Українська робітничо-селянська спілка і ранні антирежимні організації

Після смерті Й. Сталіна й початку десталінізації в СРСР з’явилися люди, які вже не боялися відкрито висловлювати незгоду з політикою режиму. Їх називали дисидентами — від латинського dissidens («незгодний»). Це поняття є програмним для теми 28 НМТ, тому варто запам’ятати його точно: дисиденти — це інакодумці, які відкрито не погоджувалися з офіційною ідеологією й політикою радянського режиму.

Чому дисидентський рух зародився саме в добу «відлиги»?

Десталінізація, розпочата XX з’їздом КПРС (1956), породила в суспільстві надії на зміни. Однак «відлига» мала чіткі межі: цензура нікуди не зникла, русифікація тривала, а за критику влади й далі переслідували. У західних областях УРСР, приєднаних до складу республіки лише в 1939–1940 рр., жила пам’ять про визвольну боротьбу ОУН і УПА. Саме там, а також серед частини київської інтелігенції, почали формуватися перші осередки спротиву.

Перші течії антирежимного руху

Історики виокремлюють дві основні течії, що зародилися наприкінці 1950-х — у 1960-х рр.:

• Самостійницька (політична) — підпільні групи, які ставили за мету здобуття незалежності України. До них належали Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), Український національний комітет (УНК), Об’єднана партія визволення України та Український національний фронт.

• Культурницька — рух шістдесятників, які боролися за свободу творчості, національне відродження й подолання русифікації (Клуб творчої молоді «Сучасник», поети-шістдесятники, митці). Цю течію ти вже вивчив у попередньому уроці.

Пізніше, у 1970-х рр., виникне третя — правозахисна течія, найяскравішим виявом якої стане Українська Гельсінська група (1976). Про неї йтиметься в розділі про «застій».

Реакція влади

Радянська влада не терпіла жодної організованої опозиції. КДБ систематично викривав підпільні групи, стежив за шістдесятниками, влаштовував обшуки й арешти. Суди над дисидентами майже завжди були закритими. Найпоширенішими статтями звинувачення були «зрада Батьківщині» (ст. 56 КК УРСР 1960 р.) та «антирадянська агітація і пропаганда». Покарання передбачали від багаторічного ув’язнення в таборах суворого режиму до розстрілу.

Найвідомішою ранньою антирежимною організацією, що діяла в добу «відлиги», стала Українська робітничо-селянська спілка (УРСС). Її заснування — програмна дата теми 28, тож запам’ятай: 1959 рік.

Заснування й засновники

У 1959 р. у Львівській області група молодих юристів на чолі з Левком Лук’яненком та Іваном Кандибою заснувала Українську робітничо-селянську спілку. До організації ввійшли також С. Вірун, О. Лібович, В. Луцьків та інші однодумці. УРСС була підпільною — її члени не могли діяти відкрито, адже будь-яка політична організація поза контролем КПРС вважалася злочинною.

Програма УРСС

Автором програмного документа став Левко Лук’яненко. Головна мета УРСС — вихід Української РСР зі складу СРСР конституційним шляхом. Члени спілки спиралися на статтю Конституції СРСР, яка формально надавала союзним республікам право вільного виходу з Союзу. Вони планували досягти незалежності мирно — через референдум, на якому народ України мав висловити свою волю.

У програмі також містилася гостра критика русифікації та економічного визиску України з боку центру. Лук’яненко доводив, що Україна дає до союзного бюджету значно більше, ніж отримує, і що її національна культура зазнає свідомого пригнічення.

Методи діяльності

УРСС обрала винятково мирні методи: пропаганду своїх ідей і підготовку громадської думки до референдуму. Жодних закликів до збройної боротьби в програмі не було. Саме цим УРСС принципово відрізнялася від інших підпільних груп, які часто орієнтувалися на збройний спротив (як ОУН). Мирний, правовий характер програми — важлива особливість, яку варто запам’ятати для НМТ.

Левко Лук’яненко (1928–2018)

Левко Лук’яненко народився 1928 р. на Чернігівщині. Здобув юридичну освіту на юридичному факультеті Московського державного університету імені М. В. Ломоносова. Після навчання працював у Глинянському районі на Львівщині. Саме там він дійшов висновку, що єдиний спосіб зберегти Україну — вийти зі складу СРСР, і взявся за розробку програми УРСС. Його біографія — одна з ключових персоналій теми 28, тому варто запам’ятати основні віхи: юрист, засновник УРСС, політв’язень, згодом член-засновник Української Гельсінської групи, а в 1991 р. — автор тексту Акта проголошення незалежності України.

Діяльність УРСС тривала недовго. У січні 1961 р. КДБ заарештував її членів. У травні 1961 р. у Львівському обласному суді відбувся закритий процес, який увійшов в історію під назвою «справа юристів». Чому саме «юристів»? Тому що більшість обвинувачених мали юридичну освіту або працювали в правовій сфері.

