Звукове значення букв у слові

Перше, що треба чітко засвоїти: звук і буква — не одне й те саме. Звук ми чуємо й вимовляємо, а букву бачимо й пишемо. Коли ти говориш слово «ліс», ти вимовляєш послідовність звуків. Коли ти його записуєш, то використовуєш букви. Саме тому в мовознавстві звуки записують у квадратних дужках, а букви — без них.

В українській мові всього 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосні. Натомість букв — 33. Це означає, що одна й та сама буква може позначати різні звуки залежно від позиції в слові, а один і той самий звук може передаватися різними буквами.

Як записувати звуки

Звуки завжди записують у квадратних дужках: [а], [б], [с]. М’якість приголосного позначають знаком апострофа [’] після позначки звука: [н’], [л’], [с’]. Напівпом’якшення — знаком [·] (крапка зверху): [б·], [ш·], [х·].

Голосні звуки та букви, що їх позначають

В українській мові шість голосних звуків:

• [а] — буква а

• [о] — буква о

• [у] — буква у

• [е] — букви е, є (у певних позиціях)

• [и] — буква и

• [і] — букви і, ї (у певних позиціях)

Ці шість звуків позначають 10 букв: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї. Букви я, ю, є, ї можуть позначати один або два звуки — це тема окремого уроку. Зараз важливо запам’ятати, що голосних звуків саме шість, а букв для їхнього позначення — десять.

Ненаголошені [е] та [и]

У ненаголошеній позиції звуки [е] та [и] вимовляються з наближенням один до одного. Це явище називають «наближенням» або «звуковим збігом». Наприклад:

• село — [се^ило] (чується щось середнє між [е] та [и])

• живе — [жи^еве] (перший звук наближається до [е])

Тому буква в ненаголошеному складі не завжди відповідає «чистому» звукові. Це важливо пам’ятати, коли визначаєш звукове значення букви: орієнтуйся на вимову, а не на написання.

Приголосні звуки поділяють за участю голосу й шуму. Сонорні утворюються голосом із незначним шумом — голос переважає. Дзвінкі шумні утворюються шумом за участю голосу — шум переважає. Глухі утворюються лише шумом, без участі голосу. В українській мові більшість дзвінких і глухих приголосних утворюють пари.

11 пар за дзвінкістю-глухістю

Запам’ятай ці пари — вони знадобляться в завданнях на звукове значення букв:

Зверни увагу: [ф] — глухий приголосний, який не має дзвінкої пари в українській мові.

Сонорні приголосні

Сонорні — це дзвінкі приголосні, у яких голос значно переважає над шумом. Вони не мають глухих пар. До сонорних належать:

• [в], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й]

Усі сонорні — дзвінкі. Їх не можна «оглушити» в жодній позиції. Наприклад, у слові «вовк» сонорний [в] стоїть перед глухим [к], але залишається дзвінким.

Дзвінкі в кінці слова й перед глухими не оглушуються

Це одна з найважливіших відмінностей української вимови від російської. В українській мові дзвінкі приголосні здебільшого зберігають свою дзвінкість у кінці слова та перед глухими приголосними (виняток — [г] перед [к], [т], про нього нижче):

Буква г перед к, т позначає [х]

Ще одна особливість: коли буква г стоїть перед к або т, вона позначає не дзвінкий [г], а глухий [х]. Це уподібнення за глухістю: дзвінкий [г] перед глухими [к], [т] вимовляється як [х]:

Це правило діє лише для буквосполучень гк і гт. В інших позиціях (гора, голка, ганок) буква г позначає звичайний дзвінкий [г].

Приголосні звуки в українській мові можуть бути твердими, м’якими або напівпом’якшеними. Розрізняти ці три групи — одне з ключових умінь для завдань НМТ на звукове значення букв.

М’які приголосні

М’які приголосні — це звуки, під час вимови яких середня частина язика піднімається до твердого піднебіння, надаючи звукові «м’якого» відтінку. В українській мові м’якими є:

• [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [дз’], [л’], [н’], [р’]

• і завжди м’який [й]

М’якість на письмі позначають буквами ь, і, я, ю, є:

Тверді приголосні та напівпом’якшення перед [і]

Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] і задньоязикові [ґ], [к], [х] і глотковий [г] в українській мові є твердими. Вони не можуть бути м’якими. Однак перед голосним [і] вони вимовляються з легким пом’якшенням — це називають напівпом’якшенням. На письмі напівпом’якшення позначають знаком [·]:

Напівпом’якшений звук не є м’яким! У слові «біль» [б·іл’] м’який лише [л’], а [б·] — напівпом’якшений. Не зараховуй напівпом’якшені до м’яких — це поширена помилка.

