Театр корифеїв і музика М. Лисенка

У другій половині XIX ст. український театр пройшов шлях від аматорських гуртків до професійної сцени. Цей шлях був надзвичайно складним через постійні урядові заборони, що діяли на українських землях у складі Російської імперії. Саме всупереч репресіям народився театр корифеїв — явище, яке стало одним із найяскравіших виявів національного відродження.

Заборони українського театру

Емський указ 1876 р., підписаний російським імператором Олександром II, заборонив українські вистави, друкування українських текстів до нот, а також уживання української мови на сцені. Це був нищівний удар по українському культурному житті в Наддніпрянщині. Однак уже 1881 р. уряд дещо послабив заборону: українські вистави дозволили, але з обов'язкового дозволу губернаторів і під суворою цензурою п'єс. Влада пильно стежила, щоб у виставах не звучали «політичні» мотиви.

1883 р. київський генерал-губернатор знову заборонив українські вистави на території Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини та Полтавщини. Через це українські трупи змушені були гастролювати в інших губерніях Російської імперії — на Харківщині, Катеринославщині, Херсонщині, а також у Петербурзі й Москві.

Що таке професійний театр

Професійний театр — це постійна трупа акторів, для яких сценічна діяльність є основним фахом і джерелом заробітку. На відміну від аматорських гуртків, професійний театр має режисера, сталий репертуар, організовані гастролі й фінансову основу. Актори професійної трупи присвячують театру все своє життя, а не займаються ним як хобі.

Народження театру корифеїв

У жовтні 1882 р. в місті Єлисаветград (нині Кропивницький) відбулася вистава, яка стала історичною. Трупа, зібрана Марком Кропивницьким, зіграла «Наталку Полтавку» Івана Котляревського. Цей день уважають початком першого українського професійного театру в Наддніпрянщині. 1883 р. трупу очолив Михайло Старицький, який був не лише режисером, а й меценатом.

Театр назвали театром корифеїв — за видатними майстрами сцени, які в ньому працювали. Слово «корифей» походить із давньогрецької мови й означає «видатний діяч у певній галузі». Репертуар театру складали побутові драми з народного життя, історичні п'єси, а також музичні вистави з піснями. Театр корифеїв мав величезний успіх під час гастролей у Петербурзі й Москві, де українська культура викликала щире зацікавлення публіки.

Театр у Галичині

В Австро-Угорській імперії умови для українського театру були ліберальнішими. Ще з 1864 р. у Львові діяв професійний театр товариства «Руська бесіда». Він став осередком українського сценічного мистецтва в Галичині й відіграв важливу роль у збереженні національної ідентичності.

Театр корифеїв об'єднав талановитих акторів, режисерів і драматургів, які стали гордістю української культури. Кожен із них зробив унікальний внесок у розвиток національного сценічного мистецтва.

Марко Кропивницький (1840–1910)

Марко Кропивницький — засновник першої професійної української трупи в Наддніпрянщині. Він був не лише організатором, а й актором, режисером і драматургом. Його перу належать п'єси «Дай серцю волю, заведе в неволю» та «Глитай, або ж Павук». Саме Кропивницький зібрав трупу й 1882 р. в Єлисаветграді започаткував професійний український театр.

Михайло Старицький (1840–1904)

Михайло Старицький — драматург, режисер, керівник трупи та її меценат. З 1883 р. він очолив трупу після Кропивницького. Старицький написав популярні п'єси «За двома зайцями» та «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Він також був автором лібрето до опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка.

Брати Тобілевичі

Троє братів Тобілевичів обрали сценічні псевдоніми й стали ключовими постатями театру корифеїв:

• Іван Карпенко-Карий (1845–1907) — найвідоміший драматург театру корифеїв. Його п'єси «Мартин Боруля», «Сто тисяч» і «Хазяїн» стали класикою української літератури. Вони гостро критикували соціальні вади тогочасного суспільства.

