Скасування кріпацтва 1861 року в Російській імперії

У середині XIX ст. кріпосне право в Російській імперії перетворилося на гальмо розвитку. Селяни, прикріплені до землі й підпорядковані поміщикам, не мали змоги стати вільною робочою силою для промисловості. Водночас панщинне господарство дедалі більше занепадало: поміщики не могли ефективно конкурувати з господарствами, що використовували найману працю. До цього додалися тривожні сигнали — селянські заворушення, які ставали дедалі частішими, і нищівна поразка Росії в Кримській війні 1853–1856 рр., що показала технічну й соціальну відсталість імперії.

Імператор Олександр II, який зійшов на престол 1855 р., усвідомлював: краще скасувати кріпацтво «згори», ніж чекати, поки селяни скинуть його «знизу». У 1857 р. він створив Секретний комітет, а згодом — Губернські дворянські комітети для підготовки реформи. Після тривалих обговорень 19 лютого (3 березня за новим стилем) 1861 р. Олександр II підписав маніфест «Про всемилостивіше дарування кріпосним людям прав стану вільних сільських обивателів» і «Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності». Ці документи скасовували кріпосне право на всій території імперії.

Місцеві положення для українських губерній

Оскільки умови господарювання в різних регіонах відрізнялися, для українських губерній розробили окремі місцеві положення. Їх було три:

• Малоросійське положення — для Чернігівської, Полтавської та частини Харківської губерній, де переважало подвірне землекористування.

• Положення для Київської, Подільської та Волинської губерній (Правобережжя) — з особливими нормами наділів.

• Великоросійське положення — для Катеринославської, Херсонської, Таврійської та частини Харківської губерній (Південь України).

Особиста свобода — одразу й безкоштовно

Найважливіше досягнення реформи — селяни негайно й без жодної плати отримали особисту свободу. Відтепер вони могли:

• укладати будь-які угоди (купівлі, продажу, оренди);

• набувати рухоме й нерухоме майно у власність;

• займатися торгівлею й ремеслами без дозволу поміщика;

• одружуватися без згоди пана;

• переходити до інших станів (міщан, купців);

• звертатися до суду й бути свідками.

Колишні кріпаки отримали назву «вільні сільські обивателі» — це був новий стан у структурі суспільства.

Сільське самоврядування

Реформа запровадила органи селянського самоврядування. На рівні окремого села діяв сільський сход (збори домогосподарів), який обирав старосту. Кілька сіл об'єднувалися у волость — адміністративну одиницю з волосним сходом, старшиною та волосним судом. Волосний суд розглядав дрібні цивільні й кримінальні справи селян. Важливо: громада (або «мир») несла колективну відповідальність за сплату податків — так звана кругова порука. Якщо хтось із селян не платив, борг розкладали на всю громаду.

Хоча особисту свободу селяни отримали безкоштовно, земельне питання вирішували зовсім інакше. За маніфестом уся земля — і садиба, і польовий наділ — залишалася власністю поміщика. Селянин міг отримати її лише за викуп. Розмір наділу визначали місцеві положення: для кожної місцевості встановлювали вищу й нижчу норму. Якщо до реформи селянин користувався більшим наділом, ніж передбачала вища норма, зайву землю поміщик міг «відрізати» на свою користь. Якщо наділ був меншим за нижчу норму, поміщик мав «прирізати» землю, але на практиці це майже не застосовували.

Тимчасовозобов'язаний стан

Між проголошенням свободи й укладенням викупної угоди минав час — іноді роки. Увесь цей період селяни вважалися тимчасовозобов'язаними. Вони вже були особисто вільними, але мусили відбувати повинності на користь колишнього пана: або відробляти панщину, або платити оброк (грошовий чи натуральний). Розмір повинностей фіксували в уставних грамотах — документах, які укладали впродовж двох років після оголошення маніфесту. Уставна грамота визначала, скільки землі отримує селянин і які повинності він має відбувати, поки не викупить наділ. Якщо селяни й поміщик не могли дійти згоди, суперечку розглядав мировий посередник — чиновник, призначений із місцевих дворян. Обов'язковий перехід на викуп запровадили лише з 1883 р., тобто понад 20 років селяни могли залишатися тимчасовозобов'язаними.

