«Руська правда» — перший звід законів Русі

«Руська правда» — перший відомий писаний звід законів Русі-України. Слово «правда» тоді означало «право, закон, суд». Звід складався поступово, протягом XI–XII ст. У ньому поєдналися три джерела права: звичаєве право (усні норми, що діяли здавна, наприклад кровна помста), княже законодавство (рішення князів і їхніх з’їздів), а також, меншою мірою, вплив церковного й візантійського права.

Оригінал не зберігся. До нас дійшло понад сто списків (рукописних копій) XIII–XVIII ст., які історики групують у три редакції:

«Правду Ярослава» новгородський літопис пов’язує з 1016 р.: Ярослав нібито дав її новгородцям, які допомогли йому в боротьбі зі Святополком. Частина істориків відносить її до 1030-х рр. «Правду Ярославичів» датують другою половиною XI ст., найчастіше близько 1072 р. «Устав Володимира Мономаха» ухвалили 1113 р., після повстання киян проти лихварів, коли Мономаха покликали на київський стіл.

Чому знадобився писаний закон? Держава зросла, суспільство розшарувалося, у князівських судах треба було вирішувати справи однаково по всій Русі. Потрібно було також захистити життя й майно князя та його людей і визначити, скільки грошей за правопорушення надходить до князівської скарбниці.

У науковий обіг «Руську правду» ввів історик В. Татищев у XVIII ст. Відтоді її вважають головним джерелом про право й суспільний устрій Русі. Для НМТ запам’ятай формулу: Ярослав → Ярославичі → Мономах. Тобто найдавніша частина належить Ярославу Мудрому, друга — його синам, а Устав додав онук Ярослава.

Найвідоміша норма відкриває «Правду Ярослава». Її переказ такий: якщо вб’є муж мужа, то мститься брат за брата, або син за батька, або батько за сина, або син брата чи сестри; якщо ж не буде кому мститися, то 40 гривень за голову. Отже, кровну помсту ще дозволено, але обмежено колом найближчих родичів. Якщо месника немає, убивця платить штраф.

«Правда Ярославичів» скасувала кровну помсту: Розширена редакція повідомляє, що сини Ярослава «відмінили вбивство за голову» й постановили «кунами викупатися». Відтоді за вбивство платили гроші.

Основні види покарань і стягнень:

• Віра — грошовий штраф за вбивство вільної людини, який ішов князеві. Звичайна віра — 40 гривень.

• Головщина — відшкодування родині вбитого.

• Продаж — штраф князеві за інші злочини: побої, крадіжки, пошкодження майна. Урок — відшкодування потерпілому за завдану шкоду.

• Дика віра — віру за вбивство, скоєне на землі громади (верві), платила вся верв, якщо не видала вбивцю.

• Потік і пограбування — найсуворіша кара: конфіскація майна, а злочинця з родиною виганяли або продавали в неволю. Її застосовували за розбій, підпал і конокрадство.

Розмір плати за вбивство залежав від того, кого вбили, і це найкраще показує нерівність суспільства. Частина сум є в обох редакціях, частина — лише в одній:

Частина істориків уточнює, що 12 і 5 гривень — це не віра, а відшкодування князеві чи панові за втрату його людини. Для НМТ головне інше: життя «княжих людей» закон цінував удвічі вище, ніж життя звичайного вільного, а життя смерда — у вісім разів нижче.

Гривня тут — не монета, а лічильна грошова одиниця («гривня кун»). Сума в 40 гривень була величезною: за цінами Розширеної редакції віл коштував гривню, тож одна віра дорівнювала вартості цілого стада, і штраф міг розорити родину.

Смертної кари за вироком суду «Руська правда» не передбачала. Лише злодія, спійманого вночі на місці злочину, дозволялося вбити без покарання. Літопис під 996 р. розповідає, що Володимир на пораду єпископів почав страчувати розбійників, але згодом повернувся до віри, бо гроші потрібні були на військо.

Суд спирався на свідків: видоків (очевидців) і послухів (свідків доброї слави людини). Застосовували «звід» — розшук украденої речі від покупця до покупця — і «гоніння сліду» за злочинцем. У складних випадках вдавалися до випробувань залізом і водою, так званого «Божого суду».

«Руська правда» — головне джерело про суспільство Русі, бо кожна її стаття стосується певної групи людей. Для НМТ найважливіші категорії залежного й напівзалежного населення. У завданнях з уривком їх упізнають за ключовими словами.

Верхівка. Князь, бояри (старша дружина й великі землевласники), «княжі мужі», огнищани (управителі княжого господарства), тіуни (управителі й судді в маєтках), дружинники. За вбивство княжого мужа, огнищанина чи княжого тіуна платили подвійну віру — 80 гривень, а за рядового дружинника (гридина) — звичайну, 40.

Вільні люди. Міські й сільські общинники — «люди» — і купці. Сільські громади об’єднувалися у верв.

