Українська Гельсінська група (1976)

1 серпня 1975 року в Гельсінкі відбулася подія, яка кардинально змінила правила гри в тогочасній Європі. Голови 35 держав (33 європейські країни, США й Канада) підписали Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Цей документ відомий як Гельсінський заключний акт.

Чому СРСР погодився на підписання?

Радянський Союз понад усе прагнув, щоб міжнародна спільнота визнала непорушність повоєнних кордонів у Європі. Це означало б остаточне закріплення результатів Другої світової війни, зокрема входження західноукраїнських земель до складу УРСР. Західні держави погодилися на це, але за умови, що СРСР візьме на себе гуманітарні зобов'язання: поважати права людини й основні свободи, забезпечити вільний обмін інформацією та сприяти возз'єднанню родин.

СРСР підписав акт, розраховуючи, що гуманітарні статті залишаться лише декларацією. Однак текст документа надрукували в радянських газетах — і правозахисники негайно скористалися цим. Вони отримали легальну підставу вимагати від влади виконання її власних міжнародних зобов'язань.

Від акта — до Гельсінських груп

12 травня 1976 року в Москві виникла перша Гельсінська група, яку очолив фізик Юрій Орлов. Невдовзі подібні групи з'явилися в Україні, Литві, Грузії та Вірменії. Усі вони ставили за мету контроль за дотриманням гуманітарних статей Гельсінського акта на території СРСР.

9 листопада 1976 року в Києві було створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод (скорочено — УГГ). Це сталося рівно через рік, три місяці й вісім днів після підписання Гельсінського акта. Декларацію групи та перший меморандум передали іноземним журналістам у Москві — так про народження УГГ дізнався світ.

Засновники

До складу засновників увійшли люди різних професій і доль, об'єднані спільною метою:

Згодом до групи вступили поет Василь Стус і публіцист В'ячеслав Чорновіл. Загалом через УГГ пройшло близько 40 осіб.

Мета діяльності

У своїй декларації УГГ проголосила три головні цілі:

• ознайомлювати громадськість України із Загальною декларацією прав людини;

• сприяти виконанню гуманітарних статей Гельсінського заключного акта;

• домагатися участі України як члена ООН у міжнародних нарадах щодо виконання угод і вільного обміну інформацією.

Зверни увагу: УГГ не була політичною партією й не закликала до повалення радянської влади. Вона діяла в межах чинного законодавства, вимагаючи лише того, що СРСР уже пообіцяв світові.

Микола Руденко — перший голова УГГ

Микола Руденко (1920–2004) — фронтовик, письменник і філософ. У своїй праці «Економічні монологи» він піддав критиці марксистську політекономію. 1977 року, менш ніж через рік після створення УГГ, Руденка заарештували й засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

Українська Гельсінська група обрала унікальну для радянських умов стратегію — повну відкритість. Члени групи підписували свої документи власними іменами й зазначали домашні адреси. Вони не ховалися, не використовували псевдонімів і не створювали підпільних структур. Це був свідомий вибір: якщо СРСР офіційно визнав права людини, то правозахисники мають право діяти легально.

Які документи створювала УГГ?

УГГ випускала кілька типів документів:

• Декларації — програмні заяви, які визначали мету й завдання групи.

• Меморандуми — детальні аналітичні записки про порушення прав людини в Україні.

• Інформаційні бюлетені — регулярні огляди подій, пов'язаних із переслідуванням дисидентів.

• Відкриті листи — звернення до радянських і міжнародних посадовців.

Тематика цих документів охоплювала становище політв'язнів, переслідування віруючих (зокрема греко-католиків), русифікацію освіти й культури, а також практику каральної психіатрії — коли інакодумців примусово лікували в психлікарнях.

Як документи потрапляли на Захід?

Радянська влада контролювала всі канали зв'язку, тому УГГ використовувала кілька способів передачі інформації:

• через іноземних журналістів, які приїздили до Москви й Києва;

• через українську діаспору в США, Канаді та країнах Європи;

• через західні радіостанції — радіо «Свобода», «Голос Америки», ВВС — які переказували тексти українською мовою для слухачів в Україні.

Таким чином, навіть за умов тотальної цензури інформація про порушення прав людини доходила до світової громадськості.

