Братство тарасівців і кримськотатарське національне відродження

У січні 1863 р. в Королівстві Польському спалахнуло національно-визвольне повстання, яке тривало до 1864 р. Його метою було відновлення Речі Посполитої в межах 1772 р. Повстання швидко поширилося на Литву й Білорусь, а навесні 1863 р. його загони з'явилися на Правобережній Україні — на Волині та Київщині.

Однак українські селяни здебільшого не підтримали повстанців. Польська шляхта, яка очолила повстання, для селян залишалася тим самим паном, що й учора. Селяни часто відмовлялися приєднуватися до загонів, а іноді навіть видавали повстанців царській владі. Це стало однією з причин поразки повстання на Правобережжі.

Наслідки повстання

Після придушення повстання російський уряд застосував жорсткі репресії проти польської шляхти й католицької церкви. Маєтки учасників повстання конфісковували, шляхту виселяли вглиб імперії. Водночас на Правобережжі уряд пом'якшив умови селянської реформи 1861 р., щоб прихилити селян до себе й послабити вплив польських землевласників. Зокрема, зменшили розміри викупних платежів і наділили частину селян землею.

Найважливішим наслідком для українського руху стало різке посилення русифікації. Царська влада тепер вважала будь-який національний рух — польський чи український — загрозою для імперії. Саме в розпал повстання, у 1863 р., з'явився Валуєвський циркуляр, який обмежував українське друковане слово. А в 1876 р. його доповнив Емський указ, що фактично заборонив українську мову в публічній сфері. Так польське повстання, хоч і було спрямоване проти Російської імперії, завдало удару й українському національному руху.

1891 рік став поворотним моментом в історії українського національного руху. Саме тоді група молоді зібралася біля могили Тараса Шевченка в Каневі й заснувала таємне братство тарасівців. Назву обрали на честь Кобзаря — символу боротьби за Україну. До братства ввійшли Іван Липа, Микола Міхновський, Михайло Коцюбинський, Василь Боровик і Микола Байздренко. Згодом гуртки тарасівців виникли в Харкові, Полтаві, Києві та Одесі.

Ідеї тарасівців

Тарасівці вперше в Наддніпрянщині відкрито проголосили ідею політичної самостійності (незалежності) і соборності України. Вони вимагали, щоб українська мова стала мовою родини, школи й громадського життя, обстоювали рівноправність усіх націй. Найважливіше — вони різко критикували старших громадівців за аполітичне культурництво й автономізм, тобто за те, що ті не ставили питання про незалежність України, а лише про автономію в складі Російської імперії.

1893 року у львівській газеті «Правда» з'явилася програмна декларація «Profession de foi молодих українців» («Символ віри молодих українців»). У ній тарасівці заявляли: «Мета наша — повна самостійність України», і зобов'язувалися розмовляти вдома лише українською мовою. Це був перший програмний документ, який чітко сформулював ідею незалежності України в підросійській Україні.

Кінець братства й продовження ідеї

1893 року поліція викрила діяльність братства й заарештувала частину його членів. Братство розпалося, проіснувавши лише два роки. Однак ідея самостійності не зникла. Її підхопив і розвинув Микола Міхновський, який на початку XX ст. створив Українську народну партію й написав брошуру «Самостійна Україна».

Після поразки польського повстання й посилення русифікації український рух не припинився, а зосередився на культурній праці. Провідну роль у ньому відігравали громадівці — учасники нелегальних громад, що діяли в різних містах Наддніпрянщини. Двома найяскравішими постатями цього періоду стали Олександр Кониський і Борис Грінченко.

Олександр Кониський (1836–1900)

Олександр Кониський — письменник, публіцист і громадський діяч. Саме він написав слова відомої «Молитви за Україну» («Боже великий, єдиний», 1885), яка згодом стала духовним гімном українців. Кониський був одним із співзасновників Товариства імені Шевченка у Львові (1873; з 1892 р. — Наукове товариство імені Шевченка). Він також написав першу ґрунтовну біографію Тараса Шевченка. Особливу роль Кониський відіграв в організації друку творів наддніпрянських авторів у Галичині, де цензура була м'якшою.

Борис Грінченко (1863–1910)

Борис Грінченко — письменник, педагог і діяч Чернігівського земства. Він належав до молодших громадівців, які вимагали активнішої національної праці, ніж старше покоління. Працюючи в Чернігові, Грінченко видавав популярні книжки для народу, щоб поширювати українське слово серед селян. Його найбільшою заслугою стало укладання «Словаря української мови» (1907–1909) — фундаментальної праці, яка зафіксувала багатство української лексики.

Загальна українська безпартійна демократична організація (1897)

1897 року в Києві з ініціативи Володимира Антоновича й Олександра Кониського постала Загальна українська безпартійна демократична організація. Вона нелегально об'єднала громади різних міст для координації культурної праці. Організація займалася виданням книжок (зокрема через видавництво «Вік»), вшануванням пам'яті Тараса Шевченка, підтримкою української преси й освіти. Це була спроба створити загальноукраїнську структуру в умовах, коли політичні партії ще не могли діяти легально.

