Власне українська й запозичена лексика

За походженням усі слова української мови поділяють на дві великі групи: власне українську (її ще називають питомою) і запозичену лексику. Власне українські слова або успадковані від давніших мовних спільнот, або утворені вже в українській мові з її власних коренів, префіксів і суфіксів. Запозичені слова прийшли з інших мов разом із торгівлею, релігією, наукою, технікою чи модою.

Власне українську лексику мовознавці поділяють на шари за часом виникнення. Перші три шари успадковані, четвертий утворено вже в українській мові. Кожен наступний шар молодший і спільний для меншої кількості мов:

Спорідненість індоєвропейських слів легко побачити, якщо їх порівняти: укр. мати, лат. mater, англ. mother; укр. три, лат. tres, англ. three; укр. брат, англ. brother. Ці мови не позичали слів одна в одної — вони успадкували їх від спільної прамови. Тому всі чотири шари з таблиці належать до власне української лексики, а не до запозичень. Зверни увагу на двозначність назви: «власне українськими» називають і всю питому лексику, і лише її наймолодший шар. У тестових завданнях власне українські слова зазвичай протиставляють запозиченим, тобто мають на увазі всю питому лексику.

Окремий випадок — слово, утворене в українській мові від запозиченого кореня: кобзар (від тюркського за походженням кобза), футбольний, комп’ютерний. Будова в такого слова українська, але корінь іншомовний. У завданнях на походження вирішує саме корінь: якщо корінь запозичений, слово зараховують до запозичень. Натомість паляниця (від палити) чи соняшник (від сонце) — питомі: і корінь, і суфікс у них українські.

Власне українська лексика — ядро словника. Це назви родинних стосунків, частин тіла, явищ природи, праці, найуживаніших дій і ознак. Саме з таких слів складаються щоденні речення, і саме вони найчастіше стають українськими відповідниками до запозичень: ліміт — межа, ентузіазм — запал, ігнорувати — нехтувати.

Запозичене слово — це слово, яке прийшло з іншої мови й пристосувалося до української вимови, правопису та граматики. Українці століттями контактували з багатьма народами, тому запозичення в нашій мові мають різне джерело й різний вік.

Давні запозичення засвоїлися так добре, що мовці вже не відчувають їхнього іншомовного походження. Звук [ф], незвичний для давньої української вимови, у старих запозиченнях замінювали на [п], [х] або [хв]: Пилип (грец. Philippos), Хома, Юхим, Осип, хвіртка (з німецької, найімовірніше через польське furtka). Початкові [а] та [е] теж змінювалися: Олександр, Олексій, Олена, Омелян. Такі слова — запозичення, хоча «чужих» ознак у них уже не видно.

Окремий спосіб запозичення — словотвірна калька: іншомовне слово перекладають частинами, морфема за морфемою. Правопис — калька грецького orthographia (orthos «правильний» + grapho «пишу»), підмет — латинського subjectum («під» + «кинутий»), займенник — латинського pronomen («замість» + «ім’я»). Корені в кальках українські, тому за формою вони не відрізняються від питомих слів.

Кожне запозичення проходить освоєння. Воно пристосовується до української вимови й правопису, отримує українські закінчення (студент — студента — студентові), дієслівний суфікс -ува- (ігнорувати, ремонтувати) і стає основою для нових слів (футболіст, футбольний). Граматично не освоєна лише частина іменників: кафе, таксі, меню, журі не змінюються за відмінками.

Точне походження слова встановлює етимологічний словник. На НМТ словника немає, тож допомагають ознаки — звуки й частини слова, нетипові для питомої лексики. Ці ознаки мають історичне пояснення. У давній мові слова не починалися з голосних [а] та [е]: перед ними з’являвся приставний звук або голосний змінювався. Тому питомі ягня, ягода, яблуко мають на початку [йа], а озеро, олень, один, осінь — [о] там, де в польській мові jezioro, jeleń, jeden, jesień. Звука [ф] у давній мові взагалі не було.

Зверни увагу на звук [ґ]. Буквою ґ його позначають у нечисленних питомих словах (у звуконаслідувальному ґава, в експресивному ґуля) і в давно засвоєних запозиченнях (ґанок, ґрунт, ґвалт прийшли через польську з німецької). У більшості загальних назв іншомовного походження звук [g] передають буквою г: газета, гарантія, гімназія. За правописом 2019 року в прізвищах та іменах людей можна писати і г, і ґ: Гете і Ґете. Тому [ґ] — ознака лише частини запозичень.

Найважливіше: ознаки працюють в один бік. Якщо повнозначне слово починається з [е] чи має збіг голосних у корені, воно майже напевно запозичене. Але відсутність ознак нічого не доводить: шлюб, цікавий, кавун, гарбуз, тютюн, шахта звучать цілком «по-українському», проте запозичені. Такі слова доводиться просто запам’ятати, тому в таблиці мов-джерел їх чимало.