Механізм викупу

Викупна операція була складною й обтяжливою. Загальну суму викупу визначали не за ринковою ціною землі, а капіталізацією оброку: річний оброк множили на 16,67 (тобто 6 % річних). Це означало, що селяни платили не стільки за землю, скільки за викуп власної особистості, хоча свободу вони вже отримали. Ось як відбувався викуп:

1. Селянин сплачував поміщикові одразу 20–25 % викупної суми.

2. Решту (75–80 %) поміщикові виплачувала держава цінними паперами.

3. Селяни повертали цей борг державі впродовж 49 років із 6 % річних. Ці щорічні платежі називали викупними платежами.

У підсумку селяни сплачували в кілька разів більше, ніж реально коштувала земля. Наприклад, якщо ринкова ціна наділу становила 100 карбованців, викупна сума могла сягати 200–300 карбованців, а з відсотками — ще більше. Викупні платежі стали для селянства справжнім тягарем на пів століття.

Відрізки

Одним з найболючіших наслідків реформи стали відрізки. Так називали частину землі, якою селяни користувалися до 1861 р., але яку поміщики «відрізали» на свою користь під час укладання уставних грамот. Поміщики мали право залишити собі найкращі угіддя: ліси, луки, водопої, вигони для худоби. Без доступу до них селянське господарство ставало нежиттєздатним — доводилося орендувати ці угіддя в поміщика за додаткову плату. На Лівобережжі й Півдні України відрізки були особливо значними: у Полтавській губернії вони сягали 40 % колишнього селянського наділу.

Таблиця нижче підсумовує ключові елементи земельної частини реформи.

Хоча реформа 1861 р. мала загальноімперський характер, на українських землях вона мала кілька важливих особливостей. Найбільше відрізнялося Правобережжя — Київська, Подільська та Волинська губернії, де більшість поміщиків були поляками.

Правобережжя: пом'якшення після польського повстання 1863 р.

У січні 1863 р. на території Королівства Польського та Правобережної України спалахнуло польське національно-визвольне повстання. Російський уряд, прагнучи позбавити польських поміщиків підтримки з боку українських селян, вирішив піти на поступки. Указом від 30 липня 1863 р. (з 1 вересня 1863 р.) на Правобережжі було скасовано тимчасовозобов'язаний стан — усі селяни переводилися на обов'язковий викуп. Крім того, уряд повернув частину відрізків селянам і знизив викупні платежі на 20 %. Це були значно кращі умови, ніж на Лівобережжі чи в центральних губерніях Росії. Таким чином, польське повстання несподівано поліпшило становище українського селянства Правобережжя.

Подвірне землекористування

У центральних губерніях Росії панувало общинне землекористування: земля належала громаді («миру»), яка періодично переділяла її між дворами. В Україні ж, особливо на Правобережжі й Лівобережжі, переважало подвірне землекористування. Це означало, що наділ закріплювали за конкретним селянським двором, а не за громадою. Двір міг продавати, дарувати чи передавати в спадок свій наділ. Подвірне землекористування сприяло розвитку індивідуального господарства й швидшому соціальному розшаруванню села.

Державні селяни та нащадки козаків

Реформа 1861 р. стосувалася насамперед поміщицьких селян (колишніх кріпаків). Окрему категорію становили державні селяни — ті, хто жив на державних землях. Серед них було чимало нащадків козаків на Лівобережжі. Для них у 1866 р. провели окрему реформу: державні селяни отримували землю на вигідніших умовах, ніж колишні кріпаки, — з меншими викупними платежами й більшими наділами.

Порівняння з Галичиною: скасування панщини 1848 р.

