Згортання українізації і «Розстріляне відродження»

Політика українізації, яку радянська влада запровадила 1923 року, за десять років дала вражаючі результати: українською мовою велося діловодство, друкувалися газети й книжки, у школах і вишах навчали українською, діяли українські театри й літературні організації. Однак саме цей успіх став загрозою для централізованого сталінського режиму. Українізація зміцнила національну свідомість українців, а Москва потребувала уніфікації та контролю. Після того як селянство було зламане голодом 1932–1933 років, влада перейшла в наступ на інтелігенцію — носія національної ідеї.

Прибуття П. Постишева: «чистка» по-сталінському

У січні 1933 року до УСРР прибув Павло Постишев — другий секретар ЦК КП(б)У, якого Й. Сталін наділив надзвичайними повноваженнями. Разом із головою ДПУ УСРР Всеволодом Балицьким він розпочав тотальну «чистку» — масове звільнення й арешти тих, хто був пов'язаний з українізацією. Під удар потрапили Народний комісаріат освіти (Наркомос), Всеукраїнська академія наук (ВУАН), редакції газет і журналів, видавництва. Українізаторів звинувачували в «націоналізмі» й виганяли з посад.

Пленум ЦК КП(б)У: зміна курсу

Листопад 1933 року став переломним. Пленум ЦК КП(б)У офіційно оголосив головною небезпекою «місцевий український націоналізм». Досі партійна риторика засуджувала «російський великодержавний шовінізм», а тепер стрілки перевели на український націоналізм. Це означало, що будь-який прояв української культурної ініціативи міг бути кваліфікований як «ворожий». Відтепер українізація офіційно згорталася.

Скасування «Харківського правопису»

Того самого 1933 року було скасовано «Харківський правопис» (1928 року), який кодифікував норми української мови. Новий правопис, затверджений 1933 року, наблизили до російської мови: змінили написання слів, вилучили питомо українські форми, уніфікували граматику за російським зразком. Школи, преса, державні установи поступово переходили на російську мову. Це був початок системної русифікації, яка тривала десятиліттями.

Таким чином, 1933 рік став поворотним: від підтримки українізації влада перейшла до її нищення. Головним виконавцем цього курсу став П. Постишев, а ідеологічним виправданням — боротьба з «українським націоналізмом».

Поняття «націонал-ухильництво» — одне з ключових для розуміння згортання українізації. Ним позначали звинувачення в «національному ухилі» від генеральної лінії партії, тобто, по суті, в українському націоналізмі. Будь-яка спроба відстоювати українську мову, культуру чи національні інтереси в межах радянської системи тепер трактувалася як злочин. Ярлик «скрипниківщина» став тавром для всієї політики українізації — за іменем наркома освіти Миколи Скрипника.

Микола Хвильовий: постріл як протест

Микола Хвильовий — один із найяскравіших українських письменників 1920-х років, засновник літературної організації ВАПЛІТЕ. Він закликав орієнтуватися на Європу, а не на Москву («геть від Москви!»), що викликало лють партійного керівництва. 13 травня 1933 року, після арешту його друга — письменника Михайла Ялового, Хвильовий застрелився. Його самогубство стало актом відчаю й протесту проти терору, що насувався на українську інтелігенцію.

Микола Скрипник: самогубство наркома

Микола Скрипник — один із провідних більшовицьких діячів в Україні, нарком освіти УСРР, який безпосередньо втілював українізацію. У лютому 1933 року його зняли з посади, звинувативши в націонал-ухильництві й «помилках» у правописній реформі. 7 липня 1933 року Скрипник покінчив із собою, не витримавши цькування й загрози арешту. Його ім'ям назвали цілу «злочинну течію» — «скрипниківщину», яку розгромили як прояв українського націоналізму.

Хвиля арештів 1933–1934 років

Після самогубств Хвильового й Скрипника репресії набули масового характеру. Протягом 1933–1934 років заарештували багатьох членів колишньої ВАПЛІТЕ, неокласиків, акторів театру «Березіль». У грудні 1934 року, після вбивства в Ленінграді першого секретаря Ленінградського обкому ВКП(б) Сергія Кірова, в Києві розстріляли групу діячів культури, зокрема письменників Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Олексу Влизька. Це була прелюдія до «Великого терору» 1937–1938 років.