Вироки

Суд визнав усіх членів УРСС винними в «зраді Батьківщині». Найсуворіший вирок отримав Левко Лук’яненко — смертна кара (розстріл). Однак Верховний суд УРСР замінив розстріл на 15 років ув’язнення в таборах суворого режиму. Іван Кандиба також отримав 15 років, інші члени УРСС — багаторічні строки.

Важливо: смертний вирок Лук’яненку не виконали — його замінили 15 роками ув’язнення. Це часта пастка в тестових завданнях.

Подальший шлях засуджених

Левко Лук’яненко провів у неволі понад 25 років (з перервами). Після звільнення він разом з Іваном Кандибою став одним із членів-засновників Української Гельсінської групи (1976). А в 1991 р. саме Лук’яненко підготував текст Акта проголошення незалежності України — документа, який Верховна Рада ухвалила 24 серпня 1991 р. (ця тема належить до курсу «Відновлення незалежності й сучасна Україна»).

Значення УРСС і «справи юристів»

УРСС стала першою в повоєнній УРСР організацією, яка ставила за мету незалежність України мирним, конституційним шляхом. Її ідеї — вихід з СРСР через референдум, опора на Конституцію, критика русифікації — пізніше підхопили правозахисники 1970-х рр. і, зрештою, політичні сили кінця 1980-х — початку 1990-х рр. «Справа юристів» показала, що навіть мирна програма незалежності в СРСР карається як «зрада Батьківщині».

Окрім УРСС, у західних областях України наприкінці 1950-х — у 1960-х рр. діяли й інші підпільні антирежимні групи. Усі вони ставили за мету незалежність України, але відрізнялися складом, методами й тривалістю існування.

Український національний комітет (УНК)

УНК виник у Львові наприкінці 1950-х рр. Це була підпільна група робітників, яку очолили Богдан Грицина та Іван Коваль. Її мета — здобуття незалежної України. 1961 р. КДБ викрив організацію. Двох керівників — Грицину й Коваля — 1962 р. засудили до розстрілу й стратили. Це один із найтрагічніших прикладів розправи над ранніми антирежимними групами.

Об’єднана партія визволення України (ОПВУ)

На Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) наприкінці 1950-х рр. діяла молодіжна підпільна організація — Об’єднана партія визволення України. Її учасники продовжували ідеї визвольного руху ОУН і УПА. Після викриття КДБ членів ОПВУ засудили до тривалих строків ув’язнення.

Український національний фронт (УНФ)

У 1964–1967 рр. діяла підпільна організація Український національний фронт, яку очолювали Дмитро Квецко та Зеновій Красівський. УНФ видавав підпільний журнал «Воля і Батьківщина», у якому пропагував ідею незалежності України. Організацію викрив КДБ, її учасників засудили до багаторічних таборів.

Спільні риси ранніх антирежимних груп

Спільним для всіх цих груп було те, що вони діяли в умовах глибокої конспірації, їх викривав КДБ, а покарання були надзвичайно жорстокими — від багаторічних таборів до розстрілу. Попри це, саме вони заклали підвалини для ширшого дисидентського руху 1970-х рр.

Приклад 1. Відповідність «організація — мета»

Установи відповідність між організацією та метою її діяльності.

1 Українська робітничо-селянська спілка

2 Український національний комітет

3 Клуб творчої молоді «Сучасник»

4 Українська Гельсінська група

А вихід УРСР зі складу СРСР конституційним шляхом

Б підпільна боротьба за незалежну Україну

В просвітницька діяльність творчої молоді

Г контроль за дотриманням прав людини

Д перебудова радянського суспільства

Розв’язання:

• УРСС (1) прагнула виходу УРСР з СРСР мирним, конституційним шляхом — через референдум. Отже, 1 — А.

• Український національний комітет (2) — підпільна група, що боролася за незалежність України. Отже, 2 — Б.

• Клуб творчої молоді «Сучасник» (3) — легальне об’єднання шістдесятників, яке займалося просвітницькою діяльністю. Отже, 3 — В.

• Українська Гельсінська група (4) стежила за дотриманням прав людини в СРСР. Отже, 4 — Г.

• Варіант Д («перебудова радянського суспільства») — зайвий, він не відповідає жодній із чотирьох організацій.

Відповідь: 1А, 2Б, 3В, 4Г.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді за уривком програми

«…Україна має право вийти зі складу Союзу, як це передбачає Конституція СРСР; досягти цього треба мирно — через волевиявлення народу на референдумі…»

Якій організації належить наведена програмна теза?