Важливо пам'ятати, що на західноукраїнських землях, які перебували під владою Австрійської імперії, кріпосне право скасували раніше — 1848 р. під час революції («Весни народів»). Різниця між двома реформами була суттєвою:

Реакція селян на реформу

Багато селян сприйняли маніфест із недовірою. Вони вважали, що поміщики приховали «справжню волю» — ту, яка давала б землю без викупу. Поширювалися чутки, що «слушний час» ще не настав і справжній маніфест з'явиться пізніше. У 1861–1863 рр. українськими губерніями прокотилася хвиля селянських заворушень. Селяни відмовлялися відбувати панщину, вимагали землі, нападали на поміщицькі маєтки. Найбільші виступи відбулися в Київській, Подільській і Чернігівській губерніях. Усі вони були жорстоко придушені військами.

Селянська реформа 1861 р. мала глибокі й суперечливі наслідки. Вона ліквідувала кріпосне право — одну з головних перешкод на шляху модернізації Російської імперії, але водночас заклала нові соціальні проблеми.

Позитивні наслідки

Найголовніше — мільйони селян перестали бути власністю поміщиків. Вони отримали особисту свободу, громадянські права й доступ до суду. Це створило передумови для розвитку капіталізму:

• Сформувався ринок вільної робочої сили. Селяни, які не мали землі або мали її замало, ішли в найми на заводи, фабрики, у поміщицькі економії.

• Товарне землеробство почало витісняти натуральне господарство. Селяни й поміщики дедалі більше виробляли продукцію на продаж.

• Зростали торгівля й промисловість. Звільнені селяни ставали споживачами промислових товарів, а підприємці отримували робочі руки.

• Реформа відкрила шлях до інших ліберальних перетворень: земської (1864), судової (1864), міської (1870) та військової (1874) реформ.

Обмеженість реформи

Попри скасування кріпацтва, реформа зберегла багато елементів старої системи:

• Малоземелля. Через відрізки селянські наділи стали меншими, ніж до реформи. Середній наділ на Лівобережжі скоротився на 30–40 %.

• Тягар викупних платежів. Селяни десятиліттями сплачували державі суми, що в кілька разів перевищували реальну вартість землі.

• Збереження великого поміщицького землеволодіння. Поміщики й далі володіли найкращими землями, лісами, луками.

• Відробітки. Не маючи достатньо власної землі, селяни змушені були орендувати поміщицьку землю, розплачуючись власною працею на панському полі. Це була фактично замаскована панщина.

Соціальне розшарування села

Реформа прискорила розшарування селянства. З'явилися три основні групи:

• Заможні селяни (куркулі) — ті, хто зумів викупити землю, накопичити капітал, наймав бідніших селян.

• Середняки — господарства, які ледь зводили кінці з кінцями.

• Бідняки — селяни, які втратили землю або мали її замало, змушені були йти в найми.

Міграції

Малоземелля штовхало селян до міграцій. Частина з них ішла на сезонні заробітки в економії Півдня України (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії), де були великі поміщицькі господарства, що потребували найманої праці. Інші переселялися на вільні землі Сибіру, Далекого Сходу, Північного Кавказу. Відхідництво (сезонна робота в містах) стало масовим явищем: селяни працювали на заводах, будівництві, на транспорті, а на час сівби й жнив поверталися в село.

Загалом реформа 1861 р. стала кроком уперед — вона ліквідувала кріпосне право й дала поштовх капіталістичному розвитку. Однак її половинчастість, збереження поміщицького землеволодіння й тягар викупних платежів заклали основу для майбутніх соціальних конфліктів.

Нижче розібрано чотири типові завдання НМТ на тему селянської реформи 1861 р.

Приклад 1. Які три положення містила селянська реформа 1861 р.?

Завдання типу «3 з 7». Оберіть три правильні твердження з-поміж семи.

Крок 1. Згадаймо головні риси реформи: особиста свобода — одразу й безкоштовно; земля — за викуп; до викупу селяни — тимчасовозобов'язані.

