Боротьба за виборчу реформу й український університет у Галичині

Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття наприкінці XIX — на початку XX ст. залишалися переважно аграрними околицями Австро-Угорщини. Промисловість тут розвивалася повільно, а земля належала здебільшого великим землевласникам — польській шляхті в Галичині, румунським боярам на Буковині, угорським магнатам на Закарпатті. Українські селяни страждали від малоземелля: більшість господарств були дрібними й не могли прогодувати родину. Селяни змушені були найматися на роботу до панських фільварків за надзвичайно низьку платню.

Промисловість на західноукраїнських землях мала осередковий характер. У Бориславі й Дрогобичі видобували нафту, працювали лісопильні та соляні промисли. Однак майже всі підприємства належали іноземному капіталові — австрійському, німецькому, єврейському. Українці працювали там здебільшого чорноробами, отримуючи мізерну зарплатню. Це посилювало соціальне напруження.

Аграрні страйки 1902 року

1902 року Східну Галичину охопили масові аграрні (сільськогосподарські) страйки. У сотнях сіл селяни відмовлялися виходити на роботу у фільварках, вимагаючи підвищення платні. Організаторами страйків виступили Українська радикальна партія (зокрема Михайло Павлик) і національні демократи. Страйки мали мирний характер, але влада застосовувала репресії. Землевласники, побоюючись ще більших заворушень, частково підвищили оплату праці. Це був перший масовий виступ українського селянства Галичини, який показав, що організована боротьба може давати результати.

Перша хвиля трудової еміграції (кінець XIX ст. — 1914 р.)

Безземелля й бідність змушували українців шукати кращої долі за океаном. До 1914 р. тривала перша хвиля масової трудової еміграції з Галичини й Буковини, що почалася наприкінці XIX ст. Люди їхали переважно до США й Канади, меншою мірою — до Бразилії та Аргентини. Крім того, чимало селян виїжджало на сезонні заробітки до Німеччини. Еміграція частково зменшувала малоземелля — ті, хто залишався, отримували більше наділів, а грошові перекази з-за кордону підтримували родини. Водночас вона знекровлювала село: найактивніші, найпрацьовитіші люди покидали батьківщину.

Українська кооперація як самооборона села

Відповіддю на економічний тиск стала українська кооперація. Селяни об'єднувалися в кооперативи, щоб захистити себе від лихварів і посередників. 1904 року створено Крайовий союз ревізійний, який координував діяльність українських кооперативів. 1907 року в Стрию заснували Крайовий молочарський союз — він допомагав селянам збувати молочну продукцію без посередників. Кооперативний рух став важливою формою економічної самооборони й національного піднесення.

До 1907 року вибори до австрійського парламенту (Державної ради у Відні) відбувалися за куріальною системою. Виборців поділяли на курії за майновим станом: окремо голосували великі землевласники, окремо — міщани, окремо — селяни. Голос великого землевласника важив незрівнянно більше, ніж голос селянина, бо на одного депутата припадало набагато менше виборців у «багатій» курії. Українці, які здебільшого належали до селянства, мали мізерне представництво в парламенті.

У 1905–1906 роках, під впливом революції в Наддніпрянській Україні та загальноєвропейського демократичного руху, українці Галичини провели масові віча й демонстрації з вимогою запровадити загальне виборче право. Ці акції охопили десятки тисяч людей і стали важливим чинником тиску на австрійську владу.

Загальне виборче право 1907 року

1907 року в австрійській частині монархії (Цислейтанії) запроваджено загальне, рівне, пряме й таємне виборче право для чоловіків, які досягли 24 років, на виборах до австрійського парламенту. Це означало, що більше не було майнового цензу — кожен дорослий чоловік-громадянин міг голосувати незалежно від свого статку. Загальне виборче право — це право голосу для всіх дорослих громадян без майнового цензу. Реформа стала великою перемогою демократичних сил.

На виборах 1907 року українці Галичини й Буковини здобули понад 20 мандатів у Державній раді. Українські посли (депутати) у Відні об'єдналися в Український парламентський клуб, який очолювали Юліан Романчук і Кость Левицький. Клуб обстоював українські національні вимоги: відкриття українського університету, захист прав української мови, справедливі вибори до Галицького сейму.

Галицький сейм і обструкція

На відміну від загальноавстрійського парламенту, Галицький сейм у Львові зберігав куріальну систему з перевагою польських послів. Українці мали там значно менше місць, ніж заслуговували за чисельністю. Щоб добиватися своїх прав, українські посли вдавалися до обструкції — зриву засідань сейму через довгі промови, постійні запитання, блокування голосувань. Це була ефективна, хоча й гостра форма парламентської боротьби.

1914 року, напередодні Першої світової війни, досягнуто компромісу щодо нових виборів до Галицького сейму. Він гарантував українцям понад чверть мандатів. Однак провести вибори за новою системою не встигли — почалася війна, яка змінила всі плани.