• Микола Садовський (1856–1933) — актор і режисер. 1907 р. він відкрив у Києві перший стаціонарний український театр, що стало важливою віхою: до того трупи були переважно гастрольними.

• Панас Саксаганський (1859–1940) — актор і режисер, який продовжив традиції театру корифеїв і на початку ХХ ст.

Марія Заньковецька (1854–1934)

Марія Заньковецька — провідна драматична актриса театру корифеїв. Вона виконала головні ролі в багатьох виставах, зокрема Наталку в «Наталці Полтавці» І. Котляревського та Харитину в «Наймичці» І. Карпенка-Карого. Її гра вирізнялася глибоким психологізмом і щирістю, за що її називали «зіркою українського театру».

Микола Лисенко (1842–1912) — композитор, піаніст, диригент і збирач фольклору, якого справедливо вважають основоположником української класичної (професійної) музики. Його творчість охоплює опери, вокальні цикли, обробки народних пісень і твори духовного змісту. Лисенко — підкреслена персоналія програми НМТ, тож його портрет і твори можуть бути в завданнях на візуальне розпізнавання.

Оперна спадщина

Найвідоміша опера Лисенка — «Тарас Бульба», написана за однойменною повістю Миколи Гоголя. Лібрето до опери створив Михайло Старицький. Це монументальний твір, що став вершиною українського оперного мистецтва XIX ст.

Інші опери Лисенка:

• «Наталка Полтавка» — опера за однойменною п'єсою Івана Котляревського

• «Енеїда» — опера за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського

• «Коза-дереза» — дитяча опера

• «Пан Коцький» — дитяча опера

«Музика до „Кобзаря“»

Особливе місце в творчості Лисенка посідає цикл «Музика до „Кобзаря“» — понад 80 вокальних творів на вірші Тараса Шевченка. Лисенко також зробив численні обробки українських народних пісень, зберігши для нащадків безліч фольклорних мелодій.

«Молитва за Україну»

1885 р. Лисенко написав музику до вірша Олександра Кониського «Боже великий, єдиний». Цей твір, відомий як «Молитва за Україну», став духовним гімном України. Його виконують у найурочистіші моменти життя країни.

Музично-драматична школа

1904 р. Микола Лисенко заснував у Києві музично-драматичну школу — перший навчальний заклад такого типу в Україні. Вона дала початок професійній музичній освіті й виховала цілу плеяду українських музикантів.

Окрім Миколи Лисенка, програма НМТ підкреслює ще дві персоналії в музичній культурі другої половини XIX ст.: Михайла Вербицького та Соломію Крушельницьку. Їхні портрети можуть бути в завданнях на візуальне розпізнавання.

Михайло Вербицький (1815–1870)

Михайло Вербицький — греко-католицький священик і композитор родом із Галичини. 1863 р. він написав музику до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Твір уперше публічно виконали 1864 р. у Львові; згодом він став мелодією Державного Гімну України. Вербицький поєднав у своїй музиці народні мотиви з тогочасними європейськими музичними формами, створивши мелодію, яка звучить урочисто й водночас близька серцю кожного українця.

Важливо запам'ятати: Павло Чубинський — автор слів, а Михайло Вербицький — автор музики. Це різні особи, і їх легко сплутати.

Соломія Крушельницька (1872–1952)

Соломія Крушельницька — оперна співачка (сопрано) родом із Тернопільщини. Вона співала на найпрестижніших сценах світу, зокрема в міланському театрі «Ла Скала». Її голос і акторська майстерність підкорили публіку Європи й Америки.

Найвідоміший епізод її кар'єри пов'язаний з оперою Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй». Прем'єра опери 1904 р. в Мілані провалилася — публіка не прийняла твір. Однак того ж року в Брешії партію Чіо-Чіо-сан (головної героїні) виконала Соломія Крушельницька. Її виконання було настільки проникливим і досконалим, що опера Пуччіні здобула тріумфальний успіх і відтоді ввійшла до світової оперної класики.

