Кримська війна 1853–1856 рр. і українські землі

Кримська війна 1853–1856 рр. — один із найбільших збройних конфліктів XIX ст., що докорінно змінив геополітичну ситуацію в Європі й безпосередньо вплинув на українські землі. Щоб зрозуміти, чому війна спалахнула, треба спершу розібратися з поняттям «східне питання».

Східне питання

У XIX ст. Османська імперія (Туреччина) поступово слабшала — її називали «хворою людиною Європи». Її величезні володіння на Балканах, Близькому Сході та в Північній Африці ставали об'єктом суперництва між великими державами. Цю боротьбу за «османську спадщину» називали східним питанням. Кожна з держав мала власні інтереси: Росія прагнула вийти до Середземного моря через чорноморські протоки Босфор і Дарданелли, а також посилити вплив на православні народи Балканського півострова (сербів, болгар, греків). Велика Британія й Франція, навпаки, не хотіли допускати російського панування на Балканах і в східній частині Середземномор'я.

Мета Російської імперії за Миколи I

Імператор Микола I (1825–1855) вважав, що настав зручний момент остаточно вирішити східне питання на користь Росії. Його стратегічна мета — встановити контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли, щоб російський флот мав вільний вихід із Чорного в Середземне море. Водночас він позиціонував себе як захисника православних християн, які проживали на території Османської імперії. Під цим приводом Росія вимагала від султана особливих прав і привілеїв для православної церкви на Святій Землі (Палестина).

Привід до війни та початок конфлікту

Безпосереднім приводом стала суперечка про ключі від святих місць у Палестині — хто має контролювати Віфлеємський храм Різдва Христового та Храм Гробу Господнього в Єрусалимі. Католицьке духовенство (за підтримки Франції) і православне (за підтримки Росії) не могли поділити ці святині. У лютому 1853 р. до Константинополя прибув російський посол князь О. Меншиков із ультиматумом: визнати за російським імператором право захищати всіх православних підданих султана. Османський уряд відмовився.

Улітку 1853 р. російські війська зайняли Дунайські князівства — Молдавію й Волощину (територія сучасних Румунії та Молдови), які формально входили до складу Османської імперії. У відповідь у жовтні 1853 р. султан Абдул-Меджид I оголосив Росії війну.

Синопська битва та розширення коаліції

18 (30) листопада 1853 р. російська ескадра під командуванням адмірала Павла Нахімова атакувала турецький флот, що стояв на рейді в Синопській бухті (північне узбережжя Туреччини). За кілька годин турецька ескадра була повністю знищена. Синопська битва стала останньою великою битвою вітрильних флотів в історії. Ця перемога викликала паніку в Європі: Велика Британія й Франція зрозуміли, що Росія може захопити Константинополь і отримати контроль над протоками.

У березні 1854 р. Велика Британія та Франція оголосили Росії війну на боці Османської імперії. У 1855 р. до коаліції приєдналося Сардинське королівство (П'ємонт), яке прагнуло заручитися підтримкою західних держав у справі об'єднання Італії. Таким чином, Росія опинилася в стані війни проти чотирьох держав.

Співвідношення сил

Як бачиш, Росія вступала у війну з технічно застарілою армією. На півдні імперії не було залізниць — війська, гармати, боєприпаси й продовольство везли на підводах із українських губерній. Це робило постачання повільним і неефективним. Вітрильний флот Росії не міг на рівних змагатися з паровими кораблями союзників, а гладкоствольні рушниці стріляли вчетверо ближче за нарізні рушниці англійців і французів. Усе це визначило перебіг війни.

Хоча війна називається Кримською, бойові дії точилися на багатьох фронтах — на Дунаї, в Закавказзі, на Балтиці, на Далекому Сході. Але саме українські землі стали головним театром війни: через Чорне море, узбережжя Одещини, Кримський півострів і Приазов'я.

Бомбардування Одеси (квітень 1854 р.)

10 (22) квітня 1854 р. англо-французька ескадра з 28 кораблів підійшла до Одеси й почала обстріл міста. Союзники сподівалися захопити головний чорноморський порт Російської імперії. Однак берегові батареї, зокрема батарея прапорщика Олександра Щоголева, відповіли влучним вогнем. Місто зазнало руйнувань, але союзники не наважилися висадити десант і відступили. Згодом, 30 квітня (12 травня) 1854 р., британський пароплав-фрегат «Тигр» сів на мілину біля Одеси й був знищений вогнем берегової артилерії. Оборона Одеси стала першою помітною подією війни на українських землях.

