Реформи 1860–1870-х рр.: земська, міська, судова, військова

Земська реформа 1864 року стала однією з найважливіших ліберальних перетворень імператора Олександра II. Вона запровадила виборні органи місцевого самоврядування — земства — у губерніях і повітах. До 1864 року в Російській імперії не існувало установ, які б опікувалися місцевими господарськими потребами: усі питання вирішувала центральна влада або поміщики. Земства стали першим кроком до децентралізації управління, хоча й дуже обмеженою.

Структура земств: розпорядчі й виконавчі органи

Земська реформа передбачала двоповерхову систему органів. Розпорядчими органами були губернські й повітові земські збори. Вони збиралися раз на рік, ухвалювали бюджет, визначали напрями діяльності. Виконавчими органами стали земські управи — постійно діючі установи, які реалізовували рішення зборів. Управу очолював голова, якого обирали збори.

Вибори гласних: три курії та майновий ценз

Депутатів земства називали гласними. Їх обирали на три роки за трьома куріями (розрядами виборців). Перша курія — землевласники (власники щонайменше 200 десятин землі або нерухомості вартістю від 15 000 рублів). Друга курія — міські власники (власники нерухомості в місті або торгово-промислових підприємств із річним оборотом від 6 000 рублів). Третя курія — сільські громади (селяни, які брали участь у виборах через сільські сходи). Майновий ценз був настільки високим, що на виборах переважали дворяни. Селяни могли потрапити до земства, але їхня кількість була незначною.

Компетенція земств: господарські справи без політики

Земства опікувалися виключно місцевими господарськими справами. До їхніх повноважень належали: початкові (земські) школи, лікарні й фельдшерські пункти, будівництво й ремонт доріг, поштове сполучення, страхування від пожеж і падежу худоби, агрономічна допомога селянам, ведення статистики. Політичні питання земствам категорично заборонили. Губернатор контролював діяльність земств і міг скасувати будь-яке рішення, яке вважав незаконним.

Земства в українських губерніях

В Україні земства запровадили в шести губерніях: Чернігівській, Полтавській, Харківській, Катеринославській, Херсонській і Таврійській. Це були губернії Лівобережжя й Півдня. На Правобережжі — Київській, Подільській і Волинській губерніях — земства з'явилися лише 1911 року. Причина: уряд побоювався, що польська шляхта, яка домінувала в регіоні, використає земства для посилення свого впливу. Тому майже пів століття Правобережжя залишалося без органів місцевого самоврядування.

«Третій елемент» і значення земств

У земствах працювали наймані фахівці — вчителі, лікарі, статистики, агрономи, ветеринари. Їх називали «третім елементом» (на відміну від першого — урядовців, і другого — виборних гласних). Саме ці люди забезпечували реальну роботу земств: відкривали школи й лікарні, проводили щеплення, збирали статистичні дані. Земська інтелігенція стала осередком ліберального й українського національного руху. Через земства поширювалися українські книжки, розвивалася освіта рідною мовою (попри офіційні заборони).

Судова реформа 1864 року — найбільш послідовна й ліберальна серед перетворень Олександра II. Судові статути, затверджені 20 листопада 1864 р., запровадили принципово нову судову систему, яка базувалася на європейських правових стандартах. Вона діяла на всіх українських землях у складі Російської імперії.

Основні принципи судової реформи

Суд став безстановим — однаковим для всіх станів (дворян, міщан, селян). Він став гласним (відкритим): засідання відбувалися публічно, на них могли бути присутні сторонні особи, а вироки оголошувалися прилюдно. Суд став змагальним: обвинувачення підтримував прокурор, а захист здійснював адвокат (присяжний повірений). Судді стали незмінюваними — їх не можна було звільнити без рішення суду. Це гарантувало незалежність судової влади від адміністрації.

Суд присяжних

Найважливішим нововведенням став суд присяжних. У кримінальних справах вину підсудного вирішували 12 присяжних засідателів, яких обирали з різних станів (до списку присяжних входили дворяни, міщани, селяни, що відповідали майновому цензу). Присяжні виносили вердикт «винен» або «не винен», а суддя на основі цього вердикту призначав покарання. Суд присяжних діяв в окружних судах.

