Суспільний устрій і господарство Русі-України

Русь-Україна IX–XII століть була ранньофеодальною монархією. Це означає, що на чолі держави стояв монарх (великий князь), але його влада спиралася на дружину й бояр, а в деяких питаннях — на народні збори. Розберімося, які органи влади діяли в Русі.

Великий князь київський

Великий князь київський був найвищим правителем Русі. Він виконував одразу кілька функцій:

• законодавець — видавав закони (наприклад, «Руська правда» Ярослава Мудрого);

• воєначальник — очолював військо під час походів;

• суддя — вершив суд у найважливіших справах;

• дипломат — укладав міжнародні договори (з Візантією, німецькими землями);

• розпорядник державних земель — збирав данину, роздавав землі боярам і дружинникам.

Великий князь сидів у Києві. Його сини й родичі правили в удільних землях — Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо. Вони називалися удільними князями й підпорядковувалися великому князеві, але з часом дедалі більше діяли самостійно.

Боярська рада (дума)

Боярська рада — це дорадчий орган, що складався з найвпливовіших бояр і вищого духовенства (єпископів, митрополита). Князь не ухвалював важливих рішень — про війну, мир, закони, призначення на посади — без згоди боярської ради. У літописах боярську раду часто називають «думою». Саме бояри формували думку князя й могли впливати на його політику.

Віче

Віче — це народні збори дорослих вільних чоловіків-городян. Його скликали нерегулярно, здебільшого в кризові моменти: коли місту загрожував ворог, коли спалахував конфлікт між князем і городянами або коли треба було обрати нового князя. Віче могло запросити князя на престол або, навпаки, вигнати його. Найвідоміші київські віча — 1068 року (після поразки від половців городяни зажадали зброї, а князь Ізяслав відмовив — і його вигнали) та 1113 року (після смерті Святополка кияни запросили на престол Володимира Мономаха). Найсильнішим було віче в Новгороді, яке часто самостійно обирало й виганяло князів.

Князівські з'їзди (снеми)

Князівські з'їзди — це наради князів-родичів, на яких вирішували спірні земельні питання й домовлялися про спільну оборону від кочовиків. Найвідоміші з'їзди:

Дружина й місцеве управління

Дружина — це постійне військо князя, яке поділялося на дві частини:

• старша дружина — бояри, «княжі мужі». Вони були воєводами, радниками, намісниками в містах. Саме з них формувалася боярська рада.

• молодша дружина — гриді, отроки, дітські. Це молодші воїни, які супроводжували князя в походах, виконували його доручення, служили в його дворі.

На місцях князя представляли посадники (намісники) в містах, тисяцькі (командири міського ополчення), тіуни (управителі князівського господарства) та вирники (збирачі судових штрафів — віри). Ця система забезпечувала контроль над усією територією Русі.

Суспільство Русі-України було ієрархічним. Усіх людей можна поділити на привілейовані верстви, вільне міське й сільське населення, залежних і невільних. Розгляньмо кожну групу.

Привілейовані верстви

Найвищу сходинку посідали князі — члени правлячої династії Рюриковичів. Нижче стояли бояри — великі землевласники й старша дружина. Бояри поділялися на земських (місцева знать, що володіла землями ще до появи князів) і княжих (ті, що отримали землі за службу князеві). Бояри входили до боярської ради, обіймали вищі посади — воєвод, намісників, посадників.

До привілейованих належало також духовенство. Воно поділялося на біле (парафіяльні священники, які могли мати сім'ю) і чорне (ченці, що жили в монастирях). Церква була великим землевласником — монастирі й митрополичі кафедри мали вотчини з селянами.

Міське населення

У містах жили купці й ремісники. Купців, які торгували з іноземними країнами, називали гостями. Ремісники об'єднувалися за фахом — ковалі, гончарі, зброярі, шевці — і селилися окремими вулицями й кінцями міста (наприклад, у Києві були Копирів кінець, Гончарі, Кожум'яки).

