Галичина, Буковина і Закарпаття у складі Австрійської імперії

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. західноукраїнські землі перебували під владою династії Габсбургів. До їхніх володінь українські території потрапляли в різний час і з різних держав. Галичина відійшла до Габсбургів 1772 р. внаслідок першого поділу Речі Посполитої. Буковину Австрія анексувала 1774–1775 рр. від Молдавського князівства. Закарпаття ж перебувало у складі Угорського королівства ще з середньовіччя, а Угорщиною від 1526 р. правили Габсбурги. Власне поділи Речі Посполитої та перехід Закарпаття під владу Габсбургів ви вивчали в попередніх курсах.

Австрійська імперія та її коронні краї

1804 року держава Габсбургів офіційно стала Австрійською імперією. Першим її цісарем (імператором) проголосив себе Франц I. Імперія складалася з коронних країв — адміністративно-територіальних одиниць, якими керували призначені з Відня губернатори. Офіційною мовою управління в усій імперії була німецька.

Королівство Галичини й Володимирії

Найбільшою адміністративною одиницею, що охоплювала українські землі, стало Королівство Галичини й Володимирії з центром у Львові. Цю назву австрійська влада запозичила з середньовічного титулу угорських королів, які претендували на Галицько-Волинську спадщину. Королівство поділялося на округи (циркули). Етнічно воно було неоднорідним: Східна Галичина (на схід від річки Сян) мала переважно українське населення, Західна Галичина (на захід від Сяну) — переважно польське. Умовна межа по річці Сян стала важливим рубежем, який слід уміти показувати на картосхемі.

Буковина

Буковина з центром у Чернівцях спочатку не мала статусу окремого коронного краю. У 1786–1849 рр. вона існувала як Чернівецький округ у складі Королівства Галичини й Володимирії. Лише 1849 року, після революційних подій, Буковина стала окремим коронним краєм. Етнічний склад Буковини також був мішаним: північні райони населяли переважно українці, південні — румуни (молдавани).

Закарпаття

Закарпаття, на відміну від Галичини й Буковини, ніколи не входило до складу Австрійської імперії безпосередньо. Воно залишалося частиною Угорського королівства, яке, своєю чергою, належало Габсбургам. Територія Закарпаття складалася з чотирьох комітатів (жуп): Ужанського, Березького, Угочанського та Мармароського. Комітатами управляли угорські урядовці, підпорядковані угорській Намісницькій раді в Буді. Такий адміністративний устрій зумовив окремий шлях розвитку Закарпаття порівняно з Галичиною.

Переважна більшість українців на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст. були селянами-кріпаками. Імператор Йосиф II провів низку реформ, що полегшували становище селян: 1782 року він скасував особисту залежність селян, обмежив панщину й запровадив державний контроль за відносинами між селянами й панами. Однак після смерті Йосифа II (1790) частину його реформ скасували, і панщина знову зросла. Селяни мусили відробляти на пана кілька днів на тиждень, а то й щодня.

Малоземелля й аграрна відсталість

Селянські наділи були дрібними й не могли прогодувати родину. Землю обробляли примітивними знаряддями — дерев'яним плугом, ралом, мотикою. Урожаї були низькими, часті неврожаї призводили до голоду. Промисловість на західноукраїнських землях розвивалася слабко. Край використовували переважно як ринок збуту для австрійських і чеських фабрик і як джерело сировини — лісу, солі, залізної руди. Власних промислових підприємств майже не було.

Національні утиски

Українці зазнавали національного гноблення, яке на різних землях мало різні форми:

Важливо розуміти: полонізацію провадила не австрійська влада, а польська шляхта, яка посідала ключові посади в Галичині. Відень натомість насаджував німецьку мову — це германізація. Українська шляхта й міщанство майже повністю зникли, ополячившись. Тому український народ на західних землях складався переважно із селян і греко-католицького духовенства.

Форми соціального протесту

Селяни не мовчки терпіли гніт. Вони скаржилися до цісаря й судів, відмовлялися відробляти панщину, тікали від панів, підпалювали маєтки. У Карпатах діяв опришківський рух — збройні загони, що нападали на панів і багатіїв. На Буковині 1843–1844 рр. селян гірських сіл очолив Лук'ян Кобилиця (його діяльність під час революції 1848 р. ви вивчатимете в окремому юніті).