Запозичення — не помилка, а природний спосіб поповнювати словник. Помилкою стає недоречне запозичення: коли в мові є точний і загальновідомий український відповідник, а текст не потребує терміна. Розрізняй три ситуації.

1. Запозичення — єдина назва поняття. Телефон, комп’ютер, футбол, театр, атом не мають повноцінних українських замінників. Вигадувати їх не треба: футбол ніхто не називає «копаним м’ячем», хоч такий відповідник колись пропонували.

2. Запозичення — термін. У науковому й офіційно-діловому стилях доречні точні терміни: фотосинтез, дифузія, синтаксис, ратифікація, преамбула. Вони однозначні й зрозумілі фахівцям у різних країнах. Багато термінів — інтернаціоналізми: вони звучать схоже в багатьох мовах (демократія, університет, біологія).

3. Запозичення має звичний український відповідник. У розмовному, художньому й публіцистичному мовленні природніше звучить український відповідник: межа замість ліміт, нехтувати замість ігнорувати, творчий замість креативний, переважати замість превалювати.

Надмірні запозичення роблять текст важчим і менш зрозумілим. Порівняй: «Ми превалюємо над конкурентами, бо мотивація команди перманентна» — і «Ми переважаємо суперників, бо команда постійно працює з натхненням». Друге речення передає той самий зміст, але його легше прочитати.

Протилежна крайність — вважати помилкою кожне запозичене слово. Термін у підручнику фізики чи в тексті закону — норма. Тому, оцінюючи запозичення, завжди питай себе про стиль і адресата: для кого й навіщо написано текст. Уміння дібрати до запозичення український відповідник НМТ перевіряє в лексичних завданнях, і у 2026 році таке завдання виявилося одним із найскладніших. Цьому присвячено два наступні уроки.

Чотири завдання у форматі НМТ: вибір однієї відповіді з чотирьох або п’яти варіантів.

Приклад 1. Рядок, у якому всі слова запозичені

Завдання: «Усі слова запозичені в рядку».

• А ангел, соняшник, фасад, радіо

• Б етап, ґанок, аеропорт, ескіз

• В ефект, ґава, океан, авжеж

• Г фонтан, вишиванка, какао, екран

Розв’язання:

1. Не доводимо запозиченість кожного слова, а шукаємо в кожному рядку одне «зайве» питоме слово — так швидше.

2. У рядку А соняшник утворено від сонце українським суфіксом — слово питоме, рядок відпадає.

3. У рядку В ґава — питоме слово зі звуком [ґ], а авжеж — питома частка з початковим [а]. Рядок відпадає.

4. У рядку Г вишиванку утворено від вишивати — це питоме слово.

5. У рядку Б: етап (початковий [е]), ґанок (давнє запозичення з [ґ]), аеропорт (початковий [а], збіг голосних), ескіз (початковий [е]) — усі запозичені.

Відповідь: Б. Пастки тут — ознаки, що «спрацьовують» хибно: [ґ] у слові ґава і початковий [а] в частці авжеж не роблять ці слова запозиченими.

Приклад 2. Запозичення без жодних ознак

Завдання: «Запозиченим є слово».

• А дядько

• Б паляниця

• В цікавий

• Г щедрівка

• Д снігур

Розв’язання:

1. Фонетичних ознак запозичення немає в жодному слові, тож допомогти може лише знання походження.

2. Дядько і снігур — східнослов’янські слова; паляницю й щедрівку утворено в українській мові від палити і щедрий.

3. Цікавий — запозичення з польської мови (пол. ciekawy).

Відповідь: В. Хто шукає лише «звукові» ознаки, тут розгублюється. Тому запозичення без ознак — цікавий, шлюб, раптом, кавун, гарбуз, тютюн — варто вивчити списком.

Приклад 3. Доречність запозичення в реченні

Завдання: «Запозичене слово доцільно замінити українським відповідником у реченні».

• А Під час фотосинтезу рослини поглинають вуглекислий газ.

• Б Верховна Рада ратифікувала міжнародну угоду.

• В Друже, давай лімітуємо час на ігри до години.

• Г Префікс і суфікс — значущі частини слова.

Розв’язання:

1. Речення А — науковий стиль, фотосинтез — термін, відповідника не має. Запозичення доречне.

2. Речення Б — офіційно-діловий стиль, ратифікувати — юридичний термін. Доречне.

3. Речення Г — навчальний текст про мову, префікс і суфікс — терміни мовознавства. Доречні.

4. Речення В — невимушена розмова з другом, а книжне лімітувати має простий відповідник обмежити: «Давай обмежимо час на ігри до години».