Наймасовіше знищення української інтелігенції відбулося 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія, Росія). Наприкінці жовтня — на початку листопада 1937 року там розстріляли 1111 в'язнів Соловецького табору особливого призначення. Серед них були сотні українців — письменників, науковців, митців, яких етапували з Соловків до Сандармоху й розстріляли пострілом у потилицю.

Хто загинув у Сандармоху?

Серед розстріляних в Сандармоху — цвіт української культури: режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, письменники Валер'ян Підмогильний, Микола Зеров, Михайло Яловий, Павло Филипович, Мирослав Ірчан та багато інших. Усі вони були діячами українського культурного відродження 1920-х років — того самого покоління, яке пізніше назвуть «Розстріляним відродженням».

Походження терміна «Розстріляне відродження»

Термін «Розстріляне відродження» запровадив український літературознавець-емігрант Юрій Лавріненко. 1959 року в Парижі він видав антологію творів українських письменників 1920-х — початку 1930-х років під назвою «Розстріляне відродження». Ця книжка зібрала ті найкращі твори, які радянська влада намагалася викреслити з історії літератури. Саме Лавріненко вперше назвав знищене покоління «розстріляним відродженням» — і ця назва стала загальновживаною.

Михайло Бойчук і бойчукісти

Михайло Бойчук — засновник українського монументального малярства, творець національного стилю в живописі. Його заарештували 1936 року, а 1937-го розстріляли. Разом із ним загинули його учні — бойчукісти Іван Падалка та Василь Седляр. Майже всі монументальні розписи бойчукістів (у Києві, Харкові, Одесі, Луганську) були знищені — їх зафарбували або збили зі стін. Від творчості Бойчука збереглися лічені роботи.

Казимир Малевич: переслідуваний авангардист

Казимир Малевич — всесвітньо відомий засновник супрематизму, автор «Чорного квадрата». У 1928–1930 роках він викладав у Київському художньому інституті. Його авангардне мистецтво радянська влада таврувала як «формалізм» — вороже буржуазне явище. Малевича переслідували, заарештовували, але йому вдалося уникнути розстрілу. Він помер своєю смертю 1935 року в Ленінграді.

Олександр Довженко: ціна компромісу

Олександр Довженко — український кінорежисер, чий фільм «Земля» (1930) став шедевром світового кінематографа. Однак радянська влада зустріла фільм цькуванням: його звинувачували в «націоналізмі» й «формалізмі». Довженко вцілів ціною важкого компромісу. Його змусили працювати в Москві, далеко від України. 1939 року він зняв фільм «Щорс» — на пряме замовлення Й. Сталіна, який особисто редагував сценарій. Це була плата за життя.

Паралельно зі згортанням українізації радянська влада запроваджувала нову культурну політику, покликану поставити мистецтво під тотальний партійний контроль. 23 квітня 1932 року ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про перебудову літературно-художніх організацій», яка ліквідовувала всі літературно-мистецькі угруповання, що ще діяли, — «Плуг», «Молодняк», ВУСПП та інші (ВАПЛІТЕ під тиском влади саморозпустилася ще 1928 року). Натомість 1934 року створили єдину Спілку письменників СРСР і, відповідно, Спілку письменників України. Усі митці мусили вступити до цих спілок, інакше вони не могли публікуватися чи виставляти свої твори.

Соціалістичний реалізм: єдиний дозволений метод

Соціалістичний реалізм (соцреалізм) — поняття програми НМТ, яке означає єдиний офіційно дозволений метод радянського мистецтва, проголошений 1934 року на Першому з'їзді письменників СРСР. Його суть: зображення дійсності «в її революційному розвитку», тобто не такою, якою вона є, а такою, якою вона має стати за комунізму. Основні ознаки соцреалізму: партійність (мистецтво служить інтересам партії), ідейність (кожен твір пропагує комуністичну ідеологію), оптимізм (героїчне зображення радянської дійсності, щасливе майбутнє), звеличення вождя (Й. Сталіна) й трудових перемог. Усе, що не відповідало цим вимогам, таврували як «формалізм» або «націоналізм».