Після приєднання Криму до Російської імперії (1783) і особливо після Кримської війни 1853–1856 рр. сотні тисяч кримських татар емігрували до Османської імперії. Ті, що лишилися, потерпали від бідності, безземелля й масової неписьменності. У цьому скрутному становищі з'явилася людина, яка започаткувала національне відродження кримськотатарського народу.

Ісмаїл Гаспринський (1851–1914)

Ісмаїл Гаспринський — просвітник, педагог, публіцист і видавець, міський голова Бахчисарая. Він належить до підкреслених персоналій програми НМТ, тому його портрет можуть запропонувати для візуального розпізнавання. Гаспринський здобув освіту в Росії, Франції та Туреччині, добре знав європейську культуру й прагнув модернізувати життя кримських татар.

Газета «Терджиман»

1883 року в Бахчисараї Гаспринський заснував газету «Терджиман» («Перекладач»). Вона виходила кримськотатарською й російською мовами й стала найвпливовішим і найдовговічнішим тюркомовним виданням Російської імперії. Її читали мусульмани від Криму до Середньої Азії. Гаслом газети було: «Єдність у мові, думках і справах» — заклик до солідарності всіх тюркських народів.

Новометодні школи й джадидизм

З 1884 року Гаспринський почав відкривати новометодні школи. На відміну від старих мусульманських шкіл, де учні просто заучували Коран арабською, новометодні школи навчали рідною мовою за звуковим методом. До програми ввійшли світські предмети: арифметика, географія, історія — поряд із релігійними. Цей рух за оновлення освіти й культури мусульман отримав назву джадидизм (від арабського «джадід» — новий).

Значення діяльності Гаспринського

Ісмаїл Гаспринський започаткував національне відродження кримських татар. Він обстоював освіту жінок, модернізацію суспільства й солідарність тюркських народів. Його ідеї вплинули не лише на кримських татар, а й на мусульман Поволжя, Кавказу й Середньої Азії. Гаспринський показав, що поєднання національної культури з сучасною освітою — єдиний шлях до збереження й розвитку народу.

Приклад 1. Вибір однієї відповіді

«Молоді українці проголошують метою повну самостійність України й зобов'язуються розмовляти українською в родині». Яка організація оприлюднила цей програмний документ 1893 року?

Розв'язання:

Це авторський переклад фрагмента декларації «Profession de foi молодих українців» («Символ віри молодих українців»), яку 1893 року опублікувала львівська газета «Правда». Документ належав братству тарасівців — таємній організації, заснованій 1891 р. біля могили Т. Шевченка.

Відповідь: братство тарасівців.

Чому інші варіанти неправильні:

• Стара громада — діяла в 1860–1870-х рр., обстоювала культурницьку працю й автономізм, а не самостійність.

• Кирило-Мефодіївське братство (1846–1847) — виступало за слов'янську федерацію, а не за самостійність України.

• Південно-Західний відділ РГТ (1873–1876) — наукова організація в Києві, закрита після Емського указу, не мала політичної програми.

Приклад 2. «3 з 7»

Які три факти стосуються діяльності Ісмаїла Гаспринського?

Розв'язання:

Ісмаїл Гаспринський (1851–1914) — просвітник, педагог, видавець, міський голова Бахчисарая. Його діяльність охоплювала три головні напрями: заснування газети «Терджиман» (1883), відкриття новометодних шкіл (з 1884 р.) і пропаганда єдності тюркських народів.

Відповідь: видання газети «Терджиман»; заснування новометодних шкіл; ідея єдності тюркських народів.

Чому інші варіанти неправильні:

• Видання журналу «Основа» — це заслуга петербурзької громади (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров), 1861–1862 рр.

• Заснування братства тарасівців — справа І. Липи, М. Міхновського, М. Коцюбинського (1891).

• Південно-Західний відділ РГТ (1873–1876) очолював Г. Галаган, провідну роль у ньому відігравав П. Чубинський; до Гаспринського він стосунку не мав.

• Створення Кримського ханства — подія XV ст., не пов'язана з Гаспринським.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді

Хто з названих діячів належав до братства тарасівців?

Розв'язання:

Братство тарасівців (1891–1893) об'єднало молодь, яка вперше в Наддніпрянщині проголосила ідею політичної самостійності України. Серед його членів були Іван Липа, Микола Міхновський, Михайло Коцюбинський, Василь Боровик і Микола Байздренко.

Відповідь: Микола Міхновський.

Чому інші варіанти неправильні:

• М. Драгоманов — ідеолог українського соціалізму й федералізму, жив за кордоном, до тарасівців не належав.

• П. Валуєв — міністр внутрішніх справ Російської імперії, автор Валуєвського циркуляра (1863).

