Боротьба УНР у 1919 р.: інтервенція Антанти, денікінський режим і «Київська катастрофа»

1919 рік став для УНР роком війни одразу на кількох фронтах. Одним із найважчих викликів була військова інтервенція Антанти — країн-переможниць у Першій світовій війні. Розберімося, що таке інтервенція, чому Антанта висадила війська на півдні України й чому переговори Директорії з французьким командуванням провалилися.

Поняття «інтервенція»

Інтервенція — це втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої країни, зокрема збройне. У випадку України 1918–1919 років ішлося про військову інтервенцію країн Антанти (Франції, Великої Британії, Греції та ін.) на півдні колишньої Російської імперії. Після перемоги над Німеччиною в листопаді 1918 р. Антанта вирішила не допустити поширення більшовизму на Чорноморське узбережжя й підтримати білий рух.

Десанти Антанти: грудень 1918 – березень 1919

У грудні 1918 — березні 1919 р. війська Антанти висадили десанти в Одесі, Миколаєві, Херсоні та Севастополі. Це були переважно французькі та грецькі частини, загальною чисельністю десятки тисяч вояків. Французьке командування не визнавало Українську Народну Республіку й розглядало українські землі як частину «єдиної й неподільної Росії». Воно підтримувало білогвардійців і не бажало співпрацювати з Директорією.

Переговори Директорії з французьким командуванням

Із січня до березня 1919 р. Директорія УНР вела переговори з французьким командуванням в Одесі. Антанта висунула жорсткі умови: передати їй контроль над залізницями й фінансами України, а також усунути від влади членів Директорії Володимира Винниченка й Симона Петлюру та голову Ради народних міністрів Володимира Чеховського. Для керівництва УНР такі вимоги були неприйнятними — вони фактично означали втрату державного суверенітету. Домовитися не вдалося.

Відступ інтервентів

У березні 1919 р. отаман Никифор Григор’єв, який перейшов на бік більшовиків, розпочав наступ на позиції інтервентів. Його загони вибили французькі та грецькі частини з Херсона й Миколаєва. На початку квітня 1919 р. французьке командування ухвалило рішення евакуювати війська з Одеси. Інтервенція Антанти на півдні України завершилася невдачею — країни Заходу не змогли утвердитися в регіоні, але й не допомогли УНР.

Улітку 1919 р. на українські землі з південного сходу насунулася нова загроза — Збройні сили Півдня Росії під командуванням генерала Антона Денікіна. Це була одна з найпотужніших білих армій, що ставила за мету знищити більшовицьку владу й відновити «єдину й неподільну Росію». Її наступ через Україну мав катастрофічні наслідки для УНР.

Наступ денікінців на Україну

Збройні сили Півдня Росії (генерал А. Денікін) у червні — липні 1919 р. захопили Харків, Катеринослав (нині Дніпро) і Полтаву. У серпні 1919 р. денікінці взяли Одесу й Київ. Їхній наступ відбувався широким фронтом: армія просувалася на Москву, а шлях пролягав через українські землі.

Характерні риси денікінського режиму

На захоплених територіях Денікін установив військово-диктаторський режим. Його головне гасло — «єдина й неподільна Росія» — означало повне невизнання УНР та будь-яких форм української державності. Режим повертав поміщикам землю й майно, які селяни отримали внаслідок революції. Відновлювалися дореволюційні порядки, проводилися мобілізації та реквізиції.

Переслідування українства

Денікінський режим вів цілеспрямовану боротьбу проти українського національного руху. Українську мову заборонили в школах і державних установах. Закривалися українські газети, «Просвіти», школи. Український рух оголошувався «сепаратизмом» і переслідувався. На додачу білі влаштовували єврейські погроми, що ще більше підривало їхню репутацію серед населення.

Опір денікінському режиму

Політика Денікіна викликала масовий опір. На підконтрольних йому територіях спалахували антиденікінські селянські повстання. 24 вересня 1919 р. Директорія УНР офіційно оголосила війну Денікіну. Таким чином арміям УНР довелося воювати одночасно проти більшовиків, денікінців і поляків, що розпорошувало й без того обмежені сили.

Після переходу Української Галицької Армії (УГА) за річку Збруч у липні 1919 р. об'єднані армії УНР і УГА, що налічували близько 80 тисяч вояків, утворили спільний штаб Головного отамана. Було ухвалено рішення наступати двома напрямками: на Київ і на Одесу. Цей похід мав стати вирішальним у боротьбі за столицю.

Вхід до Києва: 30 серпня 1919 р.

30 серпня 1919 р. частини УГА й армії УНР (Київська група генерала Антона Кравса) увійшли до Києва із заходу. Більшовики, які контролювали місто, відступили без серйозного бою. Здавалося, що столицю звільнено. Проте того ж дня з лівого берега Дніпра до Києва ввійшли денікінці — частини генерала Миколи Бредова.