Запам'ятай: М. Лисенко, М. Вербицький і С. Крушельницька — підкреслені персоналії програми НМТ. Це означає, що в завданні можуть подати їхні портрети й попросити впізнати митця або співвіднести з твором.

Приклад 1. Відповідність «митець — внесок»

Завдання: Установи відповідність між митцем (1–4) і його внеском у національне відродження (А–Д).

1 Марко Кропивницький

2 Микола Лисенко

3 Михайло Вербицький

4 Соломія Крушельницька

А Заснування першої професійної української трупи в Єлисаветграді (1882)

Б Опера «Тарас Бульба» за повістю М. Гоголя

В Музика до вірша «Ще не вмерла Україна» (1863)

Г Партія Чіо-Чіо-сан в опері «Мадам Баттерфляй»

Д Опера «Запорожець за Дунаєм»

Розв'язання: Зіставляємо кожного митця з його головним здобутком. М. Кропивницький 1882 р. створив першу професійну трупу в Єлисаветграді (А). М. Лисенко написав оперу «Тарас Бульба» (Б). М. Вербицький 1863 р. написав музику до «Ще не вмерла Україна» (В). С. Крушельницька прославилася виконанням партії Чіо-Чіо-сан у «Мадам Баттерфляй» (Г). Варіант Д — «Запорожець за Дунаєм» — зайвий, це опера С. Гулака-Артемовського.

Відповідь: 1 — А, 2 — Б, 3 — В, 4 — Г.

Приклад 2. Афіша театру корифеїв

Завдання: Розглянь опис театральної афіші 1880-х рр., на якій зазначено імена М. Кропивницького, М. Заньковецької та М. Садовського. Про яке явище свідчить ця афіша?

• А Кріпацький театр

• Б Шкільна драма

• В Театр корифеїв

• Г Вертеп

Розв'язання: Імена М. Кропивницького (засновника трупи), М. Заньковецької (провідної актриси) та М. Садовського (актора й режисера) — це імена діячів театру корифеїв. Афіша 1880-х рр. із цими прізвищами свідчить про діяльність саме театру корифеїв.

Чому інші варіанти неправильні: кріпацький театр (А) існував у поміщицьких маєтках до 1861 р. і не мав професійних акторів; шкільна драма (Б) — явище XVII–XVIII ст.; вертеп (Г) — народний ляльковий театр.

Відповідь: В — театр корифеїв.

Приклад 3. Опера М. Лисенка

Завдання: Яку оперу створив Микола Лисенко за повістю Миколи Гоголя?

• А «Запорожець за Дунаєм»

• Б «Мадам Баттерфляй»

• В «Тарас Бульба»

• Г «Мартин Боруля»

Розв'язання: Микола Лисенко написав оперу «Тарас Бульба» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Лібрето створив Михайло Старицький.

Чому інші варіанти неправильні: «Запорожець за Дунаєм» (А) — опера Семена Гулака-Артемовського; «Мадам Баттерфляй» (Б) — опера Джакомо Пуччіні, у якій прославилася С. Крушельницька; «Мартин Боруля» (Г) — п'єса І. Карпенка-Карого, а не опера.

Відповідь: В — «Тарас Бульба».

Приклад 4. Відповідність «корифей — роль у театрі»

Завдання: Установи відповідність між корифеєм (1–4) і його роллю в театрі (А–Д).

