Метафора і персоніфікація

Метафора — один із найпотужніших засобів поетичної мови. Її суть — перенесення ознак одного предмета чи явища на інший за подібністю. Коли поет каже «слово — орел», він не порівнює ці два поняття через сполучник, а ніби зливає їх в одному образі. Саме тому метафору називають прихованим порівнянням: сполучника (як, мов, наче, ніби) немає, але подібність між предметами відчувається.

За обсягом метафори поділяють на кілька видів:

• Одиночна метафора — одне слово чи словосполучення, у якому перенесення відбувається в межах короткої сполуки. Наприклад: «залізна воля», «отрута зради», «пекло війни». Тут ознака (залізний, отруйний, пекельний) переноситься на абстрактне поняття.

• Розгорнута (розширена) метафора — образ, що розвивається в кількох рядках або навіть у цілій строфі. Поет не просто називає один предмет іменем іншого, а розкриває цю подібність через низку деталей.

• Метафоричний епітет — означення, що містить перенесення за подібністю: «золотий сміх», «кривавий захід», «шовкова ніч». Він поєднує роль епітета й метафори.

Метафори в Олександра Олеся

Яскравий приклад метафор із програми НМТ — вірш Олександра Олеся «О слово рідне! Орле скутий!..». Перша строфа: «О слово рідне! Орле скутий! / Чужинцям кинуте на сміх! / Співочий грім батьків моїх, / Дітьми безпам'ятно забутий.» Рідне слово назване скутим орлом — могутнім птахом, що не може злетіти, — і «співочим громом» батьків; воно «кинуте на сміх» чужинцям і забуте власними дітьми. Далі у вірші слово постає ще в інших образах: «шум дерев», «музика зір», меч, сонце. Тут не один образ, що розгортається, а низка метафор, які разом творять картину приниженого, але могутнього слова. Розгорнута ж метафора — це один образ, розвинений через кілька деталей (див. приклад 2 у розділі «Розбираємо завдання»).

Художня роль метафори

Метафора дає змогу сказати багато в кількох словах. Вона створює стислий, але місткий образ, пробуджує уяву читача й пропонує нове, несподіване бачення звичних речей. Коли поет називає ніч «оксамитовою», ми не просто бачимо темряву — ми відчуваємо її м'якість, теплоту, затишок. Метафора перетворює мову на живопис.

Персоніфікація (від лат. persona — особа, facere — робити), або уособлення, — це наділення неживих предметів, явищ природи, тварин чи абстрактних понять людськими рисами: здатністю думати, відчувати, говорити, діяти. У персоніфікації камінь може «думати», вітер — «плакати», а ніч — «шепотіти».

«Сміються, плачуть солов’ї» — класика персоніфікації

У вірші Олександра Олеся «Чари ночі» є рядки: «Сміються, плачуть солов’ї / І б’ють піснями в груди». Солов’ї — птахи, але вони сміються й плачуть, як люди. Вони «б’ють піснями в груди» — це вже людський жест, вираження емоції через фізичну дію. Саме тому провідний художній засіб у цьому рядку — персоніфікація. Птахи наділені здатністю сміятися й плакати, що властиве тільки людині.

Персоніфікація у фольклорі й поезії

У народній творчості персоніфікація трапляється надзвичайно часто. Природа співчуває героєві: вітри «віють», дерева «гнуться» до землі, зозуля «кує» долю, сонце «встає» й «лягає спати». У поезії Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» — Дніпро реве й стогне, ніби жива істота, що виражає біль чи гнів. У Лесі Українки в «Contra spem spero!» думи уособлено, до них звертаються, як до живих: «Гетьте, думи, ви хмари осінні!»

Персоніфікація і метафора: що обирати в тесті?

У теорії літератури персоніфікацію вважають різновидом метафори, адже вона теж переносить ознаки (людські) на неживий об'єкт. Однак у тестах НМТ ці поняття подають як окремі варіанти відповіді. Тому твоє завдання — щоразу перевіряти: чи має неживе (або тварина, явище) саме людські риси? Якщо так — обирай персоніфікацію, навіть якщо серед варіантів є просто «метафора». Це найнадійніший спосіб не помилитися.

Коли в тесті НМТ питають, який троп використано в рядку, дій за простим алгоритмом. Він допоможе не розгубитися й обрати правильну відповідь навіть у складному уривку.

Розгляньмо кожен крок алгоритму докладно.

1. Сполучник як, мов, наче, ніби або орудний відмінок порівняння (летіти стрілою, стояти стіною) — це порівняння. Ти вже знаєш цей троп із попереднього юніта.

2. Неживе має людські риси — персоніфікація. Перевір, чи може предмет / явище / тварина робити те, що властиве тільки людині: сміятися, плакати, думати, говорити, радіти.

3. Перенесення ознаки за подібністю без сполучника — метафора. Якщо немає ні сполучника, ні людських рис, але одне поняття назване словом, що позначає інше, — це метафора.

4. Цілий образ — «ключ» до одного абстрактного поняття — алегорія. Цей троп розібрано в окремому юніті «Алегорія і символ».

Метафора чи метонімія?

Метонімію ти вивчиш у наступному юніті, але вже зараз запам'ятай головне: метафора переносить значення за подібністю (схожість форми, кольору, функції, враження), а метонімія — за суміжністю (зв'язок у просторі, часі, причині). Наприклад, «читати Шевченка» — метонімія (автор замість творів), а «слово — орел» — метафора (подібність за свободою, силою).

