Українська повстанська армія (УПА)

У роки Другої світової війни на українських землях діяли різні збройні формування, які ставили за мету незалежність України. Одним із перших стало збройне формування, створене влітку 1941 р. на Поліссі Тарасом Бульбою-Боровцем. Його назвали «Поліська Січ» — за аналогією до козацької Січі. Осередком став Олевськ на Житомирщині. Поліська Січ орієнтувалася на уряд Української Народної Республіки в екзилі, який очолював Андрій Лівицький. Загони Бульби-Боровця воювали з рештками Червоної армії та радянськими диверсійними групами, що діяли в тилу німців.

Восени 1941 р. нацистська окупаційна влада зажадала розпуску Поліської Січі. Бульба-Боровець відмовився, і його формування перейшло в підпілля. У 1942 р. він першим почав називати свої загони «Українська повстанська армія» (УПА). Однак ця назва ще не була закріплена за єдиною структурою. З 1943 р. формування Бульби-Боровця дістало назву «Українська народна революційна армія» (УНРА). Влітку 1943 р. загони ОУН(б) роззброїли більшість підрозділів Бульби-Боровця, а наприкінці 1943 р. він сам опинився в нацистському концтаборі Заксенгаузен.

Паралельно на Волині й Поліссі наприкінці 1942 — навесні 1943 р. формувалася власна Українська повстанська армія, створена ОУН(б) — бандерівською фракцією Організації українських націоналістів. Її кістяк склали бойові групи ОУН, українські поліцейські, які навесні 1943 р. масово залишили німецьку службу й пішли в ліс, а також селяни, що тікали від примусового вивезення на роботи до Німеччини. Офіційною датою створення УПА вважають 14 жовтня 1942 р. — свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке має глибоке символічне значення для українського козацтва й національно-визвольного руху. Цю дату встановили пізніше, але саме вона закріплена в програмі НМТ.

Першим командиром УПА на Волині в 1943 р. став Дмитро Клячківський, відомий під псевдом «Клим Савур». Саме він керував розгортанням повстанських загонів на Волині та Поліссі. З кінця 1943 р. Головним командиром УПА став Роман Шухевич (псевдо «Тарас Чупринка»). Він водночас очолював ОУН(б) в Україні, поєднуючи політичне й військове керівництво визвольним рухом.

Структура УПА була розгалуженою. Територію дії поділили на три генеральні округи:

Основною бойовою одиницею була сотня (80–150 вояків), кілька сотень об'єднувалися в курінь, а курені — в загін. Діяв Головний військовий штаб, який координував операції. Важливу роль відігравала мережа підпілля й запілля — цивільна інфраструктура, що забезпечувала повстанців харчами, розвідкою, зв'язком і медичною допомогою.

III Надзвичайний великий збір ОУН (1943)

21–25 серпня 1943 р. відбувся III Надзвичайний великий збір ОУН(б). Це був програмний з'їзд, який ухвалив важливі зміни. Збір проголосив права національних меншин, свободу слова, думки й віросповідання. Гаслом збору стало «Воля народам! Воля людині!». Ці рішення означали демократизацію програми ОУН, відхід від жорстких авторитарних принципів 1929 р. Водночас варто пам'ятати: програмні заяви не слід автоматично ототожнювати з практикою всіх підрозділів УПА на місцях.

У листопаді 1943 р. ОУН і УПА скликали Конференцію поневолених народів Сходу Європи й Азії. У ній взяли участь представники народів, що потерпали від нацистського й радянського панування. Конференція закликала до спільної боротьби проти імперіалізму Берліна й Москви, проголосивши право кожного народу на власну державу.

УПА вела збройну боротьбу одночасно проти двох тоталітарних режимів — нацистського й радянського. Саме тому цю боротьбу називають «боротьбою на два фронти». Це була унікальна риса українського визвольного руху, який не брав участі в жодному з двох таборів Другої світової війни, а відстоював власну мету — незалежну Українську державу.

Проти нацистського окупанта

УПА нападала на німецькі гарнізони, склади зброї й продовольства, знищувала залізничні комунікації. Повстанці захищали українські села від примусового вивезення населення до Німеччини (остарбайтерів) і від реквізицій продовольства. Особливо активними були бої на Волині в 1943 р. На територіях, які УПА контролювала, виникали так звані «повстанські республіки» — райони, де не діяла жодна окупаційна адміністрація, а життя організовували повстанські структури.

