Остап Вишня «Моя автобіографія»: жанр усмішки

Остап Вишня — це псевдонім Павла Михайловича Губенка (1889–1956), одного з найяскравіших українських гумористів XX століття. Справжнє ім'я письменника варто запам'ятати насамперед: на НМТ часто питають, чиє псевдо «Остап Вишня». Перші фейлетони Павло Губенко написав 1919 року в Кам'янці-Подільському, підписуючись «Павло Грунський». А вже з 1921 року в Харкові він друкувався в газетах «Вісті» й «Селянська правда» під іменем, яке згодом стало легендарним. Саме Остап Вишня створив жанр, якого до нього в українській літературі не було, — усмішку. Це невеликий гумористичний (іноді сатиричний) прозовий твір, написаний від першої особи, з анекдотичною ситуацією, розмовною інтонацією й головним принципом — сміх без злості. Загальну теорію жанрів ви розглядали в юніті «Епічні жанри»; тут же зосередимося на тому, як цей жанр працює в конкретному творі.

Доля самого автора трагічна — і це робить його сміх особливо вартісним. У грудні 1933 року Остапа Вишню заарештували за звинуваченням у націоналізмі. Він провів майже 10 років у таборах на півночі — в Ухтпечлагу (Комі АРСР, річка Печора). Звільнили його 1943 року, але повернутися до літератури він зміг не одразу. Після війни письменник створив цикл «Мисливські усмішки», який став класикою українського гумору. Усмішка як жанр — це його найбільший внесок у літературу: до Остапа Вишні такого терміна не існувало.

Основні ознаки усмішки:

• невеликий обсяг (1–3 сторінки)

• розповідь від першої особи

• анекдотична, часто абсурдна ситуація

• розмовна інтонація, діалоги, звертання до читача

• гумор, іронія, самоіронія — без злостивості

• пародіювання серйозних жанрів (автобіографії, звіту, фейлетону)

Запам'ятай: Остап Вишня — це Павло Губенко. Не плутай із Миколою Хвильовим (справжнє прізвище Фітільов) чи іншими письменниками. Усмішка — жанр, який створив саме Остап Вишня.

Усмішку «Моя автобіографія» Остап Вишня написав 15–16 березня 1927 року в Харкові. Це пародія на серйозну автобіографію письменника, яку тоді вимагали від кожного літератора. Сам твір починається з іронічного зауваження: «Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина». Ця фраза одразу задає тон — ми читатимемо не справжні спогади, а гру з ними.

Народження і дитинство. Оповідач повідомляє, що народився «1 листопада (ст. стилю) 1889 року» на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині. Батько був прикажчиком у маєтку поміщиків фон Рот. Далі — жарт: батькам «послав господь усього тільки сімнадцятеро дітей». Слово «тільки» тут створює комічний ефект, бо сімнадцятеро — це надзвичайно багато.

Дитинство майбутнього письменника описано через абсурдні деталі. «Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє… природа, а в українського письменника — картопля, коноплі, бур'яни». Це пародія на серйозні міркування про «формацію» (формування) митця. Окремий епізод — падіння з коня: хлопець упав, але лишився живий, тож робить висновок: «мабуть, я для літератури потрібний». Також згадує, як цілував барині ручку й толочив її клумби — поєднання чемності й пустощів в одному реченні.

Навчання. Перша школа — з учителем Іваном Максимовичем, який «виховував» учнів лінійкою. Потім Зіньківська двокласна школа, де оповідач навчався разом із майбутнім поетом-неокласиком Миколою Зеровим. Комічне протиставлення: «Він — на Рим, я на — Шенгерієвку». Зеров вивчав античність, а оповідач — місцеву місцевість. Далі — Київська військово-фельдшерська школа, після якої герой працює фельдшером у залізничній лікарні.

Доросле життя. Революцію оповідач згадує лаконічно: «Будував Україну». Потім — переклади в газеті «Вісті» й ключова фраза: «Зробився я Остапом Вишнею». Далі — жарти про «процес творчості» й літературні угруповання: «До всіх ставлюся». Згадує полювання з Миколою Хвильовим і Олесем Досвітнім. Наприкінці — P. S. про «вдячних нащадків», які, мовляв, колись оцінять його творчість. Увесь твір — іронічний погляд на власну біографію, де серйозні факти переплітаються з відвертими вигадками.

