Наддніпрянщина у складі Російської імперії: губернії та економіка

Після поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795), ліквідації Гетьманщини (1764–1781), Слобідських полків (1765) і Запорозької Січі (1775) російський уряд запровадив на українських землях єдиний імперський адміністративний поділ. Територію розділили на губернії на чолі з губернатором, а всередині губерній — на повіти. Склад губерній остаточно усталився на початку XIX століття.

Дев'ять губерній Наддніпрянщини

У першій половині XIX ст. на території Наддніпрянщини в складі Російської імперії існувало дев'ять губерній. Їх зручно групувати за чотирма історико-географічними регіонами:

Генерал-губернаторства

Кілька губерній об'єднувалися в генерал-губернаторства — надгубернські адміністративні одиниці, якими керував генерал-губернатор, наділений широкими військовими й цивільними повноваженнями. В Наддніпрянщині існували три генерал-губернаторства:

• Малоросійське генерал-губернаторство — Чернігівська, Полтавська, а з 1835 р. також Харківська губернії; центр — Чернігів, згодом Полтава.

• Київське генерал-губернаторство (офіційно «Південно-Західний край») — Київська, Подільська, Волинська губернії; центр — Київ.

• Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство — Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії та Бессарабія; центр — Одеса.

Бухарестський мир 1812 р. і Бессарабія

Під час російсько-турецької війни 1806–1812 рр. Російська імперія здобула перемогу й за Бухарестським мирним договором 1812 р. приєднала Бессарабію — межиріччя Дністра й Прута разом із Буджаком (південна Бессарабія з містами Ізмаїл, Кілія, Аккерман). На цій території утворили Бессарабську область із центром у Кишиневі. Південна частина колишньої Бессарабії нині входить до складу Одеської області України.

Уніфікація управління

Уряд послідовно скасовував залишки автономії українських земель. Магдебурзьке право міст ліквідували в 1831 р. (у Києві — 1835). Литовський статут, що діяв на Правобережжі, скасували 1840 р., а на Полтавщині й Чернігівщині — 1842 р. Відтепер усюди діяли загальноімперські закони, а державні установи вели справи винятково російською мовою. Це було виявом асиміляційної політики царизму.

У першій половині XIX ст. переважну більшість населення Наддніпрянщини становили селяни. Їх поділяли на дві основні категорії: поміщицькі (кріпаки), які належали дворянам, і державні (казенні), що платили податки безпосередньо державі. Кріпацтво на Лівобережжі остаточно закріпили 1783 р., а на Правобережжі кріпаками володіли переважно польські поміщики.

Панщина, урочна система й місячина

Основною формою повинності кріпаків була панщина — примусова праця на землі поміщика. Маніфест Павла I 1797 р. рекомендував обмежити панщину трьома днями на тиждень, однак на практиці поміщики ігнорували цю рекомендацію. Фактично панщина сягала 5–6 днів на тиждень. Поширилася так звана «урочна система»: поміщик установлював денну норму роботи («урок»), яку селянин часто не встигав виконати за один день, і працював 2–3 дні без додаткової плати.

Найтяжчою формою експлуатації стала місячина — поміщик забирав у селянина земельний наділ і зобов'язував його щодня працювати на панському полі, натомість видаючи місячний пайок продуктами. Безземельний селянин фактично перетворювався на дворового слугу.

Ознаки кризи кріпосницької системи

Кріпосницька система дедалі більше заходила в глухий кут. Ось головні ознаки її кризи:

• Низька продуктивність підневільної праці — кріпак не мав особистої зацікавленості в результаті.

• Зростання повинностей — панщина 5–6 днів на тиждень замість рекомендованих трьох.

• Переведення селян на місячину — повне обезземелення.

• Поміщицькі маєтки опинялися в боргах і під заставою в державних банках.

• Масові втечі селян на Південь, відмови від панщини, підпали поміщицьких маєтків.

Інвентарна реформа 1847–1848 рр.

Київський генерал-губернатор Дмитро Бібіков провів на Правобережжі інвентарну реформу (1847–1848). Інвентарі — це офіційні описи маєтків, які фіксували розмір селянських наділів і повинностей. Мета реформи — обмежити свавілля польських поміщиків і прихилити українських селян до російського уряду. Однак реформа не скасувала кріпацтва, а лише встановила норми, які поміщики часто порушували.

Товарне землеробство й суперечність доби

У першій половині XIX ст. поміщики дедалі більше орієнтувалися на ринок. Пшеницю з Півдня вивозили через чорноморські порти за кордон. На Правобережжі поширилося вирощування цукрового буряка — з'явилися цукроварні. Проте поміщики намагалися збільшити виробництво, посилюючи панщину, а не впроваджуючи нову техніку. У цьому полягала суперечність доби: господарство ставало товарним, а праця залишалася підневільною.

Промисловий переворот: поняття й початок

Промисловий переворот — це перехід від мануфактури з ручною працею до фабрики з машинною. В Україні він розпочався в 1830–1840-х роках, а завершився в другій половині XIX ст. Перші ознаки перевороту:

• Застосування парових машин на цукроварнях Київщини й Поділля, а також на суконних мануфактурах.

