Сучасний літературний процес: загальний огляд

Розділ 6 програми НМТ з української літератури має назву «Сучасний літературний процес (кінець XX – початок XXI ст.)». У ньому подано загальний огляд, основні тенденції та постмодернізм як літературне явище. Важливо знати: програма не називає жодного конкретного твору чи автора для вивчення в цьому розділі. Ти маєш орієнтуватися в добі, а не в текстах.

Передумови появи нового літературного етапу

Сучасний літературний процес не виник на порожньому місці. Його підготували суспільно-політичні зміни другої половини 1980-х років:

• Чорнобильська катастрофа (1986) — підірвала довіру до радянської системи й офіційної пропаганди.

• «Перебудова» й гласність кінця 1980-х — послаблення ідеологічного контролю, можливість говорити про раніше заборонені теми.

• Послаблення цензури — друкувати почали те, що раніше не пропустили б.

• Поява неформальних літературних угруповань — молоді автори об'єднувалися без дозволу Спілки письменників.

Етапи розвитку

У сучасному літературному процесі можна виокремити кілька етапів. Поглянь на хронологію:

Кінець 1980-х — час, коли в літературу ввійшли вісімдесятники. Вони створювали неформальні угруповання, влаштовували карнавальні поетичні вистави, ламали радянські канони. 1990-ті стали добою незалежності: цензуру знято, але книжковий ринок розвалювався — державні видавництва занепадали, наклади були мізерними. Саме тоді розквітла постмодерністська гра, епатаж, іронія. У 2000-х книжковий ринок почав відроджуватися: з'явилися незалежні видавництва, книжкові фестивалі, масова література. Після 2014 року, а особливо після 2022-го, на перший план вийшла література війни — свідчення, щоденники, документальна проза й поезія.

Що не належить до сучасного літературного процесу

Це принципове питання для НМТ. До сучасного літературного процесу (кінець XX – початок XXI ст.) не належать:

• Шістдесятники (1960-ті) — Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч. Хоча деякі з них писали й після 1991 року, їхнє покоління сформувалося в 1960-х.

• Дисиденти — Василь Стус (репресований, помер 1985 р.).

• Письменники-емігранти програми — Іван Багряний, Євген Маланюк. Їхні твори повернули читачам у 1990-х, але вони належать до літератури еміграції, а не до сучасного процесу.

Запам'ятай: факт, що твір видають і читають сьогодні, не робить його частиною сучасного літературного процесу. Сучасний процес — це те, що створюється зараз або в останні 30–40 років, а не те, що просто передруковують.

Проголошення незалежності України 1991 року кардинально змінило літературне життя. Те, що десятиліттями було неможливим, стало реальністю. Розгляньмо головні зміни.

Зняття ідеологічної цензури

У радянські часи кожен текст проходив через цензуру — ідеологічний відділ вирішував, що можна друкувати, а що ні. Обов'язковим методом був соціалістичний реалізм. Після 1991 року цензуру скасували, і соціалістичний реалізм перестав бути примусовим. Це означало повну свободу тем, форм і стилів. Автори могли писати про репресії, голодомор, національну історію, релігію, секс — про все, що раніше було під забороною.

Повернення заборонених імен

Наприкінці 1980-х — у 1990-х роках в Україні почали масово видавати авторів, чиї твори були заборонені. Це три великі групи:

Їхні твори не лише видали в Україні, а й увели до шкільних програм. Ти вивчаєш «Тигролови» Багряного та «Уривок з поеми» Маланюка саме завдяки цьому процесу повернення.

Нові інституції

Після 1991 року виникли незалежні видавництва, які не залежали від держави. Найвідоміші:

• «А-ба-ба-га-ла-ма-га» (засноване 1992 р. Іваном Малковичем) — дитяча й доросла література.

• «Видавництво Старого Лева» (Львів, засноване 2001 р.) — сучасна українська проза й поезія.

• «Смолоскип» (засноване 1990 р.) — відновлення заборонених авторів.

З'явилися книжкові фестивалі, які стали центрами літературного життя:

• Форум видавців у Львові — з 1994 року, найстаріший книжковий ярмарок України.

• «Книжковий Арсенал» у Києві — з 2011 року, масштабний літературний фестиваль.

Важливу роль відіграли літературні часописи: «Четвер» (заснований 1989 р. Юрієм Іздриком), «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг, з 1994 р.). Вони друкували молодих авторів, яких не брали в «товсті» радянські журнали.