Висадка в Криму та битва на Альмі (вересень 1854 р.)

Переконавшись, що взяти Одесу не вдасться, союзники вирішили завдати удару в Криму. У вересні 1854 р. величезний десант — близько 62 000 солдатів Великої Британії, Франції та Туреччини — висадився біля Євпаторії. Російська армія під командуванням князя О. Меншикова спробувала зупинити просування союзників на річці Альма (північніше Севастополя). 8 (20) вересня 1854 р. відбулася битва на Альмі, в якій російські війська зазнали поразки через технічну перевагу союзників — нарізні рушниці дозволяли стріляти на відстані, недосяжній для російських гладкоствольних рушниць. Шлях на Севастополь був відкритий.

Облога Севастополя (вересень 1854 – серпень 1855 рр.)

Найдраматичніша сторінка війни — 349-денна облога Севастополя, головної військово-морської бази Росії на Чорному морі. Місто було укріплене з моря, але майже беззахисне з суші. Щоб не допустити прориву ворожих кораблів у бухту, росіяни затопили власні старі кораблі при вході. Оборону очолили адмірали Володимир Корнілов і Павло Нахімов. Обидва загинули під час облоги: Корнілов — у жовтні 1854 р. на Малаховому кургані, Нахімов — у червні 1855 р. також на Малаховому кургані.

Величезну роль в обороні відіграв хірург Микола Пирогов, який масово застосовував наркоз (ефірний) під час операцій, гіпсові пов'язки для фіксації переломів і систему сортування поранених за ступенем тяжкості. Це врятувало тисячі життів.

27 серпня (8 вересня) 1855 р. після запеклого штурму союзники захопили Малахів курган — ключову висоту, що панувала над містом. Російське командування вирішило залишити південну частину Севастополя, перейшовши на північний берег бухти. Місто було зруйноване, але гарнізон не капітулював — оборона тривала до кінця війни.

Бої на Азовському морі та в пониззі Дніпра (1855 р.)

У 1855 р. союзники перенесли бойові дії на Азовське море. Вони захопили Керч, обстрілювали Бердянськ і Маріуполь, намагаючись перервати постачання російської армії через Азовське море. У гирлі Дніпра союзники взяли фортецю Кінбурн, яка прикривала підходи до Херсона й Миколаєва. Ці операції показали вразливість південних кордонів імперії.

Тягар війни для українських губерній

Українські землі стали головним тилом російської армії в Криму. У січні 1855 р. імператор Микола I (а після його смерті в лютому 1855 р. — Олександр II) видав маніфест про скликання державного ополчення. Це означало додаткові рекрутські набори, які лягали насамперед на українських селян. Крім того, населення виконувало підводну повинність (надавало підводи для перевезення військових вантажів), віддавало худобу й фураж для армії. Південь України — Катеринославщина, Херсонщина, Таврія — став шляхом постачання: через ці території до Криму везли зброю, боєприпаси, продовольство. Війна виснажила ресурси регіону й посилила соціальну напругу.

Кримська війна не лише спустошила південні губернії, а й породила серед селянства масові сподівання на волю. Найяскравіше це виявилося в двох рухах — «Київській козаччині» 1855 р. та «поході в Таврію за волею» 1856 р.

«Київська козаччина» (1855)

У січні 1855 р. імператор Микола I видав маніфест про скликання державного ополчення — додаткового військового формування для допомоги регулярній армії. Серед селян Київської губернії поширилася чутка: хто запишеться в ополчення («козаки»), той після війни отримає волю й звільнення від панщини. Слово «козаки» викликало в селян історичні асоціації з вільним козацтвом, яке не знало кріпацтва.

У лютому – квітні 1855 р. рух охопив сотні сіл Васильківського, Сквирського, Таращанського та інших повітів Київської губернії. Селяни збиралися на сходки, складали списки «козаків», обирали старшину (отаманів, осавулів), відмовлялися виходити на панщину й виганяли поміщицьких економів. Вони були переконані, що цар дозволив їм стати козаками, а поміщики приховують цей указ.

Уряд спрямував проти селян регулярні війська. У квітні – травні 1855 р. рух був жорстоко придушений: під час сутичок були вбиті й поранені, сотні учасників заарештували й віддали під військовий суд. Багатьох засудили до тілесних покарань і заслання.

