Економіка Наддніпрянщини і Столипінська аграрна реформа

Промислова криза 1900–1903 років

На початку ХХ ст. економіка Наддніпрянщини пережила глибоке потрясіння. У 1900–1903 рр. Російську імперію охопила промислова криза, яка особливо сильно вдарила по південних українських губерніях — Донбасу та Придніпров’ю. Спад виробництва, закриття шахт і заводів, масове безробіття — ось її головні прояви. Великі підприємства, маючи резерви, поглинали збанкрутілі дрібні заводи й копальні. Так прискорилася концентрація виробництва: дедалі більша частка продукції зосереджувалася в руках небагатьох потужних господарств.

Монополії та їхні форми

Концентрація виробництва логічно підвела до появи монополій. Монополія — це об’єднання підприємців, яке контролює виробництво або збут певного товару й диктує ціни задля отримання надприбутків. Існували різні форми монополій:

Синдикати на українських землях

На території Наддніпрянщини діяли два найвідоміші синдикати. «Продамет» (заснований 1902 р.) займався збутом металу південних металургійних заводів. «Продвугілля» (1904 р.) контролювало збут донецького вугілля. Обидва синдикати диктували ціни не лише в Україні, а й на всьому ринку Російської імперії. Вони могли штучно підвищувати або знижувати ціни, усувати конкурентів і отримувати надприбутки.

Іноземний капітал

Важливу роль в економіці Наддніпрянщини відігравав іноземний капітал — французький, бельгійський, англійський. Він вкладався передусім у гірництво й металургію Донбасу та Придніпров’я. Наддніпрянщина стала головною вугільно-металургійною базою всієї імперії, однак левова частка прибутків вивозилася за кордон або осідала в столиці — Петербурзі. Місцеве населення отримувало здебільшого низьку зарплатню й важкі умови праці.

Депресія та піднесення

Після гострої кризи 1900–1903 рр. настала депресія 1904–1909 рр. — повільне відновлення без стрімкого зростання. А вже в 1910–1913 рр. економіка увійшла в нове промислове піднесення: різко зріс видобуток вугілля й залізної руди, виплавка чавуну, активізувалося будівництво. Сільське господарство Наддніпрянщини працювало переважно на експорт: зерно й цукор вивозили за кордон, що давало валютні надходження, але робило регіон залежним від світових цін.

Петро Столипін: постать реформатора

Петро Аркадійович Столипін обіймав посаду міністра внутрішніх справ, а з 1906 р. став головою Ради міністрів Російської імперії. Його ім’я навіки пов’язане з аграрною реформою 1906–1911 рр., яка мала кардинально змінити становище селянства. Реформа стала прямою відповіддю влади на масові селянські виступи під час революції 1905–1907 рр. У вересні 1911 р. Столипіна смертельно поранили в Київському оперному театрі — реформу так і не завершили.

Указ 9 листопада 1906 року та закон 1910 року

Відправним пунктом реформи став указ 9 листопада 1906 р., який дозволив селянам виходити з общини й закріплювати надільну землю в приватну власність. Згодом, у 1910 р., Державна дума ухвалила закон, що остаточно закріпив ці норми. Відтепер селянин міг стати одноосібним власником свого наділу, а не лише членом громади, яка періодично переділяла землю.

Мета реформи

Головна мета Столипінської реформи полягала в тому, щоб створити верству заможних селян-власників — так званих «міцних господарів», які стали б опорою монархії на селі. Влада сподівалася послабити земельний голод без поділу поміщицьких земель, збити революційні настрої й розвинути товарне сільське господарство. Важливо: поміщицьке землеволодіння реформа не зачіпала — уряд свідомо відмовився від примусового відчуження дворянських маєтків.

Община: що це таке

Община (сільська громада) — це форма колективного землеволодіння, за якої селяни спільно володіли надільною землею, періодично її переділяли між господарствами й відповідали круговою порукою за сплату податків. В українських губерніях, особливо на Правобережжі, община була поширена менше, ніж у центральній Росії. Тут історично переважало подвірне землеволодіння, коли кожна родина мала свій спадковий наділ. Саме тому Столипінська реформа в Україні просувалася швидше, ніж у російських губерніях.

Вихід з общини

Найважливішим заходом реформи став дозвіл селянам вільно виходити з общини. Селянин закріплював свій наділ у приватну власність і міг ним розпоряджатися: продати, закласти, подарувати або докупити землі. Громада більше не могла заборонити вихід, як це було раніше. Це руйнувало вікову кругову поруку й перетворювало селянина на самостійного господаря.

