Громадівський рух: В. Антонович, П. Чубинський, М. Драгоманов

Громадівський рух — це рух української інтелігенції, об'єднаної в громади, за розвиток української мови, освіти, культури й вивчення народу. Це одне з ключових понять програми НМТ з історії України. Громади являли собою легальні або напівлегальні культурницькі гуртки, що діяли від кінця 1850-х до 1890-х років. Їхня мета — не політична боротьба, а поступова національно-культурна праця серед народу.

Перші громади

Першою виникла Петербурзька громада (кінець 1850-х рр.). Її ядро становили М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, а після повернення із заслання — Т. Шевченко. Майже одночасно сформувалася Київська громада (кінець 1850-х — початок 1860-х рр.). Згодом подібні осередки з'явилися в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Громади не мали формального статуту чи членства — це були кола однодумців, що збиралися для обговорення національних питань, збирання фольклору, видання книжок українською мовою.

Недільні школи

Однією з найважливіших форм праці громад стали недільні школи. Від 1859 року в Києві, а згодом і в інших містах, відкривалися безкоштовні школи для дорослих і дітей, що працювали в неділі та свята. Навчання грамоти велося українською мовою. Спеціально для таких шкіл Тарас Шевченко уклав «Букварь южнорусскій» (1861). Однак уже 1862 року, після селянських заворушень, уряд запідозрив у недільних школах пропаганду й закрив їх.

Журнал «Основа»

У 1861–1862 роках у Петербурзі виходив журнал «Основа» — перший український громадсько-політичний і літературний журнал у Російській імперії. Видавцем був Василь Білозерський. На сторінках «Основи» друкувалися Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров (зокрема його програмна стаття «Дві руські народності»). Журнал став трибуною української ідеї, але проіснував лише два роки через цензурний тиск.

Репресії й завмирання громад

У 1862–1863 роках влада провела хвилю арештів і заслань громадівців. 1863 року вийшов Валуєвський циркуляр, який заборонив українські навчальні й релігійні видання. Після цього громади на кілька років завмерли, але не зникли остаточно — їхнє відродження розпочалося на початку 1870-х років.

Хлопомани — це молодь польського шляхетського походження на Правобережжі, що свідомо стала на бік українського народу. Вони ходили в народ, вивчали фольклор, носили народний одяг, прагнули порвати з пансько-польською традицією й присвятити себе служінню українському селянству. Лідером хлопоманів був Володимир Антонович; до гурту входили також Тадей Рильський, Костянтин Михальчук, Борис Познанський.

Володимир Антонович (1834–1908)

Володимир Антонович — підкреслена персоналія програми НМТ. Народився в збіднілій польській шляхетській родині на Київщині. Навчався в Київському університеті, де зблизився з українофільськими гуртками. 1862 року в журналі «Основа» він опублікував статтю «Моя сповідь» — програмний документ хлопоманів. У ній Антонович відповів польським критикам, які звинувачували його в «зраді»: шляхтич, що живе в Україні, має служити українському народові, а не польській шляхті. Це був публічний розрив із польським національним рухом і свідомий вибір української ідентичності.

Згодом Антонович став професором Київського університету, істориком і археологом, засновником Київської документальної історичної школи. Він був незмінним лідером Київської (Старої) громади, редагував багатотомне видання «Архив Юго-Западной России». Його науковий метод — опора на архівні документи, а не на шляхетські хроніки — заклав основи сучасної української історіографії.

Павло Чубинський (1839–1884)

Павло Чубинський — підкреслена персоналія програми НМТ, етнограф, фольклорист, поет. Народився на Київщині, навчався в Київському університеті. 1862 року він написав вірш «Ще не вмерла Україна», який згодом, покладений на музику Михайлом Вербицьким (1863), став національним, а з 1992 року — Державним Гімном України. Того ж 1862 року Чубинського за участь у громадівському русі вислали до Архангельської губернії.

Після повернення із заслання Чубинський очолив етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західний край (1869–1870). Учасники експедиції записали тисячі народних пісень, казок, обрядів, звичаїв. Результатом стали «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» у 7 томах — унікальне зібрання українського фольклору.

