Меценати й церковне життя другої половини XIX – початку ХХ ст.

У другій половині XIX ст. українська культура опинилася в надзвичайно складних умовах. Російська імперія через Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) забороняла або суттєво обмежувала друкування українською мовою, український театр, шкільне навчання. Держава не тільки не фінансувала українські культурні проєкти, а й переслідувала їх. Єдиною можливістю розвивати освіту, видавничу справу, театр і музеї стали приватні кошти заможних людей — меценатів.

Хто такий меценат?

Поняття «меценат» походить від імені римлянина Гая Цільнія Мецената, який у I ст. до н. е. опікував поетів Вергілія та Горація. Відтоді меценатом називають заможну людину, що з власної волі й безкорисливо фінансує науку, освіту, мистецтво, видання книжок. Варто розрізняти мецената й благодійника: благодійник допомагає також бідним, хворим, сиротам, тобто його підтримка спрямована на соціальні потреби. Меценат же зосереджений на культурі та науці. Втім, на практиці українські підприємці часто поєднували обидві ролі.

Чому меценатство стало необхідністю?

У Наддніпрянській Україні, яка входила до складу Російської імперії, держава свідомо не підтримувала українську культуру. Валуєвський циркуляр 1863 року проголосив, що «не було, немає і не може бути окремої малоросійської мови», а Емський указ 1876 року заборонив друкувати книжки українською, ввозити їх з-за кордону, влаштовувати українські театральні вистави й навіть нотні тексти з українськими словами. У таких умовах українські школи, видання, театри й музеї могли існувати лише завдяки приватним коштам.

Джерелом цих коштів були прибутки від цукроварень, торгівлі, землеволодіння. Саме цукрова промисловість дала найбільше статків українським підприємцям — Ханенкам, Симиренкам, Терещенкам, Харитоненкам. Вони усвідомлювали: якщо не вони, то ніхто не збереже українське слово, не видасть книжку, не заснує музей. Так меценатство стало вагомим внеском підприємців у національне відродження.

Євген Чикаленко — меценат початку ХХ ст.

Окремо варто згадати Євгена Чикаленка (1861–1929) — українського землевласника, видавця й мецената початку ХХ ст. Він фінансував газету «Рада», журнали, українські книжки, підтримував діячів культури. Саме йому належить відомий заклик, що став крилатим: любити Україну «не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Ця фраза точно передає суть меценатства — діяльної любові до свого народу.

Найвідоміші українські меценати другої половини XIX – початку ХХ ст. походили з родин цукрозаводчиків. Їхні статки, здобуті в промисловості й торгівлі, вони спрямовували на розвиток національної культури. Розгляньмо внесок кожної родини.

Богдан і Варвара Ханенки

Богдан Ханенко (1849–1917) — український підприємець, колекціонер і меценат, персоналія програми НМТ. Разом із дружиною Варварою Ханенко (донькою Миколи Терещенка) він зібрав унікальну колекцію творів європейського, східного й давньоукраїнського мистецтва, а також археологічні пам’ятки. Подружжя заповіло свою колекцію Києву. Сьогодні вона становить основу Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Крім того, Богдан Ханенко був одним із засновників Київського художньо-промислового і наукового музею, відкритого 1904 року. У будівлі цього музею нині міститься Національний художній музей України. Отже, Ханенки зробили вирішальний внесок у створення музейної справи в Києві.

Василь Симиренко

Василь Симиренко (1835–1915) — інженер і цукрозаводчик, власник маєтку в Городищі на Черкащині, персоналія програми НМТ. Він віддавав значну частину своїх прибутків на українську справу. Найвідоміший його внесок — фінансування журналу «Київська старина», який був головним науковим і культурним виданням українознавства в Російській імперії. Також він підтримував видання українських книжок і газету «Рада». Заповів своє майно на українські культурні потреби.

Його брат, Платон Симиренко, теж увійшов в історію як меценат: саме він профінансував видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1860 року — останнього прижиттєвого видання поезій Шевченка.

Родина Терещенків

Терещенки — найвідоміша родина українських цукрозаводчиків-меценатів. Микола Терещенко будував лікарні, гімназії, притулки, а також підтримав створення Київського художньо-промислового і наукового музею. Його син Іван Терещенко фінансував Київську рисувальну школу Миколи Мурашка — один із найкращих художніх навчальних закладів того часу. Колекція картин, зібрана Іваном Терещенком, стала основою картинної галереї в Києві.

Також варто згадати родину Харитоненків із Сум, які будували гімназії, лікарні й храми на Слобожанщині.

Релігійне життя українських земель у другій половині XIX ст. визначалося належністю до різних держав. У Наддніпрянщині, під владою Російської імперії, православна церква була частиною державного апарату й знаряддям русифікації. Натомість у Галичині греко-католицька церква стала осередком національного руху.

Православна церква під владою Синоду

Православною церквою в Російській імперії керував Священний Синод — колегія вищих церковних ієрархів, яка фактично підпорядковувалася світській владі. На чолі Синоду стояв обер-прокурор — урядова особа, яка контролювала всі рішення. Найвідомішим обер-прокурором був Костянтин Побєдоносцев (на посаді в 1880–1905 рр.), який проводив політику жорсткої русифікації.