Поєднання правозахисної й національної боротьби

УГГ відрізнялася від російських правозахисників тим, що поєднала захист прав людини з національними вимогами. Вона обстоювала право українців на рідну мову, на розвиток національної культури, на суверенітет України як члена ООН. У документах групи не раз наголошувалося: Україна є членом-засновником Організації Об'єднаних Націй, але фактично не має права голосу в міжнародних питаннях.

Радянська влада не могла довго терпіти відкриту правозахисну діяльність. Уже в лютому 1977 року, менш ніж через три місяці після створення УГГ, почалися арешти.

Хвиля арештів (1977–1980)

На початку 1980-х років більшість членів групи опинилися в таборах, на засланні або в еміграції. Однак на зміну заарештованим вступали нові люди — Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Юрій Литвин, Іван Сокульський.

Загибель у таборах

Найтрагічнішою сторінкою історії УГГ стала загибель трьох її членів у радянських таборах на Пермщині (Росія):

• Олекса Тихий — помер 1984 року.

• Юрій Литвин — помер 1984 року.

• Василь Стус — помер 4 вересня 1985 року. Поет, який відмовився просити помилування, загинув у карцері табору особливого режиму.

Василь Стус — найвідоміша жертва репресій проти УГГ. Його ім'я стало символом незламності українського духу. На НМТ можливе запитання: «Хто з членів УГГ загинув у радянському таборі 1985 року?»

Перетворення на Українську Гельсінську спілку (1988)

У 1988 році, в умовах горбачовської «перебудови», УГГ було перетворено на Українську Гельсінську спілку (УГС). Нову організацію очолив Левко Лук'яненко, який повернувся із заслання. УГС стала однією з перших масових громадсько-політичних організацій в Україні, яка відіграла ключову роль у боротьбі за незалежність наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років.

Приклад 1. Завдання «3 з 7»

Завдання: Які три твердження характеризують Українську Гельсінську групу?

Розв'язання: Перевіряємо кожне твердження за відомими фактами.

• Ключ 1: створена 1976 року для сприяння виконанню Гельсінських угод — так, дата 9 листопада 1976 р.

• Ключ 2: очолював Микола Руденко — так, він був головою УГГ.

• Ключ 3: надсилала меморандуми урядам і громадськості Заходу — так, це був основний метод діяльності.

• Дистрактор 1: діяла підпільно й анонімно — ні, УГГ діяла відкрито, члени підписували документи власними іменами.

• Дистрактор 2: готувала збройне повстання — ні, УГГ не закликала до повалення влади.

• Дистрактор 3: створена 1959 року юристами у Львові — ні, це опис УРСС (Української робітничо-селянської спілки), а не УГГ.

• Дистрактор 4: видавала «Український вісник» у 1970–1972 рр. — ні, «Український вісник» видавав В'ячеслав Чорновіл до створення УГГ.

Відповідь: три правильні твердження — створена 1976 р., очолював М. Руденко, надсилала меморандуми на Захід.

Приклад 2. Вибір однієї відповіді за уривком документа

Завдання: Прочитайте уривок із документа: «…група ставить собі за мету ознайомлювати громадськість України із Загальною декларацією прав людини й сприяти виконанню гуманітарних статей Заключного акта…». Яка організація ухвалила цей документ?

Розв'язання: Ключові маркери в тексті — «Загальна декларація прав людини», «гуманітарні статті Заключного акта». Саме так формулювала свою мету Українська Гельсінська група у своїй декларації 1976 року.

• Ключ: Українська Гельсінська група (1976).

• Дистрактор 1: УРСС — ця організація (1959) ставила за мету вихід України зі складу СРСР, а не контроль за виконанням Гельсінських угод.

• Дистрактор 2: Клуб творчої молоді «Сучасник» — це літературно-мистецьке об'єднання шістдесятників, а не правозахисна організація.

• Дистрактор 3: Народний Рух України — виник 1989 року, значно пізніше.

Відповідь: Українська Гельсінська група.

Приклад 3. Вибір однієї відповіді — причина створення

Завдання: Що спонукало до створення Української Гельсінської групи?

Розв'язання: УГГ виникла тому, що СРСР підписав Гельсінський заключний акт 1975 року, взявши на себе гуманітарні зобов'язання. Правозахисники вирішили контролювати виконання цих зобов'язань.