На початку 1870-х років, після кількох років затишшя, Київська громада відродилася. Згодом її назвали Старою громадою, щоб відрізнити від молодших поколінь громадівців. До її складу входили В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, М. Лисенко, М. Старицький, П. Житецький, О. Русов, М. Зібер. Це було найпотужніше об'єднання української інтелігенції в Наддніпрянщині.

Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (1873–1876)

Щоб мати легальне прикриття для своєї діяльності, громадівці домоглися відкриття в Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (РГТ). Формально відділ займався географічними, етнографічними й статистичними дослідженнями. Головою став Григорій Галаган, але провідну роль відігравав Павло Чубинський. Відділ провів одноденний перепис населення Києва (1874), організував етнографічні, фольклорні й статистичні експедиції, видавав «Записки» відділу.

1874 року в Києві відбувся III Археологічний з'їзд, на якому громадівці представили українознавчі дослідження. Це був пік легальної діяльності Старої громади. Однак 1876 року, після Емського указу, відділ закрили. Громада знову перейшла до напівлегальної культурницької праці.

Журнал «Київська старина» (1882–1906)

Після закриття відділу громадівці потребували нової легальної трибуни. Нею став щомісячний історичний журнал «Київська старина», що виходив у Києві з 1882 до 1906 року. Через мовні заборони Емського указу журнал друкувався російською мовою, але присвячений був історії, археології, етнографії та літературі України. Першим редактором був Феофан Лебединцев, а фінансову підтримку надавав цукрозаводчик Василь Симиренко. «Київська старина» стала легальною трибуною українознавства в роки найжорсткіших заборон.

Михайло Драгоманов (1841–1895) — історик, фольклорист, публіцист, доцент Київського університету. Це підкреслена персоналія програми НМТ. 1875 року його звільнили за «неблагонадійність», а 1876 року за дорученням Старої громади він виїхав до Женеви, щоб вільно друкувати українське слово поза межами Російської імперії.

Журнал «Громада» (Женева, 1878–1882)

У Женеві Драгоманов разом із Сергієм Подолинським і Михайлом Павликом заснував перший український модерний політичний збірник-журнал під назвою «Громада». Там само діяла українська друкарня, яка видавала брошури й книжки українською мовою, що було неможливо в Російській імперії через цензуру. Журнал виходив у 1878–1882 роках.

Ідеї Драгоманова: федералізм і автономія

Драгоманов обстоював федералізм — перебудову Російської імперії на федерацію автономних країв і громад. Україна, на його думку, мала отримати власне самоврядування, конституцію й громадянські свободи: слова, друку, зборів. Він розробив проєкт «Вільна спілка» (1884), де виклав модель федеративного устрою. Його світогляд поєднував ліберальні ідеї з поступовим «громадівським» соціалізмом.

Розрив із Старою громадою й останні роки

1886 року Стара громада перестала фінансувати Драгоманова через його радикальність — він критикував помірковану культурницьку тактику громадівців і закликав до політичної боротьби. З 1889 року Драгоманов став професором Софійського університету в Болгарії, де викладав до кінця життя. Його ідеї глибоко вплинули на галицьких радикалів — Івана Франка та Михайла Павлика.

Приклад 1. Відповідність «діяч — внесок»

Установи відповідність між діячем та його внеском.

Розв'язання: 1 — Б (В. Антонович написав «Мою сповідь»), 2 — Г (П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна»), 3 — В (М. Драгоманов видавав «Громаду» в Женеві), 4 — А (В. Білозерський був видавцем «Основи»). Зайвий варіант Д — газета «Терджиман» належить до кримськотатарського руху І. Гаспринського.

Приклад 2. Уривок — визнач діяча

Прочитай уривок і визнач, кому належать ці погляди.

«Російську імперію треба перебудувати на спілку вільних автономних країв, де Україна матиме власне самоврядування, конституційні свободи слова, друку й зборів. Кожна громада й кожен край мають право самі вирішувати свої справи».

А) М. Міхновський Б) П. Валуєв В) М. Драгоманов Г) І. Гаспринський

Розв'язання: Ключ — В) М. Драгоманов. Саме він обстоював федералізм, автономію України й конституційні свободи. М. Міхновський виступав за незалежність України, а не за федерацію. П. Валуєв — російський міністр, автор циркуляра про заборону українського друку. І. Гаспринський — кримськотатарський просвітник, діяч руху «джадидизм».