А) Кирило-Мефодіївському братству

Б) Українській робітничо-селянській спілці

В) Організації українських націоналістів

Г) Народному Руху України

Розв’язання: Уривок згадує Конституцію СРСР, мирний шлях і референдум — це ключові риси програми УРСС. Кирило-Мефодіївське братство (XIX ст.) не могло посилатися на Конституцію СРСР. ОУН використовувала збройні методи. Народний Рух України постав у 1989 р., а його програма не передбачала виходу з СРСР на початковому етапі.

Відповідь: Б.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді за біографією

Про кого йдеться? «Юрист, 1961 р. засуджений до розстрілу, заміненого 15 роками ув’язнення, згодом член-засновник Української Гельсінської групи».

А) Іван Дзюба

Б) Левко Лук’яненко

В) В’ячеслав Чорновіл

Г) Микола Руденко

Розв’язання: Смертний вирок, замінений 15 роками, і членство в УГГ — унікальна комбінація, яка вказує саме на Левка Лук’яненка. І. Дзюба — літературознавець, автор «Інтернаціоналізму чи русифікації?», не мав смертного вироку. В. Чорновіл — журналіст, дисидент, засуджений до таборів, але не до розстрілу. М. Руденко — письменник, співзасновник УГГ, але не мав смертного вироку 1961 р.

Відповідь: Б.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді — чому «справа юристів»?

Чому процес 1961 р. назвали «справою юристів»?

А) Їх судили за порушення адвокатської етики

Б) Справу розглядали юристи ООН

В) Більшість обвинувачених членів УРСС були правниками

Г) Засуджені захищали в суді дисидентів

Розв’язання: Назва «справа юристів» походить від того, що більшість членів УРСС мали юридичну освіту або працювали в правовій сфері (Лук’яненко, Кандиба та ін.). Варіант А не відповідає дійсності — їх судили за «зраду Батьківщині», а не за порушення етики. Варіант Б — ООН не брала участі в радянському суді. Варіант Г — вони не захищали дисидентів, а самі були обвинуваченими.

Відповідь: В.

• Плутати УРСС (1959, мирний вихід з СРСР за Конституцією) з УГГ (1976, захист прав людини). Запам’ятай: УРСС — політична мета (незалежність), УГГ — правозахисна.

• Вважати, що УРСС готувала збройне повстання. Насправді вона обрала мирний, конституційний шлях — референдум і пропаганду.

• Вважати, що смертний вирок Л. Лук’яненку виконали. Його замінили 15 роками ув’язнення — Лук’яненко вижив і продовжив боротьбу.

• Датувати «справу юристів» 1959 р. — роком заснування УРСС. Суд відбувся в травні 1961 р., а арешти — у січні 1961 р.

• Плутати Л. Лук’яненка з Л. Танюком (режисер, учасник Клубу творчої молоді) через однаковий ініціал «Л». Лук’яненко — юрист і політв’язень, Танюк — театральний діяч.

• Думати, що ранні антирежимні групи діяли легально. УРСС, УНК й ОПВУ були підпільними — їхні члени перебували на нелегальному становищі й діяли в умовах конспірації.

Матеріал цього уроку належить до теми 28 програми НМТ «Україна в умовах десталінізації». Ось на що звернути увагу:

• Дата 1959 — Українська робітничо-селянська спілка. Це програмна дата, яку можуть запитати в завданні на хронологію або на відповідність.

• Л. Лук’яненко — підкреслена персоналія. Його можуть пропонувати для візуального розпізнавання за фотографією (у демоваріанті 2026 р. завдання 30 перевіряє біографію діяча за фото, теми 29–30).

• Поняття «дисиденти» — програмне для теми 28. Його можуть перевірити в завданні на вибір однієї відповіді.

• Уміння — визначати значення антирежимного руху, розрізняти організації за їхньою метою.

Формати завдань

У завданні на відповідність (21–24) пропонують 4 лівих елементи (організації) і 5 правих (мети), одна з яких зайва. Типове завдання — встановити відповідність між організацією та метою її діяльності, як ми розібрали в прикладі 1.

• Дисиденти — інакодумці, які відкрито виступали проти офіційної ідеології й політики радянського режиму.

• 1959 р. — заснування Української робітничо-селянської спілки (Л. Лук’яненко, І. Кандиба). Мета — вихід УРСР зі складу СРСР конституційним шляхом через референдум.

• 1961 р. — «справа юристів»: закритий суд у Львові, смертний вирок Л. Лук’яненку замінено 15 роками ув’язнення.

• Український національний комітет (Львів, кінець 1950-х — 1961): підпільна група робітників, двох керівників (Б. Грицину, І. Коваля) розстріляно 1962 р.

• Перші течії антирежимного руху — самостійницька (підпільні групи) і культурницька (шістдесятники).

• Л. Лук’яненко — згодом член-засновник Української Гельсінської групи (1976) і автор тексту Акта проголошення незалежності України (1991).