Кримськотатарський національний рух і П. Григоренко

18 травня 1944 року радянська влада здійснила тотальну депортацію кримських татар із Криму до Середньої Азії (передусім Узбекистану) та на Урал. Цю подію ти вивчав(ла) в курсі «Україна в Другій світовій війні». Після депортації кримські татари опинилися в умовах спецпоселення: їм було заборонено залишати місце проживання, вони мусили регулярно реєструватися в комендатурі, не мали права вільно пересуватися територією СРСР. Цей режим тривав понад 11 років.

28 квітня 1956 року вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР, який зняв із кримських татар режим спецпоселення. Однак це не означало дозволу повернутися додому. Майно, конфісковане під час депортації, не повертали, а право повернутися до Криму не надавали. Для порівняння: 1957 року радянська влада відновила автономію чеченців, інгушів і калмиків — інших депортованих народів. Кримським татарам у цьому відмовили. Це стало потужним поштовхом до організації національного руху.

Ініціативні групи й початок боротьби

Із кінця 1950-х років у місцях проживання кримських татар — насамперед в Узбекистані — почали виникати ініціативні групи. Вони збирали підписи під колективними зверненнями до керівництва СРСР, обирали представників, які їхали до Москви, щоб передати вимоги народу. Рух одразу набув мирного й масового характеру. Люди, які щойно вийшли з-під режиму спецпоселення, об'єднувалися навколо спільної мети.

Мета кримськотатарського руху

Кримськотатарський національний рух мав три ключові цілі. По-перше, повернення на батьківщину — до Криму, звідки народ був насильно вигнаний. По-друге, відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (Кримської АРСР), яку ліквідували після депортації. По-третє, повна політична реабілітація народу — тобто офіційне визнання несправедливості депортації та зняття всіх безпідставних звинувачень. Саме ці вимоги визначали діяльність руху впродовж десятиліть.

Кримськотатарський національний рух обирав винятково мирні методи боротьби. Жодних збройних виступів чи насильницьких дій — лише легальні, у межах радянського законодавства, форми протесту. Це була свідома стратегія, покликана показати світові, що кримські татари не є «зрадниками», як їх звинувачувала радянська пропаганда, а народ, який домагається справедливості.

Основні методи боротьби

Перший і наймасовіший метод — колективні петиції й листи до керівників СРСР. Активісти збирали десятки тисяч підписів під зверненнями до Микити Хрущова, згодом — до Леоніда Брежнєва. Другий метод — постійні представники народу в Москві. Ініціативні групи делегували своїх посланців, які жили в столиці, ходили по приймальнях, намагалися зустрітися з чиновниками й передати вимоги. Третій метод — мітинги в дні пам'яті 18 травня (річниця депортації) та в місцях проживання в Узбекистані. Наприклад, 1968 року міліція розігнала мітинг у місті Чирчик (Узбекистан), затримавши десятки учасників.

Самвидав і співпраця з правозахисниками

Важливу роль відігравав самвидав — нелегальне поширення інформаційних бюлетенів, у яких описували зібрання, тексти петицій, факти переслідувань. Ці матеріали передавали через закордонних журналістів на Захід, що привертало міжнародну увагу. Кримськотатарський рух тісно співпрацював з відомими правозахисниками — Петром Григоренком та Андрієм Сахаровим. Вони допомагали поширювати інформацію, писали статті на захист активістів, використовували свій авторитет, щоб тиснути на владу.

Указ 5 вересня 1967 року

5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ, який знімав із «громадян татарської національності, які раніше проживали в Криму» огульне звинувачення в зраді й колабораціонізмі. Це була часткова перемога руху — влада визнала, що звинувачення в масовій зраді були безпідставними. Однак указ містив застереження: кримські татари нібито «вкоренилися» на нових місцях проживання, тому масового повернення до Криму не дозволяли.

Після 1967 року: самовільне повернення й переслідування

Попри заборону, тисячі кримськотатарських родин після 1967 року самотужки їхали до Криму. Вони сподівалися, що разом зі зняттям звинувачень прийде й дозвіл повернутися. Однак радянська влада не прописувала їх, не брала на роботу, виселяла назад. Активістів, які організовували таке повернення, судили й засуджували до ув'язнення. Масове повернення кримських татар на батьківщину стало можливим лише з кінця 1980-х років, в умовах перебудови й послаблення радянського режиму (цей період ти вивчатимеш у курсі «Відновлення незалежності й сучасна Україна»).

Мустафа Джемілєв — одна з найяскравіших постатей кримськотатарського національного руху. Він народився 1943 року в Криму, а вже немовлям був депортований разом із родиною до Узбекистану. Виріс у середовищі, де пам'ять про втрачену батьківщину була живою, і з юних років включився в боротьбу за права свого народу.