«Похід у Таврію за волею» (1856)

Навесні 1856 р. серед кріпаків Катеринославщини й Херсонщини поширилися чутки, що в спустошеному війною Криму цар нібито дає волю й землю всім, хто туди прийде. Тисячі селян покидали свої домівки й цілими родинами рушали до Перекопу, сподіваючись знайти волю на півдні. Цей стихійний рух отримав назву «похід у Таврію за волею».

Влада знову застосувала військову силу: на шляху до Криму селян перехоплювали, повертали назад і карали. Рух було придушено, але він засвідчив глибоку кризу кріпосницької системи.

Значення селянських рухів

Обидва рухи мали важливе історичне значення. По-перше, вони показали, що селяни пов'язували війну з надією на волю — вони сприймали участь у захисті держави як підставу для звільнення від кріпацтва. По-друге, уряд і новий імператор Олександр II усвідомили: кріпосницький лад став загрозою спокою в імперії. Якщо не скасувати кріпацтво згори, селяни почнуть скасовувати його знизу — через бунти й повстання. Цей висновок став одним із поштовхів до селянської реформи 1861 р.

Важливо не плутати: «Київська козаччина» (1855) — це рух у Київській губернії, пов'язаний із записом в ополчення. «Похід у Таврію за волею» (1856) — це рух селян Катеринославщини й Херсонщини, які масово рушили до Криму. Обидва — стихійні селянські виступи, а не відновлення історичного козацтва.

Після падіння Севастополя війна тривала ще пів року, але обидві сторони були виснажені. Росія втратила союзника — Австрія, яку Микола I вважав другом, зайняла ворожу позицію. У лютому 1855 р. Микола I помер, і на престол зійшов його син Олександр II, який вирішив завершувати війну.

Паризький мирний договір (березень 1856 р.)

18 (30) березня 1856 р. в Парижі було підписано мирний договір, який підбив підсумки Кримської війни. Його умови були тяжкими для Російської імперії:

• «Нейтралізація» Чорного моря — Росії та Османській імперії заборонялося тримати на Чорному морі військовий флот, військово-морські арсенали й фортеці на узбережжі. Чорне море оголошувалося нейтральним, відкритим для торговельного судноплавства всіх країн.

• Росія повертала Османській імперії фортецю Карс (у Закавказзі) в обмін на Севастополь та інші захоплені союзниками міста в Криму.

• Росія поступалася південною частиною Бессарабії з гирлом Дунаю (територія сучасної Молдови та Одеської області), що обмежувало її доступ до Дунаю.

• Росія втрачала право протекторату над Дунайськими князівствами (Молдавією й Волощиною), які переходили під колективну опіку великих держав.

Важливо: Крим залишився в складі Російської імперії. Поширена помилка — вважати, що Росія «втратила Крим» за Паризьким миром. Насправді вона втратила право тримати там військовий флот, але територія півострова залишилася російською.

Відновлення Чорноморського флоту

Росія не змирилася з нейтралізацією Чорного моря. У 1870 р., скориставшись франко-прусською війною, російський уряд в односторонньому порядку відмовився виконувати цю умову. Лондонська конвенція 1871 р. скасувала нейтралізацію, і Росія відновила право тримати військовий флот на Чорному морі.

Наслідки поразки для Російської імперії

Поразка в Кримській війні мала далекосяжні наслідки:

• Війна показала технічну й економічну відсталість кріпосницької Росії. Вітрильний флот, гладкоствольні рушниці, брак залізниць — усе це стало очевидним на тлі парових кораблів і нарізної зброї союзників.

• Фінансова криза: війна коштувала величезних коштів, державний бюджет був виснажений.

• Селянські заворушення: «Київська козаччина» й «похід у Таврію» показали, що кріпацтво є загрозою внутрішньої стабільності.

• Міжнародний престиж Росії впав. Вона втратила статус «жандарма Європи», який мала після придушення революцій 1848–1849 рр.

Причиново-наслідковий ланцюг: поразка → реформи

Найважливіший наслідок Кримської війни для історії України та Росії — вона стала поштовхом до Великих реформ 1860–1870-х рр. Новий імператор Олександр II визнав: краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, поки воно почне скасовуватися знизу. Ланцюг виглядає так:

• Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856)

• → Усвідомлення технічної та економічної відсталості кріпосницької імперії

• → Скасування кріпацтва 19 лютого 1861 р.

• → Земська (1864), судова (1864), міська (1870) та військова (1874) реформи

Таким чином, Кримська війна стала каталізатором модернізації Російської імперії, яка безпосередньо вплинула на життя українських земель.

