Східнослов’янські племінні союзи і назва «Русь»

Після Великого розселення слов’ян (друга половина V – VII ст.) східні слов’яни жили громадами, пов’язаними спорідненістю й сусідством. Поступово дрібні племена об’єднувалися у племінні союзи — великі об’єднання зі спільною територією, головним укріпленим містом (градом), власним князем, військом-дружиною і народними зборами — вічем. У VIII–IX ст., які програма НМТ подає для картосхеми, ці союзи вже були сформовані.

Головне джерело про них — «Повість минулих літ», літопис, який на початку XII ст. уклав чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (дата програми — 1113 р.). Літописець називає близько півтора десятка союзів східних слов’ян. Сім із них жили на території сучасної України, і саме їх перелічує програма НМТ:

Щоб прочитати картосхему, уяви її так: у центрі, на правому березі Дніпра, — поляни з Києвом; на північний захід від них, у лісах, — древляни; за Дніпром, на схід і північний схід, — сіверяни; на заході, над Бугом, — волиняни; на південному заході, біля Карпат, — білі хорвати; на півдні — уличі, а між Дністром і Прутом аж до моря — тиверці.

Волиняни, дуліби й бужани — це не три окремі союзи в різних кінцях карти, а назви населення одного регіону в різний час. Дуліби — давніший союз VI–VII ст.; літопис розповідає, як їх гнобили авари («обри»). Пізніше на тих самих землях літописець знає бужан (за назвою річки Буг) і волинян.

Решта союзів, про які пише літопис, жила поза сучасною Україною: дреговичі — між Прип’яттю і Західною Двіною (нинішня Білорусь), кривичі, полочани, радимичі, в’ятичі, словени ільменські. Їх варто знати як можливі «пастки» серед варіантів відповіді.

Літописець Нестор був киянином, тому про полян пише найдокладніше й найприхильніше: вони, за його словами, були «мужі мудрі й тямущі», мали лагідні звичаї й шанували шлюб. Сусідів-древлян він, навпаки, зображує «звіриними» — це нагадування, що літопис є джерелом із власною позицією автора, а не нейтральним протоколом.

З полянами пов’язана легенда про заснування Києва. Її переказ такий: жили троє братів — Кий, Щек і Хорив — та їхня сестра Либідь. Кий сидів на горі, де пізніше пролягав Боричів узвіз, Щек — на горі, яку від нього назвали Щекавицею, Хорив — на третій горі, Хоревиці. Брати заклали город і на честь старшого назвали його Києвом, а ім’я сестри дісталося річці Либідь.

Нестор сперечається з тими, хто вважав Кия простим перевізником через Дніпро. На його думку, Кий був князем: він ходив до Царгорода (Константинополя), де імператор прийняв його з великою шаною, а на Дунаї заклав городок Києвець, але місцеві жителі не дали йому там осісти.

Чи мала легенда реальне підґрунтя, археологи сперечаються. На київських пагорбах, зокрема на Старокиївській горі, знайдено сліди слов’янських поселень VI–VIII ст., але знахідок небагато, і їх тлумачать по-різному. Безперечно одне: у IX–X ст. Київ уже був великим укріпленим містом. Дату 482 р. обрали в радянський час як умовну, і її обґрунтування дискусійне. 1982 р. відзначили 1500-ліття міста й тоді ж відкрили пам’ятник засновникам Києва (скульптор В. Бородай), який є в переліку пам’яток програми НМТ (тема 29).

Нащадків Кия історики називають династією Києвичів. Частина дослідників вважає останнім відомим правителем цієї династії Аскольда (про нього — у наступному юніті).

Літопис зберіг і переказ про хозарську данину. Хозари зажадали від полян данини, і ті дали по мечу «від диму», тобто від кожної оселі. Хозарські старійшини, побачивши двосічні мечі, застерегли свого володаря: ми здобули цю данину шаблями, гострими з одного боку, а ці люди мають зброю, гостру з обох боків, — колись вони братимуть данину з нас. Літописець записав цей переказ як «пророцтво», що справдилося: Олег звільнив сіверян і радимичів від хозарської данини, а Святослав розгромив Хозарський каганат.

Арабські географи X ст. писали про три осередки русів: Куявію (її пов’язують із Києвом), Славію (землі навколо Новгорода) і Артанію (її розташування дискусійне). Про місто Куябу вони зазначали, що воно більше за Булгар — столицю Волзької Булгарії.

Назва «Русь» з’являється в писемних джерелах у IX ст. Найдавніша точно датована згадка — у франкських Бертинських анналах. Вони розповідають, що 839 р. до імператора Людовика Благочестивого прибули посли «народу рос», чий правитель мав титул «каган»; з’ясувалося, що за походженням вони були шведами. Візантійський патріарх Фотій описав напад «народу рос» на Константинополь 860 р. (цей похід пов’язують з Аскольдом). Від IX–X ст. «Руссю» називають і державу з центром у Києві, і її правлячу верству, і згодом усе населення.

