Українсько-польський конфлікт у роки Другої світової війни

Українсько-польське збройне протистояння 1943–1944 рр. не виникло раптово. Його коріння сягає міжвоєнного періоду, коли українці й поляки опинилися в одній державі — Другій Речі Посполитій. Політика польської влади щодо українців була спрямована на асиміляцію та послаблення національного руху. Серед найболючіших заходів — полонізація освіти й адміністрації, осадництво (наділення польських колоністів землею на Волині та в Галичині), «пацифікація» 1930 р. (масові каральні акції проти українського населення Галичини) і руйнування православних храмів на Холмщині 1938 р. (близько 150 церков знищено або перетворено на костели). У польській національній пам'яті, своєю чергою, живі спогади про українсько-польську війну 1918–1919 рр. за Галичину.

Друга світова війна загострила суперечку про майбутнє Волині й Галичини. Польський уряд в екзилі в Лондоні й підпорядкована йому Армія Крайова (АК) прагнули відновити кордони Польщі станом на 1939 р., тобто зберегти за нею Волинь і Галичину. Натомість ОУН(б) і створена нею Українська повстанська армія (УПА) боролися за незалежну Українську державу на всіх етнічних українських землях, включно з Волинню, Галичиною, Холмщиною й Надсянням. Ці дві несумісні цілі робили збройне зіткнення майже неминучим.

Величезну роль у розпалюванні ворожнечі відіграли окупанти. Нацисти послідовно застосовували принцип «поділяй і володарюй»: вони залучали до допоміжної поліції та каральних акцій то українців, то поляків. Коли навесні 1943 р. тисячі українських поліцейських перейшли в УПА, німці почали масово вербувати поляків, що посилило взаємну підозрілість. Радянські партизани також свідомо розпалювали українсько-польську ворожнечу, щоб послабити обидва національні рухи. Додатковим чинником стало насильство 1942–1943 рр. на Холмщині, де польське підпілля вбивало українських діячів і селян. Нарешті, сама війна та масові вбивства, зокрема Голокост, знецінили людське життя, зробивши можливими злочини, які ще кількома роками раніше видавалися немислимими.

Весна 1943 р. стала переломним моментом. Загони УПА разом з озброєними місцевими селянами почали нападати на польські села й колонії на Волині. Стратегічна мета УПА була жорстко прагматичною: усунути польське населення з Волині, щоб після війни Польща не могла претендувати на цю територію. Напади супроводжувалися масовими вбивствами мирних жителів, зокрема жінок, дітей і літніх людей.

Кульмінацією стало 11 липня 1943 р., коли загони УПА одночасно атакували десятки польських поселень. У польській історіографії цей день називають «Кривавою неділею». Загинули тисячі людей. У відповідь поляки організовували бази самооборони, найвідоміші з яких — Гута Степанська та Пшебраже. Ці укріплені пункти давали змогу вцілілим чинити опір і рятуватися. Водночас польські збройні групи, зокрема ті, що співпрацювали з радянськими партизанами або служили в німецькій поліції, нападали на українські села. Частина цих нападів мала відплатний характер.

Важливо розуміти: мотиви й виконавців конкретних нападів установлюють за джерелами — свідченнями очевидців, звітами командирів, архівними документами. Не можна приписувати всі злочини одній стороні або всьому народові. Оцінки кількості жертв Волинської трагедії різняться залежно від території, періоду й методики підрахунку. Польські дослідники називають від 40 до 60 тисяч загиблих поляків; українські історики — менші цифри. Водночас загинуло й кілька тисяч українських цивільних. Масові вбивства польських цивільних на Волині та вбивства українських цивільних потрібно називати прямо, не припускаючи однакової кількості загиблих і не поділяючи всіх істориків на два національні табори.