Сільське населення

Основну масу сільського населення становили смерди — общинники, які мали власне господарство, землю, худобу й платили данину князеві. Вони об'єднувалися в сільські громади — верв. Верв відповідала за порядок на своїй території, сплату податків, а в разі вбивства на її землі — мала знайти вбивцю або сплатити віру (штраф).

Залежні й невільні

Окрім вільних людей, на Русі були залежні категорії населення:

• Закупи — люди, які брали в пана позику («купу») й відпрацьовували її в його господарстві. Доки не повернуть борг, вони залежали від пана.

• Рядовичі — ті, хто служив за угодою («рядом») з паном. Вони укладали договір на певний строк або для виконання певної роботи.

• Холопи й челядь — невільні люди, власність пана. Холопами ставали через полон, народження від невільниці, самопродаж у рабство або як покарання за злочин. Вони не мали жодних прав.

• Ізгої — люди, які випали зі свого стану: збіднілі купці, селяни, що покинули общину, навіть князі, що втратили уділ. Ізгої були вільними, але без певного соціального статусу.

Таблиця нижче допоможе запам'ятати основні суспільні групи.

У Русі-Україні склалися дві основні форми землеволодіння — вотчинне й умовне. Розуміння їхніх відмінностей — ключ до теми.

Вотчинне землеволодіння (вотчина)

Вотчина — це спадкова земельна власність. Власник (князь, боярин, монастир) мав право продати, подарувати, обміняти або передати вотчину в спадок. Вотчина була повною приватною власністю. На землях вотчини жили селяни, які працювали на власника. Чим більше вотчин мав боярин, тим більшою була його політична вага.

Умовне землеволодіння

Умовне землеволодіння — це земля, яку князь надавав дружиннику або чиновнику за службу. Така земля не передавалася в спадок: втрачав службу — втрачав землю. Це була плата за вірність і виконання обов'язків. Умовне землеволодіння зміцнювало залежність дружинників від князя.

Від полюддя до великого землеволодіння

У IX–X століттях князі збирали данину через полюддя — щорічний об'їзд підвладних земель із дружиною. Князь із дружиною вирушав у листопаді, об'їжджав племінні території, збирав хутра, мед, віск, продукти, а навесні повертався до Києва. Зібране продавали у Візантії.

Поступово, у XI–XII століттях, князі й бояри почали отримувати землі з селянами в постійне володіння. Данина перетворилася на повинності на користь власника землі. Так виникло велике землеволодіння, а селяни дедалі більше потрапляли в залежність від землевласника.

Феодальна залежність

Феодальна залежність — це залежність селянина від власника землі, якою він користується. Селянин не був рабом, але мусив сплачувати натуральний оброк (продуктами — зерном, медом, хутром) або виконувати повинності (наприклад, працювати на полі пана).

Різні ступені феодальної залежності відображали категорії закупів і рядовичів. Закуп брав у пана позику («купу») й відпрацьовував її — він був тимчасово залежним, доки не поверне борг. Рядович укладав договір («ряд») на службу — його залежність теж була обмеженою в часі. Але на практиці повернути борг або вийти з договору бувало складно, тому залежність часто ставала довічною.

Господарство Русі-України мало комплексний характер. Основою було орне землеробство, але важливу роль відігравали також скотарство, промисли й ремесло.

Орне землеробство

Землеробство було головним заняттям населення. Знаряддя праці залежали від типу ґрунтів:

• Рало — легке дерев'яне знаряддя для розпушування м'яких ґрунтів.

• Плуг із залізним лемешем — важче знаряддя для твердих ґрунтів, яке тягли воли або коні.

Застосовували кілька систем землеробства:

• Перелогова — ділянку використовували кілька років, а коли вона виснажувалася, залишали на відпочинок («переліг») і розорювали нову.

• Підсічна — у лісовій зоні вирубували й спалювали ліс, попіл служив добривом; через кілька років ділянку залишали.

• Двопілля й трипілля — прогресивніші системи, за яких поля ділили на дві або три частини й чергували посіви з відпочинком.

Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, а також льон і коноплі (для виготовлення тканин і мотузок).