Крок 2. Відкидаємо те, чого реформа не передбачала: безкоштовної землі (її давали лише за викуп), ліквідації поміщицького землеволодіння (воно збереглося), передачі лісів і пасовищ селянам (їх «відрізали» поміщики), запровадження загальної військової повинності (це військова реформа 1874 р.).

Крок 3. Обираємо три правильні положення:

• Особиста свобода селян (дана одразу й безкоштовно).

• Наділ землі за викуп (селянин платив 20–25 % одразу, решту — державі).

• Тимчасовозобов'язаний стан до укладення викупної угоди (селяни відбували панщину або оброк).

Відповідь: особиста свобода, наділ за викуп, тимчасовозобов'язаний стан.

Чому інші варіанти неправильні:

• «Безкоштовна передача всієї землі» — землю давали лише за викуп, безкоштовною була лише особиста свобода.

• «Ліквідація поміщицького землеволодіння» — поміщики зберегли свої маєтки й найкращі угіддя.

• «Передача селянам лісів і пасовищ» — ліси й пасовища поміщики «відрізали» на свою користь.

• «Запровадження загальної військової повинності» — це реформа 1874 р., не пов'язана з селянською реформою.

Приклад 2. Як називали селян, які вже отримали особисту свободу, але до укладення викупної угоди відбували панщину?

Завдання з вибором однієї відповіді. Описано конкретне становище: селянин особисто вільний, але мусить відробляти панщину колишньому панові, бо ще не викупив землю.

Крок 1. Згадуємо термінологію реформи. Селяни, які ще не уклали викупної угоди й продовжували відбувати повинності, називалися тимчасовозобов'язаними.

Крок 2. Перевіряємо дистрактори:

• Державні селяни — жили на державних землях, не були кріпаками; реформа 1866 р. дала їм землю на кращих умовах.

• Посполиті — назва селян на Гетьманщині в XVII–XVIII ст., до 1861 р. не використовувалася.

• Військові поселенці — категорія селян, які поєднували службу в армії з сільським господарством (скасовано 1857 р.).

Відповідь: тимчасовозобов'язані.

Приклад 3. Чим вирізнялася селянська реформа на Правобережжі?

Завдання з вибором однієї відповіді.

Крок 1. Згадуємо: після польського повстання 1863 р. уряд пом'якшив умови реформи на Правобережжі, щоб заручитися підтримкою українських селян.

Крок 2. Що саме змінилося? Скасовано тимчасовозобов'язаний стан, запроваджено обов'язковий викуп, повернуто частину відрізків, знижено викупні платежі на 20 %.

Крок 3. Перевіряємо дистрактори:

• «Безкоштовна передача землі» — такого не було ніде, землю давали за викуп.

• «Скасування кріпацтва ще 1848 р.» — це стосується Галичини, а не Правобережжя.

• «Відмова від реформи в цих губерніях» — реформу проведено, але з пом'якшеннями.

Відповідь: обов'язковий викуп з 1863 р. і зниження викупних платежів.

Приклад 4. Які три наслідки мала селянська реформа 1861 р.?

Завдання типу «3 з 7». Оберіть три правильні наслідки.

Крок 1. Згадуємо, що реформа дала поштовх капіталізму, але зберегла малоземелля й викликала розшарування села.

Крок 2. Обираємо три правильні наслідки:

• Формування ринку вільної робочої сили — селяни могли вільно найматися на роботу.

• Малоземелля селян — через відрізки селяни отримали менше землі, ніж мали до реформи.

• Розшарування села — виділилися заможні, середняки й бідняки.

Крок 3. Відкидаємо дистрактори:

• «Ліквідація поміщицьких маєтків» — поміщицьке землеволодіння збереглося.

• «Зникнення селянських заворушень» — навпаки, у 1861–1863 рр. прокотилася хвиля заворушень.

• «Відновлення козацького устрою» — реформа не передбачала відновлення козацтва.