1 Марія Заньковецька

2 Іван Карпенко-Карий

3 Михайло Старицький

4 Микола Садовський

А Провідна драматична актриса театру корифеїв

Б Драматург, автор п'єси «Мартин Боруля»

В Драматург і керівник трупи, автор «За двома зайцями»

Г Засновник першого стаціонарного українського театру в Києві (1907)

Д Автор опери «Енеїда»

Розв'язання: М. Заньковецька — провідна драматична актриса (А). І. Карпенко-Карий — драматург, автор «Мартина Борулі» (Б). М. Старицький — драматург і керівник трупи, написав «За двома зайцями» (В). М. Садовський 1907 р. відкрив у Києві перший стаціонарний театр (Г). Варіант Д — «автор опери «Енеїда»» — зайвий, оскільки «Енеїду» написав М. Лисенко.

Відповідь: 1 — А, 2 — Б, 3 — В, 4 — Г.

• Плутати П. Чубинського з М. Вербицьким. Павло Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна», а Михайло Вербицький — музику. У завданні уважно читай, про кого питають: про автора слів чи музики.

• Приписувати М. Лисенкові оперу «Запорожець за Дунаєм». Цю оперу створив Семен Гулак-Артемовський у першій половині XIX ст. Лисенко писав «Тараса Бульбу», «Наталку Полтавку», «Енеїду».

• Вважати «Наталку Полтавку» твором М. Кропивницького. П'єсу написав Іван Котляревський ще на початку XIX ст. Кропивницький лише поставив її 1882 р. як першу виставу своєї професійної трупи.

• Вважати, що театр корифеїв постав у Києві. Перша вистава професійної української трупи відбулася в Єлисаветграді (нині Кропивницький) у жовтні 1882 р.

• Вважати С. Крушельницьку драматичною актрисою корифеїв. Вона оперна співачка світових сцен, а не актриса театру корифеїв. Її тріумф — партія Чіо-Чіо-сан в опері Пуччіні «Мадам Баттерфляй».

• Плутати братів Тобілевичів. Іван Карпенко-Карий — драматург (п'єси «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн»). Микола Садовський і Панас Саксаганський — актори й режисери. Садовський 1907 р. відкрив у Києві перший стаціонарний український театр.

Тема «Театр корифеїв і музика М. Лисенка» входить до теми 17 програми НМТ з історії України. Програма вимагає пояснювати становлення професійного театру й умови розвитку культури в другій половині XIX ст.

До персоналій теми 17 належать: М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька, М. Вербицький, М. Лисенко, С. Крушельницька. Трьох останніх (М. Вербицького, М. Лисенка, С. Крушельницьку) підкреслено в програмі — це означає, що їхні портрети можуть бути в завданнях на візуальне розпізнавання.

У демоваріанті НМТ 2026 року візуальне розпізнавання пам'яток і персоналій перевіряють 4 завдання з 30 (номери 6, 11, 17, 30). Завдання 11 належить до теми 15 з побічною темою 17.

Формат завдань на відповідність (завдання 21–24 у тесті): 4 пари й 5 варіантів, один зайвий; з цієї теми це можуть бути пари «митець — внесок». Кожна правильно встановлена пара дає 1 бал, максимум — 4 бали.

Порада: під час підготовки зверни особливу увагу на співвіднесення митців із конкретними творами (опери Лисенка, музика Вербицького, п'єси корифеїв) — такі співвіднесення можуть трапитися в завданнях на відповідність і візуальне розпізнавання.

• 1882 р. — у Єлисаветграді трупа М. Кропивницького зіграла «Наталку Полтавку»: початок театру корифеїв.

• Корифеї української сцени: М. Кропивницький (засновник трупи), М. Старицький (драматург і керівник), І. Карпенко-Карий (драматург), П. Саксаганський і М. Садовський (актори й режисери), М. Заньковецька (провідна актриса).

• М. Лисенко — основоположник української класичної музики: опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Музика до „Кобзаря“», «Молитва за Україну».

• М. Вербицький — 1863 р. написав музику до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» — мелодія Державного Гімну України.

• С. Крушельницька — оперна співачка світового рівня, виконання партії Чіо-Чіо-сан в опері «Мадам Баттерфляй» (1904) повернуло успіх твору Пуччіні.