Ідеологізація суспільного життя

Соцреалізм був лише частиною ширшої ідеологізації. У мистецтві формувався культ особи Й. Сталіна: його портрети, скульптури, вірші й пісні на його честь заполонили країну. Діяла жорстка цензура — Головліт контролював усю друковану продукцію. З бібліотек вилучали «ворожі» книжки — твори українських письменників, яких оголосили націоналістами. Історію переписували, викреслюючи з неї небажаних діячів.

Обов'язкова російська мова: 1938 рік

20 квітня 1938 року РНК УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили постанову про обов'язкове вивчення російської мови в усіх неросійських школах УРСР. Відтепер російська мова стала обов'язковим предметом, а українська поступово витіснялася з освіти, науки й діловодства. У 1938–1939 роках ліквідували національні райони та школи національних меншин (польські, німецькі, єврейські, болгарські тощо). Це був завершальний етап згортання українізації — перехід до відкритої русифікації.

У цьому розділі ми розв'яжемо кілька типових завдань НМТ на тему згортання українізації та «Розстріляного відродження». Кожен приклад супроводжується покроковим поясненням.

Приклад 1. Які три явища свідчать про згортання українізації?

Завдання формату «3 з 7»: обери три правильні варіанти з-поміж семи запропонованих.

Варіанти: А) чистка партійного й державного апарату під керівництвом П. Постишева; Б) скасування «Харківського правопису»; В) обов'язкове вивчення російської мови в школах (1938); Г) курси українознавства для службовців; Д) утворення ВАПЛІТЕ; Е) заснування театру «Березіль»; Є) переведення діловодства на українську мову.

Розв'язання: Спочатку згадай, що згортання українізації почалося 1933 року. Усі заходи, що розширювали вживання української мови (курси українознавства, утворення ВАПЛІТЕ, заснування «Березоля», переведення діловодства), належать до доби українізації й культурного піднесення 1920-х років (театр «Березіль» засновано 1922 року). Натомість чистки Постишева, скасування «Харківського правопису» й запровадження обов'язкової російської мови — це прояви згортання.

Відповідь: А, Б, В.

Чому інші варіанти неправильні: Г, Д, Е, Є — це заходи українізації 1920-х років, а не її згортання.

Приклад 2. Яку політику започатковувала промова 1933 року?

Завдання з вибором однієї відповіді. Уривок промови: «Нині головна небезпека — місцевий український націоналізм, що змикається з ворогами радянської влади». Варіанти: А) коренізацію; Б) згортання українізації; В) неп; Г) лікнеп.

Розв'язання: Промова проголошує «місцевий український націоналізм» головною небезпекою. Саме таку тезу офіційно затвердив пленум ЦК КП(б)У в листопаді 1933 року, що стало ідеологічним обґрунтуванням згортання українізації. Коренізація — це сама політика українізації, яку згортали. Неп — економічна політика 1921–1928 років. Лікнеп — кампанія ліквідації неписьменності.

Відповідь: Б.

Приклад 3. Хто запровадив термін «Розстріляне відродження»?

Завдання з вибором однієї відповіді. Варіанти: А) М. Хвильовий; Б) Ю. Лавріненко; В) Л. Курбас; Г) М. Зеров.

Розв'язання: Термін «Розстріляне відродження» запровадив Юрій Лавріненко 1959 року, видавши в Парижі однойменну антологію. М. Хвильовий, Л. Курбас і М. Зеров — самі діячі «Розстріляного відродження», а не автори терміна.

Відповідь: Б.

Приклад 4. Про кого йдеться в описі?

Завдання з вибором однієї відповіді. Опис: «Режисер театру «Березіль», звільнений 1933 року, розстріляний у Сандармоху 1937 року». Варіанти: А) О. Довженко; Б) Л. Курбас; В) М. Бойчук; Г) К. Малевич.