Шлях політв'язня

Із 1960-х років Джемілєв став одним із лідерів кримськотатарського руху. Радянська влада відповіла переслідуваннями: його кілька разів заарештовували й засуджували. Загалом Мустафа Джемілєв провів близько 15 років у радянських таборах, тюрмах і на засланні. Особливо відомим стало його 303-денне голодування в омській в'язниці в 1975–1976 роках. Він оголосив голодування на знак протесту проти незаконного ув'язнення й вимагав права на повернення до Криму. Ця акція привернула увагу світової громадськості, про неї писали західні ЗМІ, а правозахисні організації почали кампанію на його захист.

Після звільнення: лідер народу

Із послабленням радянського режиму в роки перебудови Джемілєв продовжив активну діяльність. 1989 року він очолив Організацію кримськотатарського національного руху. А 1991 року, коли кримські татари нарешті змогли повернутися на батьківщину й відновити свої національні інституції, Мустафа Джемілєв був обраний головою Меджлісу кримськотатарського народу — представницького органу, що став головним голосом кримських татар в Україні. Він обіймав цю посаду до 2013 року. Також він обирався народним депутатом України, представляючи інтереси свого народу в парламенті.

Запам'ятай: М. Джемілєв — лідер кримськотатарського руху, політв'язень (близько 15 років ув'язнення), ініціатор 303-денного голодування, згодом голова Меджлісу (1991–2013) і народний депутат України.

Петро Григоренко (1907–1987) — постать унікальна для радянської історії. Він народився в селі Борисівка на Запоріжжі, зробив блискучу військову кар'єру: дослужився до звання генерал-майора, був учасником Другої світової війни, викладав у Військовій академії імені Фрунзе в Москві. Здавалося б, зразковий радянський офіцер. Однак саме він став одним із найпослідовніших правозахисників в СРСР.

Перший конфлікт із владою

У 1961–1964 роках Григоренко виступив проти нового культу особи — Микити Хрущова. Він створив підпільну організацію «Союз боротьби за відродження ленінізму», яка критикувала відхід від «справжнього ленінізму». 1964 року його заарештували вперше. Замість звичайної тюрми влада застосувала до нього каральну психіатрію — помістила до спеціальної психіатричної лікарні. Його позбавили генеральського звання. Це був початок багаторічних переслідувань.

Захист кримських татар

Із кінця 1960-х років Григоренко активно захищав права кримських татар. Він закликав їх не просити, а вимагати свої права, посилаючись на радянське законодавство. У травні 1969 року він приїхав до Ташкента, де мав відбутися суд над кримськотатарськими активістами. Там його заарештували вдруге. До 1974 року він перебував у спецпсихлікарнях — радянська влада систематично застосовувала психіатрію для ізоляції незгодних.

Українська Гельсінська група й вигнання

1976 року Григоренко став одним із членів-засновників Української Гельсінської групи (УГГ) — організації, яка стежила за дотриманням прав людини в УРСР відповідно до Гельсінських угод 1975 року. 1977 року важко хворого Григоренка відпустили на лікування до США. 1978 року радянська влада позбавила його громадянства — він став вигнанцем. Помер Петро Григоренко 1987 року в Нью-Йорку, так і не дочекавшись визнання на батьківщині.

Запам'ятай опорні факти про П. Григоренка: генерал-майор, захисник прав кримських татар, в'язень спецпсихлікарень, член-засновник УГГ, 1978 р. позбавлений радянського громадянства. Це підкреслена персоналія програми НМТ — може пропонуватися для розпізнавання за фото.

Приклад 1. Методи кримськотатарського руху (3 з 7)

Завдання: Які три методи використовували учасники кримськотатарського національного руху в 1956–1985 рр.?

Крок 1. Згадай, якою була стратегія руху. Кримські татари діяли винятково мирними, легальними методами — петиціями, делегуванням представників до Москви, мітингами. Жодних збройних дій не було.

Крок 2. Визнач три правильні варіанти: колективні петиції до керівництва СРСР (збирали десятки тисяч підписів), постійні представники народу в Москві (делегати їздили до столиці й домагалися зустрічей), мітинги в місцях проживання в Узбекистані (особливо в дні пам'яті 18 травня).

Чому інші варіанти неправильні: збройні напади на міліцію — рух був мирним; обрання Меджлісу — Меджліс обрано 1991 року, це вже після зазначеного періоду; референдум у Криму — референдуми не проводилися в той період; масова еміграція до Туреччини — метою руху було повернення до Криму, а не еміграція.

Приклад 2. Розпізнавання за біографією (вибір однієї відповіді)

Завдання: «Генерал-майор, учасник Другої світової війни, 1964 р. позбавлений звання, в'язень спецпсихлікарень, захищав права кримських татар, член-засновник УГГ, 1978 р. позбавлений громадянства СРСР. Про кого йдеться?»

Крок 1. Зверни увагу на ключові маркери: генерал-майор, позбавлений звання, в'язень спецпсихлікарень, член-засновник УГГ. Це унікальне поєднання фактів, яке характеризує саме Петра Григоренка.