Твердість шиплячих і [р]

Шиплячі [ч], [ш], [ж] залишаються твердими не лише перед [і] (напівпом’якшеними), а й перед іншими голосними:

• час — [час] (твердий [ч])

• чудо — [чудо] (твердий [ч])

• шар — [шар] (твердий [ш])

• жар — [жар] (твердий [ж])

Звук [р] в українській мові в кінці слова та складу завжди твердий:

• кобзар — [кобзар] (твердий [р])

• Харків — [харк·ів] (твердий [р])

• лікар — [л’ікар] (твердий [р])

М’який [р’] буває перед і, я, ю, є та ьо — на початку й у середині слова: ріка [р’іка], рябий [р’абий], буря [бур’а], трьох [тр’ох]. У кінці слова й складу [р] твердий.

Розгляньмо чотири типові завдання НМТ на звукове значення букв. Кожне розв’язуймо покроково.

Приклад 1. Однаковий звук у рядку

Завдання: У якому рядку виділені букви в усіх словах позначають однаковий звук?

• А) гора, гірко, легко

• Б) легко, нігті, вогкий

• В) ґанок, гумка, ґрунт

• Г) гай, гумка, гілка

Розв’язання:

1. Варіант А: «гора» — дзвінкий [г], «гірко» — напівпом’якшений [г·] (перед і), «легко» — [х] (г перед к). Звуки різні.

2. Варіант Б: у слові «легко» г перед к → [х]; у «нігті» г перед т → [х]; у «вогкий» г перед к → [х]. Усі три — [х]!

3. Варіант В: у словах «ґанок» і «ґрунт» буква ґ позначає [ґ], а в слові «гумка» буква г — [г]. Звуки різні.

4. Варіант Г: «гай» — [г], «гумка» — [г], «гілка» — [г·] (напівпом’якшений перед і). Звуки різні: [г] і [г·].

Відповідь: Б (усюди [х]). Лише в цьому рядку виділена буква в усіх трьох словах позначає той самий звук. Щоб не помилитися, перевіряй кожне слово рядка: одне слово з іншим звуком робить увесь рядок хибним.

Приклад 2. М’які приголосні

Завдання: У якому рядку всі виділені букви позначають м’які приголосні?

• А) б у «біль», л у «літо», с у «сіно»

• Б) д у «дядько», с у «сіль», л у «літо»

• В) ч у «чай», ш у «шість», ж у «жінка»

• Г) л у «лити», н у «ніч», р у «річка»

Розв’язання:

1. Варіант А: б у «біль» — [б·] напівпом’якшений (губний перед і), не м’який. Уже не підходить.

2. Варіант Б: д у «дядько» — [д’] (м’який перед я), с у «сіль» — [с’] (м’який перед і), л у «літо» — [л’] (м’який перед і). Усі три м’які!

3. Варіант В: ч у «чай» — [ч] твердий (шиплячий), ш у «шість» — [ш·] напівпом’якшений, ж у «жінка» — [ж·] напівпом’якшений. Жоден не м’який.

4. Варіант Г: л у «лити» — [л] твердий (перед и), н у «ніч» — [н’] м’який, р у «річка» — [р’] м’який. Не всі однакові.

Відповідь: Б.

Приклад 3. Усі приголосні дзвінкі

Завдання: У якому слові всі приголосні дзвінкі?

• А) дуб

• Б) сад

• В) казка

• Г) легко

• Д) ніготь

Розв’язання:

1. А) дуб [дуб]: [д] — дзвінкий, [у] — голосний, [б] — дзвінкий. Усі приголосні дзвінкі!

2. Б) сад [сад]: [с] — глухий. Не підходить.

3. В) казка [казка]: [к] — глухий (перший). Не підходить.

4. Г) легко [лехко]: [х] — глухий, [к] — глухий. Не підходить.

5. Д) ніготь [н’ігот’]: [т’] — глухий. Не підходить.

Відповідь: А (дуб). Зверни увагу: [б] у кінці слова не оглушується, тому слово «дуб» має лише дзвінкі приголосні.

Приклад 4. Жодного м’якого приголосного

Завдання: У якому слові немає жодного м’якого приголосного?

• А) чашка

• Б) чай

• В) пісня

• Г) біль

• Д) кінь

Розв’язання:

1. А) чашка [чашка]: [ч] — твердий, [ш] — твердий, [к] — твердий. Жодного м’якого!

2. Б) чай [чай]: [ч] — твердий, але [й] — завжди м’який. Є м’який.

3. В) пісня [п·іс’н’а]: [п·] — напівпом’якшений (не м’який), але [с’] — м’який, [н’] — м’який. Є м’які.

4. Г) біль [б·іл’]: [б·] — напівпом’якшений, але [л’] — м’який. Є м’який.

5. Д) кінь [к·ін’]: [к·] — напівпом’якшений, але [н’] — м’який. Є м’який.