Львівський університет, заснований ще в XVII ст., з 1870-х років був повністю полонізований. Викладання велося польською мовою, а українських кафедр налічувалося лише кілька. Українська молодь, яка прагнула здобути вищу освіту рідною мовою, наштовхувалася на системну дискримінацію. Тому головною вимогою українського руху стало створення окремого українського університету у Львові.

Сецесія 1901 року

У грудні 1901 року кілька сотень українських студентів Львівського університету вдалися до надзвичайної акції протесту — сецесії. Вони демонстративно залишили університет і переїхали продовжувати навчання до інших європейських університетів — у Відні, Празі, Кракові. Сецесія стала потужним сигналом для австрійської влади: українське студентство не згодне терпіти полонізацію освіти й вимагає власного університету. Ця акція привернула увагу європейської громадськості до українського питання.

Загибель Адама Коцка (1910)

1 липня 1910 року в Львівському університеті сталася кривава сутичка між українськими та польськими студентами. Під час зіткнення загинув український студент Адам Коцко. Його похорон перетворився на масову маніфестацію — тисячі українців вийшли на вулиці Львова, вшановуючи пам'ять загиблого й вимагаючи справедливості. Загибель Коцка ще більше загострила українсько-польське протистояння в Галичині.

Обіцянка уряду напередодні війни

Під тиском українських вимог і міжнародної громадської думки австрійський уряд наприкінці 1913 — на початку 1914 року пообіцяв відкрити окремий український університет у Львові не пізніше 1916 року. Це була значна поступка, яка свідчила про зростання політичної ваги українського руху в Австро-Угорщині. Однак реалізувати обіцянку не вдалося: у серпні 1914 року почалася Перша світова війна, яка зруйнувала всі плани. За польської влади українці в 1921–1925 рр. створили підпільний Український таємний університет, а офіційного українського університету у Львові до Другої світової війни так і не відкрили.

Вибори до Галицького сейму 1908 року відбувалися в атмосфері грубих фальсифікацій і адміністративного тиску. Польська адміністрація всіляко перешкоджала українцям голосувати, залякувала виборців, підтасовувала результати. У селі Коропець під час сутички з жандармами загинув український селянин Марко Каганець. Ця смерть стала символом безправ'я українців у Галичині.

Постріл Мирослава Січинського

12 квітня 1908 року студент Львівського університету Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини Андрія Потоцького. Це був акт політичного терору — Січинський хотів помститися за виборчі зловживання й загибель Марка Каганця. Потоцький був польським аристократом, австрійським намісником, і для багатьох українців він уособлював несправедливу владу. Січинського засудили до смертної кари, але після кампанії на його захист вирок замінили тривалим (20-річним) ув'язненням. 1911 року він утік із в'язниці й згодом емігрував до США.

Реакція суспільства

Польська преса й адміністрація звинувачували весь український рух у тероризмі. Українські діячі оцінювали вчинок Січинського по-різному: помірковані лідери (Ю. Романчук, К. Левицький) засуджували терор, наголошуючи на легальних методах боротьби; частина молоді, навпаки, вважала Січинського героєм і мучеником за українську справу.

Радикалізація українського руху

Події 1908 року засвідчили радикалізацію українського національного руху в Галичині. Якщо на початку XX ст. українці використовували переважно легальні форми — віча, петиції, демонстрації, — то згодом арсенал розширився: сецесія студентів (1901), масові аграрні страйки (1902), обструкція в сеймі, а врешті — поодинокі акти політичного терору. Серед української молоді дедалі більше поширювалися самостійницькі ідеї — прагнення не просто автономії в складі Австро-Угорщини, а власної незалежної держави.

У цьому розділі розглянемо типові завдання НМТ з теми «Боротьба за виборчу реформу й український університет у Галичині». Кожен приклад містить покрокове пояснення розв'язання.

Приклад 1. «3 з 7» — форми боротьби українців Галичини

Завдання: Які три форми боротьби використовували українці Галичини в 1900–1914 рр.? Оберіть три правильні відповіді з-поміж семи варіантів.

Розв'язання: Українці Галичини застосовували широкий арсенал методів — від мирних до радикальних. До форм боротьби, які вони реально використовували, належать: сецесія студентів Львівського університету (1901), аграрні страйки (1902), віча за загальне виборче право (1905–1906). Інші варіанти — повстання на броненосці «Потьомкін» (подія в Російській імперії, не в Галичині), діяльність громади в Державній думі (Наддніпрянщина, не Галичина), Хотинське повстання (січень 1919 р., Північна Бессарабія, проти румунської окупації), Кирило-Мефодіївське братство (1840-ві, Наддніпрянщина) — не стосуються боротьби українців Галичини в 1900–1914 рр.

Відповідь: сецесія студентів Львівського університету, аграрні страйки, віча за загальне виборче право.

Приклад 2. Хронологія — яка подія сталася раніше?

Завдання: Яка з подій сталася раніше за інші?