1944 року конфлікт поширився на Східну Галичину. УПА вимагала від поляків залишити ці землі; частину польських сіл було знищено. Однак і польські збройні групи не обмежувалися обороною — вони також нападали на українське цивільне населення. Протистояння дедалі більше набирало рис етнічної війни, де головними жертвами ставали мирні жителі обох народів.

Особливо жорстокими були акції польського підпілля на Холмщині. У березні 1944 р. Армія Крайова та Батальйони хлопські провели скоординовані напади на українські села Грубешівщини. Найбільший трагізм мала розправа в селі Сагринь, де загинули сотні мирних українців. Ці акції не можна вважати лише «відплатою» за Волинь — вони мали власну логіку: польське підпілля прагнуло «очистити» Холмщину від українців, щоб закріпити цю територію за майбутньою Польщею.

На Надсянні трагедія сталася на початку березня 1945 р., ще до завершення війни в Європі, коли польське підпілля знищило село Павлокома. Убивства українських цивільних тривали й після капітуляції Німеччини (8–9 травня 1945 р.). Це спростовує поширену думку, що конфлікт закінчився 1944 р. Насправді сутички тривали до 1947 р., коли операція «Вісла» остаточно виселила українців із цих земель.

Найтяжчим наслідком українсько-польського протистояння стали масові втрати цивільного населення обох народів. Загинули десятки тисяч людей, сотні сіл були зруйновані або спалені. Важливо не припускати кількісної рівності втрат — польських цивільних жертв на Волині було значно більше, ніж українських, однак і українські втрати на Холмщині, Надсянні та в Галичині обчислюються тисячами. Конфлікт залишив по собі глибоку взаємну недовіру, яка впливала на міждержавні відносини десятиліттями.

9 вересня 1944 р. між УРСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) було підписано угоду про взаємний обмін населенням. Формально вона вважалася добровільною, але на практиці набула примусового характеру. У 1944–1946 рр. з Польщі до УРСР переселили сотні тисяч українців, а з УРСР до Польщі — сотні тисяч поляків. Радянська влада й комуністична Польща використали конфлікт, щоб розділити народи й виправдати примусові переселення. Подробиці депортацій та операція «Вісла» (1947) розглядаються в наступному курсі.

Прикладом порозуміння стало спільне вшанування жертв президентами України й Польщі — Леонідом Кучмою та Александром Кваснєвським — у 2003 р. на Волині. 2016 р. Сейм Польщі кваліфікував події як геноцид, що викликало неоднозначну реакцію в Україні. Важливо розрізняти історичні факти, дослідницькі інтерпретації та парламентські оцінки, не приписуючи всім українцям чи полякам єдиної позиції щодо цих трагічних подій.

Приклад 1. Три причини конфлікту

Завдання формату «3 з 7»: Які три чинники спричинили українсько-польське протистояння 1943–1944 рр.?

Правильні відповіді: міжвоєнна політика Польщі щодо українців (полонізація, осадництво, пацифікація); суперечка про належність Волині й Галичини після війни; політика окупантів «поділяй і володарюй». Серед дистракторів — операція «Вісла» (1947 р., не причина, а наслідок), Андрусівське перемир'я (1667 р., зовсім інша доба), депортація кримських татар (1944 р., не пов'язана з польсько-українським конфліктом), Берестейська церковна унія (1596 р., не стосується).

Приклад 2. Визначити подію за описом

Завдання з вибором однієї відповіді: «Улітку 1943 р. загін УПА напав на польське поселення на Волині. Більшість мешканців загинули, вцілілі втекли до бази самооборони в сусідньому лісі. Про яку подію йдеться?»

Ключ: Волинська трагедія. Дистрактори: «пацифікація» (каральна акція польської влади 1930 р. проти українців Галичини, а не навпаки); операція «Вісла» (1947 р., виселення українців, а не напад на поляків); Коліївщина (1768 р., гайдамацьке повстання на Правобережжі).

Приклад 3. Угода 9 вересня 1944 р.

Завдання з вибором однієї відповіді: «Що передбачала угода 9 вересня 1944 р. між УРСР і Польським комітетом національного визволення?»