Крок 2. Правильна відповідь — П. Григоренко. Чому не М. Руденко? Він був поетом і дисидентом, але не генералом. Чому не О. Бердник? Він письменник-фантаст, дисидент і член-засновник УГГ, воював у Другій світовій війні, але не був генералом, не перебував у спецпсихлікарнях і не позбавлявся радянського громадянства 1978 р. Чому не М. Джемілєв? Він лідер кримськотатарського руху, але не генерал і не член УГГ.

Приклад 3. Зміст указу 1967 р. (вибір однієї відповіді)

Завдання: Що передбачав указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 р. щодо кримських татар?

Крок 1. Пригадай зміст указу: він знімав із кримських татар огульне звинувачення в зраді та колабораціонізмі, але водночас проголошував, що вони «вкоренилися» на нових місцях, тому масового повернення до Криму не дозволяли.

Крок 2. Правильна відповідь: зняття огульного звинувачення в колабораціонізмі без права масового повернення. Неправильні варіанти: відновлення Кримської АРСР (автономію не відновили аж до 1991 р.), повернення всього майна (майно не повертали), обрання Меджлісу (Меджліс обрано 1991 р.).

Приклад 4. Коли почалося масове повернення? (вибір однієї відповіді)

Завдання: Коли почалося масове повернення кримських татар на батьківщину?

Крок 1. Згадай хронологію: 1956 р. — зняття режиму спецпоселення, але без права повернення; 1967 р. — зняття звинувачень, але масове повернення заборонено; масове повернення стало можливим лише з кінця 1980-х рр., в умовах перебудови.

Крок 2. Правильна відповідь: наприкінці 1980-х рр. Неправильні варіанти: 1954 р. (передача Кримської області до УРСР — зовсім інша подія), 1956 р. (зняття спецпоселення, але не дозвіл повернутися), 1967 р. (указ не дозволяв масового повернення).

• Вважати, що кримським татарам дозволили повернутися в 1950–1960-х рр. Насправді масове повернення почалося лише з кінця 1980-х рр. У 1956 р. зняли режим спецпоселення, у 1967 р. — звинувачення в колабораціонізмі, але обидва укази не давали права повернутися до Криму.

• Плутати 1956 р. (зняття режиму спецпоселення) й 1967 р. (зняття звинувачення в колабораціонізмі). Запам'ятай: 1956 — свобода пересування, 1967 — реабілітація. Жоден із них не дозволяв повернення.

• Вважати П. Григоренка кримським татарином. Він українець, уродженець Запоріжжя, генерал-майор, який захищав права кримських татар, але не був представником цього народу.

• Вважати кримськотатарський рух збройним. Рух діяв винятково мирними методами: петиції, представники в Москві, мітинги, самвидав. Жодних збройних виступів не було.

• Відносити обрання Меджлісу до 1960–1980-х рр. Меджліс кримськотатарського народу обрав II Курултай у червні 1991 року — ще до проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.).

• Плутати депортацію кримських татар (1944, тема 26) з передачею Кримської області до УРСР (1954, тема 28). Це різні події: депортація — виселення народу, передача — адміністративна зміна кордонів.

Цей матеріал відповідає темі 29 програми НМТ з історії України. Зміст теми охоплює кримськотатарський національний рух, персоналії Петра Григоренка (підкреслена — може пропонуватися для візуального розпізнавання за фото) і Мустафи Джемілєва, а також поняття «правозахисник».

Формати завдань на НМТ:

• «3 з 7» (завдання 28–30) — 1 бал за кожен правильно вказаний варіант. У демоваріанті 2026 року завдання 30 — саме «3 з 7» про біографію діяча за фото (теми 29, 30).

• Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20) — 1 бал. Такі завдання можуть перевіряти знання дат, змісту указів, персоналій.

Стратегія підготовки: зверни особливу увагу на дати (1956, 1967, кінець 1980-х), зміст указів, методи руху та біографії П. Григоренка й М. Джемілєва. Пам'ятай, що П. Григоренко — підкреслена персоналія, тому його можуть дати для впізнавання за фотопортретом.

• 1944 — депортація кримських татар до Середньої Азії та на Урал; до 1956 р. — режим спецпоселення (заборона залишати місце проживання, реєстрація в комендатурі).

• Мета кримськотатарського руху — повернення до Криму, відновлення Кримської АРСР, повна політична реабілітація народу.

• Методи — винятково мирні: колективні петиції до керівництва СРСР, постійні представники в Москві, мітинги в місцях проживання, самвидав.

• 5 вересня 1967 р. — указ Президії Верховної Ради СРСР зняв із кримських татар звинувачення в колабораціонізмі, але не дозволив масового повернення до Криму.

• М. Джемілєв — лідер кримськотатарського руху, політв'язень (близько 15 років у таборах), ініціатор 303-денного голодування, згодом голова Меджлісу (1991–2013).

• П. Григоренко — генерал-майор, правозахисник, в'язень спецпсихлікарень, член-засновник УГГ, 1978 р. позбавлений радянського громадянства.

• Масове повернення кримських татар на батьківщину стало можливим лише з кінця 1980-х рр., в умовах перебудови.