Розв'язання: Опорний ряд хронології теми: 1900 — обрання Андрея Шептицького митрополитом; 1907 — запровадження загального виборчого права для чоловіків в Австро-Угорщині; 1908 — убивство намісника А. Потоцького; 1914 — компроміс щодо виборів до Галицького сейму. Отже, найранішою подією є обрання А. Шептицького митрополитом (1900).

Відповідь: обрання А. Шептицького митрополитом.

Приклад 3. Термін за описом — сецесія

Завдання: Сотні студентів-українців 1901 р. залишили університет у Львові й продовжили навчання у Відні та Празі. Як називали цю акцію?

Розв'язання: Описана акція — це сецесія (масовий вихід студентів з університету на знак протесту). Обструкція — це зрив засідань парламенту чи сейму, страйк — відмова працювати з економічними вимогами, еміграція — переселення за кордон. Жоден із цих термінів не описує саме вихід студентів з університету.

Відповідь: сецесія.

Приклад 4. Що запроваджено в Австро-Угорщині 1907 р.?

Завдання: Що запроваджено в Австро-Угорщині 1907 р.?

Розв'язання: 1907 року в австрійській частині монархії запроваджено загальне виборче право для чоловіків на виборах до парламенту. Скасування панщини відбулося 1848 р. Український університет у Львові не відкрили ані 1907 р., ані пізніше до війни — його лише пообіцяли. Автономію Галичина мала з 1860-х років, а 1907 р. її не запроваджували.

Відповідь: загальне виборче право для чоловіків на виборах до парламенту.

У завданнях з цієї теми легко припуститися характерних помилок. Розгляньмо їх, щоб ти міг(ла) їх уникнути.

• Вважати, що 1907 р. виборче право отримали всі, зокрема жінки. Насправді реформа 1907 р. дала право голосу лише чоловікам, які досягли 24 років. Жінки в Австро-Угорщині отримали виборче право тільки після Першої світової війни.

• Поширювати реформу 1907 р. на Галицький сейм. Реформа 1907 р. стосувалася виборів до австрійського парламенту (Державної ради у Відні). У Галицькому сеймі до 1914 р. зберігалася куріальна система, і лише компроміс 1914 р. мав змінити її, але вибори зірвала війна.

• Вважати, що український університет у Львові відкрили до війни. Насправді австрійський уряд лише пообіцяв відкрити його не пізніше 1916 р., але через Першу світову війну обіцянку не виконали. Офіційного українського університету у Львові до Другої світової війни так і не відкрили.

• Плутати сецесію з обструкцією. Сецесія — це масовий вихід студентів з університету на знак протесту (як-от 1901 р.). Обструкція — це зрив роботи парламенту чи сейму через затягування засідань (українські посли в Галицькому сеймі). Це різні форми боротьби.

• Вважати А. Потоцького російським урядовцем. Андрій Потоцький був австрійським намісником Галичини, польським аристократом. Його вбивство 1908 р. було пов'язане з виборчими зловживаннями в Галичині, а не з російською політикою.

• Вважати еміграцію 1900–1914 рр. переселенням до Сибіру. З Галичини й Буковини українці емігрували за океан — до США, Канади, Бразилії, Аргентини. Переселення до Сибіру було характерне для Наддніпрянщини в межах Російської імперії (Столипінська аграрна реформа).

Тема 19 програми НМТ з історії України охоплює суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 1900–1914 рр. Ось що варто знати про формат перевірки.

• Дати теми: 1900 р. — обрання Андрея Шептицького митрополитом; 1907 р. — запровадження загального виборчого права для чоловіків в Австро-Угорщині.

• Єдине поняття теми — «загальне виборче право». Пам'яток і картосхеми тема не має.

• Завдання «3 з 7» (№ 28–30 у тесті НМТ): по 1 балу за кожен правильний варіант, до 3 балів. У завданнях з цієї теми можуть перевіряти форми боротьби українців Галичини — їх треба відрізняти від подій у Наддніпрянщині.

• Завдання на послідовність (№ 25–27): 3 бали за весь правильно вибудуваний ряд, 2 бали — за правильні першу й останню події, 1 бал — лише за одну з них. Опорний ряд теми: 1900 — 1907 — 1908 — 1914.

• У демоваріанті НМТ-2026 завдання з теми 19 немає, але зміст НМТ визначає вся програма, тому готуватися треба за всіма темами.

• 1902 — аграрні страйки у Східній Галичині; до 1914 — перша хвиля трудової еміграції до США й Канади.

• 1907 — запровадження загального виборчого права для чоловіків на виборах до австрійського парламенту; українські посли у Відні створили Український парламентський клуб.

• Боротьба за університет: сецесія 1901 р., загибель А. Коцка 1910 р., обіцянка уряду відкрити університет до 1916 р. (зірвана війною).

• 1908 — Мирослав Січинський убив намісника Галичини Андрія Потоцького на знак протесту проти виборчих зловживань.

• 1914 — компроміс щодо виборів до Галицького сейму гарантував українцям понад чверть мандатів, але вибори зірвала Перша світова війна.

• Форми боротьби українців Галичини: віча, аграрні страйки, сецесія, обструкція, політичний терор.