Практикуємо розрізнення

Приклад 1. Провідний художній засіб у рядку

Завдання: Визнач провідний художній засіб у рядку «Сміються, плачуть солов’ї / І б’ють піснями в груди» (Олександр Олесь, «Чари ночі»).

Розв'язання: Застосовуємо алгоритм. Чи є сполучник як, мов, наче? Ні. Чи має неживе (солов'ї — птахи) людські риси? Так — вони сміються й плачуть, а це властиве тільки людині. Отже, це персоніфікація.

Відповідь: персоніфікація.

Чому інші варіанти неправильні: порівняння — немає сполучника; гіпербола — немає перебільшення; алегорія — немає цілісного образу-ключа; анафора — немає повтору слів на початку рядків.

Приклад 2. Розгорнута метафора

Завдання: Прочитай строфу:

> «О мово, кринице жива! / З якої покоління п'ють, / У ній черпають сили й віру, / В борні ніколи не впадуть.»

Визнач провідний художній засіб у цій строфі.

Розв'язання: Сполучника немає. Мова названа «криницею живою» — це перенесення за подібністю (криниця дає воду, мова дає сили й віру). Образ не обмежується одним словом — він розвивається: покоління «п'ють» із цієї криниці, «черпають» силу. Це розгорнута метафора, бо образ розкрито в кількох рядках.

Відповідь: розгорнута метафора.

Пастка: дехто може назвати це порівнянням, але сполучника (як, мов, наче) у тексті немає. Мова просто названа криницею — це метафора.

Приклад 3. Логічні пари: рядок — троп

Завдання: Установи відповідність між рядком і художнім засобом.

Розв'язання: 1 — мову названо криницею, і образ розвивається далі (з неї «п'ють» покоління): розгорнута метафора (А). 2 — солов'ї сміються й плачуть, як люди: персоніфікація (Б). 3 — є сполучник «мов»: порівняння (В). 4 — «золота» — означення з перенесенням за подібністю: метафоричний епітет (Г). Метонімія (Д) — зайва.

Відповідь: 1 — А, 2 — Б, 3 — В, 4 — Г.

Приклад 4. Метафору використано в рядку

Завдання: Метафору використано в рядку:

• А. «Ліс, мов хвилі моря»

• Б. «Сміються, плачуть солов'ї»

• В. «Слово — криниця жива»

• Г. «Ой, як же нам тяжко!»

• Д. «Стоїть гора високая»

Розв'язання: Перевіряємо кожен варіант за алгоритмом. А — є сполучник «мов», це порівняння. Б — солов'ї сміються й плачуть, це персоніфікація. В — «слово — криниця жива»: сполучника немає, людських рис немає, слово назване криницею за подібністю (дає воду — дає знання). Це метафора. Г — окличне речення (риторичний оклик), перенесення немає. Д — опис без перенесення.

Відповідь: В.

• Називати метафорою рядок зі сполучником «як», «мов», «наче», «ніби». Це порівняння, а не метафора. Метафора — приховане порівняння без сполучника.

• Не обирати персоніфікацію, коли неживе має людські риси, міркуючи: «це теж метафора». У тестах НМТ персоніфікація — окремий варіант. Якщо є людські риси, обирай саме персоніфікацію.

• Не бачити розгорнутої метафори, аналізуючи лише одне слово. Розгорнута метафора — це образ, що розвивається в кількох рядках. Якщо поет не просто назвав, а розкрив подібність через деталі, це розгорнута метафора.

• Плутати метафору з алегорією. Алегорія — цілий образ зі сталим «ключем» (наприклад, лисиця завжди означає хитрість). Метафора — одноразове перенесення, яке не закріплене за одним значенням.

• Плутати метафору (подібність) з метонімією (суміжність). Метафора: «слово — орел» (подібність за силою, свободою). Метонімія: «читати Шевченка» (суміжність: автор — твір).

У демоваріанті НМТ 2026 року завдання 19 і 24 перевіряють уміння визначати провідний художній засіб у блоках аналізу вірша й прозового уривка. Формат — вибір однієї відповіді з п'яти (А–Д), 1 бал за кожне.

Програма НМТ містить поняття «метафора» й «персоніфікація» як окремі пункти (рядок 0.11). Для творчості Олександра Олеся (рядок 4.6) програма вимагає вміння визначати художні образи й засоби — саме тому приклади з «Чар ночі» та «О слово рідне! Орле скутий!..» такі важливі.

У демоваріанті 2026 року завдання 28 — «логічні пари»: потрібно поєднати назву твору з художніми образами. Серед творів — рядок 4.6 (Олесь). Тобто знання метафори й персоніфікації може знадобитися не лише в завданнях на тропи, а й у завданнях на відповідність.

Стратегія виконання

Іди алгоритмом від найконкретнішого засобу до загального. Спочатку перевір, чи є сполучник (порівняння). Потім — чи має неживе людські риси (персоніфікація). Якщо ні — чи є перенесення за подібністю без сполучника (метафора). Така послідовність зменшує ризик помилки, бо кожен наступний крок звужує коло можливих варіантів.

• Метафора — перенесення ознак за подібністю без сполучника. Приховане порівняння.

• Розгорнута метафора розвивається в кількох рядках. Приклад: мова — «кринице жива», з якої «покоління п'ють».

• Персоніфікація — неживе (предмет, явище, тварина) наділене людськими рисами. Приклад: «Сміються, плачуть солов'ї» з «Чар ночі» Олеся.

• Є сполучник (як, мов, наче, ніби) — порівняння.

• Неживе має людські риси — персоніфікація.

• Інше перенесення за подібністю без сполучника — метафора.