Криза 1990-х і відродження

Не все було райдужно. У 1990-х роках державне книговидання фактично розпалося. Наклади книг були мізерними — 500–1000 примірників. Українська книжка програвала конкуренцію російськомовній, яку масово завозили. Лише у 2000–2010-х роках книжковий ринок почав відроджуватися: з'явилися мережі книгарень, зріс попит на українську книгу, а видавництва почали друкувати сучасних авторів накладами в десятки тисяч.

У сучасному літературному процесі прийнято виокремлювати два покоління, які ввійшли в літературу з різницею приблизно в десять років: вісімдесятники й дев'ятдесятники (їх ще називають дев'яностиками). Розуміння різниці між ними допоможе тобі правильно відповідати на питання НМТ.

Вісімдесятники

Вісімдесятники — покоління, що ввійшло в літературу в 1980-х роках, ще за радянської влади. Їхній творчий шлях починався в умовах пізнього СРСР, коли цензура вже слабшала, але ще діяла. Вони свідомо виходили за межі офіційного канону, шукали нових форм, тяжіли до інтелектуалізму.

Найвідоміші представники:

• Юрій Андрухович — поет, прозаїк, есеїст, один із засновників «Бу-Ба-Бу».

• Віктор Неборак — поет, член «Бу-Ба-Бу».

• Олександр Ірванець — поет, прозаїк, драматург, член «Бу-Ба-Бу».

• Оксана Забужко — поетеса, прозаїкиня, есеїстка, авторка культового роману «Польові дослідження з українського сексу».

• Іван Малкович — поет, засновник видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га».

• Ігор Римарук — поет, упорядник антології «Вісімдесятники», головний редактор журналу «Сучасність».

• Василь Герасим'юк — поет, представник «гуцульського бароко».

Дев'ятдесятники

Дев'ятдесятники (дев'яностики) — покоління, що заявило про себе в 1990-х роках, уже в незалежній Україні. Вони не знали радянської цензури як перешкоди для публікації, тому почувалися цілком вільними. Їхня поетика — епатаж, іронія, урбанізм, гра з читачем, свобода від будь-якого канону.

Найвідоміші представники:

• Сергій Жадан — поет, прозаїк, перекладач, учасник «Червоної фіри».

• Юрій Іздрик — прозаїк, поет, засновник часопису «Четвер».

• Тарас Прохасько — прозаїк, представник «станіславського феномену».

• Іван Андрусяк — поет, прозаїк, учасник «Нової дегенерації».

• Степан Процюк — прозаїк, учасник «Нової дегенерації».

Важливо: програма НМТ не називає жодного з цих авторів для обов'язкового вивчення. Їхні імена — орієнтири, які допомагають зрозуміти літературний процес. Розрізняти покоління корисно для загального огляду доби, але змісту їхніх творів програма не вимагає.

Порівняльна таблиця

Після 2000-х років у літературу прийшли нові автори, які продовжують і розвивають сучасний літературний процес. Їхні імена також не є обов'язковими для НМТ, але загальне розуміння динаміки процесу тобі знадобиться.

Одна з найяскравіших рис сучасного літературного процесу — поява неформальних літературних угруповань. Молоді автори об'єднувалися навколо спільних естетичних принципів, влаштовували поетичні вистави, видавали альманахи. Ці угруповання діяли в різних містах України. Угруповання — орієнтир для розуміння доби: програма НМТ їх не називає, а в демоваріанті 2026 року розділ 6 перевіряли завданням на ознаки постмодернізму.

«ЛуГоСад» — Львів, 1984

Назва складена з перших складів прізвищ засновників: Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський. «ЛуГоСад» діяв у Львові з 1984 року. Це було одне з перших неформальних літературних угруповань, яке заявило про себе ще до початку перебудови.

«Бу-Ба-Бу» — Львів, 1985

Найвідоміше літературне угруповання. Назва розшифровується як «Бурлеск — Балаган — Буфонада». Засноване 1985 року у Львові. Склад: Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець. «Бу-Ба-Бу» влаштовувало карнавальні поетичні вистави, де поезія поєднувалася з театром, грою, епатажем. Це яскравий приклад постмодерністської творчості (докладніше про постмодернізм — у наступних юнітах).

«Пропала грамота» — Київ, 1991

Київське угруповання, засноване 1991 року. Назва відсилає до повісті Миколи Гоголя. Склад: Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь. Вони продовжували традицію карнавальної, іронічної поезії.