• Поява фабрик на місці старих мануфактур — виробництво переходило від ручної праці до механізованої.

• Зростання кількості найманих робітників, серед яких було багато кріпаків, відпущених поміщиками на заробітки (так звані оброчні селяни).

Важливо не плутати мануфактуру з фабрикою. Мануфактура базується на ручній праці та поділі операцій, а фабрика — на машинах, що приводяться в рух паровим двигуном. Саме поява парових машин стала головною ознакою початку промислового перевороту.

Ярмарки — головна форма торгівлі

У першій половині XIX ст. внутрішня торгівля зосереджувалася на ярмарках. Найбільшими були:

• Контрактовий ярмарок у Києві — переведений із Дубна 1797 р.; головний осередок оптової торгівлі, де укладали контракти на постачання зерна, цукру, лісу.

• Хрещенський ярмарок у Харкові — один із найбільших в імперії, тривав із січня до лютого.

• Іллінський ярмарок у Ромнах (з 1852 р. — у Полтаві) — спеціалізувався на торгівлі худобою, вовною, зерном.

Чумацтво

Чумацтво — це традиційний український промисел, що полягав у перевезенні товарів на волах. Чумаки везли сіль із Криму та рибу з Дону й Азовського моря в обмін на хліб, ремісничі вироби та інші товари. Чумацькі валки могли налічувати десятки й сотні возів. З розвитком залізниць чумацтво поступово занепало.

Одеса й порто-франко

Одесу заснували 1794 р. як військово-торговельний порт. У 1817 р. місто отримало статус порто-франко — безмитного ввезення й зберігання товарів. Це означало, що іноземні купці могли ввозити товари до Одеси без сплати мита, що перетворило місто на головний торговельний центр Півдня. Основним експортним товаром було зерно. Завдяки порто-франко Одеса стрімко зростала, а разом із нею розвивалися Миколаїв, Херсон і Катеринослав.

Наприкінці 1810-х років імператор Олександр I задумав реформу армії, яка б зменшила витрати на її утримання. Ідею втілив колишній військовий міністр Олексій Аракчеєв, який очолив військові поселення — так з'явилися військові поселення.

Що таке військові поселення

Військові поселення — це особлива форма організації війська, за якої державних селян і колишніх козаків Слобожанщини й Півдня зобов'язували поєднувати землеробство з військовою службою. Поселенці жили за суворим статутом: муштра, військові навчання, нагляд офіцерів, примусові сільськогосподарські роботи. Усе життя регламентувалося до дрібниць. Перші військові поселення в Україні з'явилися 1817 р.

Чугуївське повстання 1819 р.

У 1819 р. в місті Чугуїв на Харківщині спалахнуло повстання військових поселенців. Причиною стали нелюдські умови життя: каторжна праця, постійна муштра, приниження, заборона займатися власним господарством. Поселенці відмовилися виконувати накази й захопили зброю. Повстання жорстоко придушили регулярні війська. Учасників покарали шпіцрутенами — багатьох забили до смерті.

Наслідки

Чугуївське повстання засвідчило глибоку ненависть селян до казармових порядків. Однак військові поселення проіснували ще майже сорок років — їх ліквідували лише 1857 р. Повстання 1819 р. стало одним із яскравих проявів кризи кріпосницької системи, адже поселенці фактично були кріпаками в солдатських мундирах.

Не плутай: Чугуївське повстання — це виступ військових поселенців, а не кріпаків проти поміщика. Повсталі боролися проти порядків військових поселень, а не проти панщини.

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему адміністративного устрою та економіки Наддніпрянщини.

Приклад 1. Відповідність «губернія — регіон»

Установіть відповідність між губернією та регіоном Наддніпрянщини.

Розв'язання: Волинська губернія належала до Правобережжя (1 — В). Полтавська — до Лівобережжя (2 — А). Харківська — до Слобожанщини (3 — Г). Таврійська — до Півдня (4 — Б). Зайвий варіант Д — Галичина, яка входила до складу Австрійської імперії, а не Російської.

Відповідь: 1 — В, 2 — А, 3 — Г, 4 — Б.

Приклад 2. «3 з 7» — ознаки кризи кріпосництва

Які три явища засвідчують кризу кріпосницької системи в Наддніпрянщині в першій половині XIX ст.?

• Панщина 5–6 днів на тиждень

• Переведення селян на місячину

• Заборгованість поміщицьких маєтків

• Скасування кріпацтва

• Запровадження земств

• Будівництво залізниці Одеса — Балта

• Утворення Головної руської ради

Розв'язання: Кризу кріпосництва засвідчують: панщина 5–6 днів (поміщики ігнорували указ Павла I про три дні), переведення селян на місячину (повне обезземелення) і заборгованість поміщицьких маєтків (господарства на кріпацькій праці ставали збитковими). Інші варіанти належать до інших періодів: скасування кріпацтва — 1861 р., земства — 1864 р., залізниця Одеса — Балта — 1865 р., Головна руська рада — 1848 р. у Галичині (Австрійська імперія).

Відповідь: панщина 5–6 днів, місячина, заборгованість поміщицьких маєтків.