Національне відродження на західноукраїнських землях стало можливим завдяки реформам Марії Терезії (1740–1780) та її сина Йосифа II (1780–1790). Ці реформи ви докладно вивчали в попередньому курсі, тому тут лише нагадаємо ключові зміни, що безпосередньо вплинули на появу освіченого греко-католицького духовенства.

Реформи Марії Терезії та Йосифа II

Уніатську (греко-католицьку) церкву зрівняли в правах із римо-католицькою. Для греко-католицьких священиків відкрили спеціальні навчальні заклади: «Барбареум» у Відні та Генеральну семінарію у Львові. 1784 року відновили Львівський університет, який став осередком освіти для греко-католицького кліру. Йосиф II скасував особисту залежність селян (1782) і обмежив панщину, що полегшило становище селян, з яких походило більшість священиків.

Studium Ruthenum (1787–1809)

Особливе значення мав інститут Studium Ruthenum («Руський інститут»), що діяв при Львівському університеті в 1787–1809 рр. Тут майбутніх греко-католицьких священиків навчали руською (українською) мовою. Це заклало основу для розвитку української освіти й літератури в Галичині.

Провідна верства — греко-католицьке духовенство

Чому саме священики, а не шляхта, очолили національне відродження? Українська шляхта в Галичині майже повністю ополячилася — перейшла на польську мову, культуру, католицизм латинського обряду. Міщанство було нечисленним і також здебільшого польським або німецьким. Єдиною освіченою українською верствою, тісно пов'язаною із селянством, залишалося греко-католицьке духовенство. Священики відкривали парафіяльні школи, писали граматики української мови, проповідували народною мовою, збирали фольклор.

Будителі

Поняття «будителі» (від слова «будити» — пробуджувати) означає діячів, які пробуджували національну свідомість народу, закликали до вивчення рідної мови, історії, культури. На західноукраїнських землях до будителів належать:

• Іван Могильницький (1777–1831) — греко-католицький священик, автор граматики української мови, засновник шкіл у Галичині (його діяльність докладно розглядається в окремому юніті про «Руську трійцю»).

• Маркіян Шашкевич (1811–1843) — поет, керівник «Руської трійці», автор «Русалки Дністрової» (також окремий юніт).

• Олександр Духнович (1803–1865) — греко-католицький священик, будитель Закарпаття. Автор букваря (1847) і відомого вірша «Я русин був, єсмь і буду», який став гімном закарпатських українців.

Особливості відродження на заході

Національне відродження на західноукраїнських землях мало свої особливості. Воно почалося пізніше, ніж у Наддніпрянщині, мало церковно-освітній характер (провідна роль духовенства) і спиралося на досвід східноукраїнських діячів. Будителі Галичини й Закарпаття знали «Енеїду» Івана Котляревського, читали збірки історичних пісень Михайла Максимовича й використовували їх як зразок для власної творчості.

Розгляньмо кілька типових завдань у форматі НМТ, щоб навчитися застосовувати знання на практиці.

Приклад 1. Вибір однієї відповіді за картосхемою

На картосхемі заштриховано територію, центром якої є місто Львів, а східний кордон проходить по річці Сян. Яку адміністративну одиницю позначено?

Розв'язання. Згадаймо, що Львів був центром Королівства Галичини й Володимирії. Річка Сян розділяла Східну (українську) й Західну (польську) Галичину. Отже, на картосхемі позначено саме Королівство Галичини й Володимирії.

Відповідь: Королівство Галичини й Володимирії.

Чому інші варіанти неправильні? Буковина мала центром Чернівці, а не Львів. Угорське королівство не мало межі по Сяну й центром у Львові. Київська губернія — адміністративна одиниця Російської імперії, а не Австрійської.

Приклад 2. Вибір трьох правильних відповідей із семи

Які три ознаки характеризують становище українців Австрійської імперії в першій половині XIX ст.?

Розв'язання. Перебираємо кожну з семи запропонованих ознак і визначаємо, чи стосується вона Австрійської імперії.

• Панщина й малоземелля — так, це ключова ознака становища українських селян в Австрійській імперії.

• Полонізація в Галичині — так, польська шляхта домінувала в Галичині й нав'язувала польську мову.

• Мадяризація на Закарпатті — так, угорська влада насаджувала угорську мову й культуру.

• Поділ на дев'ять губерній — ні, це ознака Російської імперії (тема 12).

• Військові поселення — ні, це теж ознака Російської імперії.

• Порто-франко в Одесі — ні, це стосується Російської імперії.

• Діяльність Південного товариства — ні, це декабристи в Російській імперії.