Проти радянського режиму

З 1943 р. УПА воювала з радянськими партизанськими загонами, які діяли на Волині й Поліссі. Після повернення Червоної армії в 1944 р. боротьба стала ще запеклішою: УПА протистояла регулярним військам НКВС, брала участь у боях проти мобілізаційних кампаній. 29 лютого 1944 р. повстанці смертельно поранили командувача 1-го Українського фронту генерала Миколу Ватутіна. Це був один із найвідоміших епізодів боротьби УПА.

Мета й пропаганда

Кінцевою метою УПА була Українська самостійна соборна держава (УССД). Радянська пропаганда називала всіх повстанців «бандерівцями» — незалежно від того, до якої фракції вони належали. Цей термін надовго закріпився в радянському дискурсі як синонім «українського буржуазного націоналіста».

Протистояння УПА з польським підпіллям (Армія Крайова) є окремою темою курсу — українсько-польський конфлікт у роки війни. Боротьба УПА після 1945 р. розглядається в курсі «Радянська Україна (1945–1985)».

11–15 липня 1944 р. у Карпатах відбувся установчий Великий збір Української головної визвольної ради (УГВР). УГВР задумувалася як підпільний «парламент» українського визвольного руху — політичний орган, який представляв би всі сили, що боролися за незалежність України. Президентом УГВР обрали Кирила Осьмака, а головою Генерального секретаріату став Роман Шухевич.

Мета УГВР полягала в тому, щоб об'єднати розрізнені національно-визвольні сили та представляти український рух на міжнародній арені. УГВР ухвалила програмні документи — Платформу й Універсал, у яких проголошувалася боротьба за Українську самостійну соборну державу, права людини й демократичні свободи.

Український визвольний рух

«Український визвольний рух» — поняття програми НМТ, яке охоплює сукупність організацій, що боролися за незалежну Українську державу проти нацистського й радянського режимів. Його основними складниками були:

• ОУН (Організація українських націоналістів) — політичне керівництво рухом

• УПА (Українська повстанська армія) — збройні сили руху

• УГВР (Українська головна визвольна рада) — політичне представництво, «парламент» руху

Іван Багряний

Іван Багряний (справжнє прізвище — Лозов'ягін) — український письменник, який у 1930-х роках був в'язнем радянських таборів. У 1943–1944 рр. він працював у пропагандистському відділі УПА, писав тексти для повстанських листівок і газет. Після війни опинився в еміграції, де створив памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946) — гострий антирадянський твір, який став відомим у всьому світі. Також він написав романи «Тигролови» (про втечу з радянського табору; першу редакцію видали ще 1944 р. у Львові) і «Сад Гетсиманський» (1950, про радянські репресії).

Приклад 1. Завдання «3 з 7» про УПА

Завдання: Які три твердження характеризують Українську повстанську армію в 1943–1944 рр.?

Розв'язання: Аналізуємо кожне твердження. По-перше, УПА справді боролася і з нацистами, і з радянським режимом — це ключова риса «боротьби на два фронти». По-друге, метою УПА була незалежна Українська держава (Українська самостійна соборна держава). По-третє, Головним командиром УПА з кінця 1943 р. був Роман Шухевич («Тарас Чупринка»).

Чому інші варіанти неправильні: УПА не підпорядковувалася Українському штабу партизанського руху (УШПР) — це був орган радянських партизанів. Карпатський рейд здійснило з'єднання С. Ковпака, а не УПА. Акт 30 червня 1941 р. проголосила ОУН(б) у Львові, а не УПА. «Чорносвитниками» називали поспіхом мобілізованих польовими військкоматами до Червоної армії на звільнених землях у 1943–1944 рр., яких без вишколу й у цивільному одязі кидали в бій, — а не вояків УПА.

Приклад 2. Упізнай діяча за описом

Завдання: У 1941 р. був одним із командирів куреня «Нахтігаль». З кінця 1943 р. — Головний командир УПА під псевдом «Тарас Чупринка». Згодом очолив Генеральний секретаріат УГВР. Про кого йдеться?

Розв'язання: Ключові маркери — командир «Нахтігалю», Головний командир УПА з кінця 1943 р., псевдо «Тарас Чупринка», голова Генерального секретаріату УГВР. Усі ці факти вказують на Романа Шухевича.

Чому не С. Бандера? Він з 1941 до вересня 1944 р. перебував у німецькому ув'язненні й не командував УПА. Чому не Т. Бульба-Боровець? Він очолював Поліську Січ, а не УПА ОУН(б). Чому не Я. Стецько? Він проголосив Акт 30 червня 1941 р., але не командував УПА.