Хутори й відруби

Щоб ліквідувати черезсмужжя — розкидані смужки землі, які неможливо було ефективно обробляти, — реформа запровадила дві форми землеустрою. Хутір — це ділянка, виділена одним масивом, на яку селянин переносив свою садибу (хату, хлів, комору) й жив окремо від села. Відруб — теж ділянка одним масивом, але садиба лишалася в селі; селянин ходив обробляти відруб із села. Обидві форми давали змогу вести господарство без черезсмужжя, застосовувати машини й підвищувати врожайність.

Селянський поземельний банк

Селянський поземельний банк відігравав ключову роль у реформі. Він продавав селянам на виплату землі з державного фонду, а також ті землі, які викуповував у поміщиків. Банк видавав довгострокові позики під невисокі відсотки. Найбільше землі через банк придбали заможні господарі — саме ті, кого влада хотіла зробити своєю опорою. Малоземельні селяни часто не мали грошей навіть на початковий внесок.

Переселенська політика

Щоб зменшити земельний голод у центральних і західних губерніях, уряд заохочував переселення малоземельних селян за Урал — до Сибіру, Казахстану (тоді Степовий край) і на Далекий Схід. Переселенці отримували пільги: дешевий проїзд, грошові позики на облаштування, звільнення від податків на кілька років. Однак частина переселенців не змогла пристосуватися до суворого клімату й повернулася зубожілою, втративши все майно.

Агрономічна допомога й кооперація

Реформа передбачала не лише землеустрій, а й підвищення культури землеробства. Земства посилали агрономів, закладали дослідні поля, демонстрували нові сільськогосподарські машини й добрива. Селяни об'єднувалися в кредитні товариства, споживчі й збутові кооперативи. Це сприяло поширенню прогресивних методів господарювання й підвищенню товарності селянських господарств.

Особливості реформи в Україні

В українських губерніях, де община мала слабші позиції, а переважало подвірне землеволодіння, Столипінська реформа просувалася швидше, ніж у центральних губерніях Росії. Тисячі селян скористалися правом виходу з общини, і на карті України з’явилися численні хутори й відруби. Особливо активно цей процес ішов на Лівобережжі й Півдні.

Розшарування селянства

Реформа прискорила соціальне розшарування села. З одного боку, зросла верства заможних господарів — куркулів, які купували землю, наймали робітників, застосовували машини й добрива. З іншого боку, побільшало бідняків і батраків — тих, хто втратив землю або не мав змоги її обробляти. Частина селян продала свої наділи й подалася в міста, поповнивши лави промислових робітників.

Зростання товарності сільського господарства

Завдяки концентрації землі в руках заможних господарів і поширенню машинної техніки зросла товарність аграрного сектора. Більше зерна й цукрових буряків ішло на ринок і на експорт. Збільшилися посівні площі, підвищилася врожайність. Українські губернії давали левову частку експортного зерна Російської імперії.

Незадоволення малоземельних

Попри позитивні зрушення, реформа не розв’язала головної проблеми українського села — малоземелля. Поміщицьке землеволодіння лишилося недоторканим, а земельний голод не зник. Розорені переселенці, які повернулися з-за Уралу, додавали соціальної напруги. Невдоволення накопичувалося й вибухнуло 1917 р., коли селяни масово почали вимагати поділу поміщицьких земель.

Чому реформу не завершили

Столипінську аграрну реформу не було завершено з двох причин. По-перше, у вересні 1911 р. Петра Столипіна смертельно поранили в Києві, і реформа втратила свого головного провідника. По-друге, 1914 р. почалася Перша світова війна, яка переключила ресурси й увагу держави на військові потреби. Важливо запам’ятати: хутори й відруби — це ознака саме Столипінської реформи 1906–1911 рр., а не нової економічної політики (непу) 1920-х рр. чи колективізації 1930-х рр.

Приклад 1. Завдання «3 з 7» — заходи Столипінської реформи

Умова: «Які три заходи передбачала Столипінська аграрна реформа?»

Розв’язання: Згадай, що реформа 1906–1911 рр. мала на меті створити заможних селян-власників, не зачіпаючи поміщицьких земель. Вона дозволяла вихід з общини, допомагала купувати землю через Селянський банк і переселяла малоземельних за Урал. Поділ поміщицьких земель не передбачався — це була б революційна, а не урядова міра. Викупні платежі запровадила реформа 1861 р., а не Столипінська. Колгоспи — винахід радянської влади 1930-х рр. Панщину скасували 1848 р. на західноукраїнських землях і 1861 р. в Наддніпрянщині.

Правильні відповіді: дозвіл виходити з общини й закріплювати наділ у власність; позики Селянського банку на купівлю землі; переселення малоземельних селян до Сибіру й на Далекий Схід.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді — хутір чи відруб

Умова: «Селянин отримав землю одним масивом, переніс туди хату й господарські будівлі та живе окремо від села. Як називали таку ділянку?»