Єпископами на українських землях призначали переважно росіян. Проповіді в храмах і навчання в духовних семінаріях велися російською мовою, а богослужіння — церковнослов’янською з російською вимовою. Церковнопарафіяльні школи, які масово відкривали в українських селах, навчали дітей російською. Валуєвський циркуляр 1863 року прямо забороняв друкувати релігійні книжки українською мовою.

Ліквідація греко-католицької церкви в Російській імперії

У Російській імперії греко-католицьку церкву ліквідували ще 1839 року на Правобережжі. Останньою греко-католицькою єпархією в імперії залишалася Холмська. 1875 року її ліквідували, а парафіян Холмщини й Підляшшя силоміць переводили в православ’я. Це був акт насильницької русифікації.

Протестантські громади на Півдні

З 1860-х років на півдні України (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії) поширилися протестантські громади — штундисти й баптисти. Вони виникли під впливом німецьких колоністів. Влада переслідувала їх як «відступників» від православ’я.

Переклади Святого Письма українською

Питання перекладу Біблії українською мовою було надзвичайно важливим для національного руху. Ще в 1860-х роках Пилип Морачевський переклав Євангеліє українською, однак Синод не дозволив друкувати цей переклад — його видали лише 1906 року.

Найбільшим здобутком стало перше повне видання Біблії українською мовою. Над перекладом працювали Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй — вони переклали Новий Завіт. Після смерті Куліша роботу продовжив Іван Нечуй-Левицький. Повне видання Біблії українською мовою вийшло друком 1903 року у Відні (Австро-Угорщина), оскільки в Російській імперії це було неможливо через цензуру.

Запам’ятай: перше повне видання Біблії українською — Відень, 1903 р. Перекладачі: Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй, Іван Нечуй-Левицький.

На західноукраїнських землях, які входили до складу Австрійської (з 1867 р. — Австро-Угорської) імперії, становище церкви було зовсім іншим. Тут греко-католицька церква мала змогу вільно діяти й стала головним осередком національного руху.

Греко-католицька церква в Галичині

У Галичині греко-католицька церква виконувала роль національної церкви українців. Священики були провідною верствою суспільства — освічені, близькі до народу, вони засновували читальні «Просвіти», кооперативи, товариства тверезості, школи. Саме з греко-католицького духовенства вийшли багато діячів українського національного відродження.

Митрополитами Галицької греко-католицької митрополії в цей період були: Григорій Яхимович, Сильвестр Сембратович (який 1895 року отримав сан кардинала; першим українським кардиналом 1856 року став митрополит Михайло Левицький), а з 1900 року — Андрей Шептицький, видатний церковний і громадський діяч, який очолював церкву до 1944 року.

Буковина й Закарпаття

На Буковині переважало православ’я. 1873 року було утворено митрополію Буковини і Далмації з осідком у Чернівцях. Це сприяло розвитку української культури в краї. На Закарпатті діяла греко-католицька Мукачівська єпархія, однак там церкву мадяризували — навчання й діловодство переводили на угорську мову, робили спроби запровадити угорськомовне богослужіння.

Храми доби — пам’ятки програми НМТ

Дві архітектурні пам’ятки цього періоду є обов’язковими для розпізнавання на НМТ.

Володимирський собор у Києві — головний православний собор міста, споруджений на відзначення 900-річчя хрещення Русі. Його освятили 1896 року. Собор вражає розписами, які виконали художники Віктор Васнецов і Михайло Нестеров. Не плутай цей собор із Софійським собором XI ст. — Володимирський собор збудовано в XIX ст.

Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях — величний архітектурний комплекс, зведений у стилі історизму. До нього входить Семінарська церква. Нині в цій будівлі міститься Чернівецький національний університет.

Розгляньмо типові завдання НМТ на тему меценатів і церковного життя. Кожен приклад супроводжується покроковим розв’язанням.

Приклад 1. Відповідність «меценат — внесок»

Установи відповідність між меценатом (1–4) та його внеском у культуру (А–Д). Одна буква зайва.

1 Богдан і Варвара Ханенки 2 Василь Симиренко 3 Іван Терещенко 4 Платон Симиренко

А Фінансування журналу «Київська старина» й українських видань Б Колекція мистецтва, що стала музеєм у Києві В Підтримка Київської рисувальної школи М. Мурашка Г Видання «Кобзаря» 1860 року Д Заснування Новоросійського університету

Розв’язання. Згадай внесок кожного мецената. Богдан і Варвара Ханенки зібрали колекцію мистецтва (нині Музей Ханенків) — це варіант Б. Василь Симиренко фінансував «Київську старину» й українські видання — це варіант А. Іван Терещенко підтримував Київську рисувальну школу М. Мурашка — це варіант В. Платон Симиренко профінансував видання «Кобзаря» 1860 р. — це варіант Г. Зайвий варіант Д — заснування Новоросійського університету (в Одесі) не пов’язане з цими меценатами.