Усмішка Остапа Вишні тримається на кількох прийомах комічного. Найважливіший із них — гумор, тобто добродушний сміх над собою й обставинами. На відміну від сатири, яка викриває й картає, гумор не має на меті знищити об'єкт сміху — він м'яко його підсвічує. Саме тому «Моя автобіографія» не сприймається як злий памфлет: читач сміється разом з оповідачем, а не над ним.

Самоіронія — один із найяскравіших прийомів у творі. Оповідач розповідає про власні невдачі так, ніби вони свідчать про його талант. Класичний приклад: «Фельдшер з мене був непоганий, бо зразу ж закапав одному хворому очі нашатирним спиртом замість цинкових крапель». Зрозуміло, що «непоганий» тут означає «жахливий», але оповідач подає це як досягнення. Самоіронія дозволяє автору уникати пафосу й водночас викликати симпатію читача.

Іронія (прихована насмішка) теж широко представлена. Наприклад, фраза «Батьки мої були як узагалі батьки» — на перший погляд нейтральна, але в контексті твору вона звучить як іронічне ухиляння від серйозної розповіді про родину. Або «Державний муж, одне слово» — про себе самого, що явно не відповідає дійсності. Окремо варто відзначити пародію на газетні й критичні штампи: оповідач вставляє слова «класова свідомість», говорить про «правильну лінію» — усе це висміює радянську риторику.

Несподівані порівняння й алогізми створюють комічний ефект через порушення логіки. Учитель описаний як «білий-білий, як білі бувають у нас перед зеленими святами хати» — порівняння людини з побіленою хатою несподіване й смішне. Або: «Між соціалізмом і королем вертівся, як мокра миша» — поєднання непоєднуваних понять (соціалізм і король) із побутовим порівнянням.

Розмовна інтонація — ще одна характерна риса. Оповідач постійно звертається до читача, використовує короткі речення, вставні слова («значить», «було»), приказки. Це створює відчуття живої бесіди, ніби автор сидить навпроти й розповідає історію. Легкі сатиричні нотки (бюрократія, літературні суперечки) теж присутні, але провідний вид комічного в усмішці — саме гумор, а не сатира. Докладніше про види комічного — у теоретичному юніті «Види комічного».

Розгляньмо типові завдання, які можуть трапитися на НМТ за темою «Моя автобіографія» Остапа Вишні.

Приклад 1. Остап Вишня — псевдонім…

Завдання: Остап Вишня — це псевдонім… А) Миколи Фітільова; Б) Івана Лозов'ягіна; В) Павла Губенка; Г) Олександра Кандиби; Д) Івана Тобілевича.

Розв'язання. Згадуємо справжнє ім'я Остапа Вишні — Павло Михайлович Губенко. Перевіряємо решту варіантів: Микола Фітільов — це справжнє прізвище Миколи Хвильового; Іван Лозов'ягін — справжнє ім'я Івана Багряного; Олександр Кандиба — справжнє ім'я Олександра Олеся; Іван Тобілевич — справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого.

Відповідь: В) Павла Губенка.

Чому інші варіанти неправильні? А — Микола Фітільов (Хвильовий) — інший письменник, автор новели «Я (Романтика)». Б — Іван Лозов'ягін — справжнє ім'я Івана Багряного, автора «Тигроловів». Г — Олександр Кандиба — справжнє ім'я Олександра Олеся (Олесь Досвітній — це Олександр Скрипаль). Д — Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) — драматург XIX століття.

Приклад 2. Жанр твору «Моя автобіографія»

Завдання: Визначте жанр твору «Моя автобіографія» Остапа Вишні. А) новела; Б) повість; В) усмішка; Г) байка; Д) памфлет.

Розв'язання. Згадуємо, що Остап Вишня створив жанр усмішки. «Моя автобіографія» — невеликий гумористичний прозовий твір від першої особи з анекдотичними ситуаціями. Це не новела (немає напруженого сюжету), не повість (занадто малий обсяг), не байка (немає алегоричних персонажів і моралі), не памфлет (немає гострої політичної сатири).

Відповідь: В) усмішка.

Приклад 3. Вид комічного в уривку

Завдання: Який вид комічного використано в рядках: «Фельдшер з мене був непоганий, бо зразу ж закапав одному хворому очі нашатирним спиртом замість цинкових крапель»? А) сарказм; Б) іронія (самоіронія); В) бурлеск; Г) травестія; Д) гротеск.