Розв’язання: Ключова ознака — перенесення садиби на нову ділянку. Якщо селянин переніс хату й живе окремо від села — це хутір. Якби садиба лишилася в селі, а ділянка була одним масивом — це відруб. Общинний наділ — це земля в колективній власності громади, а не приватна ділянка. Відрізок — термін із реформи 1861 р., коли в селян відрізали частину землі на користь поміщика.

Правильна відповідь: хутір.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді — наслідки реформи

Умова: «Що стало одним із наслідків Столипінської аграрної реформи в Наддніпрянщині?»

Розв’язання: Реформа прискорила розшарування селянства: одні багатіли, інші бідніли. Поміщицьке землеволодіння вона не ліквідувала — навпаки, свідомо його зберігала. Кріпосне право скасували 1861 р., а не 1906–1911 рр. Вивіз зерна за кордон не припинився, а зріс — товарність сільського господарства підвищилася.

Правильна відповідь: посилення розшарування селянства.

Приклад 4. Завдання «3 з 7» — економіка Наддніпрянщини 1900–1913 рр.

Умова: «Які три ознаки характеризують економіку Наддніпрянщини 1900–1913 рр.?»

Розв’язання: У цей період діяв синдикат «Продамет» (1902 р.), що збував метал південних заводів. Економіка пережила промислову кризу 1900–1903 рр. і піднесення 1910–1913 рр. Перші мануфактури з’явилися ще в XVII–XVIII ст., це не ознака 1900–1913 рр. Неп запровадили в 1920-х рр., перші п’ятирічки — у 1930-х рр. Першу залізницю Одеса — Балта збудували 1865 р.

Правильні відповіді: діяльність синдикату «Продамет»; промислова криза 1900–1903 рр.; промислове піднесення 1910–1913 рр.

• Переплутати хутір і відруб. Запам’ятай: на хутір селянин переносив садибу й жив окремо від села; при відрубі садиба лишалася в селі, а ділянка була одним масивом.

• Вважати, що реформа передбачала поділ поміщицьких земель між селянами. Насправді поміщицьке землеволодіння не зачіпали — уряд свідомо його зберігав.

• Пов’язувати хутори й відруби з непом чи колективізацією. Це помилка: хутори й відруби — ознака саме Столипінської реформи 1906–1911 рр.

• Думати, що Столипін переселяв селян до Канади чи США. Переселенська політика вела за Урал: Сибір, Казахстан (Степовий край), Далекий Схід. За океан виїжджали емігранти, передусім із Галичини, але це не було частиною Столипінської реформи.

• Плутати синдикат і трест. Синдикат — спільний збут продукції, а виробництво лишається окремим. Трест — спільні виробництво й збут, учасники втрачають самостійність.

• Переставляти економічні цикли. Правильна послідовність: криза — 1900–1903 рр., депресія — 1904–1909 рр., піднесення — 1910–1913 рр.

Тема 18 програми НМТ з історії України містить п’ять понять, серед яких «монополія», «хутір», «відруб». Програма вимагає пояснювати Столипінську аграрну реформу та її вплив на Україну.

Завдання типу «3 з 7» (у тесті це завдання 28–30) приносять по 1 балу за кожен із трьох правильних варіантів, тобто до 3 балів. У таких завданнях заходи Столипінської реформи треба відрізняти від реформи 1861 р. (скасування кріпосного права, викупні платежі) і радянської аграрної політики (колгоспи, неп).

Завдання з вибором однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20) оцінюються в 1 бал. У них поняття впізнають за авторським описом ділянки (хутір чи відруб) або об’єднання підприємців (синдикат, монополія).

У демоваріанті НМТ-2026 тема 18 трапляється лише як побічна (завдання 22), а на теми 18–22 разом припадає 5,25 завдання з 30. Це означає, що питання з цієї теми можуть бути як основними, так і додатковими в різних варіантах тесту.

• 1900–1903 — промислова криза, 1910–1913 — промислове піднесення; монополії «Продамет» (1902) і «Продвугілля» (1904).

• 1906–1911 — Столипінська аграрна реформа: вихід з общини, хутори й відруби, Селянський банк, переселення за Урал.

• Мета реформи — створити опору монархії із заможних селян-власників без поділу поміщицьких земель.

• Хутір — ділянка одним масивом із перенесенням садиби; відруб — ділянка одним масивом без перенесення садиби.

• Наслідки: розшарування селянства, зростання товарності, незадоволення малоземельних, нерозв’язане земельне питання.