Валер’ян Підмогильний «Місто»: сюжет і образ Степана Радченка

Валер'ян Підмогильний (1901–1937) — український письменник, перекладач, одна з ключових постатей «розстріляного відродження». Народився на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина), навчався в Першому катеринославському реальному училищі, згодом — у Катеринославському університеті (курсу не закінчив). Зазнав репресій: 1934 року заарештований, 1937-го розстріляний. Роман «Місто» — його найвідоміший твір, датований «1927. Київ» і виданий 1928 року. Це перший український урбаністичний роман: уперше в українській літературі місто стало не тлом, а головним чинником, що формує героя, його конфлікти й світогляд.

Дія роману відбувається в Києві середини 1920-х років — у добу непу й українізації. Це час, коли після голоду й розрухи громадянської війни місто поволі оживає: працюють крамниці, інститути, театри, видаються журнали. У романі згадано реальні київські топоніми: Поділ (історичний район біля Дніпра, де оселяється Степан), Хрещатик (головна вулиця), Володимирський горб, Андріївський узвіз. Ці локації не просто географічні позначки — вони творять простір, який герой долає фізично й символічно.

Роман має два епіграфи, що задають його філософську тональність. Перший — із Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола…». Він натякає на двоїсту природу людини, на боротьбу плоті й духу, яка розгортатиметься в долі Степана. Другий — із роману Анатоля Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?». Це питання про свободу, обмежену фізичним існуванням, стане ключовим для героя, який щоразу потрапляє в залежність від власних бажань.

Композиційно роман складається з двох частин. Розповідь ведеться від третьої особи, однак наратор постійно занурюється у внутрішній світ Степана — його думки, сумніви, почуття. Така манера оповіді дає змогу простежити психологічну еволюцію героя зсередини, не вдаючись до прямого авторського коментаря.

На початку роману Степанові Радченку 25 років. Він — колишній підпасич (пастух), учасник повстанського руху, секретар сільського бюро. Разом з односельцями Надійкою й Левком він пливе пароплавом Дніпром до Києва, щоб вступити до інституту. Ця подорож — символ переходу зі світу села у світ міста, з минулого в майбутнє.

У Києві Степан знаходить житло в крамаря Гнідого на Подолі. Спершу він спить у повітці біля корів — це підкреслює його чужинність, низький соціальний статус. Він вступає до інституту, дістає стипендію й починає освоювати міське життя. Спочатку місто викликає в нього ненависть — воно здається йому ворожим, чужим, розбещеним. Але поступово його ставлення змінюється, і він формулює ключову для себе думку: «Не ненавидіти треба місто, а здобути». Це гасло стає його життєвою програмою.

Степан пише перше оповідання — про бритву. Він несе його до критика Світозарова, але той відмовляється читати, що стає для Степана болючим ударом. Тоді ж Степан рве стосунки з Надійкою, яка приїхала з ним із села, — вона більше не відповідає його новим амбіціям. Він стає коханцем своєї господині Тамари Василівни, яку називає «мусінькою». Цей таємний зв'язок — його перша «перемога» над містом, спосіб утвердити себе. Після бійки з її сином Максимом Степан змушений переїхати до земляка Бориса.

Далі кар'єра Степана стрімко розвивається. Він викладає українську мову на курсах (відлуння політики українізації), друкується під псевдонімом «Стефан Радченко», видає збірку оповідань, стає секретарем журналу й кидає інститут — освіта йому більше не потрібна, він уже письменник. У цей період він дружить із поетом Вигорським, який стає його літературним однодумцем.

Фінал роману трагічний і неоднозначний. Зоська Голубовська, міська дівчина, якій Степан обіцяв одружитися, а потім кинув, отруюється й помирає. Надійка виходить заміж за Бориса й холодно приймає Степана, коли він навідується до них. Степан знову зустрічає балерину Риту, яку вперше побачив на вечірці. Уночі після зустрічі з нею він сідає писати «повість про людей» — спробу осмислити все, що з ним сталося. Він лишається в місті, але його «здобуття» обертається самотністю.

Степан Радченко — головний герой роману, чия еволюція становить основний зміст твору. На початку роману він — сільський юнак, який збирається вивчитись у Києві й повернутися в село, щоб нести туди нове життя. Він зневажає міщан, вважає себе «новою силою», покликаною змінити світ. Його свідомість ще цілком сільська: він мислить категоріями обов'язку, служіння, колективу.

Однак місто швидко змінює його. Степан поступово переймає міські звички: починає дбати про одяг, про зовнішній успіх, про кар'єру. Він соромиться свого простого імені «Степан» і починає підписувати свої твори як «Стефан Радченко» — це не просто псевдонім, а символ розриву з минулим, спроба створити нову, «міську» ідентичність. Він хоче, щоб його сприймали не як учорашнього пастуха, а як столичного письменника.

