Політичні репресії: від «Шахтинської справи» до «Великого терору»

Репресії — це каральні заходи держави, спрямовані проти реальних або вигаданих противників режиму. Вони охоплювали арешти, розстріли, ув'язнення в таборах, заслання, депортації та позбавлення виборчих і громадянських прав. В УСРР 1928–1938 рр. репресії набули системного характеру й стали головним інструментом утвердження тоталітарного режиму.

Ідеологічне виправдання репресій

У 1928 році Й. Сталін проголосив тезу про загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму. Він стверджував, що чим більше зміцнюється радянська влада, тим запеклішого опору чинять «вороги народу». Ця теза стала ідеологічним виправданням масових репресій. Будь-які невдачі в економіці — неврожаї, зриви планів, аварії на шахтах — пояснювали не прорахунками системи, а свідомим «шкідництвом» ворогів.

Для позначення жертв використовували ярлики: «шкідник», «ворог народу», «буржуазний націоналіст», «куркуль». Ці терміни були настільки розмитими, що під них можна було підвести будь-кого — від інженера до селянина, від письменника до партійного секретаря.

Культ особи Сталіна

Із кінця 1920-х років почалося масове звеличення Й. Сталіна. Його називали «вождем», «батьком народів», «корифеєм науки». Портрети Сталіна прикрашали всі установи, його ім'ям називали міста (Сталіно — Донецьк), заводи, колгоспи. Культ особи створював образ непомильного вождя: якщо Сталін не помиляється, то всі провали — справа рук «ворогів». Це логічно підводило до необхідності «чисток» і репресій.

Органи терору

Головним каральним органом в УСРР було Державне політичне управління (ДПУ УСРР), підпорядковане Об'єднаному державному політичному управлінню (ОДПУ СРСР). У 1934 році на базі ОДПУ створили Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС СРСР), який отримав майже необмежені повноваження. Особливістю репресій були позасудові органи — «трійки» та «особливі наради», які виносили вироки без суду, без участі захисту й без права оскарження. Зізнання вибивали тортурами — фізичним і психологічним тиском.

У 1928–1933 роках в УСРР відбулася серія показових судових процесів, які мали на меті залякати населення, знищити реальних і потенційних противників режиму та виправдати провали економічної політики. Кожен процес був спрямований проти певної соціальної групи й супроводжувався потужною пропагандистською кампанією.

«Шахтинська справа» (1928)

У травні — липні 1928 року в Москві відбувся відкритий судовий процес над інженерами й техніками вугільної промисловості Донбасу. Їх звинуватили в «шкідництві» — навмисному псуванні обладнання, зриві планів видобутку — і в зв'язках з «іноземними центрами» (колишніми власниками шахт, які емігрували). Це був перший великий показовий процес, який завдав удару по «старій» технічній інтелігенції, яка не походила з робітничо-селянського середовища.

Процес «Спілки визволення України» (СВУ, 1930)

З 9 березня до 19 квітня 1930 року в Харкові, в приміщенні оперного театру, відбувся показовий процес над 45 обвинуваченими на чолі з академіком Сергієм Єфремовим — віцепрезидентом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). ДПУ сфабрикувало справу про нібито існуючу підпільну організацію «Спілка визволення України», яка нібито прагнула відірвати Україну від СРСР. Насправді СВУ не існувала — зізнання вибили тортурами. Процес був спрямований проти української інтелігенції: науковців ВУАН, освітян, діячів Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).

Справа «Українського національного центру» (УНЦ, 1931)

У 1931 році ДПУ сфабрикувало справу «Українського національного центру» — вигаданої організації, до якої нібито входили колишні діячі УНР та українські есери. Серед заарештованих опинився Михайло Грушевський — найавторитетніший український історик, колишній голова Центральної Ради. Його вислали з України до Москви, де він перебував під наглядом ОДПУ до смерті в 1934 році.

Справа «Української військової організації» (1933)

У 1933 році ДПУ сфабрикувало справу «Української військової організації» (УВО). Заарештували працівників Народного комісаріату освіти, науковців, галичан-емігрантів, які переїхали до УСРР. Цей процес став продовженням розгрому української інтелігенції й водночас сигналом до згортання політики українізації.

«Великий терор» (1937–1938) — це пік масових репресій у СРСР, що охопив усі верстви населення. Його масштаби в рази перевищували репресії попередніх років. Саме в цей період репресії набули справді тотального характеру.

Наказ № 00447 і ліміти на розстріл

30 липня 1937 року нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов підписав наказ № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальних та інших антирадянських елементів». Наказ установлював ліміти — кількість осіб, яких належало засудити до розстрілу або ув'язнення в таборах — для кожної області. Наприклад, для Київської області ліміт становив 2 000 осіб до розстрілу й 3 500 до таборів. Ці ліміти постійно перевиконували.