Відповідь: В. Запозичення не «погане» саме собою: ми оцінюємо, чи відповідає воно стилю й ситуації.

Приклад 4. Збіг голосних — у корені чи на межі морфем

Завдання: «Ознаку запозичення — збіг голосних у корені — має слово».

• А поорати

• Б наодинці

• В заочний

• Г поет

Розв’язання:

1. Розбираємо слова за будовою: по-орати (префікс по- і корінь ор-), на-один-ці (префікс на- і корінь один-), за-оч-н-ий (префікс за- і корінь оч-, як в око).

2. У трьох словах голосні зустрілися на межі префікса й кореня — для питомих слів це звичайне явище.

3. У слові поет збіг [ое] всередині кореня; слово грецького походження.

Відповідь: Г. Щоб не помилитися, спершу знайди префікс: якщо голосні розділені межею морфем, ознаки запозичення немає.

Найчастіші помилки в завданнях на походження слів:

• «Є [ґ] — отже, запозичене». Слова ґава й ґуля питомі. Правильно: [ґ] — лише одна з підказок; окремі звуконаслідувальні й експресивні питомі слова теж мають цей звук, а багато запозичень, навпаки, мають [г] (газета, гітара).

• Початковий [а] чи [е] у вигуках і частках. Ах, ага, агов, ей, еге, авжеж записують до запозичень. Правильно: правило про початкові [а], [е] стосується повнозначних слів — іменників, прикметників, дієслів.

• Збіг голосних на межі морфем. Поорати, наодинці, заочний вважають запозиченими. Правильно: ознака — збіг голосних усередині кореня (театр, діалог), а не на межі префікса й кореня.

• «Немає ознак — отже, питоме». Шлюб, цікавий, раптом, кавун, гарбуз, шахта не мають жодної ознаки, але запозичені. Правильно: ознаки доводять запозиченість, а їхня відсутність нічого не доводить; давні запозичення вчимо списком.

• «Запозичення — завжди помилка». Учні «виправляють» терміни в науковому чи офіційному тексті. Правильно: термін у науковому й офіційно-діловому стилі доречний; замінюємо запозичення лише тоді, коли є звичний відповідник, а текст не потребує терміна.

• Слово з українським суфіксом вважають питомим. Кобзар, футбольний, комп’ютерний утворено в українській мові, але від запозиченого кореня. Правильно: у завданнях на походження дивимося на корінь.

У демоваріанті НМТ-2026 окремого завдання «визнач походження слова» немає. Розділ «Лексикологія. Фразеологія» там представлено завданнями 10 і 14 (лексична помилка), 15 (синонім до слова) і 26 («логічні пари» з фразеологізмами) — разом 7 із 45 тестових балів. Проте програма прямо називає «лексику української мови за походженням: власне українську лексику, лексичні запозичення з інших мов». Отже, завдання на кшталт «усі слова запозичені в рядку» може з’явитися серед завдань з вибором однієї відповіді: 4 варіанти (А–Г) у завданнях 1–10 або 5 варіантів (А–Д) в 11–25, 1 бал.

Знання з цього уроку працює й опосередковано:

• у завданні 15 (синонім до слова, у демо 2026) і в завданні на український відповідник до іншомовного слова, яке було на НМТ-2026 (епатувати — вражати), спершу треба розпізнати, що слово запозичене;

• у завданні 8 (орфографічні помилки в реченнях) перевіряють і написання слів іншомовного походження;

• у завданнях на лексичну помилку (10 і 14 у демо 2026) помилкою може виявитися недоречне запозичення.

Стратегія: у завданні «усі слова запозичені» чи «усі слова питомі» не доводь кожне слово, а шукай одне зайве в кожному рядку. Орієнтовний час — до хвилини. На всю мовну частину тесту відведено орієнтовно 60 хвилин на 30 завдань, тож лексичні завдання розв’язуй швидко, щоб лишити час на «логічні пари» 26–30: кожне з цих завдань коштує до 4 балів.

• Власне українська лексика — успадковані слова (індоєвропейські, спільнослов’янські, східнослов’янські) і слова, утворені в українській мові.

• Запозичення прийшли з грецької, латинської, тюркських, польської, німецької, французької, англійської та інших мов.

• Ознаки запозичень: початкові [а], [е] у повнозначних словах, звук [ф], збіг голосних у корені, незмінювані іменники на -о, -е, -і, -у, іншомовні префікси й суфікси.

• Звук [ґ] — ознака лише частини запозичень: ґава і ґуля питомі.

• Відсутність ознак не доводить питомості: шлюб, цікавий, кавун запозичені.

• Словотвірна калька (правопис, підмет) — переклад іншомовного слова частинами.

• Доречність запозичення залежить від стилю: термін — у науці й праві, український відповідник — у невимушеному мовленні.