«Нова дегенерація» — Івано-Франківськ, 1991–1994

Угруповання з Івано-Франківська (історична назва — Станиславів, звідки й термін «станіславський феномен»). Діяло з 1991 до 1994 року. Склад: Іван Андрусяк, Степан Процюк, Іван Ципердюк. Назва свідомо епатажна — виклик радянській моралі.

«Червона фіра» — Харків, 1990-ті

Харківське угруповання, що діяло в 1990-х роках. Склад: Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Ігор Пилипчук. Назва — іронічне обігрування радянської символіки («червона» — колір революції, «фіра» — віз, підвода).

Спільні риси угруповань

Усі ці угруповання об'єднувало кілька спільних рис:

• Епатаж — свідоме порушення звичних норм, шокування публіки.

• Гра — література як карнавал, театралізоване дійство.

• Протест проти офіційної радянської літератури — заперечення соціалістичного реалізму.

• Постмодерністська іронія — переосмислення класичних текстів, цитування, пародіювання.

Запам'ятай: угруповання — це орієнтир у літературному процесі, а не обов'язковий матеріал НМТ. Програма не вимагає знати їхні твори; зв'язок угруповання з містом просто допомагає уявити карту літературного життя.

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему сучасного літературного процесу. Кожне розв'яжемо крок за кроком.

Приклад 1. До сучасного літературного процесу належить…

Завдання: «До сучасного літературного процесу (кінець XX – початок XXI ст.) належить…»

Варіанти: А) шістдесятництво; Б) празька школа поетів; В) угруповання «Бу-Ба-Бу»; Г) ВАПЛІТЕ; Д) київські неокласики.

Розв'язання:

1. Визначаємо, які варіанти належать до інших періодів.

2. Шістдесятництво — 1960-ті роки, не належить до сучасного процесу.

3. Празька школа поетів — еміграційна література 1920–1940-х років.

4. ВАПЛІТЕ — літературна організація 1920-х років («розстріляне відродження»).

5. Київські неокласики — літературне угруповання 1920-х років.

6. «Бу-Ба-Бу» засноване 1985 року у Львові — це сучасний літературний процес.

Відповідь: В) угруповання «Бу-Ба-Бу».

Чому інші варіанти неправильні? Шістдесятництво — покоління 1960-х, празька школа — еміграція 1920–1940-х, ВАПЛІТЕ й київські неокласики — 1920-ті роки. Усі вони належать до інших літературних епох.

Приклад 2. Угруповання ↔ місто (логічні пари)

Завдання: «Установи відповідність між літературним угрупованням і містом, де воно діяло».

Ліві елементи: 1 «Бу-Ба-Бу», 2 «Пропала грамота», 3 «Нова дегенерація», 4 «Червона фіра».

Праві елементи: А Львів, Б Київ, В Івано-Франківськ, Г Харків, Д Прага.

Розв'язання:

1. «Бу-Ба-Бу» засноване у Львові (1985) → А.

2. «Пропала грамота» заснована в Києві (1991) → Б.

3. «Нова дегенерація» діяла в Івано-Франківську (1991–1994) → В.

4. «Червона фіра» діяла в Харкові (1990-ті) → Г.

5. Прага (Д) — зайвий елемент, це місто, де діяла празька школа поетів (еміграція).

Відповідь: 1 → А, 2 → Б, 3 → В, 4 → Г.

Приклад 3. Зміною в літературі після 1991 р. НЕ є…

Завдання: «Зміною в літературі після 1991 р. НЕ є…»

Варіанти: А) зняття ідеологічної цензури; Б) запровадження соціалістичного реалізму як обов'язкового методу; В) повернення творів письменників-емігрантів; Г) поява незалежних видавництв; Д) проведення книжкових фестивалів.

Розв'язання:

1. Згадуємо, що реально змінилося після 1991 року: цензуру зняли (А — правильна зміна), заборонених авторів повернули (В — правильна зміна), з'явилися незалежні видавництва (Г — правильна зміна), почали проводити книжкові фестивалі (Д — правильна зміна).

2. Соціалістичний реалізм був обов'язковим методом у радянські часи, а після 1991 року його скасували, а не запровадили.

3. Отже, те, чого НЕ було, — запровадження соціалістичного реалізму.

Відповідь: Б) запровадження соціалістичного реалізму як обов'язкового методу.