Найпомітніша риса еволюції Степана — те, що він починає використовувати людей як сходинки для власного піднесення. Надійка, яка їхала з ним із села й вірила в нього, стає йому непотрібною, щойно він опиняється в місті. Тамара Василівна («мусінька») потрібна йому для самоствердження — через неї він уперше відчуває владу над містом. Зоська — чергова сходинка: він обіцяє їй одруження, але кидає, коли вона перестає бути йому корисною. Борис дає йому притулок, Вигорський — літературне товариство, але Степан і їх використовує радше для власних цілей, ніж щиро дружить.

Успіх Степан здобуває ціною самотності й моральних втрат. У фіналі він — письменник і городянин, який «здобув» місто: має публікації, посаду, визнання. Але він глибоко розчарований і самотній. Зоська, яку він зрадив, отруїлася. Надійка вийшла заміж за іншого й холодна з ним. Справжньої близькості немає ні з ким. «Повість про людей», яку він пише вночі після зустрічі з Ритою, — це спроба зрозуміти себе й інших, осмислити той шлях, який він пройшов, і тих людей, яких він використав і втратив.

Жінки в романі «Місто» — не просто любовні інтереси Степана. Кожна з них репрезентує певний етап його сходження в місті, певний щабель «підкорення» Києва. Чотири жінки — Надійка, Тамара Василівна (мусінька), Зоська й Рита — утворюють своєрідну шкалу, якою Степан рухається від села до богеми.

Надійка (Надія Семенівна) — односельчанка Степана, його перше кохання. Вона приїжджає з ним до Києва, вірить у нього, сподівається на спільне майбутнє. Але Степан, щойно опинившись у місті, відштовхує її: вона нагадує йому про село, про його минуле, яке він прагне забути. Надійка виходить заміж за Бориса, земляка Степана, і в фіналі холодно приймає колишнього коханого. Вона — символ села, яке Степан зрадив.

Тамара Василівна, яку Степан називає «мусінькою», — дружина крамаря Гнідого, його господиня. Вона старша за Степана, досвідченіша, і їхній таємний зв'язок стає для нього першою «перемогою» над містом. Через інтимні стосунки з жінкою, яка належить до міщанського світу Подолу, Степан уперше відчуває, що може підкорити це чуже середовище. Водночас мусінька — це міщанський, «низовий» Київ, який Степан зневажає, але використовує.

Зоська (Зося Голубовська) — вередлива, мрійлива міська дівчина. Степан обіцяє одружитися з нею, але згодом кидає, коли вона перестає відповідати його кар'єрним планам. Зоська не витримує зради — вона отруюється й помирає. Її смерть — найтрагічніший наслідок Степанового егоїзму. Зоська символізує міське середовище, яке Степан підкорює, але водночас руйнує.

Рита — балерина з Харкова, яку Степан уперше зустрічає на вечірці в артистичному колі. Вона вільна, незалежна, належить до богеми. Степан знову зустрічає її наприкінці роману, і саме після цієї зустрічі він сідає писати «повість про людей». Рита — останній щабель: артистичний, мінливий світ, якого Степан так і не досягає повністю.

У цьому розділі розберемо типові завдання НМТ на тему «Міста» Підмогильного. Кожен приклад супроводжується покроковим поясненням.

Приклад 1. Думка «Не ненавидіти треба місто, а здобути»

Завдання: Думка «Не ненавидіти треба місто, а здобути» належить…

Покроковий розв'язок:

1. Згадай, хто з героїв роману формулює життєву програму щодо міста. Це Степан Радченко — саме він вирішує не ненавидіти місто, а підкорити його.

2. Перевір дистрактори: Левко — односелець Степана, другорядний персонаж; Вигорський — поет, друг Степана; Мокій Мазайло — герой п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»; Андрюша — герой новели Хвильового «Я (Романтика)».

3. Відповідь: Степанові Радченку.

Чому інші варіанти неправильні: Левко не має такої життєвої програми; Вигорський — поет, не формулює цього гасла; Мокій Мазайло й Андрюша — персонажі з інших творів, не з «Міста».

Приклад 2. Логічні пари: персонаж ↔ роль у житті Степана

Завдання: Установи відповідність між персонажем (1–4) та його роллю в житті Степана (А–Д).

1 Надійка | 2 Тамара Василівна | 3 Зоська | 4 Світозаров

А Односельчанка, з якою Степан плив до Києва | Б Господиня-«мусінька» з Подолу | В Міська дівчина, що отруїлася після розриву | Г Критик, що відмовився читати оповідання | Д Балерина з Харкова (зайве)

Покроковий розв'язок:

1. Надійка (1) — односельчанка, яка пливе зі Степаном до Києва. Відповідь: А.

2. Тамара Василівна (2) — дружина крамаря Гнідого, «мусінька». Відповідь: Б.

3. Зоська (3) — міська дівчина, що отруїлася після того, як Степан її кинув. Відповідь: В.

4. Світозаров (4) — критик, який відмовився читати перше оповідання Степана. Відповідь: Г.

5. Д (балерина з Харкова) — зайва, це Рита.

Приклад 3. Роман «Місто» починається тим, що Степан…

Завдання: Роман «Місто» починається тим, що Степан…

Покроковий розв'язок:

1. Пригадай першу сцену роману: Степан пливе пароплавом Дніпром до Києва разом з Надійкою й Левком.