Ключ: взаємний обмін населенням (українців з Польщі до УРСР, поляків з УРСР до Польщі). Дистрактори: кордон по «лінії Керзона» (це рішення Ялтинської та Тегеранської конференцій, а не угоди 1944 р.); ліквідація Української греко-католицької церкви (відбулася 1946 р. на Львівському псевдособорі, не пов'язана з цією угодою); повернення Холмщини до УРСР (Холмщина залишилася в Польщі).

Приклад 4. Факт про Волинь 1943 р.

Завдання з вибором однієї відповіді: «Яке твердження про події на Волині 1943 р. є історичним фактом?»

Ключ: загони УПА масово вбивали польських цивільних. Дистрактори: «усіх польських жертв на Волині вбили лише нацисти» (заперечує участь УПА, що суперечить джерелам); «польські збройні групи ніколи не нападали на українських цивільних» (ігнорує акції АК і Батальйонів хлопських); «трагедію спричинила операція «Вісла»» (операція «Вісла» відбулася 1947 р., через чотири роки після Волинської трагедії). Завдання перевіряє знання фактів, а не політичних оцінок.

• Плутати хронологію: Волинська трагедія — 1943 р., угода про обмін населенням — 9 вересня 1944 р., операція «Вісла» — 1947 р. Запам'ятай цю послідовність.

• Замовчувати польських чи українських цивільних жертв або ототожнювати масштаби втрат без джерел. Втрати обох сторін були величезними, але кількісно нерівними — польських жертв на Волині значно більше.

• Приписувати відповідальність за конкретні злочини цілому народові. Відповідальність несуть конкретні виконавці й командири, а не всі українці чи всі поляки.

• Забувати про роль окупантів — нацистів і радянських партизанів — у розпалюванні конфлікту. Вони свідомо стравлювали українців і поляків.

• Вважати Армію Крайову радянським формуванням. Насправді АК підпорядковувалася польському уряду в екзилі в Лондоні.

• Вважати, що конфлікт закінчився 1944 р. Сутички тривали й 1945 р. (Павлокома) і далі.

• Плутати угоду про обмін населенням (9 вересня 1944) з договором про кордон (1945) чи з рішеннями Ялтинської конференції. Це різні документи.

Тема українсько-польського протистояння входить до теми 26 програми НМТ («Україна в Другій світовій війні»). Окремих дат чи персоналій для неї програма не називає, тому на тесті перевіряють передусім розуміння причин, перебігу й наслідків, а також уміння працювати з джерелами.

Формат завдань:

• «3 з 7» (завдання 28–30): по 1 балу за кожну правильну відповідь, до 3 балів. У таких завданнях можуть питати причини чи наслідки конфлікту.

• Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20): 1 бал. Стимулом може бути уривок джерела чи документа.

Стратегія виконання: якщо завдання містить уривок джерела, спершу визнач автора й час написання. Потім відокрем факти (що саме сталося, коли, де) від оцінок (як автор ставиться до події). Це допоможе правильно відповісти навіть на складні запитання.

• Причини конфлікту: міжвоєнна політика Польщі щодо українців, суперечка про належність Волині й Галичини після війни, політика окупантів «поділяй і володарюй».

• 1943 р. — Волинська трагедія: масові вбивства польських цивільних загонами УПА, кульмінація 11 липня 1943 р. («Кривава неділя»); польська самооборона (Гута Степанська, Пшебраже) і відплатні акції.

• 1944–1945 рр. — акції АК і Батальйонів хлопських проти українців Холмщини (Сагринь) і Надсяння (Павлокома).

• Наслідки: масові втрати цивільних обох народів (без припущення їх кількісної рівності); 9 вересня 1944 р. — угода про обмін населенням між УРСР і ПКНВ.

• 2003 р. — спільна заява президентів України й Польщі про примирення; оцінки подій досі різняться в обох країнах.