Скотарство й промисли

Скотарство доповнювало землеробство. Тримали корів, свиней, овець, кіз, а також коней і волів як тяглову силу. Важливе місце посідали промисли:

• Полювання — на хутрового звіра (куниця, бобер, лисиця, білка). Хутро було одним із головних товарів на експорт.

• Рибальство — у річках і озерах ловили рибу для власного споживання й продажу.

• Бортництво — збирання меду диких бджіл. Мед і віск також були важливими експортними товарами.

Ремесло

Русь славилася своїми ремісниками. Археологи нараховують понад 60 ремісничих спеціальностей. Найпоширеніші:

• Ковалі — виготовляли знаряддя праці, зброю, кінську збрую.

• Зброярі — спеціалізувалися на мечах, списах, щитах, кольчугах.

• Ювеліри — працювали в техніці перегородчастої емалі (заливали кольорову емаль у перегородки на металі), зерні (припаювали крихітні кульки срібла чи золота) та скані (скручували тонкий дріт у візерунки).

• Гончарі — використовували гончарний круг, виготовляли посуд.

• Склороби — робили скляні прикраси, посуд, віконне скло.

• Шевці, теслярі, бондарі, ткачі — забезпечували повсякденні потреби населення.

Міста були осередками ремесла й торгівлі. Найбільші ремісничі центри: Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир. У цих містах ремісники селилися цілими вулицями за фахом, що свідчить про високий рівень спеціалізації.

Торгівля відігравала величезну роль у житті Русі-України. Через її землі проходили важливі міжнародні торговельні шляхи, а грошова система мала власні особливості.

Внутрішня торгівля

У містах діяли торги й торжища — місця, де селяни, ремісники й купці обмінювалися товарами. На торг привозили зерно, худобу, ремісничі вироби, одяг, прикраси. Торги відбувалися щотижня, а у великих містах — щодня.

Зовнішня торгівля: три головні шляхи

Русь була посередником між Сходом і Заходом, Північчю й Півднем. Три шляхи визначали її зовнішню торгівлю:

Найважливішим був шлях «із варяг у греки», який поєднував Скандинавію з Візантією. Саме завдяки йому Київ став головним торговельним центром Русі. Контроль над цим шляхом давав величезні прибутки київським князям.

Грошова система

Основною грошово-ваговою одиницею Русі була гривня — срібний зливок. Київська гривня мала форму шестикутного зливка вагою близько 160 грамів срібла. Гривню використовували для великих платежів.

Для дрібніших розрахунків слугували:

• Куни — шматки хутра куниці, що виконували роль грошей.

• Ногати — дрібніші грошові одиниці (від араб. «накд» — готівка).

• Резани — обрізки срібла або хутра.

Наприкінці X — на початку XI століття князі Володимир Святославич і Ярослав Мудрий карбували власні монети — златники (золоті) й срібляники (срібні). Однак уже з середини XI століття карбування припинилося, і в обігу переважав безмонетний обіг — розрахунки срібними зливками (гривнями) та хутром.

Сучасна українська валюта — гривня — отримала свою назву саме від грошово-вагової одиниці Русі. Цю назву ще 1918 р. мала грошова одиниця УНР, а 1996 р. гривню запровадили як національну валюту незалежної України. Назва підкреслює тяглість української державності від доби Русі.

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему суспільного устрою й господарства Русі-України. Кожен приклад має формат, який використовують на тестуванні.

Приклад 1. Відповідність «поняття — визначення»

Установи відповідність між поняттям і його визначенням.

Розв'язання:

Вотчина (1) — це спадкова власність, отже 1 → А. Умовне землеволодіння (2) — земля за службу без права спадкування, отже 2 → Б. Віче (3) — народні збори городян, отже 3 → В. Гривня (4) — срібний зливок, отже 4 → Г. Визначення Д («полюддя») — зайве, воно не відповідає жодному з понять.

Відповідь: 1-А, 2-Б, 3-В, 4-Г.