Відповідь: панщина й малоземелля, полонізація в Галичині, мадяризація на Закарпатті.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді

Яка верства очолила національне відродження на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.?

Розв'язання. Українська шляхта в Галичині ополячилася, козацька старшина існувала лише на Наддніпрянщині, робітників як верстви тоді майже не було. Єдиною освіченою українською верствою, пов'язаною із селянством, було греко-католицьке духовенство.

Відповідь: греко-католицьке духовенство.

Чому інші варіанти неправильні? Українська шляхта масово ополячилася й не могла очолити відродження. Козацька старшина діяла на території Російської імперії, а не Австрійської. Робітництво як клас тільки починало формуватися й не мало освіти.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді

До якої частини Австрійської імперії належало Закарпаття в першій половині XIX ст.?

Розв'язання. Закарпаття ніколи не входило до Королівства Галичини й Володимирії. Воно не було частиною Молдавського князівства (від якого відійшла Буковина) і не належало до Буковини. Закарпаття з середньовіччя перебувало у складі Угорського королівства, яке входило до володінь Габсбургів.

Відповідь: до Угорського королівства.

Чому інші варіанти неправильні? До Королівства Галичини й Володимирії Закарпаття не належало — це окремі адміністративні одиниці. До Молдавського князівства Закарпаття ніколи не входило. Буковина — це інша територія (сучасна Чернівецька область), а не Закарпаття.

• Вважати Закарпаття частиною Галичини. Насправді Закарпаття належало Угорському королівству, а Галичина була окремим коронним краєм Австрійської імперії.

• Вважати Буковину окремим коронним краєм з 1775 р. До 1849 р. Буковина була Чернівецьким округом у складі Галичини, а окремим краєм стала лише після революції 1848–1849 рр.

• Думати, що західноукраїнські землі входили до Російської імперії. Вони належали Австрійській імперії. Не плутай ці дві імперії: паралельні сюжети тем 12 і 13 дуже схожі.

• Вважати, що відродження в Галичині очолила шляхта. Українська шляхта масово ополячилася, тому провідною верствою стало греко-католицьке духовенство.

• Приписувати Відню полонізацію. Полонізацію провадила польська шляхта в Галичині, а Відень насаджував німецьку мову — це германізація.

• Плутати будителів з опришками. Будителі — діячі культурного відродження (писали граматики, букварі, вірші). Опришки — учасники збройного соціального руху в Карпатах.

Тема 13 програми НМТ з історії України вимагає показувати на картосхемі українські землі у складі Австрійської імперії, характеризувати політику Австрії та форми соціального протесту. Поняття «будителі» — одне з трьох ключових понять теми. Іван Могильницький і Олександр Духнович — серед шести персоналій, які слід знати.

У демонстраційному варіанті НМТ 2026 року тему 13 перевіряє завдання 9 — вибір однієї відповіді з чотирьох за уривком джерела. За правильну відповідь дають 1 бал.

Завдання типу «3 з 7» (у демоваріанті — завдання 28–30) оцінюють так: по 1 балу за кожен правильно вказаний варіант, максимум 3 бали. Важливо вміти відрізняти ознаки Австрійської імперії від ознак Російської — паралельні сюжети тем 12 і 13 аналіз програми відносить до складних.

Картосхему програма передбачає і для теми 13 (у темі 14 її немає). У демоваріанті 2026 картосхеми мають завдання 1, 4, 16 — вибір однієї відповіді з чотирьох, 1 бал.

• Галичина (з 1772 р.), Буковина (з 1774–1775 рр.), Закарпаття (у складі Угорського королівства) — українські землі у володіннях Габсбургів.

• Королівство Галичини й Володимирії — коронний край із центром у Львові; межа між Східною (українською) й Західною (польською) Галичиною — річка Сян.

• Буковина — округ Галичини в 1786–1849 рр., потім окремий коронний край; Закарпаття — чотири комітати Угорського королівства (Ужанський, Березький, Угочанський, Мармароський).

• Становище українців: панщина, малоземелля, аграрна відсталість; національні утиски — полонізація в Галичині, мадяризація на Закарпатті, германізація з боку Відня.

• Національне відродження очолило греко-католицьке духовенство — єдина освічена українська верства, що зберегла ідентичність.

• Будителі: Іван Могильницький, Маркіян Шашкевич (Галичина), Олександр Духнович (Закарпаття) — діячі, що пробуджували національну свідомість.