• М. Юзефович — голова Київської археографічної комісії, донощик, який спричинив Емський указ (1876).

Приклад 4. «3 з 7»

Які три явища пов'язані з польським повстанням 1863–1864 рр.?

Розв'язання:

Польське повстання 1863–1864 рр. мало значні наслідки для українських земель. Повстанські загони діяли на Правобережжі (Волинь, Київщина), але селяни їх не підтримали. Після поразки уряд пом'якшив умови селянської реформи на Правобережжі, щоб послабити польських землевласників. Найважливіше — повстання спричинило посилення русифікації та появу Валуєвського циркуляра (1863).

Відповідь: дії повстанських загонів на Правобережжі; пом'якшення умов реформи для селян Правобережжя; посилення русифікації.

Чому інші варіанти неправильні:

• Утворення Кирило-Мефодіївського братства — 1846 р., за 17 років до повстання.

• Скасування панщини в Галичині — 1848 р., австрійська реформа.

• Коліївщина — 1768 р., гайдамацьке повстання на Правобережжі.

• «Київська козаччина» — 1855 р., селянські заворушення під час Кримської війни.

• Вважати тарасівців автономістами. Насправді братство тарасівців першим у Наддніпрянщині висунуло ідею політичної самостійності (незалежності) України, а не автономії. Вони критикували старших громадівців саме за те, що ті обмежувалися автономізмом і культурництвом.

• Плутати братство тарасівців (1891) з Кирило-Мефодіївським братством (1846–1847). Це різні організації. Кирило-Мефодіївське братство виступало за слов'янську федерацію, а тарасівці — за самостійність України. Крім того, між ними майже пів століття різниці.

• Плутати польські повстання 1830–1831 і 1863–1864 рр. Листопадове повстання 1830–1831 рр. і Січневе повстання 1863–1864 рр. — різні події. Для НМТ важливо пам'ятати дату саме 1863–1864 рр., оскільки воно безпосередньо вплинуло на український рух.

• Вважати «Терджиман» газетою Османської імперії. Газета «Терджиман» виходила в Бахчисараї (Крим), який належав Російській імперії. Це найвпливовіше тюркомовне видання саме Російської імперії, а не Османської.

• Плутати О. Кониського — автора слів «Молитви за Україну» — з М. Лисенком, автором музики. Слова написав Олександр Кониський (1885), а музику — Микола Лисенко. Обидва діячі важливі, але їхні ролі різні.

• Вважати, що селяни Правобережжя підтримали польських повстанців 1863 р. Насправді українські селяни здебільшого не підтримали повстання. Польська шляхта для них залишалася паном, тому селяни часто відмовлялися приєднуватися до загонів або навіть видавали повстанців владі.

У програмі НМТ з історії України матеріал цього юніта належить до теми 15 «Українські землі в другій половині XIX ст.». Ось як саме перевіряють кожен блок знань:

• 1863–1864 рр. — польське національно-визвольне повстання — одна з чотирьох дат теми 15, яку треба знати для завдань на хронологію.

• Братство тарасівців і національне відродження кримськотатарського народу — пункти змісту теми 15, можуть перевірятися в завданнях на встановлення відповідності або множинного вибору.

• О. Кониський, Б. Грінченко й І. Гаспринський — персоналії теми 15. Ісмаїла Гаспринського в програмі підкреслено, тож його портрет можуть запропонувати для візуального розпізнавання.

• У демоваріанті НМТ 2026 року завдання 11 (тема 15) — це вибір однієї відповіді з чотирьох за зображеннями з персоналіями, 1 бал.

• Завдання типу «3 з 7» (у демоваріанті 2026 — завдання 28–30) оцінюються по 1 балу за кожен правильний варіант. У демоваріанті 2026 завдання 30 перевіряє біографію діяча за фото (інша доба), але аналогічне завдання можливе й для Гаспринського.

• 1863–1864 — польське національно-визвольне повстання, після якого посилилася русифікація; з'явилися Валуєвський циркуляр (1863) і Емський указ (1876).

• 1891 — заснування братства тарасівців (І. Липа, М. Міхновський, М. Коцюбинський) біля могили Т. Шевченка в Каневі; ідея політичної самостійності України.

• 1893 — декларація «Profession de foi молодих українців» у львівській газеті «Правда» — програмний виклад самостійницьких поглядів.

• О. Кониський — автор слів «Молитви за Україну» («Боже великий, єдиний»), співзасновник Товариства імені Шевченка у Львові.

• Б. Грінченко — педагог, уклав «Словарь української мови» (1907–1909), діяч Чернігівського земства.

• 1897 — Загальна українська безпартійна демократична організація (В. Антонович, О. Кониський) — нелегальне об'єднання громад.

• І. Гаспринський — газета «Терджиман» (1883, Бахчисарай), новометодні школи (з 1884), джадидизм, кримськотатарське національне відродження.