Приклад 3. Легальне прикриття громади

Яка установа в 1873–1876 рр. була легальним прикриттям Київської громади?

А) «Просвіта» Б) Кирило-Мефодіївське братство В) Південно-Західний відділ Російського географічного товариства Г) братство тарасівців

Розв'язання: Ключ — В. Південно-Західний відділ РГТ (1873–1876) був створений громадівцями як легальна установа для етнографічних і статистичних досліджень. «Просвіта» — галицьке товариство (1868). Кирило-Мефодіївське братство діяло в 1845–1847 рр. Братство тарасівців — організація 1890-х рр.

Приклад 4. Портрет — упізнай діяча

Розглянь опис портрета: «Етнограф, автор вірша, що став текстом Державного Гімну України». Хто зображений?

А) М. Вербицький Б) В. Антонович В) П. Чубинський Г) М. Драгоманов

Розв'язання: Ключ — В) П. Чубинський. Саме він написав вірш «Ще не вмерла Україна» (1862). М. Вербицький — композитор, що створив музику (1863), але він не етнограф. В. Антонович — історик, лідер громади, але не автор гімну. М. Драгоманов — публіцист, ідеолог федералізму.

• Плутати П. Чубинського (слова «Ще не вмерла Україна», 1862) і М. Вербицького (музика, 1863). Запам'ятай: Чубинський — автор слів, Вербицький — композитор.

• Вважати громади політичними партіями. Громади — це культурницькі об'єднання інтелігенції, а не політичні організації. Вони не боролися за владу, а працювали через освіту, науку й культуру.

• Вважати, що «Київська старина» виходила українською мовою. Через Емський указ (1876) український друк був заборонений, тому журнал друкувався російською, хоча зміст був присвячений Україні.

• Приписувати М. Драгоманову ідею незалежності України. Він обстоював федералізм і автономію в складі федеративної Росії, а не повну державну незалежність.

• Плутати женевську «Громаду» (журнал-збірник, 1878–1882) з громадами — гуртками інтелігенції. Це різні поняття: «Громада» — видання, громади — об'єднання людей.

• Вважати хлопоманів польськими повстанцями. Хлопомани відійшли від польського національного руху й свідомо працювали для українського народу, а не брали участь у польських повстаннях.

В. Антонович, М. Драгоманов і П. Чубинський — підкреслені персоналії теми 15 програми НМТ. Це означає, що їхні портрети можуть пропонуватися для візуального розпізнавання в завданнях. Ти маєш упізнати кожного з них за зовнішністю та знати, із чим саме пов'язане його ім'я.

Поняття «громадівський рух» належить до обов'язкових понять теми. Журнали «Основа», «Громада», «Київська старина» й діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873–1876) — пункти змісту теми 15, які можуть перевірятися в завданнях різних типів.

У демоваріанті НМТ 2026 року завдання 11 (тема 15, побічна 17) — це вибір однієї відповіді з чотирьох за зображеннями монет із персоналіями. Таке завдання оцінюється в 1 бал.

Завдання на відповідність (у демоваріанті — завдання 21–24) мають 4 пари й п'ять варіантів відповіді (одна буква зайва). Кожна правильно встановлена пара приносить 1 бал, тобто максимум — 4 бали. У демоваріанті 2026 р. це пари «рік — подія», «уривок джерела — політична сила», «подія — наслідок», «поняття — період». Пари «діяч — внесок», як у Прикладі 1, — теж можливий тип такого завдання.

• Громадівський рух — культурницька праця інтелігенції в громадах з кінця 1850-х рр.

• Недільні школи (1859–1862) і журнал «Основа» (1861–1862, Петербург) — перший український журнал в імперії.

• В. Антонович — стаття «Моя сповідь» (1862), лідер хлопоманів і Старої громади, історик.

• П. Чубинський — вірш «Ще не вмерла Україна» (1862), етнографічна експедиція 1869–1870 рр.

• Південно-Західний відділ РГТ (1873–1876, Київ) — легальне прикриття Старої громади; закритий за Емським указом.

• М. Драгоманов — журнал «Громада» в Женеві (1878–1882), ідеї федералізму й автономії України.

• «Київська старина» (1882–1906, Київ) — історичний журнал російською мовою, легальна трибуна українознавства.