Приклад 4. Вісімдесятником є…

Завдання: «Вісімдесятником є…»

Варіанти: А) Василь Симоненко; Б) Іван Багряний; В) Юрій Андрухович; Г) Микола Хвильовий; Д) Євген Маланюк.

Розв'язання:

1. Василь Симоненко — шістдесятник (1960-ті).

2. Іван Багряний — письменник-емігрант (середина XX ст.).

3. Юрій Андрухович — увійшов у літературу в 1980-х, засновник «Бу-Ба-Бу» → вісімдесятник.

4. Микола Хвильовий — «розстріляне відродження» (1920-ті).

5. Євген Маланюк — письменник-емігрант, празька школа (1920–1940-ві).

Відповідь: В) Юрій Андрухович.

На НМТ учні часто припускаються однотипних помилок через нерозуміння хронологічних меж сучасного літературного процесу. Ось найпоширеніші пастки.

• Зараховувати до сучасного процесу шістдесятників (Симоненко, Драч, Костенко) лише тому, що деякі з них писали й після 1991 року. Пам'ятай: шістдесятники — покоління 1960-х, їхнє формування припало на зовсім іншу добу. Вони належать до літератури XX століття, а не до сучасного процесу.

• Вважати сучасною літературою письменників-емігрантів програми (Багряний, Маланюк) тільки тому, що їх повернули читачам у 1990-х. Повернення творів — це видавничий процес, а не творчий. Самі автори писали в середині XX століття.

• Плутати «Бу-Ба-Бу» з празькою школою поетів. «Бу-Ба-Бу» — львівське угруповання 1985 року, сучасний процес. Празька школа — еміграційне явище 1920–1940-х років. Їх розділяють десятиліття й різні літературні епохи.

• Плутати вісімдесятників і шістдесятників за співзвучністю назв. Вісімдесятники — 1980-ті, шістдесятники — 1960-ті. Різниця в 20 років. Запам'ятай: вісімдесятники — це сучасний процес, шістдесятники — ні.

• Шукати у варіантах конкретні сучасні твори як обов'язкові. Програма НМТ не називає жодного твору сучасної літератури для вивчення. Якщо в завданні бачиш назву сучасного роману чи поезії — це, швидше за все, дистрактор. Відповідь слід шукати серед загальних понять (угруповання, покоління, тенденції).

Розуміння того, як саме тема сучасного літературного процесу представлена в НМТ, допоможе тобі ефективно підготуватися.

Що каже програма

Рядок 6.1 програми НМТ з української літератури визначає: «Сучасний літературний процес (кінець XX – початок XXI ст.): загальний огляд; основні тенденції; постмодернізм як літературне явище». Пункт 19 «Вимог до знань і вмінь» зазначає, що ти маєш орієнтуватися в основних тенденціях розвитку сучасної літератури.

Як це виглядає в тесті

УЦОЯО заявляє: «Кожен розділ програми… буде представлено пропорційно». У демоваріанті НМТ-2026 розділ 6 представлений одним завданням — завдання 15 (вибір однієї з п'яти, 1 бал, на визначення ознак постмодернізму в прозових уривках).

Форми завдань НМТ-2026

Орієнтовний час на виконання всіх 30 завдань — 60 хвилин.

Стратегія виконання

Коли бачиш завдання про літературний напрям, угруповання чи автора, спершу визнач добу, до якої вони належать. Звертай увагу на реалії (історичні події, згадки про цензуру, незалежність) і спосіб письма (реалістичний, модерністський, постмодерністський). Це допоможе не сплутати сучасний літературний процес із шістдесятниками чи еміграційною літературою.

• Сучасний літературний процес — література кінця XX – початку XXI ст.: від 1980-х і 1991 р. до сьогодення.

• Після 1991 року знято цензуру, повернуто заборонених і еміграційних авторів, з'явилися незалежні видавництва й книжкові фестивалі.

• Покоління: вісімдесятники (Андрухович, Забужко, Неборак, Ірванець, Малкович) і дев'ятдесятники (Жадан, Іздрик, Прохасько, Андрусяк, Процюк).

• Угруповання: «ЛуГоСад» і «Бу-Ба-Бу» — Львів; «Пропала грамота» — Київ; «Нова дегенерація» — Івано-Франківськ; «Червона фіра» — Харків.

• Не належать до сучасного процесу: шістдесятники (1960-ті), дисиденти (Стус), письменники-емігранти (Багряний, Маланюк).