Наслідки для Криму

Війна спричинила руйнування Севастополя, який довелося відбудовувати майже з нуля. Крім того, наприкінці 1850-х – у 1860-х рр. відбулася масова еміграція кримських татар до Османської імперії. Татари, яких звинувачували в симпатіях до Туреччини, зазнавали утисків, і сотні тисяч покинули півострів. Це кардинально змінило етнічний склад Криму.

У цьому розділі розберемо типові завдання НМТ на тему Кримської війни. Кожен приклад відповідає одній із форм, які використовують на тестуванні.

Приклад 1. Вибір однієї відповіді з чотирьох

Масовий селянський рух 1855 р. у Київській губернії, учасники якого сподівалися здобути волю через запис до ополчення, називають…

Розв'язання: У січні 1855 р. було оголошено маніфест про державне ополчення. Серед селян Київщини поширилася чутка, що запис в ополчення («козаки») дасть волю від кріпацтва. Цей рух отримав назву «Київська козаччина».

Відповідь: «Київська козаччина».

Чому інші варіанти неправильні:

• «Похід у Таврію за волею» — це рух 1856 р., коли селяни Катеринославщини й Херсонщини рушили до Криму, а не запис в ополчення.

• Коліївщина — це гайдамацьке повстання 1768 р. на Правобережній Україні, зовсім інша історична доба.

• Рух Устима Кармалюка — це селянський рух 1830-х рр. на Поділлі, не пов'язаний із Кримською війною.

Приклад 2. Завдання «3 з 7»

Які три умови містив Паризький мирний договір 1856 р.?

Розв'язання: Паризький мир 1856 р. передбачав: 1) заборону Росії тримати військовий флот на Чорному морі; 2) заборону фортець і арсеналів на чорноморському узбережжі; 3) повернення Туреччині фортеці Карс в обмін на Севастополь.

Відповідь: заборона військового флоту на Чорному морі; заборона фортець і арсеналів на узбережжі; повернення фортеці Карс Туреччині.

Чому інші варіанти неправильні:

• Приєднання Криму до Росії — це подія 1783 р., а не умова Паризького миру. Крим залишився в Росії.

• Передача Росії всієї Бессарабії — навпаки, Росія втратила частину Бессарабії.

• Ліквідація Запорозької Січі — це 1775 р., не пов'язано з Паризьким миром.

• Відкриття проток для російського військового флоту — такої умови не було: протоки лишалися закритими для військових кораблів.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді за історичним джерелом

«349 днів тривала оборона цього міста. Під час оборони загинули адмірали В. Корнілов і П. Нахімов. Хірург М. Пирогов масово застосовував наркоз, гіпсові пов'язки та сортування поранених. Про яку подію йдеться?»

Розв'язання: 349 днів — це тривалість облоги Севастополя (вересень 1854 – серпень 1855). Саме там загинули адмірали Корнілов і Нахімов, і саме там Пирогов упровадив свої медичні новації.

Відповідь: облога Севастополя 1854–1855 рр.

Чому інші варіанти неправильні:

• Бомбардування Одеси (квітень 1854) тривало один день, а не 349 днів.

• Синопська битва (листопад 1853) — морська битва, а не оборона міста.

• Полтавська битва (1709) — подія Північної війни, зовсім інша доба.

Приклад 4. Завдання «3 з 7»

Які три явища засвідчили відсталість Російської імперії в Кримській війні?

Розв'язання: Війна виявила технічне відставання Росії: 1) вітрильний флот проти парових кораблів союзників; 2) гладкоствольні рушниці проти нарізної зброї; 3) брак залізниць на півдні, що унеможливлювало швидке постачання армії.

Відповідь: вітрильний флот; гладкоствольна зброя; брак залізниць на півдні.

Чому інші варіанти неправильні:

• Відсутність регулярної армії — Росія мала регулярну армію, вона була чисельно великою, але технічно застарілою.

• Союз із Великою Британією — Росія воювала проти Британії, а не в союзі з нею.

• Повна відсутність флоту на Чорному морі до війни — флот був, але вітрильний.

• Нестача солдатів через скасування рекрутчини — рекрутчина існувала, її не скасовували.

Приклад 5. Вибір однієї відповіді

Що стало наслідком поразки Росії в Кримській війні?

Розв'язання: Поразка показала відсталість кріпосницької системи й спонукала уряд Олександра II розпочати підготовку скасування кріпосного права, яке відбулося 19 лютого 1861 р.