Приклад 3. Визнач подію за описом

Завдання: У 1943 р. ОУН(б) проголосила права національних меншин, свободу слова, думки й віри. Яка подія відповідає цьому опису?

Розв'язання: Опис стосується III Надзвичайного великого збору ОУН(б), який відбувся 21–25 серпня 1943 р. Саме там ухвалили демократизацію програми, проголосили права меншин і свободи.

Чому не I Конгрес українських націоналістів 1929 р.? Тоді ухвалили ідеологію інтегрального націоналізму, без демократичних свобод. Чому не Акт 30 червня 1941 р.? Він проголошував відновлення Української держави, а не права меншин. Чому не IV Універсал? Він проголосив незалежність УНР у 1918 р.

Приклад 4. Президент УГВР

Завдання: Кого обрали президентом Української головної визвольної ради в 1944 р.?

Розв'язання: Президентом УГВР на установчому Великому зборі в липні 1944 р. обрали Кирила Осьмака. Він очолював підпільний «парламент» українського визвольного руху.

Чому не А. Мельник? Він очолював ОУН(м). Чому не Я. Стецько? Він проголосив Акт 30 червня 1941 р. Чому не Д. Клячківський? Він був командиром УПА на Волині в 1943 р.

Приклад 5. «3 з 7» — діяч і роль

Завдання: Виберіть три правильні пари «діяч — роль».

Розв'язання: Правильні пари: Д. Клячківський — командир УПА на Волині 1943 р.; К. Осьмак — президент УГВР; Т. Бульба-Боровець — отаман Поліської Січі.

Чому неправильні інші: Р. Шухевич не був головою УШПР (Українського штабу партизанського руху) — ним був Т. Строкач. Я. Стецько не був президентом УГВР. С. Ковпак не був командиром УПА — він командував радянським партизанським з'єднанням. Т. Строкач не був головою ОУН(м) — ним був А. Мельник.

• Плутати Поліську Січ Т. Бульби-Боровця (1941, орієнтація на уряд УНР в екзилі) з УПА ОУН(б). Поліська Січ — окреме формування, яке діяло раніше й мало іншу політичну орієнтацію.

• Вважати, що УПА створили 30 червня 1941 р. разом з Актом відновлення Української держави. Офіційна дата створення УПА — 14 жовтня 1942 р.

• Вважати УГВР органом радянської влади. Насправді це підпільний «парламент» українського визвольного руху, створений у 1944 р.

• Приписувати УПА підпорядкування Німеччині. УПА воювала і з нацистами, і з радянським режимом — це боротьба на два фронти.

• Вважати С. Бандеру командиром УПА. З 1941 до вересня 1944 р. він був у німецькому ув'язненні. УПА командував Р. Шухевич.

• Вважати І. Багряного радянським письменником-соцреалістом. Він працював у пропагандистському відділі УПА, а після війни емігрував.

Тема УПА входить до теми 26 програми НМТ з історії України. На тесті можуть перевіряти:

• Дату 14 жовтня 1942 р. — офіційну дату створення УПА.

• Персоналії: Т. Бульба-Боровець, Р. Шухевич (підкреслений у програмі — може пропонуватися для візуального розпізнавання за портретом), К. Осьмак, І. Багряний.

• Поняття: «Поліська Січ», «бандерівці», «український визвольний рух».

• Картосхему теми 26 — райони руху Опору. Для УПА це Волинь, Полісся, Галичина, Карпати.

Формати завдань:

• «3 з 7» (завдання 28–30): до 3 балів, по 1 балу за кожну правильну відповідь. У демоваріанті 2026 р. завдання 30 — «3 з 7» про біографію діяча за фото (теми 29, 30), тому біографію Р. Шухевича варто знати за етапами.

• Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20): 1 бал. Стимулом може бути уривок документа чи портрет діяча.

• 1941 — Поліська Січ Т. Бульби-Боровця; 14 жовтня 1942 — офіційна дата створення УПА.

• Командири: Д. Клячківський («Клим Савур») — командир УПА на Волині 1943 р.; з кінця 1943 р. — Р. Шухевич («Тарас Чупринка») — Головний командир УПА.

• 1943 — III Надзвичайний великий збір ОУН: демократизація програми, права національних меншин, свобода слова й віри.

• Боротьба на два фронти — проти нацистів і проти радянського режиму.

• 1944 — УГВР, президент К. Осьмак. ОУН, УПА, УГВР — складники українського визвольного руху.

• І. Багряний — у пропагандистському відділі УПА, в еміграції — памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946).