Приклад 3. Відповідність «явище — зміст»

Установіть відповідність між явищем та його змістом.

Розв'язання: Порто-франко в Одесі (1817) — безмитна торгівля (1 — В). Чумацтво — перевезення солі й риби на волах (2 — А). Військові поселення — поєднання землеробства з військовою службою (3 — Б). Інвентарна реформа — опис наділів і повинностей (4 — Г). Зайвий варіант Д — викупні платежі, запроваджені селянською реформою 1861 р.

Відповідь: 1 — В, 2 — А, 3 — Б, 4 — Г.

Приклад 4. «3 з 7» — ознаки промислового перевороту

Які три явища засвідчують початок промислового перевороту в Наддніпрянщині в 1830–1840-х роках?

• Застосування парових машин на цукроварнях

• Поява фабрик на місці мануфактур

• Зростання кількості найманих робітників

• Поширення фільварків

• Скасування панщини

• Утворення військових поселень

• Надання містам магдебурзького права

Розв'язання: Ознаки промислового перевороту — застосування парових машин (перехід від ручної праці до машинної), поява фабрик (великих механізованих підприємств) і зростання кількості найманих робітників. Фільварки — це панські господарства на Правобережжі, що належать до кріпосницької системи, а не до промислового перевороту. Скасування панщини відбулося 1861 р. Військові поселення — форма організації армії. Магдебурзьке право скасовували, а не надавали.

Відповідь: застосування парових машин, поява фабрик, зростання найманих робітників.

• Відносити Харківську губернію до Лівобережжя. Насправді Харківська губернія — це Слобожанщина, а Лівобережжя — лише Чернігівська й Полтавська губернії.

• Відносити Катеринославську губернію до Лівобережжя. Катеринославщина — це Південь (Новоросія), а не Лівобережжя.

• Вважати Галичину чи Буковину частиною Російської імперії. Ці землі належали Австрійській імперії, тому в завданнях на відповідність вони часто фігурують як зайвий варіант.

• Датувати скасування кріпацтва першою половиною XIX ст. У Наддніпрянщині кріпацтво скасували лише 1861 р. Інвентарна реформа 1847–1848 рр. тільки обмежила повинності на Правобережжі, але не ліквідувала кріпосництво.

• Плутати мануфактуру (ручна праця) з фабрикою (машини). Промисловий переворот — це перехід від мануфактури до фабрики. Він розпочався в 1830–1840-х рр., а завершився в другій половині XIX ст., а не до 1850 р.

• Вважати Чугуївське повстання виступом кріпаків проти поміщика. Насправді повстали військові поселенці проти порядків військових поселень — каторжної муштри й примусової праці.

• Пов'язувати Бессарабію з поділами Речі Посполитої. Бессарабію приєднано за Бухарестським миром 1812 р. після війни з Османською імперією, а не внаслідок поділів Польщі.

Тема 12 програми НМТ з історії України вимагає вміння показувати на картосхемі адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської імперії та зміни після російсько-турецької війни 1806–1812 рр. Поняття «промисловий переворот» належить до п'яти обов'язкових понять теми.

Формати завдань, у яких трапляється цей матеріал:

• Відповідність (завдання 21–24 у демоваріанті): 4 пари, одна буква зайва, по 1 балу за пару — до 4 балів. Зайвим може бути край іншої імперії (наприклад, Галичина) або явище іншої доби (наприклад, викупні платежі 1861 р.).

• «3 з 7» (завдання 28–30): по 1 балу за кожен правильно вказаний варіант, до 3 балів. У демоваріанті 2026 р. завдання 28 перевіряє зміни в соціально-економічному житті — так само потрібно добирати ознаки кризи кріпосництва.

• У демоваріанті 2026 р. на теми 12–17 припадає 3 завдання з 30, а тема 12 трапляється як побічна (завдання 8).

Стратегія виконання: для завдань на відповідність спочатку визнач, який варіант є зайвим (належить до іншої імперії або іншого періоду). Для «3 з 7» викресли варіанти, що стосуються інших тем (наприклад, реформи 1860-х років або подій у Галичині).

• 9 губерній Наддніпрянщини: Правобережжя — Київська, Подільська, Волинська; Лівобережжя — Чернігівська, Полтавська; Слобожанщина — Харківська; Південь — Катеринославська, Херсонська, Таврійська.

• 1812 р. — Бухарестський мир: Бессарабія з Буджаком (Ізмаїл, Кілія, Аккерман) у складі Російської імперії.

• Криза кріпосництва: панщина 5–6 днів, місячина, борги поміщиків, втечі селян. Інвентарна реформа 1847–1848 рр. на Правобережжі лише обмежила повинності.

• Промисловий переворот — перехід від ручної праці до машинної; початок у 1830–1840-х рр., завершення в другій половині XIX ст.

• Одеса — порто-франко з 1817 р. Ярмарки (Контрактовий у Києві, Хрещенський у Харкові) і чумацтво — основа внутрішньої торгівлі.

• 1819 р. — Чугуївське повстання військових поселенців проти порядків військових поселень (ліквідовані 1857 р.).