Розв'язання. Оповідач сміється над власною невдачею, подаючи її як досягнення. Слово «непоганий» суперечить реальному змісту — це прихована насмішка над собою, тобто самоіронія (різновид іронії). Сарказм був би злим і уїдливим, чого тут немає. Бурлеск — комічне зниження високого, травестія — перелицювання серйозного сюжету, гротеск — перебільшення до фантастики. Жоден із цих прийомів не відповідає уривку.

Відповідь: Б) іронія (самоіронія).

Приклад 4. Логічні пари: епізод ↔ етап життя

Завдання: Установіть відповідність між епізодом усмішки «Моя автобіографія» та етапом життя оповідача.

Розв'язання. Падіння з коня — епізод із дитинства (1 → А). Лінійка вчителя Івана Максимовича — перша школа (2 → Б). Помилка з нашатирним спиртом — служба фельдшером (3 → В). «Зробився я Остапом Вишнею» — початок літературної роботи в харківських «Вістях» (4 → Г). Варіант Д (еміграція до Праги) — зайвий, Остап Вишня ніколи не емігрував.

Відповідь: 1 → А, 2 → Б, 3 → В, 4 → Г.

• Сприймати твір як серйозну біографію з точними фактами. Насправді це пародія на автобіографію: автор свідомо перебільшує, жартує, додає абсурдні деталі. Водночас «сімнадцятеро дітей» — правдивий факт (у Губенків було 17 дітей): смішить не число, а іронічне «усього тільки».

• Плутати гумор (добродушний сміх) із сатирою чи сарказмом. Гумор в Остапа Вишні м'який, без злостивості. Сатира викриває, сарказм уїдливо висміює — цього в «Моїй автобіографії» майже немає.

• Плутати справжнє прізвище Губенко з раннім підписом «Павло Грунський» чи з прізвищем Хвильового (Фітільов). Запам'ятай: Остап Вишня = Павло Губенко. Микола Хвильовий = Микола Фітільов.

• Вважати «Мою автобіографію» мисливською усмішкою. Мисливські усмішки — окремий цикл, написаний після війни. Найвідоміша з них — «Сом». «Моя автобіографія» не належить до цього циклу.

• Називати жанр оповіданням чи фейлетоном. Для НМТ правильна відповідь — усмішка. Саме так визначено в програмі (рядок 4.13).

• Вважати Остапа Вишню харків'янином від народження. Він народився на Полтавщині, навчався в Зінькові й Києві, а в Харкові працював у газетах із 1921 року.

У програмі НМТ з української літератури твори Остапа Вишні позначені рядком 4.13: «Моя автобіографія» та «Сом». Відповідно, на тестуванні можуть перевіряти знання обох усмішок. Вимоги до цього рядка: знати жанр усмішки й види комічного, співвідносити уривок з автором, знати справжнє ім'я письменника.

Теоретичні поняття, потрібні для розуміння твору, закріплені в інших рядках програми: рядок 0.3 — усмішка як жанр, рядок 0.10 — гумор, іронія, сатира. Тож завдання можуть перевіряти як знання змісту, так і вміння визначати прийоми комічного.

У демоваріанті НМТ-2026 завдання 27 — це «логічні пари» (до 4 балів), де потрібно встановити відповідність між письменником та уривком твору. Серед письменників у цьому завданні є Остап Вишня (рядок 4.13). Тому важливо впізнавати його стиль: розповідь від першої особи, самоіронія, розмовна інтонація, біографічні дати в комічному освітленні.

Форми завдань на НМТ:

• Завдання 1–25 — вибір однієї правильної відповіді з п'яти (0 або 1 бал)

• Завдання 26–30 — логічні пари (1 бал за кожну правильно встановлену пару, максимум 4 бали)

Стратегія для виконання: шукай у тексті маркери усмішки — розповідь від першої особи, самоіронію, розмовну інтонацію, біографічні дати, подані в комічному освітленні. Якщо в уривку є згадка про «картоплю, коноплі, бур'яни» або про «лінійку вчителя Івана Максимовича» — це майже напевно Остап Вишня.

• Остап Вишня — Павло Губенко, творець жанру усмішки.

• «Моя автобіографія» — усмішка 1927 р., пародія на автобіографію письменника.

• Епізоди: Полтавщина, сімнадцятеро дітей, картопля й бур'яни, лінійка вчителя, фельдшерство, «Зробився я Остапом Вишнею».

• Прийоми: гумор, іронія й самоіронія, несподівані порівняння, розмовна інтонація.

• Провідний вид комічного — гумор, а не сатира.