Звідки походить назва, досі сперечаються. Розрізняють три підходи:

• Норманська теорія спирається на літописне оповідання про «покликання варягів» (під 862 р.) та на те, що фіни й досі називають шведів словом «руотсі». Її сформулювали в XVIII ст. німецькі вчені Петербурзької академії наук Г. Байєр і Г. Міллер.

• Антинорманська теорія виводить назву з місцевих назв — річок Рось і Росава на землі полян — і наголошує, що держава постала з внутрішнього розвитку східних слов’ян. З критикою норманістів виступив уже в XVIII ст. М. Ломоносов. М. Грушевський вважав варязьке питання другорядним і доводив, що держава виросла з полянської землі навколо Києва.

• Компромісний погляд, якого дотримується більшість сучасних істориків: держава виникла завдяки місцевим передумовам (землеробство, ремесло, міста, племінні союзи), а варяги брали участь у її творенні як воїни, купці й частина правлячої верстви та швидко розчинилися серед слов’ян. Уже онук легендарного Рюрика мав слов’янське ім’я — Святослав.

«Руська земля» в літописах XI–XII ст. має два значення. У вузькому — це середнє Подніпров’я: Київщина, Чернігівщина й Переяславщина, ядро держави; тому новгородець чи суздалець, вирушаючи до Києва, казав, що йде «в Русь». У широкому — усі землі під владою київських князів, від Ладоги до Чорного моря.

Термін «Київська Русь» запровадили історики XIX ст.; сучасники казали просто «Русь». Програма НМТ вживає назву «Русь-Україна (Київська держава)», що продовжує традицію М. Грушевського («Історія України-Руси») й підкреслює тяглість української історії. Московська держава почала привласнювати назву «Росія» (спершу в грецькій формі «Росия») лише з кінця XV–XVI ст., а Російською імперією проголосила себе 1721 р., тому ставити знак рівності між Руссю й Росією — історична помилка.

Чотири завдання у форматах НМТ: на картосхему (текстовий опис замість зображення), на відповідність і на роботу з джерелом.

Приклад 1. Союз за описом території

Завдання. Який племінний союз жив у лісах Полісся на північний захід від полян і мав центр в Іскоростені? Варіанти: поляни; древляни; дреговичі; сіверяни.

1. Ключові слова — «Полісся», «на північний захід від полян», «Іскоростень». Іскоростень (сучасний Коростень на Житомирщині) — столиця древлян, біля якої 945 р. загинув князь Ігор.

2. Поляни не підходять: вони жили в середньому Подніпров’ї, і їхній центр — Київ.

3. Сіверяни жили на Лівобережжі, у басейнах Десни, Сейму й Сули.

4. Дреговичі — найпідступніший варіант, бо вони теж жили в болотистому Поліссі, але північніше, між Прип’яттю та Західною Двіною, поза сучасною Україною.

Відповідь: древляни.

Приклад 2. Відповідність «союз — територія»

Завдання. Установи відповідність між союзом і територією: 1) древляни; 2) сіверяни; 3) уличі; 4) тиверці. Територія: А — Лівобережжя, басейни Десни, Сейму й Сули; Б — між Дністром і Прутом аж до Дунаю й моря; В — ліси Полісся на північний захід від Києва, центр Іскоростень; Г — межиріччя Південного Бугу й Дністра, місто Пересічень; Д — межиріччя Прип’яті й Західної Двіни.

1. Древляни → В: Іскоростень у назві території.

2. Сіверяни → А: Десна, Сейм і Сула — Лівобережжя.

3. Уличі → Г: Пересічень — їхнє місто.

4. Тиверці → Б: ключові слова «Дністер», «Прут», «Дунай».

5. Територія Д — землі дреговичів, яких у лівій колонці немає; це зайва літера.

Відповідь: 1–В, 2–А, 3–Г, 4–Б. За кожну правильну пару на НМТ дають 1 бал, тому навіть часткове знання дає бали.

Приклад 3. Уривок джерела

Завдання. Прочитай переказ: «Сиділи брати кожен на своїй горі, а сестра їхня дала ім’я річці; і заклали вони город, назвавши його на честь старшого брата». З якого джерела походить цей сюжет і якого союзу він стосується?

1. Три брати й сестра, гори й річка — це легенда про Кия, Щека, Хорива й Либідь.

2. Легенду записано в «Повісті минулих літ».

3. Кий, за літописом, був князем полян, отже, мова про полян і Київ.

Відповідь: «Повість минулих літ», поляни. Не поспішай обирати Чернігів чи Іскоростень: це центри сіверян і древлян, а легенду про трьох братів і сестру літопис розповідає лише про Київ.