Смерди — сільські общинники з власним господарством, які сплачували данину й виконували повинності на користь князя. Особливість смердів у «Руській правді»: якщо смерд помирав без синів, його спадок («задниця») переходив до князя, а незаміжні доньки отримували лише частку. Ступінь їхньої залежності історики оцінюють по-різному. Одні вважають смердів вільними селянами, інші — людьми, залежними від князя, бо за вбивство смерда платили стільки ж, скільки за холопа, — 5 гривень.

Закупи — люди, які взяли в господаря позику («купу»: гроші, насіння, худобу, реманент) і мусили відпрацювати її. Закуп мав власне господарство і міг піти, повернувши борг. Якщо ж він утікав, не сплативши, то ставав обельним (повним) холопом. Водночас закон захищав закупа: він міг поскаржитися на пана до князя чи суддів, а пан, який продав закупа як невільника, втрачав борг і платив штраф.

Рядовичі — люди, які уклали з господарем «ряд» (угоду) і служили на його умовах. Серед них були управителі, слуги, ремісники. Їхнє становище залежало від умов угоди.

Холопи — невільні люди, власність господаря. За провини холопа відповідав пан. За Розширеною редакцією, повним холопом ставали трьома шляхами: продавши себе при свідках; одружившись із робою (невільницею) без угоди з її паном; ставши тіуном чи ключником без угоди. Холопами робили також полонених і закупів-утікачів. Челядь — давніша збірна назва невільних людей у господарстві, найчастіше полонених.

Ізгої — люди, що випали зі свого соціального стану. Церковний устав XII ст. називає трьох таких: попів син, що не знає грамоти; холоп, що викупився на волю; купець, що збанкрутував. Четвертий — князь, що осиротів і лишився без волості. Ізгої перебували під опікою Церкви, а за вбивство ізгоя «Руська правда» призначала звичайну віру, 40 гривень.

Значення. «Руська правда» — перша систематизована пам’ятка права Русі-України. Вона фіксує перехід від звичаю до державного закону: кровну помсту замінили штрафи на користь князя, а суд став справою держави. Закон захищав життя, честь і майно, насамперед князя та його людей, а також приватну власність — землю, худобу, борті, межі володінь. Водночас він показує глибоку соціальну нерівність і появу залежних людей: закупів, рядовичів, холопів.

Пам’ятка є й джерелом з економіки. Вона згадує орне землеробство, скотарство, бортництво, ремесла, торгівлю, позики з відсотками. Норми «Руської правди» діяли в українських землях і після занепаду Київської держави, у Королівстві Руському та в литовську добу. Вони вплинули на Литовські статути XVI ст.

Для НМТ «Руська правда» — писемне історичне джерело, до того ж юридичне. Уривок з неї легко відрізнити від літопису: закон не розповідає історію, а встановлює правило за формулою «якщо… то…» і рахує гривні.

Алгоритм роботи з уривком:

1. Шукай юридичну формулу («якщо вб’є…», «якщо втече…») і грошові суми в гривнях. Це ознаки «Руської правди».

2. Визнач частину. Помсту ще дозволено — «Правда Ярослава». Помсту скасовано, «кунами викупатися» — «Правда Ярославичів». Позики, відсотки, закупи — Розширена редакція з «Уставом Володимира Мономаха».

3. Визнач категорію населення за ключовими словами з таблиці попереднього розділу.

4. Перевір, чи не підсовують тобі пастку: слово «холоп» може стояти в уривку про закупа, який «стає обельним холопом», коли втікає.

Як оцінюють історики. Дослідники XIX–XX ст. (М. Владимирський-Буданов, М. Грушевський та інші) бачили в «Руській правді» свідчення високої правової культури Русі. Суперечки точилися навколо датування частин і справжнього становища смердів і закупів: вільні це селяни чи вже феодально залежні. Однак усі визнають, що без цієї пам’ятки ми майже нічого не знали б про повсякдення «простих людей» Русі.

Чотири завдання на роботу з джерелом і поняттями.

Приклад 1. Закуп чи холоп?

Завдання. «Якщо пан продасть його як обельного, то він вільний від усіх боргів, а пан за образу сплачує 12 гривень продажу». Про кого йдеться?

1. «Продасть як обельного» — отже, людина ще не обельний (повний) холоп, і продавати її не можна.

2. «Вільний від усіх боргів» — у людини є борг перед паном.

3. Борг, який відпрацьовують у пана, — ознака закупа.

Відповідь: закуп. Холопа пан міг продати без жодного штрафу, тому цей варіант — пастка. Смерд і рядович боргу-«купи» не мали.

Приклад 2. Яка частина пам’ятки?

Завдання. Розширена редакція «Руської правди» повідомляє: «Після Ярослава знову зібралися сини його — Ізяслав, Святослав, Всеволод — і мужі їхні, і відмінили вбивство за голову, а постановили кунами викупатися». Про ухвалення якої частини пам’ятки йдеться і про що свідчить уривок?

1. Названо синів Ярослава, які спільно ухвалили нові норми, отже, це «Правда Ярославичів».

2. «Відмінили вбивство за голову» — кровну помсту скасовано; «кунами викупатися» — замість помсти платять гроші.

3. Висновок: уривок свідчить про скасування кровної помсти й заміну її грошовим штрафом — вірою.