«Трійки» НКВС

Для виконання наказу № 00447 створювали позасудові органи — «трійки» НКВС. До складу «трійки» входили: начальник обласного управління НКВС, секретар обласного комітету партії та обласний прокурор. Вони збиралися без адвокатів, без свідків, без права на захист. Вирок виносили за лічені хвилини на підставі списку, складеного слідчим. Засідання «трійки» тривало 5–10 хвилин, і за цей час могли «розглянути» справи 50–100 осіб. Вирок — «розстріляти» або «10 років таборів» — оскарженню не підлягав.

Національні операції

Окремо від «куркульської» операції проводили «національні операції» — польську, німецьку, латиську, фінську та інші. За ними репресували цілі національні групи, яких вважали «потенційними шпигунами». Наймасовішою була польська операція (наказ № 00485 від 11 серпня 1937 р.), за якою заарештували десятки тисяч поляків, у тому числі членів компартії Польщі, які перебували в СРСР.

Масштаби терору в УСРР

За даними дослідників, у 1937–1938 роках в УРСР заарештовано понад 267 тисяч осіб, з них понад 122 тисячі розстріляно. Це означає, що щодня розстрілювали в середньому понад 160 осіб.

Знищення керівництва УРСР

«Великий терор» не оминув і найвище керівництво республіки. Голова Раднаркому УРСР Панас Любченко застрелився у 1937 році, не чекаючи арешту. Колишніх керівників УРСР — Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Павла Постишева — розстріляли в 1939 році. В армії репресували командувача Київського військового округу Йону Якіра (розстріляний у 1937 році).

Характерно, що репресовані комуністи часто йшли на страту з вірою в партію: вони підписували зізнання, сподіваючись, що «партія розбереться» й виправдає їх. Це свідчить про те, наскільки глибоко ідеологічна обробка проникла в свідомість людей.

Жертвами репресій стали найрізноманітніші верстви населення: партійні й господарські кадри, військові, інтелігенція, духовенство, селяни, робітники, національні меншини — поляки, німці. Особливою категорією були родини «ворогів народу»: дружин засилали до таборів, дітей віддавали до дитячих будинків, змінювали їм прізвища, щоб вони не могли «успадкувати ворожість».

ГУТаб (ГУЛАГ) — система концтаборів

ГУТаб (Головне управління таборів ОДПУ — НКВС, відоме як ГУЛАГ) — це система концентраційних таборів, створена в 1930 році. В'язнів використовували на примусових роботах: лісоповалі, будівництві каналів (Біломорканал), заводів, шахт. Найвідоміші табори: Соловки (Соловецькі острови), Біломорсько-Балтійський канал, Колима. Умови утримання були жахливими: голод, холод, непосильна праця призводили до смерті сотень тисяч в'язнів.

Місця масових поховань

Розстріляних під час «Великого терору» 1937–1938 років ховали в таємних місцях, щоб приховати масштаби злочинів. Найвідоміше таке місце в Україні — Биківня (Биківнянський ліс біля Києва). Нині це Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Інші місця масових поховань: Вінниця, Рутченкове поле (Донецьк). Про Биківню стало відомо ще в 1940-х роках, але радянська влада приховувала правду. Масові дослідження й упорядкування меморіалу розпочалися в незалежній Україні.

Наслідки репресій

Репресії мали катастрофічні наслідки для українського суспільства. В країні запанувала атмосфера страху й взаємних доносів: люди боялися говорити навіть удома, діти могли донести на батьків. Було знищено цілі покоління освічених, кваліфікованих кадрів — інженерів, науковців, учителів, лікарів. Армія втратила багатьох досвідчених командирів напередодні Другої світової війни. Реабілітація жертв розпочалася з середини 1950-х років (після смерті Сталіна), але масового характеру набула лише в незалежній Україні.

Розгляньмо типові завдання НМТ на хронологічну послідовність і вибір однієї відповіді, які перевіряють знання політичних репресій 1928–1938 рр.

Приклад 1. Послідовність подій

Завдання: Розташуй події в хронологічній послідовності.

• А — процес «Спілки визволення України»

• Б — «Шахтинська справа»

• В — масові операції НКВС за наказом № 00447

• Г — справа «Українського національного центру»

Розв'язання: Визначаємо роки кожної події: «Шахтинська справа» — 1928 р. (найраніша), процес СВУ — 1930 р., справа УНЦ — 1931 р., наказ № 00447 — 1937 р. (найпізніша). Отже, правильна послідовність: Б — А — Г — В.

Відповідь: Б, А, Г, В.

Чому інші варіанти неправильні? Якщо поставити А (СВУ) перед Б («Шахтинська справа»), то це порушить хронологію, бо СВУ — 1930 р., а «Шахтинська справа» — 1928 р. Якщо поставити В (наказ № 00447) раніше за інші події, то це теж помилка, бо 1937 рік — найпізніший.

Приклад 2. Послідовність за уривками джерел

Завдання: Визнач хронологічну послідовність подій за наведеними уривками.

• 1. Газетний звіт про суд над інженерами-«шкідниками» вугільної промисловості Донбасу.

• 2. Звіт про процес академіка С. Єфремова в Харківському оперному театрі.

• 3. Директива про заборону виїзду селян з УСРР.

• 4. Протокол «трійки» НКВС з вироком «розстріляти».