Приклад 4. Два значення «Руської землі»

Завдання. Київський літописець XII ст. пише, що новгородський посадник «пішов у Русь». Куди він пішов?

1. Новгород сам належав до держави Рюриковичів, отже, «Русь» тут не означає всю державу.

2. Отже, слово вжито у вузькому значенні — середнє Подніпров’я.

3. Відповідь: до Київської землі (Київщини, Чернігівщини чи Переяславщини).

Помилкою було б відповісти «до Скандинавії» (норманська асоціація) або «до Московії» (анахронізм: Москву вперше згадано лише 1147 р.).

• Древляни й дреговичі. Обидва союзи жили в Поліссі, і назви схожі. Древляни — українське Полісся з Іскоростенем; дреговичі — між Прип’яттю і Західною Двіною, на землях сучасної Білорусі. Запам’ятай: «древляни — дерево, Іскоростень; дреговичі — дрягва (болото), Білорусь».

• Сіверяни «на півночі». Назва підштовхує шукати їх на крайній півночі, але сіверяни жили на Лівобережжі України — у басейнах Десни, Сейму й Сули, з Черніговом.

• Волиняни, дуліби й бужани як три різні союзи. Це назви населення одного регіону — Волині й Побужжя — у різний час. У програмі НМТ вони записані разом: «волиняни (дуліби, бужани)».

• Уличі й тиверці. Обидва союзи жили на півдні, але тиверці — між Дністром і Прутом до Дунаю, а уличі — спершу в нижньому Подніпров’ї, згодом між Південним Бугом і Дністром, з містом Пересічень.

• «Руська земля» дорівнює всій державі. У вузькому значенні це лише Київщина, Чернігівщина й Переяславщина. Якщо в уривку людина з Новгорода чи Суздаля «йде в Русь», ідеться саме про вузьке значення.

• Русь дорівнює Росії. Держава з центром у Києві існувала за кілька століть до того, як Московське князівство привласнило назву «Росія». Тримай у голові дати: Київ — центр держави вже в IX ст. (похід 860 р., об’єднання 882 р.), а першу згадку про Москву літопис містить лише під 1147 р.

• Норманська теорія заперечує слов’ян, а антинорманська — варягів. Насправді суперечка точиться про роль варягів і походження назви. Навіть антинорманісти визнають, що варяги служили київським князям, а сучасні норманісти не заперечують місцевих передумов держави.

Тема 3 програми «Русь-Україна (Київська держава)» — одна з найбільших: 9 дат, 17 персоналій, 22 поняття й 10 пам’яток. За оцінкою, на неї припадає орієнтовно півтора–два завдання з 30. У демоваріанті НМТ-2026 тема 3 з’являється у завданні 2 (вибір однієї відповіді з чотирьох на знання поняття) і в завданні 25 (послідовність подій за уривками джерел тем 3–4).

Для цього юніта підходять такі форми:

• Вибір однієї відповіді (№ 1–20, 1 бал). Картосхема з позначеною територією союзу; визначення терміна («племінний союз», «Руська земля»); уривок легенди. Орієнтовно одна хвилина.

• Відповідність «логічні пари» (№ 21–24, до 4 балів). Союз — територія або центр, поняття — визначення. П’ять варіантів на чотири позиції, одна літера зайва. Орієнтовно 2–3 хвилини.

Довідкових матеріалів на НМТ з історії немає, тож карту племінних союзів треба тримати в пам’яті. Спершу визнач союз за найвиразнішою ознакою: містом (Київ, Іскоростень, Пересічень) або річкою (Десна, Дністер, Прут). Лише потім переходь до сумнівних варіантів. У завданні на відповідність спершу заповни пари, у яких ти впевнений: зайва літера знайдеться сама.

• Племінний союз — об’єднання споріднених племен зі спільною територією, градом, князем, дружиною й вічем.

• На українських землях жили сім союзів: поляни, древляни, сіверяни, волиняни (дуліби, бужани), уличі, тиверці, білі хорвати.

• Ключові центри: поляни — Київ, древляни — Іскоростень, сіверяни — Чернігів (Лівобережжя: Десна, Сейм, Сула), уличі — Пересічень.

• Дреговичі, кривичі, радимичі, в’ятичі жили поза сучасною Україною — це типові «пастки».

• Легенду про Кия, Щека, Хорива й Либідь записано в «Повісті минулих літ»; нащадків Кия називають Києвичами.

• Найдавніша точно датована писемна згадка про русів — Бертинські аннали, 839 р.

• Щодо походження назви «Русь» є норманська, антинорманська теорії й компромісний погляд.

• «Руська земля» у вузькому значенні — Київщина, Чернігівщина, Переяславщина; у широкому — уся держава.