Система судових інстанцій

Судова реформа створила чотирирівневу систему. Найнижча ланка — мирові судді, які розглядали дрібні цивільні й кримінальні справи (до 500 рублів). Мирових суддів обирали земські збори або міські думи. Друга ланка — окружні суди, які розглядали серйозні кримінальні й цивільні справи, у тому числі з участю присяжних. Третя ланка — судові палати (апеляційна інстанція для окружних судів). Найвища інстанція — Сенат, який виконував функції касаційного суду (перевіряв законність рішень).

Адвокатура

Уперше в Російській імперії з'явилася професійна адвокатура. Присяжні повірені (адвокати) мали вищу юридичну освіту, складали іспит і об'єднувалися в ради присяжних повірених при судових палатах. Вони захищали обвинувачених у кримінальних справах і представляли інтереси сторін у цивільних процесах. Адвокатура стала важливим осередком ліберальної інтелігенції.

Обмеження реформи

Попри прогресивність, судова реформа мала суттєві обмеження. Для селян зберегли волосні суди, які керувалися звичаєвим правом і перебували під контролем станових селянських установ. Політичні справи (про державні злочини) згодом вилучили з компетенції суду присяжних — їх розглядали особливі присутності Сенату або військові суди. Незважаючи на це, судова реформа 1864 р. залишається найбільш демократичним перетворенням доби.

Міська реформа 1870 р.

Міська реформа 1870 року (Міське положення) запровадила виборні органи самоврядування в містах. Розпорядчим органом стала міська дума, виконавчим — міська управа на чолі з міським головою. Гласних (депутатів) міської думи обирали на чотири роки за майновим цензом. Право голосу мали власники нерухомості в місті, купці, власники промислових підприємств. Робітники, дрібні службовці та інтелігенція, які не мали власності, до виборів не допускалися.

Міські думи опікувалися благоустроєм: освітленням вулиць, водогоном, бруківкою, міським транспортом, школами, лікарнями, ринками, санітарним станом. Вони могли встановлювати місцеві податки й збори. Як і земства, міські думи не мали політичної влади й перебували під контролем губернатора. В українських містах — Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі — міські думи сприяли розвитку інфраструктури: з'явилися водогони, конки (кінний трамвай), електричне освітлення, бруковані вулиці.

Військова реформа 1874 р.

Військову реформу ініціював військовий міністр Дмитро Мілютін. Головною зміною стало запровадження 1874 року загальної військової повинності замість рекрутських наборів. Рекрутчина, яка діяла з часів Петра I, передбачала 25-річну службу й поширювалася лише на селян і міщан. Нова система зробила службу в армії обов'язковою для чоловіків усіх станів, які досягли 21 року.

Термін служби скоротився: в армії — 6 років, на флоті — 7 років, після чого солдат переходив у запас (9 років в армії, 3 роки на флоті). Особи з вищою освітою служили лише 6 місяців, із середньою (гімназія) — 1,5 року, з освітою міського училища — 3 роки, з початковою — 4 роки. Це стимулювало освіту. Єдиний син у родині, єдиний годувальник і деякі інші категорії отримували звільнення від служби.

Ще раніше, у 1862–1864 рр., у межах мілютінських перетворень створено військові округи. На українських землях діяли Київський, Одеський і Харківський військові округи. Проведено переозброєння армії: заміну гладкоствольних рушниць на нарізні (гвинтівки), впровадження нової артилерії. Реорганізовано військову освіту: відкрито юнкерські училища й військові гімназії. Військова реформа створила сучасну масову армію європейського зразка.

Ліберальні реформи 1860–1870-х рр. охопили й освіту. Найважливішими стали університетський статут 1863 року, Положення про початкові народні училища 1864 року та статут гімназій 1864 року. Вони створили систему освіти, яка, хоч і зберігала станові обмеження, відкрила доступ до знань для ширших верств населення.

Університетський статут 1863 р.

Університетський статут 1863 року повернув університетам автономію, яку вони втратили за Миколи I. Рада професорів отримала право обирати ректора й деканів, вирішувати навчальні й наукові справи, затверджувати плани й програми. Університети мали власну цензуру для наукових видань. Статут діяв у Харківському та Київському університетах — головних освітніх центрах українських земель. Автономія сприяла розвитку науки й появі ліберальної професури, яка підтримувала український рух.

Початкові училища й гімназії (1864 р.)

Положення про початкові народні училища 1864 року дозволило відкривати школи не лише державі, а й земствам, міським громадам, приватним особам і церкві. Це різко збільшило кількість початкових шкіл, особливо земських. Статут гімназій 1864 року запровадив два типи середніх шкіл: класичні гімназії з вивченням давніх мов (латинської, грецької), які давали право вступу до університету, та реальні гімназії (згодом — реальні училища) з природничими науками, які готували до технічних фахів. Навчання в усіх державних школах велося лише російською мовою.