Відповідь: підготовка скасування кріпосного права.

Чому інші варіанти неправильні:

• Ліквідація Гетьманщини — це 1764 р., не пов'язано з Кримською війною.

• Утворення Задунайської Січі — 1775 р., після ліквідації Запорозької Січі.

• Запровадження військових поселень — це політика Олександра I (1810-ті рр.), а не наслідок Кримської війни.

Завдання про Кримську війну можуть містити пастки. Ось типові помилки, яких варто уникати.

• Вважати, що Росія воювала лише з Туреччиною. Насправді проти Росії виступила потужна коаліція: Османська імперія, Велика Британія, Франція й Сардинське королівство. Саме вступ Англії та Франції зробив війну програшною для Росії.

• Плутати «Київську козаччину» (1855) з «походом у Таврію за волею» (1856). Перше — це запис в ополчення на Київщині, друге — стихійний рух селян до Криму. Також не плутай ці рухи з історичним козацтвом XVI–XVIII ст. — «Київська козаччина» не була відновленням справжнього козацького устрою.

• Вважати, що Росія виграла оборону Севастополя. Насправді південну частину міста довелося залишити, а війну Росія в цілому програла. Героїчна оборона не компенсувала стратегічної поразки.

• Приписувати Паризькому миру втрату Криму. Крим залишився в складі Російської імперії. Росія втратила право на Чорноморський флот і фортеці на узбережжі, але не територію півострова.

• Плутати Кримську війну 1853–1856 рр. з російсько-турецькими війнами XVIII ст. Після війни 1768–1774 рр. Росія отримала вихід до Чорного моря, а в 1783 р. приєднала Крим. Кримська війна XIX ст. — це вже боротьба за сферу впливу на Балканах і протоки.

• Вважати скасування кріпацтва умовою Паризького мирного договору. Це внутрішнє рішення російського уряду, спричинене поразкою у війні, а не вимога союзників. Жодна стаття Паризького миру не згадує кріпацтво.

Тема 15 програми НМТ з історії України «Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX ст.» вимагає знати події Кримської війни на українських землях, поразку Російської імперії та наслідки війни. Одне з трьох понять теми — «Київська козаччина».

Серед чотирьох опорних дат теми 15 дат Кримської війни немає. Опорна дата теми — 19 лютого 1861 р. (скасування кріпацтва). Тому Кримську війну перевіряють не через дати, а через причини, наслідки, поняття та персоналії.

У демоваріанті НМТ 2026 р. тему 15 перевіряє завдання 10 — це вибір однієї відповіді з чотирьох, яке оцінюється в 1 бал. Також у тесті є завдання «3 з 7» (номери 28–30): серед семи варіантів потрібно вибрати три правильні. Кожна правильна відповідь у такому завданні дає 1 бал, максимум — 3 бали. У демоваріанті 2026 р. завдання «3 з 7» перевіряють характерні ознаки явища або біографію діяча.

Стратегія: звертай увагу на формулювання «характерні ознаки», «умови», «наслідки», «учасники». Якщо в завданні питають про «три умови Паризького миру» або «три ознаки відсталості Росії», це майже напевно формат «3 з 7». Якщо питають про конкретне поняття чи подію — це, найімовірніше, вибір однієї відповіді.

• Кримська війна 1853–1856 рр. — війна Російської імперії проти коаліції у складі Османської імперії, Великої Британії, Франції та Сардинського королівства за вплив на Балканах і контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.

• На українських землях відбулися: бомбардування Одеси (квітень 1854), висадка союзників у Криму (вересень 1854), битва на Альмі, облога Севастополя (вересень 1854 – серпень 1855, 349 днів), бої на Азовському морі та взяття Кінбурна (1855).

• «Київська козаччина» (1855) — масовий селянський рух у Київській губернії, учасники якого сподівалися здобути волю через запис у державне ополчення. Придушений військами.

• «Похід у Таврію за волею» (1856) — стихійний рух селян Катеринославщини й Херсонщини до Криму в пошуках волі. Також придушений.

• Паризький мирний договір (березень 1856) заборонив Росії тримати військовий флот, арсенали й фортеці на Чорному морі («нейтралізація»). Росія повернула Карс, втратила південну Бессарабію, але Крим залишився в її складі.

• Поразка у війні показала технічну й економічну відсталість кріпосницької імперії та стала поштовхом до скасування кріпацтва (1861) і наступних реформ 1860–1870-х рр.