• Ключ: підписання СРСР Гельсінського заключного акта 1975 р. з гуманітарними зобов'язаннями.

• Дистрактор 1: XX з'їзд КПРС (1956) — започаткував десталінізацію, але не був безпосередньою причиною створення УГГ.

• Дистрактор 2: ухвалення Конституції УРСР 1978 р. — відбулося вже після створення УГГ.

• Дистрактор 3: Чорнобильська катастрофа (1986) — сталася через 10 років після створення УГГ.

Відповідь: підписання СРСР Гельсінського заключного акта 1975 р.

Приклад 4. Вибір однієї відповіді — загибель члена УГГ

Завдання: Хто з членів Української Гельсінської групи загинув у радянському таборі 1985 року?

Розв'язання: 1985 року в таборі на Пермщині загинув поет Василь Стус.

• Ключ: Василь Стус.

• Дистрактор 1: Микола Руденко — засуджений 1977 р., але вижив і повернувся із заслання.

• Дистрактор 2: Олесь Бердник — заарештований 1979 р., але не загинув у таборі.

• Дистрактор 3: Левко Лук'яненко — заарештований 1977 р., засуджений 1978 р., вижив і 1988 р. очолив УГС.

Відповідь: Василь Стус.

• Плутати УГГ з УРСС чи УГС. УГГ (1976) — правозахисна група, що контролювала виконання Гельсінських угод. УРСС (Українська робітничо-селянська спілка, 1959) ставила за мету вихід України зі складу СРСР. УГС (Українська Гельсінська спілка, 1988) — масова організація доби «перебудови», яка виросла з УГГ. Запам'ятай: УРСС → 1959, УГГ → 1976, УГС → 1988.

• Вважати, що УГГ діяла підпільно. Насправді група діяла відкрито: члени підписували документи власними іменами й адресами. Вони не створювали таємних організацій і не використовували псевдонімів.

• Вважати, що Гельсінський акт підписали лише західні країни. Ні, його підписав і СРСР, і саме тому правозахисники могли посилатися на нього як на легальну підставу своїх вимог.

• Вважати головою УГГ Левка Лук'яненка чи В'ячеслава Чорновола. Групу очолював Микола Руденко. Лук'яненко став головою вже Української Гельсінської спілки (1988), а Чорновіл був членом УГГ, але не головою.

• Датувати створення УГГ 1975 роком. 1975 рік — це рік підписання Гельсінського акта. Сама група виникла 9 листопада 1976 року.

• Думати, що УГГ захищала лише права окремих людей. УГГ поєднала правозахисну діяльність із національними вимогами: правом українців на мову, культуру й суверенітет України як члена ООН.

Тема Української Гельсінської групи входить до теми 29 програми НМТ з історії України. Ось що варто знати про формат перевірки:

• Дата: 1976 рік — Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод.

• Персоналії: Микола Руденко, Петро Григоренко (підкреслений у програмі).

• Поняття: «правозахисник».

• Зміст: течії, форми й методи дисидентського руху.

Формати завдань

На НМТ можливі такі типи завдань з цієї теми:

• «3 з 7» (завдання 28–30): 1 бал за кожен правильно вказаний варіант. У демоваріанті 2026 року завдання 30 перевіряє біографію діяча за фото (теми 29, 30).

• Вибір однієї відповіді з чотирьох (завдання 1–20): 1 бал. У демоваріанті 2026 року завдання 19 побудовано на уривку документа (тема 29).

Стратегія: якщо в завданні бачиш згадку про «Загальну декларацію прав людини», «гуманітарні статті» або «Гельсінські угоди» в контексті України 1970-х років — відповідь майже напевно пов'язана з УГГ.

• 1 серпня 1975 — Гельсінський заключний акт: СРСР зобов'язався поважати права людини.

• 9 листопада 1976 — створення УГГ у Києві, голова Микола Руденко.

• Серед засновників: Олесь Бердник, Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Олекса Тихий.

• Методи діяльності: відкриті меморандуми, звернення до урядів і громадськості Заходу, фіксація порушень прав людини.

• Репресії 1977–1980 рр.: арешти, табори, заслання.

• У таборах загинули: Олекса Тихий (1984), Юрій Литвин (1984), Василь Стус (1985).

• 1988 — перетворення УГГ на Українську Гельсінську спілку (УГС) на чолі з Левком Лук'яненком.