Розв'язання: Лесь Курбас — засновник і режисер театру «Березіль». 1933 року його звільнили з посади, а 1937-го розстріляли в Сандармоху. О. Довженко — кінорежисер, вцілів, працював у Москві. М. Бойчук — художник-монументаліст, розстріляний 1937 року, але не в Сандармоху. К. Малевич — художник-супрематист, помер 1935 року.

Відповідь: Б.

• Переносити згортання українізації на 1923 рік. Насправді 1923 — це початок українізації, а її згортання почалося 1933 року.

• Вважати М. Скрипника розстріляним. Він покінчив із собою 7 липня 1933 року, як і М. Хвильовий (13 травня 1933). Обидва наклали на себе руки, а не були розстріляні.

• Думати, що Сандармох в Україні. Це урочище в Карелії (Росія), куди вивезли в'язнів Соловецького табору.

• Приписувати термін «Розстріляне відродження» самим митцям 1920-х років. Його запровадив Ю. Лавріненко 1959 року в Парижі.

• Вважати соцреалізм однією з течій поряд з іншими. З 1934 року він — єдиний дозволений метод, усе інше таврували як «формалізм» чи «націоналізм».

• Плутати К. Малевича (супрематизм, викладав у Києві) з М. Бойчуком (монументалізм, розстріляний 1937 року). Малевич помер 1935 року, Бойчука розстріляли.

Тема згортання українізації та «Розстріляного відродження» належить до теми 24 програми НМТ («Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Україні»). На НМТ вона може перевірятися в кількох форматах.

Персоналії для візуального розпізнавання

До персоналій цієї теми належать Казимир Малевич, Михайло Бойчук, Лесь Курбас, Олександр Довженко. Це означає, що в завданні можуть показати фото діяча й попросити визначити, хто це, або встановити його долю.

Поняття програми

Обов'язково знай наступні поняття: «націонал-ухильництво», «розстріляне відродження», «соціалістичний реалізм». Вони можуть бути перевірені в завданнях на вибір однієї відповіді (завдання 1–20) або в завданнях на встановлення відповідності (логічні пари).

Формат «3 з 7» (завдання 28–30)

Цю тему можуть перевіряти і в завданнях «3 з 7», де серед семи варіантів треба обрати три правильні. Наприклад, три прояви згортання українізації серед семи запропонованих. Таке завдання оцінюється до 3 балів. Стратегія: відкидай заходи, що належать до періоду українізації 1923–1932 років (курси українознавства, українізація преси, діловодства тощо), і обирай ті, що обмежували українську мову й культуру.

Формат «діяч — доля»

У завданнях 1–20 (вибір однієї відповіді з чотирьох, 1 бал) можливі запитання на зіставлення діяча та його долі: хто з митців загинув у Сандармоху, хто покінчив із собою 1933 року, хто вцілів ціною компромісу. Також можуть дати уривок промови чи постанови 1933–1938 років і запитати, яку політику він започатковував.

Демоваріант 2026 року

У демоваріанті НМТ 2026 року завдання 30 — це «3 з 7» про біографію діяча за фотографією (теми 29, 30). Аналогічно можуть перевіряти біографії діячів «Розстріляного відродження»: за фото впізнати діяча й обрати три правильні твердження про його життя.

• 1933 — П. Постишев прибув до УСРР і розпочав чистки українізаторів; головною небезпекою оголошено «місцевий український націоналізм».

• Самогубства М. Хвильового (13 травня 1933) і М. Скрипника (7 липня 1933) — акти протесту проти звинувачень у націонал-ухильництві.

• 1933 — скасування «Харківського правопису», наближення української мови до російської.

• 1937 — Сандармох (Карелія): розстріл 1111 в'язнів Соловків, серед них Л. Курбас, М. Куліш, В. Підмогильний, М. Зеров та інші.

• Розстріл М. Бойчука та бойчукістів (1937); знищення їхніх монументальних розписів.

• «Розстріляне відродження» — термін Ю. Лавріненка (антологія, Париж, 1959).

• Соціалістичний реалізм — єдиний дозволений метод у мистецтві (1934): партійність, ідейність, оптимізм, звеличення вождя.

• 20 квітня 1938 — постанова про обов'язкове вивчення російської мови в школах УРСР; ліквідація національних районів і шкіл меншин.