Інші перетворення: цензурна й фінансова реформи

Цензурна реформа 1865 року частково послабила цензуру: столичні періодичні видання й книжки обсягом понад 10 друкованих аркушів звільнялися від попередньої цензури. Однак для українських видань це мало обмежене значення, оскільки Валуєвський циркуляр 1863 р. фактично заборонив друк українською. Фінансова реформа 1860 року створила Державний банк, який централізував кредитну систему й сприяв економічному розвитку.

Значення й обмеженість реформ

Реформи 1860–1870-х рр. мали величезне значення для модернізації Російської імперії. Вони сприяли розвитку освіти й медицини, появі прошарку інтелігенції, становленню місцевого самоврядування, створенню сучасної судової системи й армії. Для українських губерній реформи означали появу земських шкіл і лікарень, розвиток міст, формування української інтелігенції, яка через земства й громади розгорнула національний рух.

Водночас реформи були обмеженими. Самодержавство залишилося недоторканним. Вибори до земств і міських дум відбувалися за майновим цензом, що відсторонювало від влади бідні верстви. Зберігалася становість (волосні суди для селян, окремі станові установи). Освіта велася російською мовою, а українське слово переслідувалося. Імператор і губернатори могли скасувати будь-яке рішення земств або міських дум.

Контрреформи Олександра III (1880–1890-ті рр.)

Після вбивства Олександра II 1881 року новий імператор Олександр III узяв курс на «контрреформи». Університетський статут 1884 року скасував автономію університетів: ректора й деканів знову призначав міністр освіти. 1889 року запроваджено інститут земських начальників — чиновників із дворян, які контролювали селянське самоврядування. Нове земське положення 1890 року посилило контроль губернатора над земствами й збільшило представництво дворян. Міське положення 1892 року підвищило майновий ценз для виборців і посилило адміністративний нагляд. Контрреформи звузили, але не скасували досягнень попередньої доби.

Приклад 1. Відповідність «реформа — зміст»

Завдання: Установіть відповідність між реформами 1860–1870-х рр. (1–4) та їхнім змістом (А–Д).

1 земська реформа 2 судова реформа 3 міська реформа 4 військова реформа

А виборні органи місцевого самоврядування в губерніях і повітах Б суд присяжних і професійна адвокатура В міські думи й управи Г загальна військова повинність замість рекрутчини Д наділення селян землею за викуп

Розв'язання: Земська реформа (1864) створила виборні органи місцевого самоврядування — земства, отже 1 — А. Судова реформа (1864) запровадила суд присяжних і адвокатуру, отже 2 — Б. Міська реформа (1870) створила міські думи й управи, отже 3 — В. Військова реформа (1874) запровадила загальну військову повинність, отже 4 — Г. Варіант Д («наділення селян землею за викуп») — зайвий, це зміст селянської реформи 1861 року.

Відповідь: 1 — А, 2 — Б, 3 — В, 4 — Г.

Приклад 2. «3 з 7» — діяльність земств

Завдання: Виберіть три правильні варіанти. Якими справами опікувалися земства?

• початкові школи

• призначення губернаторів

• лікарні й фельдшерські пункти

• ухвалення законів

• керівництво поліцією

• місцеві дороги

• командування військовими округами

Розв'язання: Земства відали місцевими господарськими справами. Вони відкривали початкові (земські) школи — це ключ 1. Вони будували лікарні й фельдшерські пункти — це ключ 2. Вони будували й ремонтували місцеві дороги — це ключ 3. Призначення губернаторів — прерогатива імператора. Ухвалення законів — справа Державної ради й імператора. Поліція підпорядковувалася губернатору, а не земству. Військовими округами командувало військове міністерство.

Відповідь: початкові школи, лікарні й фельдшерські пункти, місцеві дороги.

Приклад 3. Відповідність «перетворення — рік»

Завдання: Установіть відповідність між перетвореннями (1–4) та роками їхнього запровадження (А–Д).

1 університетський статут 2 земська реформа 3 міська реформа 4 військова реформа

А 1861 Б 1863 В 1864 Г 1870 Д 1874

Розв'язання: Університетський статут, який повернув автономію, затверджено 1863 року — 1 — Б. Земська реформа відбулася 1864 року — 2 — В. Міська реформа (Міське положення) — 1870 року — 3 — Г. Військова реформа із загальною військовою повинністю — 1874 року — 4 — Д. Рік 1861 — зайвий, це рік селянської реформи (скасування кріпацтва).