«Правда Ярослава» помсту ще дозволяла, лише обмежуючи коло месників. «Устав Мономаха» стосувався позик і закупів. Тому ці відповіді хибні.

Приклад 3. Як судили

Завдання. Установи відповідність: 1) видоки; 2) послухи; 3) звід; 4) гоніння сліду. Визначення: А — розшук украденої речі від покупця до покупця; Б — свідки доброї слави людини; В — переслідування злочинця за слідами; громада, до якої вів слід, мала знайти злочинця або відшкодувати збитки; Г — очевидці злочину; Д — штраф за вбивство, який сплачувала вся громада.

1. Видоки → Г: від «видіти», тобто бачити на власні очі.

2. Послухи → Б: від «слухати»; вони свідчили про репутацію людини.

3. Звід → А: ланцюжок покупців украденої речі.

4. Гоніння сліду → В: слід вів до громади, і вона відповідала, якщо не могла «відвести» слід від себе.

5. Д — дика віра, це вже не процедура суду, а штраф; тут вона зайва.

Відповідь: 1–Г, 2–Б, 3–А, 4–В.

Приклад 4. Найсуворіша кара

Завдання. «Якщо хто підпалить гумно, то на потік і пограбування дім його». Що чекало злочинця?

1. «Потік» — вигнання або продаж у неволю, «пограбування» — конфіскація майна.

2. Кара поширювалася й на родину («дім його»).

3. Відповідь: конфіскація майна й вигнання або продаж у неволю злочинця з родиною.

Не обирай «смертну кару». Страти за вироком суду «Руська правда» не знала. Не обирай і «штраф у 12 гривень»: за підпал карали значно суворіше.

• Закуп і холоп. Закуп — людина з боргом («купою»), яка відпрацьовує його й може піти, сплативши борг. Холоп — невільник, власність пана. Закуп стає холопом, лише якщо втече, не сплативши борг.

• Рядович і закуп. Рядович служить за угодою («рядом»), закуп — за позикою («купою»). Запам’ятай: ряд — рядович, купа — закуп.

• Віра, головщина, продаж. Віра — князеві за вбивство; головщина — родині вбитого; продаж — князеві за інші злочини.

• Три частини пам’ятки. «Правда Ярослава» обмежила помсту. «Правда Ярославичів» скасувала її. «Устав Володимира Мономаха» обмежив лихварство й захистив закупів.

• Два «уроки». В «Руській правді» урок — встановлена плата чи відшкодування (звідси «Урок мостникам»). «Уроки» Ольги — норми данини.

• Смерд — раб. Смерд мав власне господарство й родину, платив данину; він не був чиєюсь власністю. Невільні — холопи й челядь.

• «Руська правда» — літопис. Це звід законів, юридичне писемне джерело. «Повість минулих літ» — літопис, який розповідає про події.

• Автор — Володимир Великий. Найдавніша частина пов’язана з Ярославом Мудрим, далі — з його синами й онуком Володимиром Мономахом.

«Руська правда» прямо названа в змісті теми 3 програми. Поняття смерд, закуп, рядович, холоп, ізгой входять до її 22 понять. Уміння «сприймати та інтерпретувати різновидові історичні джерела» програма вимагає в кожній темі. У демоваріанті НМТ-2026 уривок джерела чи документа мають 8 завдань із 30.

Як це перевіряють:

• Вибір однієї відповіді (№ 1–20, 1 бал): за уривком визначити документ («Руська правда»), його частину або категорію населення; дати визначення поняття «віра», «закуп».

• Відповідність (№ 21–24, до 4 балів): «категорія населення — ознака» або «уривок — категорія». П’ять варіантів на чотири позиції.

• Послідовність (№ 25–27, до 3 балів): уривки з «Правди Ярослава», «Правди Ярославичів» і «Уставу Мономаха» можуть стояти в ряду з іншими джерелами XI–XII ст.

Порада: спершу знайди в уривку ключове слово (купа, ряд, задниця, обельний, роба, викупився) і лише потім читай варіанти. Уривок у 3–4 рядки розбирається за 1–1,5 хвилини. На відповідність із чотирма уривками виділи 3 хвилини й не залишай порожніх пар: кожна правильна пара — окремий бал.

• «Руська правда» — перший писаний звід законів Русі-України (XI–XII ст.), писемне юридичне джерело.

• Складові: «Правда Ярослава» (найдавніша), «Правда Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха» (Розширена редакція).

• «Правда Ярослава» обмежила кровну помсту; «Правда Ярославичів» скасувала її й замінила вірою.

• Віра — штраф князеві за вбивство вільної людини (40 гривень, за княжого мужа — подвійна, 80); за смерда чи холопа платили лише 5 гривень; найвища кара — потік і пограбування.

• Смерд — общинник, спадок якого без синів переходив князеві; закуп — відпрацьовує «купу»; рядович — служить за «рядом»; холоп — невільник; ізгой — людина, що випала зі свого стану.

• Страти за вироком суду не було; суд спирався на видоків, послухів, «звід» і «гоніння сліду».

• Розмір штрафів свідчить про соціальну нерівність і особливий захист княжих людей.