2. Перевір дистрактори: «повертається з війни до Одеси» — не з «Міста»; «приїздить потягом до Харкова» — дія відбувається в Києві, не в Харкові; «тікає з ешелону в тайзі» — не з цього твору; «їде возом на ярмарок» — не початок роману.

3. Відповідь: пливе пароплавом Дніпром до Києва з Надійкою й Левком.

Чому інші варіанти неправильні: вони або переносять дію в інше місто (Одеса, Харків), або описують сцени з інших творів, або не відповідають початку роману.

Приклад 4. Свої оповідання Степан підписує як…

Завдання: Свої оповідання Степан підписує як…

Покроковий розв'язок:

1. Згадай, який псевдонім обирає Степан: він соромиться свого простого імені й підписується «Стефан Радченко».

2. Перевір дистрактори: «Степан Гнідий» — Гнідий — це прізвище крамаря, у якого Степан винаймав житло; «С. Вигорський» — Вигорський — поет, друг Степана; «Стефан Рудченко» — пастка: Рудченко — справжнє прізвище Панаса Мирного, а не героя Підмогильного; «Степан Світозаров» — Світозаров — критик.

3. Відповідь: «Стефан Радченко».

Чому інші варіанти неправильні: Гнідий — прізвище господаря, а не Степана; Вигорський — окремий персонаж; Рудченко — прізвище Панаса Мирного (письменника XIX ст.), а не героя «Міста»; Світозаров — критик, який відмовився читати Степана.

• Плутати Радченка (герой «Міста») з Рудченком (справжнє прізвище Панаса Мирного). Запам'ятай: Радченко — персонаж Підмогильного, Рудченко — псевдонім Панаса Мирного (справжнє прізвище — Рудченко). На НМТ можуть дати «Стефан Рудченко» як дистрактор.

• Вважати, що Степан повертається в село. У фіналі він лишається в місті й пише «повість про людей». Його еволюція — це рух від села до міста, а не навпаки.

• Переплутати жінок: Надійка — односельчанка, що приїхала зі Степаном; мусінька (Тамара Василівна) — дружина Гнідого, старша господиня-коханка; Зоська — міська дівчина, що отруїлася; Рита — балерина з Харкова. Не плутай їхні ролі.

• Переносити дію до Харкова. Місто роману — Київ. Хоча Рита приїжджає з Харкова, основна дія відбувається в Києві.

• Вважати Вигорського критиком, а Світозарова поетом. Навпаки: Вигорський — поет, друг Степана; Світозаров — критик, який відмовився читати перше оповідання Степана.

• Бачити в Степані лише переможця без внутрішніх втрат. Він «здобуває» місто, але ціна — самотність, смерть Зоськи, втрата Надійки, моральне спустошення. Його успіх трагічний і неоднозначний.

Роман «Місто» входить до програми НМТ з української літератури під номером 4.11. Відповідно до вимог, ти маєш уміти характеризувати героїв, упізнавати їх за цитатами, визначати проблематику й жанр роману. Пункт 8 «Вимог» прямо вказує: упізнавати героїв за цитатними характеристиками й репліками.

У демонстраційному варіанті НМТ-2026 завдання 8 (вибір однієї з п'яти, 1 бал) перевіряло саме вміння впізнати героя за цитатною самохарактеристикою — і це завдання стосувалося теми 4.11, тобто «Міста» Підмогильного.

Формат тесту:

• Завдання 1–25 — вибір однієї правильної відповіді з п'яти (А–Д). 0 або 1 бал за кожне.

• Завдання 26–30 — «логічні пари» (1–4 → А–Д). 1 бал за кожну правильно встановлену пару, максимум 4 бали.

Стратегія виконання: звертай увагу на ключові маркери, які одразу вказують на «Місто». Це — пароплав, Київ, Поділ, прізвище Гнідий, слово «мусінька», псевдонім «Стефан Радченко», ім'я Зоська, прізвища Вигорський і Світозаров. Якщо в завданні згадано хоча б один із цих маркерів, імовірно, йдеться про роман Підмогильного. Орієнтовно витрачай 2 хвилини на одне завдання.

• «Місто» — роман Валер'яна Підмогильного, датований «1927. Київ», виданий 1928 року. Це перший український урбаністичний роман.

• Дія відбувається в Києві середини 1920-х років — доби непу й українізації. У романі згадано Поділ, Хрещатик, Володимирський горб, Андріївський узвіз.

• Степан Радченко — сільський юнак, колишній підпасич і повстанець, який приїжджає до Києва вчитися й вирішує «здобути» місто, а не ненавидіти його.

• Еволюція Степана: від селянина, що прагне повернутися в село, до міського письменника «Стефана Радченка», який використовує людей як сходинки й успіх здобуває ціною самотності.

• Жінки в романі — етапи підкорення міста: Надійка (село), Тамара Василівна «мусінька» (міщанський Поділ), Зоська (міська дівчина, що отруїлася), Рита (артистична богема).

• Фінал: Зоська отруїлася, Надійка вийшла заміж за Бориса, Степан зустрічає Риту й уночі пише «повість про людей» — спробу осмислити свій шлях.