31 серпня 1919 р.: «Київська катастрофа»

31 серпня 1919 р. сталося те, що в історії Української революції називають «Київською катастрофою». Денікінці зірвали український прапор із будинку міської думи. Українське командування опинилося перед складним вибором: вступати в бій із денікінцями, яких підтримувала Антанта, або відступити. Щоб уникнути кровопролиття й не воювати проти країн, від яких сподівалися отримати допомогу, командування вирішило вивести українські війська з Києва. Похід на столицю провалився.

Восени 1919 р. армії УНР і УГА опинилися в катастрофічному становищі. Війна на кількох фронтах, епідемія тифу, брак ресурсів і внутрішній розлад — усе це призвело до втрати боєздатності. Ключову роль у цьому відіграло явище, яке в історії дістало назву «отаманщина».

Що таке отаманщина?

Отаманщина — це свавілля польових командирів-отаманів, які не підкорялися центральному уряду, воювали на власний розсуд, переходили на бік ворога або чинили погроми. Це явище руйнувало дисципліну в армії та підривало авторитет Директорії.

Приклади отаманщини в 1919 р.

• Заколот отамана Володимира Оскілка в Рівному (квітень 1919 р.) — спроба повалити Директорію й установити власну диктатуру.

• Погром у Проскурові (нині Хмельницький) у лютому 1919 р., учинений вояками отамана І. Семесенка, під час якого загинули понад тисячу єврейських мешканців.

• Перехід отамана Никифора Григор'єва на бік більшовиків на початку лютого 1919 р., що призвело до втрати позицій на півдні України.

Епідемія тифу й блокада

Восени 1919 р. армії УНР і УГА опинилися затиснутими між білими (денікінцями), червоними (більшовиками) та поляками на Поділлі. До цього додалася страшна епідемія тифу — захворіла більшість вояків УГА. Брак ліків, зброї, теплого одягу та продовольства, а також блокада з боку Антанти призвели до того, що армія втрачала боєздатність.

Перехід УГА до денікінців

У листопаді 1919 р. командування УГА, рятуючи хворих і виснажених вояків, уклало угоду з денікінцями й перейшло на їхній бік. Євген Петрушевич, лідер ЗУНР, виїхав до Відня. Це стало важким ударом для УНР — об'єднання армій фактично розпалося.

Кінець 1919 р.: втрата боєздатності

У грудні 1919 р. армія УНР, затиснута на Волині, втратила боєздатність як регулярна сила. Симон Петлюра виїхав до Варшави шукати союзу з Польщею. Основними причинами поразки 1919 р. стали: війна на кількох фронтах, епідемія тифу, відсутність зовнішньої підтримки, розкол між УНР і ЗУНР, отаманщина та слабкий державний апарат.

Розгляньмо, як знання з цієї теми перевіряють у завданнях НМТ. Ми розберемо чотири приклади — два у форматі «3 з 7» і два у форматі вибору однієї відповіді з чотирьох.

Приклад 1. «3 з 7» — причини поразки армій УНР і УГА

Завдання: Які три чинники спричинили поразку армій УНР і УГА восени 1919 р.?

Розв'язання: Згадаймо, що восени 1919 р. армії УНР і УГА воювали на кількох фронтах одночасно (проти більшовиків, денікінців і поляків). Величезних втрат завдала епідемія тифу, яка викосила більшість вояків. У листопаді 1919 р. командування УГА, рятуючи хворих, перейшло на бік денікінців. Отже, правильні відповіді: епідемія тифу, перехід УГА на бік денікінців, війна на кількох фронтах.

Відповідь: епідемія тифу, перехід УГА на бік денікінців, війна на кількох фронтах.

Чому інші варіанти неправильні: Берестейський мирний договір укладено ще в лютому 1918 р., Варшавська угода — у квітні 1920 р., запровадження непу — у 1921 р. в Росії, а Антанта не підтримувала УНР, а навпаки — блокувала її.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді — «Київська катастрофа»

Завдання: Що в історії Української революції називають «Київською катастрофою»?

Розв'язання: «Київська катастрофа» — це подія 31 серпня 1919 р., коли після входу українських військ до Києва туди ж прийшли денікінці. Щоб уникнути бою з білими, яких підтримувала Антанта, українське командування вивело війська з міста.

Відповідь: вихід армій УНР і УГА з Києва 31 серпня 1919 р. після зіткнення з денікінцями.

Чому інші варіанти неправильні: захоплення Києва військами М. Муравйова — це лютий 1918 р., зречення гетьмана П. Скоропадського — грудень 1918 р., залишення Києва Директорією — лютий 1919 р. Жодна з цих подій не пов'язана з денікінцями.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді за уривком — денікінський режим

Завдання: Про який режим ідеться в уривку наказу: «У школах і державних установах відновлено російську мову, українські вивіски знято, землю повернуто колишнім власникам»?

Розв'язання: Описані заходи — заборона української мови, повернення поміщицької землі — характерні саме для денікінського режиму, який проголошував гасло «єдиної й неподільної Росії».

Відповідь: денікінський.