• «Запровадження земств на Правобережжі 1864 р.» — земська реформа 1864 р. не поширювалася на Правобережжя (земства там запровадили пізніше).

Відповідь: формування ринку вільної робочої сили, малоземелля селян, розшарування села.

• Помилка: селяни отримали землю безкоштовно. Насправді безкоштовно дали лише особисту свободу. Землю селяни мусили викуповувати — спочатку 20–25 % суми платили поміщикові, а решту повертали державі впродовж 49 років із 6 % річних.

• Помилка: плутати 1861 р. з 1848 р. У Російській імперії кріпацтво скасував Олександр II 1861 р. У Галичині (Австрійська імперія) панщину скасували 1848 р. під час революції. Це дві різні події з різними умовами.

• Помилка: після маніфесту селяни одразу звільнилися від панщини. Ні. До укладення викупної угоди селяни залишалися тимчасовозобов'язаними й мусили відбувати панщину або платити оброк. Обов'язковий викуп запровадили лише 1883 р.

• Помилка: відрізки — це земля, яку селяни отримали додатково. Навпаки: відрізки — це земля, якою селяни користувалися до реформи, але яку поміщики «відрізали» на свою користь. Це призвело до малоземелля.

• Помилка: на Правобережжі умови реформи були найгіршими. Після польського повстання 1863 р. уряд пом'якшив умови саме на Правобережжі: скасував тимчасовозобов'язаний стан, запровадив обов'язковий викуп, повернув частину відрізків і знизив платежі на 20 %. Тому умови там виявилися кращими, ніж на Лівобережжі чи в центральних губерніях.

• Помилка: плутати мирових посередників і мирових суддів. Мирові посередники — посадовці, призначені з дворян для розгляду суперечок між селянами й поміщиками під час селянської реформи 1861 р. Мирові судді — виборні судді, запроваджені судовою реформою 1864 р. для розгляду дрібних справ. Це різні інституції.

На НМТ тема «Скасування кріпацтва 1861 року» входить до теми 15 програми. Програма вимагає знати зміст реформ 1860–1870-х рр. і зміни соціального складу населення. Дата 19 лютого 1861 р. — одна з чотирьох обов'язкових дат теми 15.

Формати завдань на НМТ:

• Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 10 у демоваріанті 2026). 1 бал. Перевіряє знання конкретного факту, дати, терміна або персоналії.

• «3 з 7» (завдання 28–30 у демоваріанті 2026). Три правильні з семи варіантів, по 1 балу за кожну правильну відповідь — до 3 балів. Перевіряє вміння вирізняти умови або наслідки реформи серед інших історичних явищ.

Стратегія виконання:

• У завданнях на селянську реформу насамперед відкидайте варіанти, які говорять про безкоштовну землю — такого не було.

• Якщо в завданні згадано Галичину, звертайте увагу на дату: 1848 р., а не 1861 р.

• У завданнях «3 з 7» спершу визначте, які три твердження точно відповідають реформі, а потім перевірте, чи решта чотири справді є помилковими.

• Терміни «тимчасовозобов'язані», «відрізки», «викупні платежі» — маркери правильної відповіді в завданнях на селянську реформу.

• 19 лютого 1861 р. — маніфест Олександра II: особиста свобода селян одразу й безкоштовно.

• Земля — лише за викуп: 20–25 % суми селяни сплачували одразу, решту — державі впродовж 49 років із 6 % річних.

• До викупу селяни залишалися тимчасовозобов'язаними — відбували панщину або платили оброк.

• Відрізки — земля, яку поміщики забрали в селян, — зменшили селянські наділи на 30–40 %.

• Правобережжя: після польського повстання 1863 р. — обов'язковий викуп, повернення частини відрізків, зниження платежів на 20 %.

• Наслідки: розвиток капіталізму, ринок вільної робочої сили, але також малоземелля, розшарування села, міграції селян.

• Галичина — 1848 р. (панщина скасована без викупу), Наддніпрянщина — 1861 р. (кріпацтво скасоване за викуп).