Крок 2: Відкинь варіанти, які стосуються радянської політики: розкуркулення — це політика СРСР, українізація державного апарату — теж радянська політика, Бессарабський протокол — стосується Румунії. Надання Східній Галичині автономії — обіцяне, але не реалізоване, тому не є характеристикою реальної політики.

Крок 3: Обери три правильні: осадництво, утраквістичні школи за законом Грабського, «пацифікація» 1930 р.

Відповідь: осадництво, утраквістичні школи, «пацифікація».

Приклад 2. Вибір однієї відповіді за уривком спогаду

Завдання: «Восени 1930 р. в наше село прийшли кавалеристи й поліцаї. Вони розбили читальню «Просвіти» й кооперативну крамницю, били селян, звинувачуючи їх у підпалах польських маєтків». Про яку подію йдеться?

Крок 1: Визнач час — осінь 1930 р. Це одразу звужує пошук.

Крок 2: Зверни увагу на дії — каральна акція проти українських сіл, руйнування читалень «Просвіти» й кооперативів. Це опис «пацифікації».

Крок 3: Відкинь дистрактори: розкуркулення — радянська політика, «нормалізація» — угода 1935 р., Хотинське повстання — січень 1919 р. на Хотинщині (Північна Бессарабія).

Відповідь: «пацифікація».

Приклад 3. Вибір однієї відповіді за картосхемою

Завдання: На картосхемі заштриховано Львівське, Станиславівське й Тернопільське воєводства. Які землі позначено?

Крок 1: Згадай адміністративний поділ українських земель у складі Польщі. Львівське, Станиславівське й Тернопільське воєводства — це Східна Галичина.

Крок 2: Відкинь дистрактори: Західна Волинь — Волинське воєводство, Північна Буковина — у складі Румунії, Закарпаття — у складі Чехо-Словаччини.

Відповідь: Східну Галичину у складі Польщі.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді — рішення Ради послів Антанти

Завдання: Що вирішила Рада послів Антанти 14 березня 1923 р.?

Крок 1: Згадай дату — 14 березня 1923 р. Це рішення про Східну Галичину.

Крок 2: Рада послів визнала Східну Галичину частиною Польщі за умови автономії (яку так і не надали).

Крок 3: Відкинь дистрактори: Бессарабію передали Румунії раніше, Закарпаття закріпили за Чехо-Словаччиною за Сен-Жерменським договором 1919 р., незалежність ЗУНР Антанта ніколи не визнавала.

Відповідь: визнала Східну Галичину частиною Польщі.

На НМТ учні часто припускаються типових помилок через плутанину між радянськими й польськими реаліями. Ось найпоширеніші пастки:

• Помилка: вважати «пацифікацію» радянською акцією. Правильно: «пацифікація» — це каральна акція польської армії й поліції 1930 р. проти українських сіл Східної Галичини. Радянська влада проводила розкуркулення й депортації, але це зовсім інші процеси.

• Помилка: плутати осадництво з розкуркуленням чи депортаціями в СРСР. Осадництво — це наділення землею польських колоністів на українських землях. Розкуркулення — радянська політика ліквідації заможних селян. Це різні явища в різних державах.

• Помилка: вважати утраквістичну школу українською. Утраквістична школа — двомовна (польсько-українська) з перевагою польської мови. Вона була засобом полонізації, а не збереження української освіти.

• Помилка: плутати 1923 р. (рішення Ради послів про Галичину) з 1921 р. (Ризький мир). Ризький мир 1921 р. закріпив за Польщею Західну Волинь, Полісся, Холмщину й Підляшшя. Рішення Ради послів 1923 р. стосувалося Східної Галичини.

• Помилка: думати, що Польща надала Галичині обіцяну автономію. Рада послів Антанти визнала Галичину за Польщею саме за умови автономії, але польський уряд так і не запровадив її.

• Помилка: вважати «нормалізацію» 1935 р. успішною. Угода УНДО з польським урядом швидко провалилася, бо полонізація тривала, а реальних поступок українці не отримали.

Ця тема входить до теми 25 програми НМТ з історії України. Ось що саме перевіряють:

• Дати: 1923 — визнання Антантою входження Східної Галичини до Польщі й саморозпуск уряду ЗУНР; 1930 — «пацифікація».

• Поняття: «осадництво», «пацифікація».

• Уміння: пояснювати причини поділу українських земель між державами.

• Картосхема: тема 25 — українські землі у складі Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини.

Формати завдань на НМТ

У демоваріанті НМТ 2026 року завдання 15 — це вибір однієї відповіді з чотирьох за темою 25, яке оцінюється в 1 бал. Також у завданнях 28–30 формату «3 з 7» можуть запропонувати обрати три прояви політики Польщі серед семи варіантів — це дає до 3 балів.

Стратегія виконання

Головна стратегія для завдань цієї теми — відкидай варіанти, які стосуються радянської політики тих самих років. Якщо в переліку є «розкуркулення», «колективізація», «українізація», «Голодомор» — це майже напевно дистрактори, бо вони стосуються УСРР, а не польської політики.

• 14 березня 1923 р. — Рада послів Антанти визнала Східну Галичину частиною Польщі; уряд ЗУНР в еміграції саморозпустився.

• Полонізація — політика ополячення: закон Грабського (1924) запровадив утраквістичні школи з перевагою польської мови, обмежено доступ українців до держслужби, витіснено назву «Україна».

• Осадництво — наділення землею польських колоністів-осадників на Волині, Поліссі й у Галичині для посилення польського елементу.

• 1930 р. — «пацифікація»: каральна акція польської армії й поліції проти українських сіл Галичини.

• 1935 р. — «нормалізація»: угода УНДО з польським урядом, яка провалилася.

• 1938 р. — руйнування понад сотні православних храмів на Холмщині й Підляшші.

• Західноукраїнські землі — аграрний, відсталий край («Польща Б»), звідки українці масово емігрували до Канади, США, Аргентини, Франції.