Відповідь: А (чашка). Пастка: у слові «чай» є [й] — завжди м’який, тому це слово не підходить.

Учні часто припускаються однотипних помилок через те, що плутають українську вимову з російською або не розрізняють звук і букву. Ось найпоширеніші пастки.

• Плутають звук і букву. Кажуть «звук щ», «звук я», хоча щ, я — це букви, які можуть позначати один або два звуки. Завжди називай конкретний звук: [шч], [йа] тощо.

• Вважають [ч], [ш], [ж] м’якими. Під впливом російської вимови багато хто чує ці звуки як м’які. В українській мові вони завжди тверді (крім напівпом’якшення перед [і], яке не є м’якістю).

• Зараховують напівпом’якшені до м’яких. Губні [б·], [п·], [в·], [м·], [ф·] і шиплячі [ж·], [ч·], [ш·], [дж·] перед [і] — напівпом’якшені, а не м’які. У слові «біб» [б·іб] м’яких приголосних немає взагалі.

• Забувають, що [й] — м’який приголосний. Звук [й] завжди м’який. Тому в словах «чай», «гай», «йод» є м’який приголосний.

• Оглушують дзвінкі в кінці слова. Помилка з російської: дуб вимовляють як [дуп], ніж як [н’іш], сад як [сат]. В українській дзвінкі зберігають дзвінкість: [дуб], [н’іж], [сад].

• Не помічають, що г перед к, т позначає [х]. У словах «легко», «нігті», «вогкий», «кігті» буква г читається як [х]. Це треба перевіряти щоразу, коли бачиш гк або гт.

• Вважають сонорні глухими або шукають для них глуху пару. Сонорні [в], [м], [н], [л], [р], [й] — завжди дзвінкі. Вони не мають глухої пари. Не намагайся «оглушити» [в] у слові «вовк» — він сонорний і залишається дзвінким.

У демоваріанті НМТ-2026 завдання 1 перевіряє саме звукове значення букв і співвідношення звуків і букв. Це завдання з вибором однієї відповіді з чотирьох (А–Г), за яке можна отримати 0 або 1 бал.

Програма НМТ з української мови (розділ 1 «Фонетика. Графіка. Орфоепія») вимагає вміння «визначати звукове значення букв». У змісті розділу зазначено: «співвідношення звуків і букв». Це означає, що на тесті можуть перевіряти будь-який аспект цієї теми: чи розрізняєш ти звук і букву, чи знаєш дзвінкі й глухі пари, чи вмієш визначати м’якість і напівпом’якшення.

Довідкових матеріалів немає

На НМТ не дають жодних таблиць звуків чи підказок. Єдиний спосіб виконати завдання — подумки вимовити слово й почути потрібний звук. Тому тренуйся вимовляти слова вголос або подумки, звертаючи увагу на те, які саме звуки ти чуєш.

Стратегія виконання

Для кожної виділеної букви дій за таким алгоритмом:

1. Подивися, яка буква стоїть після виділеної: і, я, ю, є, ь — це може вказувати на м’якість або на те, що буква позначає два звуки.

2. Перевір, чи стоїть буква г перед к або т — тоді вона позначає [х].

3. Визнач, чи є приголосний дзвінким, глухим або сонорним, звіряючись із таблицею пар, яку ти вивчив.

4. Визнач, чи є приголосний м’яким, твердим або напівпом’якшеним.

5. Лише після цього називай звук, який позначає буква в цьому конкретному слові.

Наприклад, у слові «нігті»: бачимо букву г, після неї т — це випадок г перед т, тому г позначає [х]. Буква н стоїть перед і — тому [н’] м’який. Буква т стоїть перед і — тому [т’] м’який. Отже, звуковий запис: [н’іхт’і].

• Звук чуємо й вимовляємо, букву бачимо й пишемо. Звуків в українській мові 38 (6 голосних + 32 приголосні), а букв — 33.

• Дзвінкі й глухі приголосні утворюють 11 пар: [б]—[п], [д]—[т], [д’]—[т’], [з]—[с], [з’]—[с’], [ж]—[ш], [дж]—[ч], [дз]—[ц], [дз’]—[ц’], [г]—[х], [ґ]—[к]. Сонорні [в], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й] пар не мають. [ф] — глухий без дзвінкої пари.

• М’які приголосні: [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [дз’], [л’], [н’], [р’] і завжди м’який [й]. М’якість позначають ь, і, я, ю, є.

• Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] і [г], [ґ], [к], [х] — тверді. Перед [і] вони напівпом’якшені, але не м’які.

• Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими здебільшого не оглушуються (виняток — г перед к, т): дуб [дуб], сад [сад], ніж [н’іж], казка [казка].

• Буква г перед к, т позначає звук [х]: легко [лехко], нігті [н’іхт’і], вогкий [вохкий].