Чому інші варіанти неправильні? Якщо сплутати вотчину з умовним землеволодінням, то втрачаєш бал. Зайве визначення Д (полюддя) — пастка для тих, хто не розрізняє поняття «полюддя» і «вотчина».

Приклад 2. «3 з 7» — господарство Русі

Які три характеристики стосуються господарства Русі-України?

• Орне землеробство з ралом і плугом

• Вирощування картоплі

• Понад 60 ремісничих спеціальностей

• Фільваркове господарство

• Торгівля шляхом «із варяг у греки»

• Мануфактури

• Друкування паперових грошей

Розв'язання:

Правильні відповіді: орне землеробство з ралом і плугом (основа господарства Русі), понад 60 ремісничих спеціальностей (за даними археології), торгівля шляхом «із варяг у греки» (головний торговельний шлях).

Чому інші неправильні? Картоплю завезли до Європи лише після відкриття Америки (XVI ст.) — на Русі її не знали. Фільваркове господарство — це панські маєтки XVI–XVIII ст., які працювали на експорт. Мануфактури з'явилися в Україні в XVII–XVIII ст. Паперові гроші на Русі не друкували — використовували срібні зливки (гривні) та хутро.

Відповідь: орне землеробство з ралом і плугом, понад 60 ремісничих спеціальностей, торгівля шляхом «із варяг у греки».

Приклад 3. Відповідність «суспільна група — ознака»

Установи відповідність між суспільною групою та її ознакою.

Розв'язання:

Бояри (1) — великі землевласники й старша дружина, отже 1 → А. Смерди (2) — общинники з власним господарством, отже 2 → Б. Ізгої (3) — люди, що випали зі свого стану, отже 3 → В. Холопи (4) — невільні, отже 4 → Г. Визначення Д («відпрацьовують позику-купу») — це закупи, яких немає серед лівих позицій.

Відповідь: 1-А, 2-Б, 3-В, 4-Г.

Приклад 4. «3 з 7» — політичний устрій Русі

Які три ознаки характеризують політичний устрій Русі-України?

• Великий князь — найвищий правитель, суддя й воєначальник

• Гетьман очолював державу

• Боярська рада радила князеві

• Генеральна військова канцелярія вела діловодство

• Віче скликали в кризові моменти

• Магдебурзьке право діяло в містах

• Центральна Рада ухвалювала закони

Розв'язання:

Правильні відповіді: великий князь — найвищий правитель, суддя й воєначальник (це основа ранньофеодальної монархії); боярська рада радила князеві (дорадчий орган); віче скликали в кризові моменти (народні збори).

Чому інші неправильні? Гетьман — це інституція козацької доби (XVI–XVIII ст.). Генеральна військова канцелярія — орган Гетьманщини XVII–XVIII ст. Магдебурзьке право надавали містам у литовсько-польську добу (XIV–XVIII ст.). Центральна Рада — український парламент 1917–1918 рр. Усі ці поняття — анахронізми для Русі.

Відповідь: великий князь — найвищий правитель, суддя й воєначальник; боярська рада радила князеві; віче скликали в кризові моменти.

На НМТ учні часто припускаються однотипних помилок через плутанину понять або перенесення реалій пізніших епох на Русь. Ось найпоширеніші пастки.

• Плутати вотчину з умовним землеволодінням. Вотчина — спадкова власність, яку можна продати, подарувати, передати в спадок. Умовне землеволодіння — земля за службу, без права спадкування. Запам'ятай: вотчина = «отчизна» (батьківщина), тобто те, що переходить від батька.

• Вважати віче постійним органом із регулярними виборами. Насправді віче скликали нерегулярно, здебільшого в кризові моменти — коли місту загрожувала небезпека або спалахував конфлікт із князем. Це не був парламент.

• Плутати старшу дружину з молодшою. Старша дружина — бояри, «княжі мужі»: воєводи, радники, намісники. Молодша — гриді, отроки, дітські: молодші воїни, виконавці доручень.

• Вважати гривню монетою. У добу Русі гривня — це грошово-вагова одиниця, срібний зливок (київська гривня — шестикутний). Монети (златники й срібляники) карбували лише наприкінці X — на початку XI ст.