Чому інші варіанти неправильні: гетьманський режим (1918 р.) не забороняв української мови, більшовицький режим навпаки проголошував право націй на самовизначення, польський окупаційний режим діяв на західноукраїнських землях.

Приклад 4. «3 з 7» — прояви отаманщини

Завдання: Які три події є проявами отаманщини в 1919 р.?

Розв'язання: Отаманщина — це свавілля польових командирів. Її прояви: заколот В. Оскілка проти Директорії (квітень 1919 р.), перехід Н. Григор'єва до більшовиків (початок лютого 1919 р.), погроми, які чинили окремі отамани (наприклад, погром у Проскурові).

Відповідь: заколот В. Оскілка проти Директорії, перехід Н. Григор'єва до більшовиків, погроми, які чинили окремі отамани.

Чому інші варіанти неправильні: Трудовий конгрес — це представницький орган УНР, Чортківська офензива — наступальна операція УГА, похід П. Болбочана на Крим — подія квітня 1918 р., Листопадовий зрив — захоплення влади у Львові українськими військовими (ЗУНР проголосили 13 листопада 1918 р.). Це не прояви отаманщини.

• Плутати інтервенцію Антанти з перебуванням німецьких військ. Німецькі й австро-угорські війська прийшли в Україну на запрошення УЦР у 1918 р. за Берестейським договором. Інтервенція Антанти (Франція, Греція) відбувалася на півдні України (Одеса, Миколаїв, Херсон) у грудні 1918 – квітні 1919 р. і мала на меті підтримати білих, а не УНР.

• Вважати, що «Київську катастрофу» спричинили більшовики. Насправді Київ залишили після зіткнення з денікінцями. Більшовики відступили з міста ще 30 серпня 1919 р., а катастрофа сталася через конфлікт із білими.

• Вважати, що Антанта підтримувала УНР. Навпаки — Антанта допомагала білим, не визнавала УНР і вимагала від Директорії поступок (контроль над залізницями й фінансами, усунення від влади Винниченка, Петлюри й голови уряду Чеховського).

• Вважати, що в листопаді 1919 р. УГА перейшла до більшовиків. Командування УГА уклало угоду саме з денікінцями, а не з більшовиками. Це сталося через катастрофічну епідемію тифу й бажання врятувати хворих вояків.

• Вважати отаманщину виявом підтримки армії. Отаманщина — це свавілля отаманів, які не підкорялися уряду, що руйнувало дисципліну й авторитет влади. Вона послаблювала армію, а не зміцнювала її.

• Датувати «Київську катастрофу» 1918 р. Це 31 серпня 1919 р. У 1918 р. Київ захоплювали більшовики (М. Муравйов у лютому) та німці (березень), але це зовсім інші події.

Ця тема входить до теми 22 програми НМТ з історії України. Програма окремо називає поняття «інтервенція», «отаманщина», «Київська катастрофа», військову інтервенцію Антанти на півдні України й денікінський режим, а також вимагає пояснювати причини поразки Української революції.

Формат «3 з 7» (завдання 28–30)

Завдання типу «3 з 7» оцінюються до 3 балів — по 1 балу за кожну правильно обрану причину чи ознаку. У демонстраційному варіанті НМТ 2026 року завдання 29 перевіряло характерні риси режиму (тема 26). Так само можуть питати й про денікінський режим — наприклад, обрати три характерні риси з-поміж семи.

Вибір однієї відповіді (завдання 1–20)

Завдання з вибором однієї правильної відповіді з чотирьох оцінюються в 1 бал. Поняття можуть перевіряти за описом (наприклад, «Що таке отаманщина?»), а режим — за уривком документа (наприклад, наказ денікінського командування).

Картосхема теми 22

На картосхемі можуть бути позначені напрямки походу об'єднаних армій УНР і УГА на Київ та Одесу, а також наступ денікінців із південного сходу. Важливо вміти співвідносити ці напрямки з датами подій.

• Грудень 1918 – квітень 1919 — інтервенція Антанти на півдні України (Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь). Переговори Директорії з французьким командуванням провалилися через неприйнятні умови Антанти.

• Денікінський режим — гасло «єдиної й неподільної Росії», повернення землі поміщикам, заборона української мови, закриття «Просвіт» і шкіл, переслідування українства.

• 31 серпня 1919 р. — «Київська катастрофа»: українські війська залишили Київ після зіткнення з денікінцями, яких підтримувала Антанта.

• Осінь 1919 р. — епідемія тифу (захворіла більшість вояків УГА), перехід УГА до денікінців (листопад), армія УНР втрачає боєздатність на Волині (грудень).

• Отаманщина — свавілля отаманів, які не підкорялися уряду, що руйнувало армію й авторитет влади (заколот В. Оскілка, перехід Н. Григор'єва, погроми).

• Причини поразки — війна на кількох фронтах, тиф, відсутність зовнішньої підтримки, розкол УНР і ЗУНР, отаманщина, слабкий державний апарат.