Розв'язання: Газетний звіт про інженерів Донбасу — це «Шахтинська справа» 1928 р. Звіт про процес С. Єфремова — це процес СВУ 1930 р. Директива про заборону виїзду селян — це заходи 1933 р., пов'язані з Голодомором. Протокол «трійки» НКВС — це «Великий терор» 1937 р. Отже, послідовність: 1928 — 1930 — 1933 — 1937.

Відповідь: 1, 2, 3, 4.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді

Завдання: Хто був головним обвинуваченим на процесі СВУ 1930 р.?

• А) М. Грушевський

• Б) С. Єфремов

• В) М. Скрипник

• Г) Л. Курбас

Розв'язання: Процес СВУ 1930 р. очолював академік Сергій Єфремов — віцепрезидент ВУАН. М. Грушевський був головним фігурантом справи УНЦ 1931 р., а не СВУ. М. Скрипник — нарком освіти УСРР, який покінчив із собою в 1933 р. Л. Курбас — режисер театру «Березіль», репресований пізніше.

Відповідь: Б) С. Єфремов.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді

Завдання: Що таке «трійка» НКВС?

• А) вищий орган влади УРСР

• Б) комісія з хлібозаготівель

• В) позасудовий орган, що виносив вироки без суду й захисту

• Г) виборча комісія

Розв'язання: «Трійка» НКВС — це позасудовий орган у складі начальника обласного НКВС, секретаря обкому партії та прокурора, який виносив вироки без суду, без адвоката й без права оскарження. Вищий орган влади УРСР — це Раднарком або ЦК КП(б)У, а не «трійка». Комісія з хлібозаготівель і виборча комісія не мають стосунку до репресій.

Відповідь: В) позасудовий орган, що виносив вироки без суду й захисту.

• Переставляти процеси: «Шахтинська справа» (1928) раніша за процес СВУ (1930), а справа УНЦ — 1931 р. Запам'ятай хронологію: 1928 → 1930 → 1931 → 1937–1938.

• Вважати СВУ реальною підпільною організацією: її вигадало ДПУ, а зізнання вибили тортурами. Насправді «Спілка визволення України» — пропагандистський міф, створений для розгрому української інтелігенції.

• Вважати «Шахтинську справу» процесом над українськими націоналістами: вона спрямована проти технічної інтелігенції (інженерів і техніків вугільної промисловості), а не проти національно свідомих діячів.

• Відносити Дем'янів Лаз (Івано-Франківськ) до «Великого терору» 1937–1938 рр.: там поховано в'язнів, яких НКВС розстріляв у 1939–1941 рр., коли Прикарпаття вже було у складі УРСР. Це пізніші репресії, а не «Великий терор».

• Вважати «трійки» судами: це позасудові органи без права на захист, без адвоката, без свідків. Вирок не підлягав оскарженню.

• Плутати ГУТаб (система таборів) з ДПУ чи НКВС (органи держбезпеки). ГУТаб — Головне управління таборів, яке керувало концтаборами, а ДПУ/НКВС — каральні органи, що проводили арешти й слідство.

Тема політичних репресій входить до теми 24 програми НМТ з історії України. Найважливіші дати, які треба знати: 1928 — «Шахтинська справа», 1930 — процес СВУ, 1937–1938 — «Великий терор». Ключові поняття: «репресії», «ГУТаб». Змістові пункти: ідеологічне виправдання репресій, культ особи, Биківня.

Формат завдань

Послідовність (завдання 25–27): потрібно розташувати 4 події в хронологічному порядку. За повністю правильний ряд дають 3 бали. Якщо правильно визначено лише першу й останню події — 2 бали. Якщо правильно визначено лише одну з них (першу або останню) — 1 бал. У демоваріанті 2026 року всі такі завдання побудовано на уривках джерел, документів або плакатах.

Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20): 1 бал за правильну відповідь. Типові формулювання: «процес — рік», «процес — обвинувачені». Наприклад: «Який процес відбувся в 1930 р.?» або «Хто був головним обвинуваченим на процесі СВУ?».

Стратегія виконання

Для завдань на послідовність спершу знайди найранішу й найпізнішу події — вони дають 2 бали навіть за помилки в середині ряду. Наприклад, якщо ти точно знаєш, що «Шахтинська справа» — 1928 р. (найраніше), а «Великий терор» — 1937–1938 рр. (найпізніше), то вже маєш 2 бали, навіть якщо переплутаєш СВУ й УНЦ всередині.

• 1928 — «Шахтинська справа» (удар по технічній інтелігенції Донбасу)

• 1930 — процес СВУ (С. Єфремов, розгром української інтелігенції)

• 1931 — справа УНЦ (арешти колишніх діячів УНР, висилка М. Грушевського)

• 1937–1938 — «Великий терор»: наказ № 00447, «трійки» НКВС, ліміти на розстріл

• ГУТаб (ГУЛАГ) — система концтаборів; Биківня — місце поховання тисяч жертв

• Ідеологічне виправдання — теза Сталіна про «загострення класової боротьби», ярлики «ворогів народу», культ особи