• Вважати смердів невільниками. Смерди — вільні общинники, які мали власне господарство й платили данину князеві. Невільні — холопи й челядь, які були власністю пана.

• Плутати Соляний і Залозний шляхи. Соляний шлях вів сіль із Прикарпаття й Криму до Києва. Залозний шлях ішов із Києва на південний схід — до Приазов'я, Тмутороканя й далі на Схід.

• Приписувати Русі магдебурзьке право, фільварки чи мануфактури. Це реалії пізніших діб: магдебурзьке право — литовсько-польська доба (XIV–XVIII ст.), фільварки — XVI–XVIII ст., мануфактури — XVII–XVIII ст. У Русі діяли інші форми господарювання.

Тема «Суспільно-політичне та господарське життя Русі-України» входить до теми 3 програми НМТ. Ось що варто знати про формат перевірки.

Поняття, які перевіряють

З теми 3 програми НМТ для цього юніта ключові поняття: віче, вотчинне й умовне землеволодіння, смерд, ізгой, закуп, рядович, холоп, полюддя. Зміст програми — «суспільно-політичне та господарське життя». Ці поняття названо в програмі до теми 3, тому їх треба знати й уміти правильно застосовувати.

Формати завдань

На НМТ з історії України використовують кілька форматів. Для цієї теми найімовірніші:

У демоваріанті НМТ-2026 завдання 24 — відповідність «поняття ↔ період». Завдання 28 перевіряє зміни в соціально-економічному житті (тема 8), але в цій же формі «3 з 7» перевіряють і господарство Русі.

Стратегія виконання

• У відповідності (логічні пари): спершу заповни пари, у яких ти абсолютно впевнений. Потім методом виключення підбери решту. Зайве визначення — це пастка, яку треба помітити.

• У «3 з 7»: насамперед відкинь анахронізми — поняття, які з'явилися пізніше: фільварки, мануфактури, гетьман, магдебурзьке право, картопля, паперові гроші. Якщо варіант описує реалію XIV–XX ст., він точно не підходить для Русі.

• Час: довідкових матеріалів на НМТ немає. На 30 завдань відведено орієнтовно 60 хвилин, тобто приблизно 2 хвилини на завдання.

• Влада: великий князь (найвищий правитель, законодавець, воєначальник, суддя, дипломат), боярська рада (дорадчий орган), віче (народні збори в кризові моменти), князівські з'їзди (наради князів). Дружина поділялася на старшу (бояри) й молодшу (гриді, отроки).

• Верстви: привілейовані — князі, бояри, духовенство (біле й чорне); вільні містяни — купці (гості), ремісники; вільні селяни — смерди (общинники, верв); залежні — закупи (відробіток позики), рядовичі (служба за угодою); невільні — холопи, челядь; ізгої — люди, що випали зі свого стану.

• Землеволодіння: вотчина — спадкова власність (можна продати, подарувати, передати в спадок); умовне землеволодіння — земля за службу без права спадкування.

• Феодальна залежність: залежність селянина від власника землі з обов'язком сплачувати оброк (продуктами) або виконувати повинності. Закупи й рядовичі — різні ступені такої залежності.

• Господарство: орне землеробство (рало, плуг, перелогова й підсічна системи, двопілля й трипілля); скотарство; промисли (полювання, рибальство, бортництво); понад 60 ремісничих спеціальностей (ковалі, зброярі, ювеліри, гончарі, склороби та ін.).

• Торгівля: шлях «із варяг у греки» (Балтика — Дніпро — Константинополь), Соляний шлях (сіль до Києва), Залозний шлях (на південний схід). Вивозили хутра, мед, віск, льон, челядь; ввозили шовк, вино, прянощі, срібло.

• Гроші: гривня — срібний зливок (грошово-вагова одиниця); дрібніші — куни, ногати, резани. Власні монети (златники, срібляники) карбували наприкінці X — на початку XI ст., далі переважав безмонетний обіг.