Відповідь: 1 — Б, 2 — А, 3 — В, 4 — Г.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді: Біблія українською

Де й коли вийшло перше повне видання Біблії українською мовою?

• у Києві, 1876 р.

• у Львові, 1868 р.

• у Петербурзі, 1861 р.

• у Відні, 1903 р.

Розв’язання. Перше повне видання Біблії українською мовою здійснили П. Куліш, І. Пулюй та І. Нечуй-Левицький. Через цензуру в Російській імперії книжку надрукували у Відні (Австро-Угорщина) 1903 року. Варіант «у Києві, 1876 р.» помилковий — 1876 року вийшов Емський указ, який заборонив українське друкарство. «У Львові, 1868 р.» — у Львові друкували багато українських книжок, але не першу повну Біблію. «У Петербурзі, 1861 р.» — у Петербурзі виходили українські видання, але повної Біблії там не друкували.

Відповідь: у Відні, 1903 р.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді: церква в Галичині

Яка церква в Галичині другої половини XIX ст. стала осередком національного руху?

• римо-католицька

• православна під владою Синоду

• протестантська

• греко-католицька

Розв’язання. У Галичині, яка входила до складу Австро-Угорщини, греко-католицька церква мала статус, рівноправний з римо-католицькою. Її священики були освіченою верствою, засновували читальні «Просвіти», кооперативи, школи — саме вони стали провідниками національного відродження. Римо-католицька церква представляла переважно польське населення. Православна церква під владою Синоду діяла в Російській імперії, а не в Галичині. Протестантські громади були нечисленними.

Відповідь: греко-католицька.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді: умови розвитку культури

Що було характерною умовою розвитку української культури в Наддніпрянщині другої половини XIX ст.?

• державне фінансування українських видань

• українськомовні університети

• підтримка українського слова Синодом

• утримання шкіл, видань і музеїв коштом приватних меценатів в умовах заборон 1863 і 1876 рр.

Розв’язання. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) забороняли українське друкарство, театр, школи. Держава не фінансувала українську культуру. Тому єдиною можливістю її розвивати були приватні кошти меценатів. Варіанти «державне фінансування українських видань», «українськомовні університети» та «підтримка українського слова Синодом» суперечать історичним фактам.

Відповідь: утримання шкіл, видань і музеїв коштом приватних меценатів в умовах заборон 1863 і 1876 рр.

• Вважати меценатство державною політикою. Насправді це приватна ініціатива підприємців. Держава не тільки не підтримувала українську культуру, а й переслідувала її.

• Плутати Богдана Ханенка (колекціонер, засновник музею) і Василя Симиренка (фінансував «Київську старину» й українські видання). Запам’ятай: Ханенки — музей, Симиренко — видання.

• Вважати, що православна церква в Російській імперії підтримувала українську мову. Навпаки — вона була знаряддям русифікації: проповіді російською, єпископи-росіяни, заборона українських релігійних книжок.

• Вважати, що перша повна українська Біблія вийшла в Києві. Її надрукували у Відні 1903 року, бо в Російській імперії це було неможливо через цензуру.

• Шукати греко-католицьку церкву в Наддніпрянщині кінця XIX ст. У Російській імперії її ліквідували: 1839 року на Правобережжі, а 1875 року — Холмську єпархію.

• Плутати Володимирський собор XIX ст. із Софійським собором XI ст. Володимирський собор збудовано на честь 900-річчя хрещення Русі, освячено 1896 року.

Тема «Меценати й церковне життя» входить до теми 17 програми НМТ. Ось що варто знати про формат перевірки.

• Поняття «меценат» — обов’язкове для теми 17.

• Богдан Ханенко й Василь Симиренко — персоналії теми 17, їхній внесок треба знати.

• Українські підприємці-благодійники, релігія і церква — пункти змісту теми 17.

• Володимирський собор у Києві та резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях — пам’ятки теми 17. Знати дати їх створення необов’язково, але треба впізнавати за описом.

• Завдання на відповідність (№ 21–24 у тесті): можуть дати 4 пари «меценат — внесок», одна буква зайва. Кожна правильна пара дає 1 бал — до 4 балів.

• Завдання з вибором однієї відповіді (№ 1–20): чотири варіанти, 1 бал. Програма вимагає пояснювати умови розвитку культури — заборони, меценатство, роль церкви.

• Меценат — приватний покровитель культури; меценатство — не державна політика, а приватна ініціатива.

• Ханенки (Богдан і Варвара) — колекція мистецтва, нині Музей Ханенків у Києві.

• Василь Симиренко — фінансував журнал «Київська старина» й українські видання.

• Терещенки — лікарні, гімназії, музеї, Київська рисувальна школа М. Мурашка.

• Православна церква в Російській імперії — під Синодом, знаряддя русифікації.

• 1875 р. — ліквідація Холмської греко-католицької єпархії, останньої в Російській імперії.

• Греко-католицька церква в Галичині — осередок національного руху.

• Перше повне видання Біблії українською — Відень, 1903 р. (П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький).

• Храми доби: Володимирський собор у Києві (1896), резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях.