Неосталінізм: П. Шелест і В. Щербицький

У жовтні 1964 р. доба «відлиги» завершилася. Пленум ЦК КПРС усунув Микиту Хрущова з посади першого секретаря, звинувативши його у «волюнтаризмі» — тобто в прийнятті суб’єктивних, непродуманих рішень. Першим (а з 1966 р. — генеральним) секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв, уродженець міста Кам’янського на Дніпропетровщині. Головою уряду СРСР призначили Олексія Косигіна. Так розпочався період, який пізніше назвуть «застоєм», а його політику — неосталінізмом.

Неосталінізм: повернення до жорсткої лінії

Неосталінізм — це політичний курс, що згортав десталінізацію, розпочату М. Хрущовим. Його головні риси:

• Припинення критики культу особи Й. Сталіна. Образ Сталіна почали частково реабілітувати: у підручниках знову згадували його «заслуги», а критику обмежували.

• Посилення КДБ і цензури. За Брежнєва КДБ отримав ширші повноваження для боротьби з інакодумством. Цензура в літературі, науці й мистецтві стала жорсткішою.

• Переслідування інакодумців. Хвилі арештів 1965 і 1972 рр. (про них — у наступних уроках) засвідчили, що влада не терпить жодної опозиції.

«Розвинений соціалізм»: ідеологічна конструкція

Наприкінці 1960-х — у 1970-х рр. радянська пропаганда запропонувала нову концепцію — «розвинений соціалізм». Суть її полягала в тому, що СРСР нібито вже збудував зріле соціалістичне суспільство, а обіцянку Хрущова збудувати комунізм до 1980 р. тихо відклали. Ця концепція виправдовувала відсутність реформ: навіщо щось змінювати, якщо «зрілий соціалізм» уже досягнуто?

Із «розвиненим соціалізмом» тісно пов’язана ідея «радянського народу» як «нової історичної спільності людей». За цим гаслом стояла практична мета — прискорити злиття всіх націй СРСР в єдину «радянську націю», що на ділі означало русифікацію неросійських народів.

Номенклатура: «стабільність кадрів»

Номенклатура — це перелік керівних посад і людей, яких призначали на них за рішенням партійних органів. За Брежнєва утвердився принцип «стабільності кадрів»: керівників майже не знімали, вони обіймали посади десятиліттями. Це давало їм величезні привілеї: спецрозподільники (закриті магазини з дефіцитними товарами), державні дачі, спеціальні лікарні, персональні автомобілі. Наслідком стали старіння керівництва, корупція й застій у прийнятті рішень.

Петро Шелест обіймав посаду першого секретаря ЦК Комуністичної партії України з 1963 до 1972 р. Його політика суттєво відрізнялася від того, що робили й попередники, й наступники. Шелест намагався відстоювати господарські інтереси УРСР перед Москвою: домагався, щоб більше коштів лишалося на розвиток республіки, а менше — вивозилося до союзного центру.

Підтримка української мови й культури

Шелест підтримував українську мову й культуру — звісно, в межах радянської системи. 1965 р. міністр вищої освіти УРСР Юрій Даденков запропонував перевести вищі навчальні заклади республіки на українську мову викладання. Однак цей задум зірвали — Москва не дозволила.

1970 р. побачила світ книга Петра Шелеста «Україно наша Радянська». У ній автор прославляв історію України, зокрема козацтво, та економічні здобутки республіки. Книга мала великий успіх в Україні, але в Москві викликала роздратування.

Усунення 1972 р.: звинувачення в «економічному націоналізмі»

У травні 1972 р. Шелеста перевели до Москви на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР — це було приховане пониження. А вже у квітні 1973 р. його вивели з Політбюро й відправили на пенсію — офіційно «за станом здоров’я». Ідеологічним приводом стала стаття в журналі «Комуніст України» (1973), що засудила книгу Шелеста за «ідеалізацію козацтва» й «економічний автаркізм». Так виникло звинувачення в «економічному націоналізмі» — тобто в тому, що керівник республіки надто дбав про її економічну самостійність, а не про «єдність» з центром.

Важливо: Петро Шелест не був дисидентом. Він залишався комуністичним керівником і діяв у межах системи. Саме за його каденції відбулися арешти 1965 р. та січня 1972 р. — перші великі хвилі переслідування українських інтелектуалів. Шелест не чинив опору цим арештам, а отже, не варто ідеалізувати його постать.

Після усунення Шелеста першим секретарем ЦК КПУ став Володимир Щербицький. Він обіймав цю посаду з 1972 до 1989 р. — понад 17 років. Щербицький був членом Політбюро ЦК КПРС і належав до так званого «дніпропетровського клану» — земляків і соратників Леоніда Брежнєва. На відміну від Шелеста, він беззастережно виконував усі вказівки Москви.

Чистка кадрів та ідеології

Одразу після призначення Щербицький узявся за «наведення порядку». Секретарем ЦК КПУ з ідеології став Валентин Маланчук (1972–1979), який розгорнув кампанію переслідування «націоналізму» в науці, літературі й школі. Звільняли прихильників Шелеста, науковців, письменників, учителів, яких підозрювали в «українському буржуазному націоналізмі».

Русифікація: постанови 1978 і 1983 рр.

Русифікація (зросійщення) за Щербицького набула системного характеру. Ключовими документами стали дві постанови:

• 1978 р. — постанова «Про вдосконалення вивчення й викладання російської мови в союзних республіках». Вона передбачала посилення ролі російської мови в школах, збільшення годин на її вивчення.

• 1983 р. — постанова про додаткові заходи: поділ класів на групи для уроків російської мови, надбавки вчителям російської мови, заохочення батьків віддавати дітей до російськомовних шкіл.

Наслідки цих постанов були відчутними: меншало українських шкіл, газет, книжок, фільмів. Українську мову дедалі більше витісняли з міст, вищої школи, науки й діловодства. Вона залишалася переважно мовою села.

Ідеологія «злиття націй»

Ідеологічним прикриттям русифікації слугувала концепція «злиття націй» і «радянського народу». Російську мову називали «мовою міжнаціонального спілкування» — і це виправдовувало її домінування. У містах, вишах, науці й діловодстві переважала російська, а українську свідомо витісняли на периферію.

Підсумок доби Щербицького: УРСР стала опорою брежнєвського режиму. Саме тому Україну в той період називали «заповідником застою» — тут найбільше зберігалися старі порядки, найменше було реформ, а русифікація сягнула найвищого рівня за всю радянську історію.

7 жовтня 1977 р. Верховна Рада СРСР ухвалила нову Конституцію СРСР, яку називають «брежнєвською». Вона закріпила ідеологічні орієнтири доби: «розвинене соціалістичне суспільство» та «радянський народ» як «нову історичну спільність людей». Найважливішою новацією стала стаття 6, яка вперше в історії радянських конституцій проголосила КПРС «керівною і спрямовуючою силою» суспільства. Фактично це означало юридичне закріплення монополії однієї партії на владу.

Конституція УРСР 1978 р.

20 квітня 1978 р. Верховна Рада УРСР ухвалила нову Конституцію Української РСР. Це була четверта радянська конституція республіки після 1919, 1929 і 1937 рр. Вона повністю повторювала союзну: закріплювала керівну роль КПРС, концепцію «розвиненого соціалізму», а також формальні суверенітет і право вільного виходу УРСР зі складу СРСР.

Не плутай: Конституція УРСР 1978 р. (тема 29) — це четверта радянська конституція республіки. Їй передували Конституція УСРР 1919 р., Конституція УСРР 1929 р. і Конституція УРСР 1937 р. (тема 24). А Конституція України 1996 р. (тема 31) — це вже конституція незалежної держави.

Що не закріпила Конституція 1978 р.

Попри те, що Конституція УРСР 1978 р. проголошувала широкі права громадян — свободу слова, зібрань, совісті, — на практиці вони не дотримувалися. На це постійно вказували правозахисники, зокрема Українська Гельсінська група. Українську мову державною не проголосили: Конституція лише згадувала її в статті про судочинство, а російська фактично домінувала в усіх сферах.

Приклад 1. Відповідність «керівник — політика»

Установи відповідність між керівником (1–4) і характеристикою його політики (А–Д).

Розв’язання: 1 — Шелест відстоював економічні інтереси УРСР і написав книгу «Україно наша Радянська» (А). 2 — Щербицький проводив політику русифікації (Б). 3 — Брежнєв запровадив концепцію «розвиненого соціалізму» й ухвалив Конституцію 1977 р. (В). 4 — Хрущов засудив культ Сталіна й запровадив раднаргоспи (Г). Варіант Д («перебудова») — зайвий, він стосується М. Горбачова (друга половина 1980-х рр.).

Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді за уривком

«…у книзі ідеалізовано козацтво, перебільшено самостійність економіки республіки й недооцінено дружбу братніх народів…»

Книгу якого керівника критикували в наведеному уривку?

• А) В. Щербицького

• Б) П. Шелеста

• В) О. Кириченка

• Г) Л. Брежнєва

Розв’язання: Уривок описує зміст книги «Україно наша Радянська», яку 1970 р. видав П. Шелест. Саме її критикували за «ідеалізацію козацтва» й «економічний автаркізм». Отже, правильна відповідь — Б.

Чому інші варіанти неправильні: В. Щербицький (А) не писав такої книги; О. Кириченко (В) був першим секретарем ЦК КПУ в 1953–1957 рр., до Шелеста; Л. Брежнєв (Г) був союзним керівником, а не автором книги про Україну.

Приклад 3. Конституційне положення

Яке положення вперше закріпила Конституція СРСР 1977 р. і повторила Конституція УРСР 1978 р.?

• А) Державний статус української мови

• Б) Багатопартійність

• В) Керівну роль КПРС (стаття 6)

• Г) Приватну власність на землю

Розв’язання: Стаття 6 Конституції СРСР 1977 р. уперше юридично закріпила КПРС як «керівну і спрямовуючу силу» радянського суспільства. Конституція УРСР 1978 р. повністю повторила це положення. Відповідь — В.

Чому інші варіанти неправильні: державний статус української мови (А) не був закріплений у жодній із цих конституцій; багатопартійність (Б) суперечила статті 6; приватна власність на землю (Г) не передбачалася радянським законодавством.

Приклад 4. Прояви русифікації

Що було проявом русифікації в УРСР у 1970-х — на початку 1980-х рр.?

• А) Переведення вишів на українську мову навчання

• Б) Поділ класів на групи й надбавки вчителям російської мови за постановою 1983 р.

• В) Ухвалення закону про мови 1989 р.

• Г) Політика коренізації

Розв’язання: Постанова 1983 р. передбачала поділ класів на групи для уроків російської мови та надбавки вчителям-русистам — це прямий прояв русифікації. Відповідь — Б.

Чому інші варіанти неправильні: переведення вишів на українську мову (А) — це спроба захисту української, а не русифікація; закон про мови 1989 р. (В) проголосив українську мову державною, що було кроком у зворотному напрямку; політика коренізації (Г) проводилася в 1920-х рр., а не в 1970–1980-х.

• Плутати П. Шелеста (1963–1972, «економічний націоналізм») і В. Щербицького (1972–1989, русифікація). Запам’ятай: Шелест — захист інтересів УРСР, Щербицький — беззастережне виконання волі Москви.

• Вважати П. Шелеста дисидентом. Він був комуністичним керівником, який діяв у межах системи. Саме за нього відбулися арешти 1965 і січня 1972 рр. — він не перешкоджав переслідуванням.

• Плутати Конституцію СРСР 1977 р., Конституцію УРСР 1978 р. й Конституцію УРСР 1937 р. Конституція 1978 р. — четверта радянська конституція республіки, а 1937 р. — третя (сталінська). Не плутай їх і з Конституцією України 1996 р.

• Вважати, що Конституція УРСР 1978 р. проголосила українську мову державною. Ні, цього не сталося. Державний статус української мови встановив закон «Про мови в Українській РСР» 1989 р.

• Ототожнювати «розвинений соціалізм» (офіційна концепція того часу) із «застоєм» (пізніша критична оцінка періоду). «Розвинений соціалізм» — це те, як влада називала своє суспільство; «застій» — це те, як історики пізніше оцінили цей період.

• Вважати номенклатурою перелік заборонених книжок. Номенклатура — це керівні кадри, яких призначала партія на ключові посади в державі, господарстві, культурі. Це люди, а не список літератури.

Матеріал цього уроку відповідає темі 29 програми НМТ з історії України. У програмі окремо вказано: Конституція УРСР 1978 р.; поняття «розвинений соціалізм», «номенклатура»; уміння пояснювати зміни в керівництві УРСР на початку 1970-х рр. і зросійщення.

Формати завдань

• Завдання 19 — вибір однієї відповіді з чотирьох за уривком документа (тема 29). 1 бал. У демоваріанті 2026 р. завдання 19 побудовано на уривку документа з теми 29.

• Завдання 21–24 — відповідність (логічні пари): 4 лівих елементи, 5 правих (одна зайва). 1 бал за кожну правильну пару, максимум 4 бали. У демоваріанті 2026 р. завдання 24 поєднує поняття з періодами тем 27–29 і 31–32.

• Завдання 28–30 — «3 з 7»: вибір трьох правильних варіантів із семи. 1 бал за кожен правильно вказаний варіант, максимум 3 бали.

Порада: у завданнях на відповідність спочатку визнач, які пари очевидні (наприклад, Шелест — «Україно наша Радянська»), а потім методом виключення знайди зайвий варіант. У завданнях «3 з 7» уважно читай усі варіанти — серед них можуть бути правильні, що стосуються різних аспектів теми.

• Жовтень 1964 — усунення М. Хрущова; курс Л. Брежнєва — неосталінізм, «розвинений соціалізм», стабільність номенклатури.

• П. Шелест (1963–1972) — захист економічних інтересів УРСР, книга «Україно наша Радянська» (1970); 1972 — усунений за «економічний націоналізм».

• В. Щербицький (1972–1989) — русифікація, постанови 1978 і 1983 рр., переслідування «націоналізму».

• 7 жовтня 1977 — Конституція СРСР; 20 квітня 1978 — Конституція УРСР: керівна роль КПРС (стаття 6), «розвинений соціалізм», формальне право виходу з СРСР.

• «Радянський народ» і «злиття націй» — ідеологічне прикриття зросійщення.