Відповідь: 1 — Б, 2 — В, 3 — Г, 4 — Д.

Приклад 4. «3 з 7» — риси судової реформи

Завдання: Виберіть три правильні варіанти. Які риси мала судова реформа 1864 року?

• суд присяжних

• окремі суди для кожного стану

• гласність і змагальність процесу

• закриті засідання

• незмінюваність суддів

• призначення суддів губернатором

• скасування адвокатури

Розв'язання: Судова реформа 1864 р. запровадила суд присяжних (12 присяжних вирішували вину підсудного) — ключ 1. Суд став гласним (відкритим) і змагальним (обвинувачення vs захист) — ключ 2. Судді стали незмінюваними — їх не можна було звільнити без суду — ключ 3. Реформа скасувала станові суди (крім волосних для селян), тому «окремі суди для кожного стану» — неправильно. Засідання стали відкритими, а не закритими. Суддів не призначав губернатор — вони були незалежними. Адвокатуру (присяжних повірених) саме запровадили, а не скасували.

Відповідь: суд присяжних, гласність і змагальність процесу, незмінюваність суддів.

• Вважати, що земства діяли на Правобережжі з 1864 р. Насправді на Правобережжі (Київська, Подільська, Волинська губернії) земства запровадили лише 1911 року через недовіру уряду до польської шляхти.

• Плутати земство (губернія й повіт, 1864) з міською думою (місто, 1870). Земства діяли на рівні губерній і повітів, а міські думи — лише в містах. Це різні реформи з різними роками запровадження.

• Приписувати земствам політичну владу чи право ухвалювати закони. Земства відали лише місцевим господарством: школами, лікарнями, дорогами, поштою, статистикою. Політичні питання їм були суворо заборонені.

• Плутати мирових суддів (судова реформа 1864 р.) з мировими посередниками (селянська реформа 1861 р.). Мирові судді — виборні судді для дрібних справ. Мирові посередники — чиновники, які укладали викупні акти між селянами й поміщиками.

• Вважати, що загальна військова повинність означала 25-річну службу. Навпаки: вона замінила рекрутчину з 25-річним строком. Новий строк — 6 років в армії, 7 на флоті, далі запас.

• Вважати реформи демократичними. Вибори до земств і міських дум відбувалися за майновим цензом, самодержавство зберігалося, губернатори контролювали органи самоврядування. Реформи були ліберальними, але не демократичними.

Тема реформ 1860–1870-х рр. входить до теми 15 програми НМТ з історії України. Поняття «земство» — одне з трьох понять цієї теми, які програма вимагає знати. Загалом програма передбачає, що ти розкриваєш зміст реформ 1860–1870-х рр. і процеси модернізації в українських губерніях.

На НМТ цю тему перевіряють у кількох форматах:

• Відповідність (завдання 21–24): 4 пари «реформа — зміст», одна буква зайва. По 1 балу за кожну правильно встановлену пару — до 4 балів.

• «3 з 7» (завдання 28–30): серед семи варіантів потрібно вибрати три правильні. По 1 балу за кожен із трьох правильних варіантів — до 3 балів.

• У демоваріанті НМТ 2026 року тему 15 перевіряє завдання 10 — вибір однієї відповіді з чотирьох, 1 бал.

Стратегія виконання: для завдань на відповідність спочатку зістав реформи з роками (1864 — земська й судова, 1870 — міська, 1874 — військова), а потім — з установами. Для завдань «3 з 7» уважно читай, чи питають про компетенцію земств (господарські справи) чи про риси судової реформи (безстановість, гласність, змагальність, присяжні, адвокатура, незмінюваність суддів). Пам'ятай про обмеження: майновий ценз, контроль губернатора, відсутність політичної влади.

• 1864 — земська реформа: земські збори й управи в губерніях і повітах; на Правобережжі — з 1911 р.

• 1864 — судова реформа: безстановий, гласний, змагальний суд, присяжні, адвокатура.

• 1870 — міська реформа: міські думи й управи.

• 1874 — військова реформа: загальна військова повинність замість рекрутчини.

• 1863 — університетська автономія; 1864 — народні училища й гімназії.

• Реформи модернізували імперію, але зберегли самодержавство й майновий ценз; у 1880–1890-х рр. — контрреформи.